Релігійний чинник у процесі повернення та реінтеграції Криму має бути врахований

В ексклюзивному інтерв’ю для ІА «Голос Криму», Андрій Іванець, представник Крайової Ради Українців Криму, дає ґрунтовні відповіді та розглядає прогнози щодо актуальності релігійного питання у процесі та після деокупації Криму.

– Раніше Ви зауважували, що релігійна тема стосовно окупованих територій зараз найменше артикулюється. І ми розуміємо, по завершенню деокупації, коли  люди почнуть повертатися на звільнені території, запрацює безліч нових процесів на поновлення української державності на цих територіях. Чи готові Ви до того, що релігійне питання зможе знову буквально перейти на другий план?

– Для забезпечення стабільності у процесі реінтеграції Криму, релігійний чинник має бути обов’язково врахований. Значна частина кримчан є тими, хто вірує, а росія цинічно політизує релігійні організації для індоктринації рашизмом цих людей. Також вона використовує релігійні структури для виправдання агресивної й геноцидної війни проти України, допомоги окупаційній армії, мобілізації громадян України, мілітаризації свідомості людей і, зокрема, дітей. Є ризики й використання росією як окремих релігійних діячів, так і деяких релігійних об’єднань для підривної антидержавної діяльності вже після деокупації Криму. Отже, питання церковно-державних відносин на звільнених територіях безпосередньо стосується гарантування національної безпеки.

До того ж Крим традиційно є поліконфесійним регіоном, де співіснують великі громади православних і мусульман, помітні громади протестантів, релігійні структури корінного народу караїмів та інші релігійні організації. З довоєнних часів знаємо, що не завжди взаємини між представниками релігійних організацій або ними й органами влади складалися безпроблемно. Тому увага до потреб та проблем релігійних структур є важливим елементом підтримання стабільності в регіоні.

Очевидно, що під час деокупації та реінтеграції Криму перед органами влади виникне вал завдань для вирішення. Так, є ризик, що релігійні питання можуть не привернути належну увагу або будуть вирішуватися неоптимально.  У зв’язку з цим варто вже зараз виробляти алгоритми дій щодо релігійної сфери. Бажано, щоб військово-цивільна адміністрація вже не з «ні сіло, не впало» виробляла рішення щодо перереєстрації релігійних організацій або питань повернення майна, незаконного відібраного у них окупантами, притягнення до відповідальності колаборантів тощо.

– Агресивних утисків зазнали майже всі релігійні організації, які функціонували в Криму до окупації. Чи можливо і  потрібно взагалі розробити почерговий план відновлення заборонених релігій, який буде диктувати послідовність цього відновлення (мається на увазі яку релігію за якою відроджувати)?

– На жаль, вже зараз ми бачимо як політика окупаційного режиму призвела до глибокої деградації релігійної сфери в Криму. Росія брутально порушує права на свободу совісті та релігії, вона переслідує релігійні організації.

В результаті її дій на тимчасово окупованій території АР Крим і м. Севастополя, за дев’ять років кількість релігійних громад зменшилася, за різними оцінками – у півтора-два рази, а кількість деномінацій або релігій –  із 43 до двох десятків. Вже цього року на межі цілковитого знищення опинилася Кримська єпархія Православної Церкви України. Причому ті релігійні організації, які продовжують діяти в Криму або дискримінуються, або колаборують з державою-окупантом.

У зв’язку з цим, після звільнення Криму, думаю, варто говорити не стільки про почерговий план відновлення заборонених релігій, скільки про відновлення дії українського законодавства про свободу совісті та релігій у повному обсязі, а також про сприяння з боку органів влади постраждалим вірянам у задоволенні їхніх прав на свободу релігії та релігійним організаціям. Зазначу ще про розв’язання проблеми, ймовірно, в рамках перехідного правосуддя: притягнення до відповідальності тих, хто просував людиноненависницьку ідеологію, закликав до порушення суверенітету та територіальної цілісності України.

Довгострокову проблему буде становити робота із вірянами, свідомість яких цілеспрямовано піддавалася антиукраїнському та антизахідному впливу з боку політизованих релігійних організацій.

Загалом, українське законодавство, зокрема, у сфері релігії, не можна навіть порівнювати з окупаційним: воно завжди було ліберальнішим та прогресивнішим за російське. Разом з тим розуміємо, що при його застосуванні в Криму потрібно буде вирішувати низку практичних проблем, які принесла окупаційна політика. І до цього варто готуватися.

– З огляду на те, що території, так чи інакше наближені до РФ, завжди знаходитимуться у зоні ризику, як гадаєте: чи усі релігійні організації погодяться відновити свою діяльність на території АР Крим та м. Севастополя? Чи закрадеться і чи не зупинить їх думка про те, що події, які відбувалися там протягом всіх цих років, повторяться?

– Багато буде залежати від того у якій формі відбудеться деокупація або наскільки росія перед відступом зруйнує інфраструктуру в Криму; чи буде вона масово вивозити населення, як демографічний ресурс і наскільки держава-агресор зможе дестабілізувати ситуацію на звільненій території.

Все ж, думаю, що більшість релігійних організацій, які через переслідування росією змушені були припинити свою діяльність в окупованому Криму або її обмежити, захочуть і зможуть у міру стабілізації ситуації повноцінно задовольняти духовні потреби вірян-кримчан.

Анастасія ХОМЕНКО

_____________________________

Дана публікація стала можливою завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках проєкту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.

___________________________

Читайте по темі: Релігійне питання недооцінене до окупації та під час війни