Вплив окупаційної освіти на свідомість дітей: розповідь очевидця

Сприйняття дитиною окупації Криму та змін у внутрішньо шкільних та освітніх процесах. Перед яким вибором стоять випускники кримських шкіл та яке майбутнє обирають?

Про це говоримо в ексклюзивному інтерв’ю з мешканкою Криму, яка на початок окупації півострова навчалася у п’ятому класі і потрапила під жорна російської освіти.

Для нашої співрозмовниці та для сотень тисяч дітей в Криму  окупаційні нововведення  розпочалися з з того, що російська мова стала обов’язковою у всіх навчальних закладах, що призвело до мовної асиміляції та пригнічення кримськотатарської та української культури.

Вчителі стояли перед вибором, або навчальні курси та перекваліфікація, й звісно, не обійшлося без тих, хто із задоволенням перекваліфікувався і почав викладати з особливим завзяттям. Були й ті, які втратили роботу, бо мали проукраїнські погляди, та не хотіли миритися із новою системою.

Навчальна програма почала змінюватися, і замість історії України доводилося вивчати вже історію Росії.

Також все більше була помітна російська пропаганда, де на уроках вчителі обговорювали політику та нав’язували учням свою думку.

-Розкажи, будь ласка, як ти сприйняла окупацію? 

– Насправді я була  тоді ще дитиною, бо ходила до п’ятого класу, і не усвідомлювала всю серйозність ситуації. Звичайно, вже тоді я розуміла, що відбувається і чула від своїх батьків дещо, роблячи якісь свої дитячі висновки. Зазвичай усі діти стоять на позиції своїх батьків. Позиція ж моєї родини була очевидною, вони завжди були за Україну й досі дотримуються своєї думки.

-Як політична ситуація у Криму вплинула на навчання? Чи є якісь особисті приклади, чи історії про вплив окупації на навчання, якими б ти могла поділитися? 

-У нас змінилася система оцінювання у школі, історію України перестали викладати, бо деяких вчителів просто звільнили. Почали проводити більше лінійок, присвячених військовій тематиці,

Під час уроків головною темою стала політика, де нам намагалися щось довести, пропагуючи «російський мир».

До школи не хотілося взагалі ходити, бо вже не відчувалося тієї теплоти, що була раніше. Всі стали ніби розлюченими, саме так це виглядало очима дівчинки, яка навчалася у пятому класі.

-Чи була можливість в учнів обирати, якою мовою вони хочуть проходити навчання? Яка ситуація з вивченням української та кримськотатарської мов? 

-Ні, такої можливості не було. Зі шкільної програми прибрали українську та німецьку мови, а також зменшилася кількість годин вивчення кримськотатарської мови.

У нас були класи, де навчалися виключно українською мовою, але незабаром їх просто всі перевели на навчання російською мовою.

Щодо кримськотатарської мови, то її зазвичай ставили останнім сьомим або восьмим уроком, як факультатив. Найчастіше ті діти, які вивчали кримськотатарську мову, не завжди ходили на ці заняття, бо у них  просто не було сил туди йти й сидіти у школі до вечора.

-Які зміни сталися у навчальній програмі після окупації? 

-Додалася значна кількість годин російської мови та літератури, а також історії Росії. У навчальній програмі багато класних годин було присвячено військовій тематиці.

-Які перешкоди та виклики стояли перед учнями та вчителями через  політичну ситуацію в Криму? 

-Для вчителів це скоріше звільнення. Звільняли чи скорочували тих, хто викладав українську мову та літературу, а також історію України. Також були  випадки звільнення тих, хто не підтримував окупацію.

Учням потрібно було звикати до нової системи, особливо було складно тим, хто був у випускних 9 та 11 класах. Спочатку вони готувалися до іспитів і планували вступати в одне місце, а потім в один день все змінилося.

-Як ти оцінюєш якість освіти для дітей у Криму після окупації? 

-Освіта у Криму, завжди мала проблеми і хотілося б, щоб вона була кращою. Але після окупації стало ще гірше. Особливо складно стало вступити до вищого навчального закладу. Стало ще менше бюджетних місць, складніша програма для вступу, а у підсумку затрати на навчання не виправдовують очікуваня.

З дипломом, отриманим під час окупації у Криму, в тебе лише один шлях – залишатися і працювати на півострові. Перспектив ніяких, бо цей папірець не має жодної ваги навіть в Росії.  Тому молодь намагається вирватися за межі Криму, туди, де більше перспектив.

-Розкажи як впроваджувалася російська пропаганда у твоїй   школі? 

-Пропаганда була всюди. Будь то шкільні заходи або просто звичайні уроки. Пам’ятаю щопонеділка у нас проходила лінійка, на якій обговорювалися спочатку шкільні справи, а потім обов’язково щось про політику.

Нас змушували на святах співати російський гімн, особливо якщо це було якесь державне свято у Росії.

Було так прикро, що ти провела дитинство у рідному українському Криму та всі твої теплі спогади саме звідти, а потім тебе змушують робити те, що ти зовсім не хочеш. Але ми були дітьми, у нас навіть ніхто нічого не питав.

– Чи змогла ти після закінчення  школи вступити до вищого навчального закладу? 

-Я вважаю освіту в Криму слабкою. Справді, добрих знань тут не здобути й, знову ж таки, повторюся, важко вступити на бюджет.

Я не стала вступати до університету, тому що закінчивши його, я зможу працювати за дипломом виключно у Криму. Середня зарплата зараз  25-30 тисяч рублів, що дуже мало, враховуючи наші ціни, тому не бачу сенсу витрачати свій час на освіту тут.

Після школи я почала проходити навчання з відеомейкінгу, і зараз працюю в даній сфері, що приносить мені велике задоволення, тому що я займаюся улюбленою справою.

-Як ти бачиш майбутнє освіти в Криму, враховуючи окупацію? Які проблеми існують для молоді у цій ситуації? 

-Майбутнє освіти в Криму можливе, але для цього потрібен ще деякий час. Зараз більшість не хочуть витрачати свій час на освіту в Криму. Чи їдуть кудись, чи просто проходять якісь курси.

Адже через відсутність перспектив та диплома, за яким ти зможеш працювати лише у Криму, цінність освіти практично зневільовується.

Я сподіваюся, що все стане на свої місця – ми дочекаємося деокупації, й Крим розвиватиметься далі. Бо це дійсно дивовижне місце і хочеться, щоб воно процвітало, і щоб саме корінні жителі Криму хотіли тут навчатися і працювати, замість того, щоб залишати рідне місце. 

Нуріє КУНЕШ