«Я йшла на фронт не щоб здобути славу, а щоб захистити свою улюблену Батьківщину!», – Марія Байда

Інформаційна агенція «Голос Криму» за сприяння медіаініціативи «Кримські українці» починає знайомити читачів з історіями непересічних українців Криму. Перша наша розповідь присвячена Марії Байді – жінці, що пройшла пекло ІІ світової війни, здолавши шлях від медсестри до розвідниці. Сьогодні, 1 лютого, виповнюється 102 роки від її народження.

Марія Байда з’явилася на світ на півночі Криму в невеликому селі Новий Чуваш, яке не існує з кінця 1950-х років. Життя звичайної сільської родини було важким і виснажливим: діти змалку мусили працювати практично нарівні з батьками, оскільки кожна пара рук була важливою.

Початок медичної кар’єри 

Окрім працьовитої натури, Марія з дитинства також мріяла лікувати людей. У 1938 році вона почала працювати санітаркою в лікарні села Воїнки. Дівчина демонструвала старанність, працьовитість і талант. Згодом її помітили й відправили на медичні курси, на яких вона готувалася вступати до медичного технікуму.

Війна перекреслила всі плани, розділивши життя на «до» і «після». Молода дівчина планувала рятувати, а не забирати життя. Втім, під час чергової повітряної тривоги сталася вирішальна подія, що змусила Марію переглянути свої погляди на життя. Бомби вибухали дуже близько. Впавши на землю і перечекавши наліт, Марія помітила маленьку дівчинку; взявши дитину на руки, вона зрозуміла, що війна щойно забрала ще одне безвинне життя. Цієї миті Марія вирішила, що її місце – на фронті. Незабаром вона записалася до винищувального батальйону, який у Севастополі увійшов до складу 514 стрілецького полку 172 стрілецької дивізії Приморської армії. Марія Байда стала санінструкторкою 2-го батальйону зазначеного полку.

Якою була Марія Байда на полі бою

Маневруючи під градом куль і осколків, молода санітарка пересувалася полем бою, витягаючи поранених у тил і надаючи їм першу допомогу. Сьогодні це назвали б «подвигом», але тоді ніхто не вважав, що робить якийсь героїчний вчинок. Не думала так і Марія Карпівна, продовжуючи сприймати це як свій обов’язок.

Незабаром молоду дівчину, яка врятувала десятки життів солдатів та офіцерів, добре знали не тільки в полку, а й усі захисники міста. Якось уже після війни Марію Карпівну запитали: «Скільки людей ви врятували в ті дні?» На це вона лише знизала плечима, відповівши: «Хіба хто рахував…»

Марія Байда завжди відрізнялася спритністю, здатністю орієнтуватися на місцевості, безшумно пересуватися і добре поводитися зі зброєю. Відтак вона почала замислюватися про службу в розвідці. Довго не вагаючись, у дні затишшя в районі долини річки Бельбек Марія Карпівна прийшла до старшого лейтенанта і попросила записати її в розвідку. Той спочатку навідріз відмовив. Проте характером панянка була не з тих, що відступають, тож зовсім скоро зуміла досягти призначення. У розвідці вона продемонструвала хоробрість і витримку. Добре знаючи кожну стежку, вона безшумно прослизала крізь передові рубежі ворога.

Всі, хто згадував про старшу сержантку Марію Байду, відгукувалися про неї як про дуже скромну людину, небалакучу, зосереджену на ділі. Жінка, яку обставини війни змусили виплекати в собі сталевий характер, надихала оточення своїм палким поглядом. Кажуть, що це неабияк надавало воїнам впевненості та сили в бою.

Здобутки старшої сержантки

10 червня 1942 року, в розпал третього наступу німців на Севастополь, Марія Карпівна разом із групою розвідників була спрямована на допомогу одній з рот у районі Мекензієвих гір. Не тільки як санітарка вона надавала допомогу – пліч-о-пліч із товаришами відбивала одну атаку за іншою, караючи супротивника за весь біль, принесений на її батьківщину. Не замислюючись, вона навіть кидалася у рукопашну атаку, не втрачаючи можливості підхопити трофейну зброю та вивести своїх товаришів з оточення.

Вже набагато пізніше в нагородному аркуші вона прочитала про себе, що перебувала в самому епіцентрі бойового пекла і проявила себе як сміливий відчайдушний боєць. У сутичці з противником знищила з трофейного автомата 15 солдатів та офіцера, чотирьох німців вбила прикладом, відбила поранених товаришів та командира і під прикриттям темряви вивела їх до своїх, чудово знаючи схему мінних полів, захопивши при цьому кулемет і автомати противника. За цей подвиг 20 червня 1942 Марії Байді було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Переломний момент у житті дівчини

В останні дні оборони Севастополя Марія Карпівна разом із захисниками міста відійшла на мис Херсонес. В умовах відсутності набоїв, їжі та води, не маючи нагоди заплющити очі навіть на кілька годин, вони продовжували нерівний бій. При спробі прорватися до партизанів групу виявили ​​німці: багато бійців загинуло, а виснажена Марія потрапила в полон.

20- річній дівчині на собі довелося спізнати всю жорстокість і нелюдяність нацистського режиму: вона пройшла через концтабори «Славута» (Україна) та «Майданек» (Люблін, Польща). Втім, Марія не склала руки і не змирилася з долею: під псевдо «Катя Чорна» вона брала активну участь у діях підпільних груп, доки не була видана зрадником і передана в гестапо у місті Зальцбурзі (Австрія). 8 травня 1945 року 23-річну Марію Байду звільнили з полону американські війська.

По війні

Після закінчення ІІ світової війни Марія Байда повернулася до рідного Криму. Спочатку вона працювала офіціанткою, а потім завідувачкою чайної у Джанкої. Згодом майже чверть століття очолювала відділ РАЦС у Севастополі. Багато містян старшого покоління особисто знали Марію Карпівну, однак далеко не всім було відомо, через які труднощі та випробування їй довелося пройти. Сама вона казала, що йшла на фронт «не для того, щоб здобути славу, а щоб виконати свій громадянський обов’язок, захистити свою улюблену батьківщину».

Марія Байда після відходу в засвіти у серпні 2002 року була урочисто похована у Севастополі. У вересні 2005 року на її честь було названо дитячий парк у місті.

Анастасія ХОМЕНКО