В окупованому Севастополі виник скандал із колумбарієм у колишньому монастирі УПЦ КП

У селі Морозівка (Алсу; ТО Севастополь) спалахнув черговий скандал навколо ставропігійного чоловічого монастиря в ім'я святого преподобного Паїсія Величковського, відомого також як Паїсіївський монастир. Ще до російської окупації Криму він перейшов з Української православної церкви (УПЦ) Київського патріархату до УПЦ Московського патріархату, дотепер номінально належачи останній.

За оприлюдненою в підконтрольних російським окупантам ЗМІ, в січні 2023 року монастир в особі його тогочасного намісника архімандрита Гавриїла (в миру – Сергій Анисимов) передав зареєстрованому за окупаційним законодавством у 2019 році «ТОВ "Похоронний дім "Некрополь"» в особі його «генерального директора» Дмітрія Блоха в безоплатне користування земельну ділянку з колумбарієм на своїй території для організації поховання урн із прахом небіжчиків. Після цього з лютого 2024 року дотепер на території монастиря тривали будівельні роботи.

У згаданій «угоді» йшлося про передачу ділянки з колумбарієм, однак при цьому серед обов'язків землекористувача було виконання робіт із будівництва, благоустрою та електрифікації колумбарію. Відтак «документ» одночасно описує об'єкт як вже існуючи й при цьому фактично анонсує його створення силами похоронної компанії. Також в «угоді» відсутні уточнення щодо ділянки, тобто кадастровий номер, межі, вказівки на документи зі встановлення права власності та спеціальний правовий режим землі.

Проте йдеться не про звичайний благоустрій території, а про розміщення об'єкта похоронної інфраструктури, де зазвичай маються на увазі особливий порядок діяльності, дозволи та контроль з боку «уповноважених органів». Також було відзначено, що зберігання праху небіжчиків здійснюється поза встановленою в умовах окупації системою похоронної справи й не за встановленою процедурою. Колумбарій не перебуває ані в оперативному віданні, ані в господарчому управлінні монастиря, «муніципалітету» або «департаменту міського господарства Севастополя» й не входить до реєстру цвинтарів окупованого міста.

Наразі окупанти зазначають, що архімандрит Гавриїл у жовтні 2023 року був відсторонений від посади намісника монастиря та заборонений у священнослужінні, після чого «залишив територію російської федерації»; при цьому він нібито «повноцінно не передав справи монастиреві, а чинні угоди були виявлені вже згодом, під час ревізії». Як було заявлено, вказані «документи» нібито знайшов протоієрей Андрій Якимчук, причетний до діяльності монастиря до та після російської окупації Криму: нині окупанти позиціонують його як «виконувача обов'язків намісника». Знайшовши й дослідивши «угоду», Якимчук вирішив її не продовжувати й письмово повідомив про це Дмітрія Блоха, який стверджував, що його діяльність є «цілковито законною».

Крім цього, «в. о. намісника» звернувся до керівника окупаційного «управління МВС росії по Севастополю», відзначивши, що монастирська ділянка з колумбарієм не була належним чином сформована й не мала встановлених кордонів, а «документи встановлення права на передане майно» в канцелярії монастиря були відсутні. Разом з тим було вказано на особливості церковних правил, згідно з яким розпорядження нерухомим майном ставропігійного монастиря вимагає погодження з керівництвом церкви.

Також у тексті заяви до окупаційної «поліції» було підкреслено, що особи, які розміщували прах родичів у колумбарії, наражалися на невизначеність: місце поховання є «юридично суперечливим», діяльність компанії з обслуговування також оскаржується монастирем, а «документи», які б підтверджували право на конкретну комірку, оформлювалися неналежним чином.

Як повідомляють регіональні ЗМІ, список осіб, прах яких було розміщено в колумбарії на території Паїсіївського монастиря, налічує 131 ім'я, проте принаймні деякі комірки для урн за короткі терміни змінювали кількох власників: неодноразово відзначалася діяльність людей, які очищували ніші від останків, щоб розмістити в них інші урни.

Крім цього, «ТОВ "Похоронний дім "Некрополь"» за «довічне» розміщення урни править 40 тисяч рублів (понад 21,5 тис. гривень). Разом з тим в інфраструктурі колумбарію помічено візуально свіжу заливку бетонних конструкцій, що формують нові стелажі для урн, та неохайну «ізоляцію» нових комірок монтажною піною. Найновіші елементи колумбарію виникли вже просто біля стіни вівтарної частини храму, що неабияк дивує парафіян.

Як стало відомо «Голосу Криму», навесні 2024 року Дмітрій Блох звертався до підконтрольних окупантам місцевих ЗМІ з заявою щодо ситуації навколо монастиря в Морозівці, майно якого після вимушеного виїзду намісника було опечатане окупаційними «судовими приставами» за рішенням «суду»; згодом майном монастиря та пожертвами парафіян розпоряджаються особи без відповідних повноважень.

Зокрема, Блох стверджував, що архімандрит Гавриїл «ще влітку 2023 року втік до України і продовжує керувати монастирем, восени 2023 року був позбавлений церковного сану», однак станом на квітень 2024 року числився намісником монастиря. На додачу Блох заявляв, що на той час у монастирі не було жодного ченця, однак при цьому від нього в самому Севастополі «без дозволу» діяли дві крамнички, якими нібито керував син «в. о. намісника» Андрія Якимчука Іван. Сам же Якимчук-старший нібито не лише «не мав ані світської, ані духовної освіти», а й був заборонений у священнослужінні тогочасним «головою Кримської митрополії РПЦ» митрополитом Лазарем (Швецем; помер 17.01.2026) за «вбивство людини» («Голосу Криму» не вдалося знайти підтвердження цих слів).

Метою автора звернення була передача монастиря під контроль безпосередньо російській православній церкві (РПЦ). Наразі монастир позиціонується як такий, що належить до Київської митрополії УПЦ в єдності з Московською патріархією.

Як створювався Паїсіївський монастир

Чоловічий монастир в ім'я преподобного Паїсія Величковського було засновано на початку 2000-х рр. Земельну ділянку під його будівництво пожертвував колишній офіцер військового флоту Валерій Щипаков, що згодом прийняв чернечий постриг з ім'ям Макарій і став першим ігуменом обителі. За кілька років о. Макарій за станом здоров'я був почислений на спокій і призначений духівником монастиря, а з часом призначений настоятелем храму на честь святого Климента Римського при навчальному загоні Військово-морських сил України в Севастополі.

Після російської окупації Криму цей храм був відібраний і розгромлений, унаслідок чого в о. Макарія стався гіпертонічний криз. Надалі священник намагався проводити богослужіння для парафіян у своєму помешканні, однак після тиску ФСБ припинив цю практику. Як стало відомо «Голосу Криму», о. Макарій помер у 2025 році в окупованому Севастополі.

Ініціатором заснування монастиря та його планувальником став ієромонах Паїсій (Дмоховський), який після служіння в РПЦ переїхав з Москви до Криму, став кліриком УПЦ МП і був призначений благочинним Севастополя та настоятелем Володимирського собору в Херсонесі, що на той час відновлювався під патронатом президента Леоніда Кучми і його дружини та за сприяння Київської міської адміністрації. З часом о. Паїсій перейшов до УПЦ КП та отримав єпископа Одеського і Балтського.

За спогадами очевидців, у 2001 році на територію монастиря доволі часто приїжджали невідомі похмурі чоловіки в рясах, читаючи мешканцям Морозівки лекції про церковну «канонічність», які завжди закінчувалися однаково, реплікою російською мовою: «Ми тепер тут щодня служити будемо».

На владику Паїсія та його парафіян місцева влада та активісти російської церкви за її підтримки чинили як психологічний, так і фізичний тиск; внаслідок останнього священнослужитель дістав важкі травми. На початку літа 2004 року вл. Паїсій перебрався до монастиря та відновив спорудження зведення храму, на який за рік були встановлені бані та хрести (заявлялося, що останні були придбані на пожертви зірки російської естради Ларіси Доліної).

У 2005 році монастир отримав ставропігійний статус, тобто пряме підпорядкування голові УПЦ КП патріарху Філарету, а в червні 2006 року вл. Паїсій, на той єпископ Фастівський, освятив монастирський храм.

Наприкінці 2006 року єпископа Паїсія вже з титулом «Бориспільський» було відряджено до США для організації життя тамтешніх парафій УПЦ КП. Новим намісником монастиря став ієродиякон Гавриїл (Анісімов), який прибув до Криму з Одеси. Згодом єпископ Паїсій був почислений за штат через «негідну поведінку» і незабаром безуспішно спробував приєднатись до УГКЦ. У грудні 2010 року він повернувся до Криму, де був прийнятий до УПЦ МП в званні архімандрита, перед цим «принісши покаяння у гріху розколу» перед митрополитом Лазарем. Невдовзі він прийняв велику схиму і нове ім’я – Лазар.

До УПЦ МП разом з ним за кілька місяців перейшов і Паїсіївський монастир, який отримав ставропігію вже від тогочасного голови УПЦ МП митрополита Володимира (Сабодана); невдовзі його намісник отримав ієрейські свячення. У 2013 році архімандрит Лазар несподівано повернувся до США й оголосив там себе очільником «Соборноправної Української автокефальної православної церкви», після чого отримав заборону в священнослужінні від митрополита Володимира. Відтоді його доля невідома.

Після переходу Паїсіївського монастиря до іншої конфесії ініціатором будівництва його братського корпусу став тоді ще кандидат у народні депутати Верховної Ради України від Севастополя, бізнесмен з росії Вадим Новинський, який у 2012 році указом колишнього президента Віктора Януковича був прийнятий до громадянства України «за особливі заслуги перед державою». Нині він перебуває за кордоном і фігурує у ЗМІ як «православний олігарх» та «гаманець УПЦ МП», маючи сан диякона цієї церкви.

Монастир після окупації Криму

Під час російської окупації Криму, на початку березня 2014 року архімандрит Гавриїл разом з іншими священиками ставав у Балаклаві «живим щитом» між українськими вояками та окупантами, щоб запобігти протистоянню. Коли кремлівський режим оголосив Крим «територією рф», архімандрит, якому згаданий вчинок пригадували не раз, прибрав зі своєї біографії дані про служіння в УПЦ КП. Незабаром у місті Ноґінск Московської області рф відкрилася крамниця з продажу трав'яних чаїв від Паїсіївського монастиря з зазначенням адреси: «росія, Севастополь, Балаклавський район».

У лютому 2016 року стало відомо принаймні два випадки депортації на материкову територію України ченців монастиря, що не отримували громадянства держави-окупанта, за «порушення паспортного режиму».

У жовтні 2016 року тогочасний вікарій Київської митрополії УПЦ МП, митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський (нині, з тим же титулом, – у ПЦУ) Олександр (Драбинко) повідомив, що в ніч проти свята Покрови було спалено недобудовані споруди трапезної та братського корпусу монастиря в ім'я преподобного Паїсія Величковського, а на його воротах з'явилися написи російською мовою «Геть сабоданівщину» (від прізвища попереднього очільника УПЦ МП митрополита Володимира Сабодана) та «російська земля для росіян». Перед інцидентом намісник і ченці монастиря неодноразово отримували погрози, в тому числі від місцевих «чиновників», які мали намір закрити монастир, називаючи його «приватною крамничкою» та «іноземною релігійною спільнотою на території росії». Тим часом у «Севастопольському благочинні УПЦ МП» пожежу в монастирі списали на необережне поводження з печами, які опалювали приміщення.

В ніч проти 25 січня 2020 року в монастирі сталася інша пожежа: на дах будівлі майбутнього храму на честь Воскресіння Христового, що будувався на пожертви, невідомі зловмисники кинули ємність із запальною сумішшю.

З початком повномасштабного вторгнення рф до України наприкінці зими 2022 року архімандрит Гавриїл публічно виступав з його осудом. Влітку 2022 року він з благословення керівництва УПЦ МП займався в Європі біженцями з України, в тому числі дітьми, постраждалими від бойових дій, а також співслужив з кліриками Константинопольського Патріархату, після чого повернувся до окупованого Криму, в тому числі внаслідок тиску з боку керівництва УПЦ МП.

На початку 2023 року, після відмови перейти до РПЦ, в Паїсіївському монастирі почалися обшуки, за результатами яких братію було оштрафовано за «приховування релігійної належності». У липні того ж року архімандрит Гавриїл остаточно виїхав до материкової України через росію та країни ЄС; у вересні він співслужив в Андріївському соборі в Києві екзархові Вселенського патріарха єпископу Команському Михаїлу (Аніщенку), попри те, що РПЦ і солідарна з нею УПЦ МП розірвали євхаристійне спілкування зі Вселенським патріархатом у 2018 році.

Перед тим кілька разів архімандрит безуспішно намагався потрапити на прийом до свого безпосереднього керівника, очільника УПЦ МП митрополита Онуфрія та інших функціонерів Київської митрополії. В жовтні 2023 року митрополит Онуфрій за участь у спільному богослужінні з екзархом Вселенського патріарха відсторонив о. Гавриїла від посади намісника монастиря в ТО Севастополі та заборонив його у служінні, після чого він виїхав до Італії, де перейшов у юрисдикцію Вселенського патріархату.

Після своєї заборони у служінні в УПЦ МП архімандрит Гавриїл заявив, що напередодні згаданий вище протоієрей Андрій Якимчук був викликаний до «Севастопольського благочиння РПЦ», де мав розмову з його керівником Сєрґієм Халютою та представником ФСБ. При цьому Халюта заявляв, що «на території Криму як суб'єкта рф ніякої УПЦ не буде», а монастиреві її керівництво нічим допомогти не зможе і вплинути на ситуацію неспроможне. На доповіді намісника та братії монастиря щодо ситуації Київська митрополія УПЦ МП ніяк не реагувала. Разом з тим Халюта вихвалявся своїми контактами з митрополією та обговоренням з її керівниками ситуації навколо монастиря.

Також братії було запропоновано звернутися до патріарха РПЦ Кіріла з проханням про прийняття до РПЦ; в іншому випадку їм погрожували репресивними заходами з боку держави-окупанта.

Антон БОЖУК

__________________________

Матеріал підготовлено у партнерстві з громадською організацією "Лібереко – Партнерство за права людини"

_________________________