«Освіта є одним з інструментів зміни свідомості» - Юрій Смелянський

Експерт з питань тимчасово окупованих територій в екслюзивному інтерв’ю говорить про ризики та загрози у процесі реінтеграції освітньо-наукового простору тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Юрій Смелянський – експерт з питань тимчасово окупованих територій, співзасновник БО “Інститут Чорноморських стратегічних досліджень”, експерт робочої групи “Гуманітарна політика” Експертної мережі Кримської платформи.

– Пане Юрію, давайте одразу сформуємо уявлення для наших читачів загальної ситуації обивателів, які проживають у Криму: про їхній соціальний статус до окупації та внаслідок неї?

– З 2014 року, коли мені публічно і не публічно доводилося пояснювати ситуацію, яка склалася в Криму на момент початку окупації, я формулював узагальнення таким чином: «Всіх громадян, які проживають у Криму, можна поділити на приблизно рівні 3 соціальні групи: проукраїнська, проросійська та тих, хто дивиться на світ через призму «теорії холодильника». У Криму всіх громадян повністю влаштовував «український правовий лібералізм, за якого жорсткість законів компенсується необов’язковістю їхнього виконання. Не влаштовувало: якість життя та якість влади. Як і всіх громадян України загалом.

Що відбулося внаслідок окупації? Український правовий лібералізм втрачено. Якість влади та якість життя не змінилися і навіть стали гіршими, як відображення російської державної дійсності». І жителі Криму, громадяни України, це розуміють. Кожен по своєму, адже у кожної людини в голові постійно працює власний аналізатор життя та дійсності. Підсумки роботи цих індивідуальних аналізаторів протягом усього періоду окупації працювали на інтереси України. Але після деокупації та у процесі реалізації політики реінтеграції, ці індивідуальні аналізатори не припинять свою роботу, от тільки оцінюватимуть вони вже українську політику в Криму, кримську українську реальність. Оцінювати, перебуваючи в перехідних станах психіки та свідомості. Негативне сприйняття; критичне сприйняття; очікувальне сприйняття; сприйняття захоплення.

До прикладу: перебуваючи в ейфорії можливості повернутись додому, кримські політичні емігранти реалізують мрію про повернення. Припустимо, це відбувається у середині серпня. І раптом виявляється, що діти та онуки у вересні не підуть до навчальних закладів. Причина банальна – не готові з низки причин (організаційно, економічно, кадрово, інформаційно, методично). При цьому вказати точний термін початку навчального року та інших освітніх процесів влада не може. Військово-цивільна адміністрація хоч і покликана виконувати функції місцевого самоврядування таким, по суті, не є. Згідно із перехідними станами психіки та свідомості, це яскравий та різкий перехід від сприйняття захоплення до негативного сприйняття.

– Якщо Ви у назві свого виступу вже використали такі терміни як «ризик» та «загрози», виникнення яких так чи інакше породжує низку проблем та неприємностей, проінформуйте нас щодо того, які саме ризики та загрози ймовірно супроводжуватимуть процес реінтеграції у сфері освіти та науки?

– Я вважаю, що ризики допустимо визначити таким чином:

• ті, що формуються довоєнною та до окупаційною історичною пам’яттю (для прикладу, корупція, ВНЗ та їхні філії як магазини з продажу дипломів, оплачувана безоплатна освіта тощо);
•  ті, що породжуються результатами окупації;
• ті, що породжуються політикою української влади з кримського питання;
• а також ті ризики та загрози, що є результатом реалізації політики реінтеграції.

Основними проблемами, які здатні генерувати ризики та загрози з переходом у стан суспільно-політичної нестабільності, є брехня, невизначеність, дезорієнтація, неорганізованість, байдужість, зарозумілість, помилковість і так далі.

Є проблеми, що породжуються довоєнною історичною пам’яттю, для прикладу, відсутністю у риториці влади слів про реінтеграцію дошкільного сегмента кримського освітнього простору. Або ж про інфраструктуру, якої не вистачало до війни (мається на увазі місця у дошкільних закладах). Як бачить цю ситуацію влада у політиці реінтеграції? Невизначеність, та сама, що генерує ризики. А яка позиція щодо кадрового питання у цьому сегменті? Невизначеність.

До проблеми, які з’являються внаслідок існування ризиків, також відносимо проблеми, що породжуються окупацією. А отже – ці проблеми вже створені, це ті самі ризики та загрози, які вже існують. Насамперед – це мілітаризація свідомості молоді, дітей. Усіх, хто пройшов через окупаційний освітній простір. Надалі виявлятиметься, що ця мілітаризація свідомості – негативне та неадекватне сприйняття України як ворога. І якщо обрана модель політики реінтеграції чи якість використання інструментів цієї політики сприйматиметься як не справедливість – внутрішній аналізатор, згаданий раніше, може призвести до чергового витоку поляризації суспільства на проросійське та проукраїнське як основі протистояння. Найстрашніше, якщо проукраїнська частина не матиме аргументів, окрім «треба потерпіти».

– Під час розглядання кожного ризику окремо (а їх вже маємо чимало), бачимо, що кожен ризик породжує новий «підризик», і це те, що ми маємо сьогодні як наслідок окупації. Чи зберігається ймовірність того, що ще чимало ризиків виникне внаслідок реалізації сформованої політики реінтеграції?

– Безумовно. Будь-яка помилка здатна згенерувати новий ризик чи загрозу. Будь-який не підготовлений алгоритм або прокол дій, з переліку тих що можна підготувати, створюють умови для виникнення додаткових ризиків і загроз. Чим більше ризиків буде мінімізовано, тобто їх виникнення не допущено, тим вища ймовірність позитивного завершення процесу реінтеграції в Криму. Проте за наявності певних третьої та четвертої групи ризиків – це ускладнюється, адже третя група породжується політикою української влади з кримського питання. У нашій сьогоднішній розмові щодо реінтеграції освітнього та наукового простору Криму – одна з них, загроза неприйняття України через спрагу до справедливості.

З 90-х років чув від молоді під час спілкування фразу «ми втрачене покоління». І це стосувалося кожного десятиліття незалежності. Внаслідок окупації Криму ми отримаємо на півострові справді «втрачене покоління», і це як мінімум «покоління». Щоби більше не стало.

Механізм заміни документів на українські: атестати, дипломи, кваліфікація робітничих професій, посвідчення водія (це теж підтвердження робочої кваліфікації після навчання та складання іспитів). Для прикладу. Норми законопроєкту №9591 від 08.08.2023 року. Це тимчасові норми на період війни? Про це в законопроєкті нічого не сказано, що формулює нове питання – хто чи що є гарантом того, що ці норми доблесно не застосовуватимуться у політиці кримської освітньої реінтеграції? Відповіді немає. Невизначеність.

Що у законопроєкті? Цитуємо, наприклад статтю:

П.5 “Особам, які проходять атестацію для здобуття вищої освіти, можуть бути зараховані результати навчання та кредити ЄКТС в обсязі не більше 75 відсотків загального обсягу освітньої програми”.

Четверта група вже конкретно про ті ризики та загрози, як результат реалізації політики реінтеграції.

Наводячи приклад, я вже сьогодні говорив про наслідки «ручного управління» та «ефект виконавця». Продовжу ці приклади прикладом  практичним, який зокрема стосується й організації освітнього процесу. У Фейсбуці пані Ташевої розміщений пост з певним захопленням про чергову парламентську «перемогу» у кримському питанні, йшлося про законопроєкт про новий адміністративно-територіальний поділ у Криму.

Добре, розберемо. Новостворений Курманський район, одна із крайніх точок району – село Дер-Емес. Найкоротша відстань від села до райцентру 57,1 км. Це офіційно за картою. Відстань, яку ті залізні ящики з болтами та гайками (вони ж автобуси) будуть долати близько 120 хвилин (у найкращому випадку 90-100 хвилин), це виходить один рейс на день. В автобусі взагалі, як то кажуть, «не продихнути, не поворухнутися». І при цьому всім охочим місця не вистачить. В іншому варіанті, 2 рейси на день з ранку, але не щодня.

І родзинка: кримська територія за старих часів (а вони повертаються) мала назву «Голодний степ». Напівпустеля, влітку в тіні 45С і більше. Коридор для калмицьких вітрів зі сходу на захід. Якої реакції від суспільства ми очікуємо?

– Реакцією, ймовірно, буде чергова невизначеність із боку «влади»?

– Так, на кшталт «потім можна буде корегувати, бо ми не знаємо міграції населення, кількості людей, потреб тощо». Такою була відповідь на мій коментар у ФБ. Це є прикладом мислення у координатах ручного управління. Далі ми тільки можемо собі уявити стан та настрої освітян, яким у таких логістичних умовах треба їхати, іноді терміново «тут і зараз», наприклад, на методичний семінар до райцентру. Бюджету на відрядження немає. І автобус або лише туди, або лише назад. Ночуй, де хочеш, але з ранку бути на заняттях. А настрої батьків та учнів у період підготовки до школи, проходження медкомісій тощо.

У цій ситуації обов’язково і неодноразово виникне «ефект виконавця» – чиновника нижнього рівня, для якого головне завдання дати звіт про виконання – «Нічого не знаю, має бути» в різних варіантах ситуації. Матимемо ризик виникнення ворожості до влади та держави в цілому як наслідок створення додаткових проблем, труднощів, витрат, незручностей тощо. А ще – «ризик кадрового голоду». Правильніше «загроза дефіциту кадрів» і ця загроза вже існує. Додам сюди можливість виникнення «ризику інформаційної ями».

Невизначеність можна знайти, до речі, у темі фінансових ресурсів. Сьогодні, коли знайомишся з поглядами влади на тактику реалізації політики реінтеграції в Криму, звертаєш увагу на те, що розпорядники бюджетних коштів не вказуються в планах дій від слова «зовсім». Це можна сприймати як непрофесіоналізм і не розуміння суті процесів, і водночас як підготовку до «ручного корупційного управління» процесів реінтеграції.

– Зараз на всій материковій Україні або ж в деяких її частинах, гостро постає мовне питання: українська й ніякої іншої мови. Це стосується багатьох сфер, в тому числі як воно і було за часів Незалежності, освітньої сфери. Розгляньмо мовне питання викладання у Криму.

– Говорив та писав про нього багато. Так, викладання однозначно має вестись українською мовою. Для дітей, яким навіювали, що українське це погано та вороже, і що відбилося на свідомості та підсвідомості, В результаті можемо отримати «ризик падіння рівня засвоюваності матеріалу та освітньої інформації» або «ризик продовження звернення через інтернет до російських освітніх джерел, що цементуватиме мілітаризовану свідомість дітей». А точніше – і те, й інше.

Як поєднати та мінімізувати виникнення ризику – працівник системи кримської освіти повинен бути готовий чітко та виразно пояснити матеріал та освітню інформацію кримськотатарською та російською мовами, та в жодному разі не пропонувати замість пояснень додаткові платні курси. Без такого розуміння розраховувати на позитивний результат реінтеграції як мінімум наївно.

На одному із круглих столів, де ми говорили про реінтеграцію освітнього простору, наші шановні колеги навели приклад роботи українських гімназій у довоєнному Криму. Приклад у контексті: «Ми розпочали викладання українською, і діти підтягнулися та подолали особистісні труднощі. Все склалося добре». Так, справді все так і було. Чи означає це, що не треба взагалі боятися виконання норм закону про освіту у процесі освітньої реінтеграції та подолання мілітаризованої свідомості кримських дітей та молоді?

Приклад із довоєнної реальності, тобто із ситуації, коли Крим – це Україна за фактом життя. Коли немає того факту, що окупанти 24 години на добу протягом 10 або більше років (ми сьогодні не знаємо скільки триватиме окупація) мілітаризують свідомість суспільства і насамперед дітей та молоді, формуючи образ України як ворога. А це вже зовсім інші умови для сприйняття мови навчання.

Мовне питання слід обов’язково враховувати в категорії ризиків та загроз при ухваленні рішень щодо моделі політики реінтеграції. Мовне питання може стати додатковим фактором формування загрози «мислення втраченого покоління», а це дуже серйозно. Це вже є загроза виникнення ворожості з усіма негативними наслідками.

– Існування такого проєкту як «Формування комплексного бачення…» дає усвідомити, що все ж  певна кількість населення країни має гостру нестачу історичних знань про Крим. Але ж чи не дарма Максим Рильський казав, що «Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього…»?

– Проблема загальноукраїнська, яка існує весь період незалежності – ми боїмося своєї історії. Точніше, ми боїмося говорити правду про свою історію. Загалом, з тієї причини, що правда не однозначна і найчастіше не дуже красива. Це один бік питання. Інший, вже чисто кримський – у нас було вкрадено приблизно 500 років історії Криму. Але ж дійсно, без розуміння історичного минулого неможливо належним чином сформувати правильне позиціювання своєї малої Батьківщини (регіону, міста, села) у координатах своєї держави. Неможливо без правильного розуміння історичного минулого Криму виховати та перетворити мілітаризовану свідомість кримської молоді у свідомість «відповідального громадянина України».

Одним із основних інструментів отримання необхідних знань є навчальна та методична література, як основна, так і додаткова. За логікою та в контексті моделі бюджетних відносин, яка функціонує в Україні, замовником на виготовлення навчальної та методичної літератури, має виступати Рада міністрів Автономної Республіки Крим, вірніше міністерство освіти Автономної Республіки Крим – якого сьогодні не існує. Могла б виступити військово-цивільна адміністрація Криму, якби мала такі повноваження та була створена – її також немає. Для того, щоб підготувати забезпечення навчальною літературою, цілий Кримський півострів знадобиться як мінімум рік. І потім відкладати такі питання не можна. У нас повна неготовність та невизначеність.

Тут і проявляється черговий ризик – ризик нестачі знань (наприклад, з історії Криму), який вже сьогодні проявляється під час ухвалення рішень щодо формування політики реінтеграції в Криму, серед українських урядовців. Тільки чиновники не поспішають зізнаватися у відсутності таких знань та такого розуміння.

– Будь-який навчальний заклад задля плідної роботи має мати щось на кшталт місії, візії та цінностей, певних орієнтирів. З огляду на теперішню ситуацію із цими складовими у навчальних закладах материка, якою ситуація є/буде в Криму?

– Неодноразово писав і говорив про те, що у нас у системі освіти загалом існує проблема з чітким визначенням цінностей або ціннісних орієнтирів. А без цих орієнтирів виховати «відповідального громадянина» та «патріота» проблематично. Тим більше якщо це реінтеграція носія свідомості, мілітаризованої окупантами. У цьому контексті для реінтеграції освітнього простору Криму маємо «ризик відсутності цінностей». Такий ризик породжує дезорієнтацію свідомості. Погані наслідки.

Так, ризики у питаннях історичної пам’яті та мови викладання повторювалися у моєму виступі, і це не помилка. Щоразу на новому витку ці та інші ризики ставатимуть все більш небезпечними й будуть створювати все більші загрози. Вони посилюватимуться впливом з інших сфер життя людини та суспільства, наприклад, соціально-економічних, якщо вини погіршяться після факту деокупації.

Які можуть бути наслідки? Неприйняття, суспільна напруженість, суспільно-політичне та соціально-економічне протистояння, вибори не на користь України, бунт, повстання, громадянська війна та у результаті – нова окупація. На меті – якомога більше мінімізувати ризики, аби не допустити їх новому виникненню та створити умови для вищої ймовірності позитивного вектору процесу реінтеграції в Криму.

Трохи скажу про науку загалом, як про чергову гілку, де можуть розвитися ризики: у риториці та вже прийнятих документах про реінтеграцію наукового простору Криму немає жодного слова. Тож наразі маємо і проглядається ризик втрати наукового потенціалу, ризик втрати архівів наукових установ, безперервності наукових досліджень, ризик втрати наукових кадрів та напрямів, а також ризик відсутності фінансових ресурсів відновлення наукової інфраструктури.

У якості висновку, будь-яке рішення, дія, може стати інструментом породження загроз і ризиків, якщо людина або група чи певна спільнота сприйматимуть таку політику як не справедливу, як ту, що обмежує права, що погіршує якість життя, її перспективу, соціальний статус тощо. Хтось розуміє під зміною свідомості – формування вільної людини, а влада – шанувальників влади.

– Пане Юрію, ви розгорнуто надали відповіді про окупацію Криму, про її наслідки. А що змінилося з повномаштабним вторгненням для кримчан в окупації? Які є вже наслідки чи ще можуть з’явитися? Адже одне слово окупація, а інше поняття війна, яка може звільнити Крим від цієї ж окупації…

Я вже говорив, відповідаючи на запитання, про те, що втратили жителі Криму як громадяни України внаслідок війни, яку Росія розв’язала проти України з окупації Кримського півострова. Я про правовий лібералізм, якість життя та якість влади. Сформулювавши ці питання, ви показали необхідність розгорнутого пояснення про узагальнені втрати, які вже є результатом цієї війни.

По-перше, виникла потреба пошуку нового суспільно-політичного, соціально-економічного, правового тощо позиціонування для жителів Криму. Для прикладу. Людина активно займалася підприємницькою діяльністю. Відповідно, має налагоджені економічні зв’язки (постачальники, покупці, партнери, умови ведення бізнесу, фінансові ресурси тощо). Після окупації це все втрачено. Інша валюта; інший, нав’язаний і незрозумілий, правовий простір; інші правила відносин і так далі, так далі, так далі. І ще один аспект. Усі громадяни України, які мають постійне місце проживання на Кримському півострові, опинилися за фактом у полоні в окупантів. А самі окупанти сприймають їх як людей нижчого ґатунку. Підтвердженням цієї тези є окупаційна міграційна політика, яку ми з колегами свого часу назвали «імпортом росіян». А одним із проявів цієї політики було першочергове надання відповідальних та високооплачуваних посад, а також посад пов’язаних із впливом на свідомість людей для іммігрантів із російського материка.

Як наслідок: втрата бізнесу, доходів, робочих місць, вимушена еміграція.

По-друге. Згадана політика «імпорту росіян» є лише частиною більшої політики колонізації окупованої території Кримського півострова. Політика колонізації, зокрема, передбачала мілітаризацію свідомості мешканців Криму. Насамперед молоді та дітей. Майбутнього «кримського гарматного м’яса та україно ненависників» для захисту російських окупаційних інтересів у Криму. І результати такої мілітаризації свідомості ми сьогодні можемо спостерігати зростання могил на кримських цвинтарях і пам’ятних табличок. Це дуже велика проблема, яку нам належить вирішувати у процесі реінтеграції півострова назад до України.

По-третє. Найгірший сценарій деокупації Криму – окупанти у Криму повторюють радянський досвід «тактика випаленої землі». І ми отримуємо деокупований Крим у стані, яким він був у 1944 році, а може, й гіршим. Зруйнована інфраструктура, відсутність необхідної кількості робочих рук, понівечена природа та клімат, відсутність робочих місць, соціально-економічна дестабілізація тощо.

Загалом питання впливу війни на мешканців окупованих територій настільки багатоаспектне, що в рамках навіть окремого інтерв’ю про нього докладно не розповісти.

Але ще один аспект слід згадати. Довгий час у нас в Україні було обговорено питання форми деокупації Криму. Влада весь період окупації півострова намагалася нав’язати як безальтернативний варіант дипломатичної деокупації. Нав’язування такого наратива дезорієнтувало українське суспільство. І це справді був наратив як розповідь про нездійсненне.

Метою російських окупантів у Криму була територія, де зручно розвивати військову базу. Створену військову базу окупанти мирно не залишать. З цієї причини формою деокупації Криму може бути виключно військова операція як результат української визвольної війни проти російських агресорів.

Анастасія ХОМЕНКО

_________________________________

Громадська організація «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім» із залученням експертів робочої групи “Гуманітарна політика” Експертної мережі Кримської платформи, за підтримки Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках проекту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини здійснює реалізацію проєкту «Формування комплексного бачення та рекомендацій органам державної влади України щодо подолання наслідків окупації та викликів у процесі реінтеграції ТОТ АР Крим та м. Севастополя у 4 сферах: інформаційній, освітньо-науковій, культурній, релігійній».

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках проекту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.