Кримські гімни: історія та сучасність

11 березня 2021 року «міністр культури» окупованого Криму Аріна Новосельська добряче потішила інтернет-аудиторію, забувши вимкнути мікрофон і виматюкавшись під час селекторної наради з «головою республіки» Сергієм Аксьоновим. Проте вже за пару днів вона, мовби нічого не сталося, разом з ним та з «мером» Керчі Сергеієм Бороздіним супроводжувала міністра економічного розвитку держави-окупанта Максима Решетникова під час його «робочого візиту» до найсхіднішого міста Криму. В цих походеньках Новосельська вирішила провести невеликий екскурс в історію Керчі, вляпавшись при цьому в чергове фіаско: описуючи міфічних грифонів на стражденних Мітридатських сходах, вона назвала їх «орлолевами, що охороняють браму до пекла». Враховуючи безпосередню близькість Керчі до території держави-окупанта, фінал репліки виявився більш ніж промовистим. Годі й казати, що це «історичне відкриття» обурило мешканців міста, символом якого грифон став практично від часів заснування – понад 26 століть тому. Втім, за деякий час Новосельська спробувала «викрутитися сіном»: мовляв, журналісти цю репліку про «орлолевів» «брутально вирвали з контексту»: мовляв, один з гостів запитав, хто такі грифони, тож довелося пояснювати, що це «гібрид» орла та лева.

Не встигли забутись прояви кримської культури у виконанні окупаційного «міністра», як керчан нещодавно вирішили «ощасливити» черговим її «здобутком». Ще на початку року окупаційна «адміністрація» міста оголосила конкурс на створення його гімну. Містяни ж у відповідь нагадали, що неофіційним гімном Керчі ще з радянських часів вважається вірш Фелікса Лаубе «Золота Керч» у виконанні нині покійного Юрія Богатикова на мелодію Олексія Екімяна. Деякі пісні, подані для участі в конкурсі, були написані людьми, які, здається, поняття зеленого не мають, де розташована Керч і як вона виглядає. Зрештою окупаційні «посадовці» один з варіантів вподобали настільки, що без обговорення з містянами вирішили «протягнути» його на засіданні «міськради». Автором цього ще минулорічного «шедевру» став письменник-фантаст і композитор із Севастополя Валерій Вовк, який на своїй сторінці у соцмережі «ВКонтакте» «скромно» іменує себе «гордістю Криму», при цьому маючи аж менш ніж два десятки підписників. Погляньмо, що «наваяв» цей добродій для Керчі.

На стыке трёх тысячелетий

В проливе между двух морей

Хранитель памятных наследий

Античный был Пантикапей.

Грифон – наш верный покровитель

Союза силы и ума.

Нашли курганы здесь обитель,

В единстве не страшна беда.

Приспів:

Керчь, врагу ты непокорна,

Сильный дух живёт в сердцах;

На века стоишь в дозоре

На российских рубежах.

Мы помним бой Аджимушкая:

Не смог фашист людей сломить,

И, в подземелье погибая,

Там честь сумели сохранить.

Под Эльтигеном атакован,

Десант застыл в бою святом,

К морской пучине он прикован

Кипящим вермахта котлом.

Проходят годы и столетья,

И под горою Митридат

Мы не забыли лихолетья

И славим доблестных солдат.

Сплочённость наций и содружеств,

Живём одной большой семьёй,

Наш Крымский мост, как символ дружбы,

Для нас Россия – дом родной. 

Цілком закономірним після ознайомлення з цим кострубатим «твором», що невдало пародіює військовий марш, було запитання: якщо «конкурсна комісія» без публічного обговорення з мешканцями міста обрала цей варіант – то якими ж були інші?

Що називається, «по кісточках» гіпотетичний «гімн» свого рідного міста у відкритому листі до «керманичів» і мешканців Керчі розібрала Ольга Дубова – «поет, композитор, член Союзу письменників Росії, лауреат всеросійських конкурсів патріотичної пісні», яка наразі мешкає в Москві. Зокрема, вона справедливо зазначила, що «стик» є місцем з’єднання чи дотику двох крайніх частин чогось, тож згадка трьох тисячоліть тут недоречна – тим більше в контексті Пантикапею, що існував на місці сучасної Керчі з кінця VII ст. до н. е. до 370-х рр. н. е. Крім «пам’ятних спадщин», дивують також кургани, що «знайшли притулок» у цій місцевості, та майже 40-кілометрова видовженість Керчі, що буцімто повністю вміщується під горою Мітридат.

Окремо Дубова вирішила проаналізувати чотири рядки, в яких Вовк спробував описати оборону Аджимушкайських каменярень у 1942 р.: «Підземний гарнізон опирався майже півроку. Назвати цей багатоденний колективний подвиг боєм, в однині – означає принизити його велич. Ельтигенський десант не застиг, він 40 днів і ночей безперервно атакував фашистів, а потім прорвався ворожим запіллям і захопив гору Мітридат! «К морской пучине он прикован кипящим вермахта котлом» – це як? Хіба можливо щось прикувати до моря, та ще й збройними силами гітлерівської Німеччини у 1935-1945 рр.? «Славим доблестных солдат» – яких часів? І чому лише вояків? А моряків, пілотів, партизанів, полководців?»

Окрему увагу Дубової привернули приспів та два останні рядки невдатного гімну. «Війна давно скінчилася, ми вже сім років як удома, в Росії! Якому ж ворогові не кориться теперішня Керч? Дружать союзні держави, республіки, міста. Крим – невід’ємна частина Росії. Ми дружимо самі з собою? Хіба Керч межує з іншою державою?» – запитує вона, що називається, «за Фройдом».

«Висновок: текст схожий на недбайливо заримований підручник історії, з численними історичними, смисловими, граматичними, стилістичними помилками. В ньому немає жодного слова про любов керчан до рідного міста. Нема захоплення красою природи та душі. Нема всього того, що відрізняє наше місто від решти – простір і тепло, море та степ. Нема навіть згадки про те, що Керч – місто-герой, місто-трудівник. Зате є набір гасел, плутанина, тривога, ворог і войовничість», – резюмувала Дубова, фактично вмістивши в останньому реченні концепцію зовнішньої та внутрішньої політики держави, в столиці якої вона мешкає. На її питання «Навіщо взагалі у гімні співати про Вермахт?» відповів учасник ІІ світової війни Микола Тюгаєв з Керчі: «Я воював проти Вермахту, був важко поранений і вважаю за блюзнірство навіть згадування цього слова у гімні міста. Як я поясню своєму правнукові маячню про «кипящий котёл Вермахта», який «приковал Эльтигенский десант к морской пучине»? Як «десант застыл в бою» – замерз, чи що? Вважаю такі визначення образливими!»

Зрештою керченські «чиновники», враховуючи суспільний резонанс, були змушені «увімкнути задню» та перенести питання щодо прийняття гімну міста.

Ця історія нагадала скандали, якими супроводжувалося створення та затвердження гімну АР Крим понад два десятиліття тому і які тоді висвітлювало наше видання. Пропонуємо ознайомитися з цими архівними матеріалами.

КАМО ГРЯДЕШИ, КРИМЕ?

Новий імпульс нагнітанню пристрастей надало затвердження тексту гімну АР на засіданні спеціально створеної конкурсної комісії, очолюваної Леонідом Грачем. Перемогла в конкурсі Ольга Голубєва – дружина міністра культури Криму, яка отримає за кожен віршований рядок (усього їх 11) по 1 тисячі 718 грн. 18 коп. бюджетних коштів.

Абстрагуємося від даної конкретики в ланцюзі нещодавніх подій, скажімо, щодо осіннього підвищення цін на комунальні послуги, і задумаємося над тим, куди ж веде нас кримська влада. З цього приводу зацитуємо рядки з листа Михайла Гірського з Сімферополя, якого він заніс до редакції минулої середи:

«Коли ми, зголоднілі пенсіонери, збираємося біля владних закладів то, як правило, виголошуємо свої вимоги врізнобій і, здебільшого, у прозі. До римованих висловів справа не доходить. Та ось тепер – звершилося: ми маємо нарешті текст гімну АРК! І коли знову зберемося на чергову акцію протесту, то використовуватимемо високопоетичні вірші гімну автономії, що належать перу дружини міністра культури Криму. З особливою насолодою повторюватимемо отакі зразки високої поезії:

«Зори свободы твои сияют, Родина,

Братья-народы твои шагают, Родина!»

З такими твердженнями гімн можна виконувати не лише під музику, а й акапелло, і не тільки під стінами парламенту АРК а й на вулиці Аксакова, побіля будиночка «батька» того самого гімну. І можна співати від душі, а не за гроші, як дехто!..»

Іронія автора – неприхована. Та найголовніше в тому, що він має цілковиту рацію: виконавцеві гімну, а ним визначено народного артиста СРСР Юрія Богатикова, покладено гонорар у розмірі 24,8 тис. грн. За такі кошти можна вдовольнити не одну сотню знедолених пенсіонерів!

Володимир Борисюк

Текст гімну АРК затверджено 12 вересня на засіданні спеціально створеної конкурсної комісії, яке відбулося в приміщенні парламенту автономії. Конкурс на кращий текст гімну продовжувався кілька місяців, упродовж яких члени комісії розглянули 60 віршованих варіантів. Перемогла поетеса Ольга Голубєва – дружина міністра культури Криму. У бесіді з журналістами Ольга Володимирівна повідомила, що вірші вона почала писати 20 років тому, але тільки минулого року вийшла перша невелика збірка її творів. Як зазначив один з членів комісії, виконавець майбутнього гімну народний артист СРСР Юрій Богатиков, він давно і плідно співробітничає з Ольгою Голубєвою, і її творчість знайома всім, хто цікавиться поезією. Комісія ухвалила рішення запропонувати Верховній Раді затвердити текст гімну АРК на сесії. Спікер кримського парламенту Леонід Грач висловив побажання, щоб гімн був виконаний 20 жовтня на торжествах, присвячених 2-й річниці Конституції Криму.

ДОВІДКА. Музика гімну була написана 1992 року відомим далеко за межами півострова кримським композитором Алемдаром Карамановим.

12 вересня на засіданні Ради міністрів АРК розглядалися питання про кошториси витрат на створення гімну АРК і на проведення заходів щодо святкування 2600-річчя м. Керчі. Прем’єр-міністр автономії Сергій Куницин дав доручення відповідним міністерствам ще раз переглянути ці кошториси, оскільки, на його думку, в них закладено дуже великі суми. Наприклад, на створення гімну Криму в кошторисі витрат закладено 24,8 тисячі гривень як гонорар виконавцеві гімну (ним затверджений народний артист СРСР Юрій Богатиков). Як зазначив С. Куницин, ця сума «більша за річну зарплату прем’єр-міністра». Глава уряду підкреслив, що «на фоні 5,4 тисячі, що виділяються на 45 артистів духового оркестру», такий гонорар виконавцеві «з моральної точки зору не дуже етичний» і що з боку виконавця «повинна бути певна скромність».

ДОВІДКА. Згідно з кошторисом витрат на створення гімну АРК, який був підготовлений міністром Ради міністрів АРК О. Гавріним, завізований заступником голови Ради міністрів АРК Л. Безазієвим, міністром культури М. Голубєвим, начальником юридичного управління Ради міністрів Л. Опанасюк, але не був затверджений прем’єр-міністром АРК С. Кунициним, автору тексту гімну О. Голубєвій покладається авторський гонорар 18,9 тисячі гривень. Таким чином, кожен рядок гімну (а їх всього 11) оцінений в 1 тис. 718 грн. 18 коп.

(№76-78 (578-580). – 15 вересня 2000 р.)

ЗАСПІВАЄМ ПІСНЮ ДОРОГЕНЬКУ?

Слава Богу, нарешті ми маємо текст кримського гімну, за яким усі так страшно плакали. Ось він, цей шедевр:

Нивы и горы твои волшебны, Родина,

Солнце и море твои целебны, Родина.

Эту землю мы сохраним

И внукам оставим цветущий, как сад, Крым,

Цветущий, как сад, Крым!

Зори свободы твои сияют, Родина,

Братья-народы твои шагают, Родина.

Эту дружбу мы сохраним,

И вместе, крымчане, прославим в веках Крым,

Прославим в веках Крым!

Славься, Крым!

Ці геніальні рядки нагадують театральний звичай – для створення шумового ефекту на сцені гурт статистів скоромовкою безладно проголошує: «Що говорити, коли нічого говорити». Замовникам кримського гімну нічого сказати суттєвого. Щоб цей твір був суттєвим, потрібне суттєве державне утворення. З чіткою консолідуючою ідеологією, з глибоким історичним корінням і ясно визначеною метою. Не лише дружина клубного працівника Голубєва, який вознісся у міністри, але й сам Пушкін написав би таку ж стилістичну і логічну неоковирність, маючи висхідною головоломку: «Піди туди, не знаю куди».

Кримська автономія – це бомба уповільненої дії, виготовлена в надрах московського Кремля. Вороги української незалежності сподівалися, що вона вибухне негайно. Не вибухнула: Україна стала суверенною державою. Але вірні ленінці кримського походження надії на повернення в «союз нерушимий» не втрачають і з превеликим задоволенням вписали б у новоспечений гімн два рядочки: «Союз нерушимый» і «А я в Россию, домой хочу».

Та ці рядочки годяться для мітингу біля пам’ятника «вічно живому», в гімн вони поки що не лізуть. Ось і доводиться вдаватися до хитрощів; замість «Россия» проголошувати патетично: «Родина». Крим батьківщиною з великої літери можуть назвати лише кримські татари, кримчаки і караїми, а не подоляк Грач з його орловсько-курськими однодумцями та відставними генералами і адміралами, котрі перебралися в Крим з усіх закутків покійного Союзу. І коли неможливо відверто сказати про справжню мету, доводиться мимрити про якісь народи, які невідомо куди «шагают». І яку це дружбу збираються зберегти замовники гімну? Дружбу кримських татар з чиновниками-комуністами, що засіли в райдержадміністраціях і всіма силами перешкоджають їм облаштуватися на рідній землі? Чи, може, дружбу українців з місцевими шовіністами, які ставлять шлагбауми на шляху організації навчання в українських школах?

Виступаючи по кримському телебаченню з нагоди історичної презентації гімну автономії, Леонід Грач небезпідставно передбачив, що деякі кримські видання «будут хулить» текст гімну, «вишукувати якусь невдалу риму чи вираховувати якусь копієчку». Ну, вишукувати в загалом невдалому тексті невдалу риму – справа марна. А ось порахувати копієчки не завадить. Хай платники податків знають, як комуністичний парламент щедро обходиться з народними грішми. Тож, дорогі кримчани, знайте: кожне слово гімну коштує 350 гривень. Оце вигукнула автор державної пісні Голубєва: «Славься, Крым!» – і одержить за два слова 700 гривень. А всього графоманський шедевр обійшовся в 150 тисяч гривень. З них майже 25 тисяч покладе у свою кишеню ритуальний співець рескому Ю. Богатиков. У нього фінанси не співатимуть романси!

А ті, у кого фінанси таки співають романси, кримський гімн не співатимуть, хоч він і дорого коштує. Хай його співають прихильники «Інтернаціоналу».

Юр. ЮРКО.

(№79-81 (581-583). – 22 вересня 2000 р.)

ЗАСПІВАЙМО ПІСНЮ ДОРОГЕНЬКУ!

«И внукам оставим цветущий, как сад, Крым!» – скоро виводитимуть юні хористи слова кримського гімну, спішно затвердженого до завтрашньої річниці Конституції АРК. А тим часом дорослі дяді-політики-диригенти розтринькуватимуть народні грошики на створення квітучих ілюзій про безхмарну кримську державність. Бо добре відоме з радянських часів гасло «Доженемо та переженемо Америку!» й досі, певно, не дає спокою. І якщо ми ще не наздогнали Штати за рівнем життя, то із законодавчою ініціативою у нас все о’кей! Їм, американцям, з їхньою 200-річною Конституцією, і не снилося, шо за якихось вісім років можна «наштампувати» в умовах скромного автономного формування аж шість (!) «основних законів». Щоправда, п’ять попередніх разом з їхніми творцями вже безповоротно канули в політичне небуття. І хоча останній варіант Конституції АРК мало чим відрізняється, як тепер співають у модному естрадному шлягері, від «попытки №5», його творці мають всі підстави пишатися своїми здобутками. Ще б пак! Відтепер же кримчани разом із власним прапором та гербом, нарешті, мають і свій гімн. Не біда, що довкола останнього атрибуту удаваної державності й досі не вщухає скандал. Але чого варті бути б наші доморощені політики без політичної «піни»?

Втім, чого варті – можна порахувати. Лише президія кримського парламенту обійдеться цього року місцевим платникам податків у 2 млн. 300 тис. гривень, тобто по 150 тис. грн. на кожного з 15 її членів. А 100 чоловік апарату Верховної Ради «коштуватимуть» жителям півострова 4 млн. 700 тис. гривень – по 47 тисяч на одного за рік!

Та хто тепер рахує гроші, коли на вулиці свято! Рекомендовано відзначати «дворічний ювілей» Конституції АРК з розмахом. 3 урочистим зібранням і урочистим же виконанням новоспеченого гімну. І нехай йому грець, кримському урядові. який пожалкував видати з держбюджету на цю святу справу 150 тис. гривень! Зате із сімферопольського міського бюджету вдалося витягти 1,5 млн. гривень на реставрацію площі імені Леніна, урочисте відкриття якої також заплановане на конституційні «іменини». Ох, і зрадіє ж таким «подарункам» від спікера ВР АРК Леоніда Грача його недавня знайома «баба Ніна» з її жалюгідною пенсією. «Зрадіють» тисячі жителів півострова, відкинутих за межу виживання. «Пишатимуться» оновленою і такою для них «дорогою» (півтора ж мільйони!) площею сімферопольці, вулиці і двори яких вже десятиліттями очікують ремонту.

Зате дочекалися гімну! «…Вместе, крымчане, прославим в веках Крым!» – лунатиме скоро над площею з гучномовців. Спочатку прославимо, а тоді візьмемося за борги? Чи за них нехай відповідає вже інша Конституція – київська?

У нас є навчально-виховні комплекси в Сімферополі, Феодосії, Ялті, Алушті, але в яких умовах вони працюють?! Краще було б ці 1,5 млн. гривень віддати школам! Та й взагалі дуже багато сьогодні проблем. Люди бідують, їм треба допомагати. А щодо автономного формування на теренах України, то питань з виконанням українського законодавства тут чимало. Леонід Грач пишається оновленим залізничним вокзалом, а оголошення українською мовою дублюються з російської лише стосовно українських потягів. Скрізь в Криму встановлені дорожні покажчики, які спрямовують чомусь лише до Москви. А до Києва – немає. Чимало дипломів про закінчення кримських навчальних закладів виписується російською мовою. І подібних прикладів можна навести безліч. Отож, причин для гучного святкування поки що не бачу.

Григорій КОТНИЦЬКИЙ, голова Шевченкового братства Криму:

– І нащо ото здіймати стільки галасу навколо Конституції АРК? Я в Криму живу давно, але вона мені нічого не дала. І жінці моїй також. Не уявляю, що це за свято таке. І дата не ювілейна. То тепер кожного року будемо святкувати? Якби до цього дворіччя перейменували цей майдан Леніна на майдан Незалежності України, та знесли 6 того Ілліча, – тоді б і сталося свято. Шевченкове братство порушувало питання про встановлення в центрі міста пам’ятника нашому пророку Тарасу Шевченку, та місцева влада дозволила встановити погруддя майже на околиці. Гроші, які витратили на реконструкцію площі, – марнотратство. Центр «прилизують», а на вулиці, що веде до залізничного вокзалу, можна ноги поламати. Ці 1,5 млн. гривень слід було витратити на ремонт дорожного покриття, тротуарів, тоді б сімферопольці й святкували.

Сергій САВЧЕНКО, заступник голови Всекримського товариства «Просвіта»:

– Не знаю, хто і як збирається святкувати цю річницю. Дуже сильно сказано, що це є свято для всіх кримчан. Навіть юридичний статус Конституції АРК – один із законів України, причому абсолютно пересічний. Галас, який здіймає навколо нього одна з гілок кримської влади, просто недоречний, хоча й розумію політичні мотиви його авторів. Поправка до кримської Конституції Івана Зайця все поставила на місця. Якщо виникають якісь розбіжності з Основним Законом України, то вони вважаються недійсними. Це ми бачили неодноразово з прийняттям кримського бюджету. Що стосується святкування як такого, то, за давньою комуністичною традицією, чим більше свят, тим більше можливостей у влади нагадати про себе. Ми спостерігаємо, як одна з гілок кримської влади працює, а інша, окрім присвоєння сотень почесних звань АРК, здається, нічим більше не займається. Верховна Рада Автономної Республіки Крим в черговий раз нагадає кримчанам про себе на цьому святі. Безумовно, центральний майдан Сімферополя повинен мати пристойний вигляд, але й інші майдани і вулиці міста також. Гадаю, що тих грошей, які витратили на цю реконструкцію, вистачило б заасфальтувати півміста. Це було б доречніше.

Записала Тетяна УСПЕНСЬКА

 НІ ЗМІСТУ, НІ СТИЛЮ

Члени Російського ПЕН-Клубу, відомі російські літератори Андрій Бітов, Фазіль Іскандер, Аркадій Ваксберг, Белла Ахмадуліна, Аркадій Арканов, Юна Моріц, Фелікс Свєтов, Лев Тимофієв, Віктор Єрофеєв, Олександр Ткаченко направили лист на адресу голови Верховної ради АРК Леоніда Грача та голови Ради міністрів автономії Сергія Куницина, в якому дана оцінка тексту гімну АРК на слова О. Голубєвої. В ньому зазначається, що «опубликованный текст абсолютно не подходит для гимна, столь сложного синтетического произведения, тем более, что музыка принадлежит выдающемуся композитору современности Алемдару Караманову». В листі містяться рекомендації залишити гімн Криму «в том виде, в котором он исполняется не один год», тобто без текстового супроводу, або продовжити пошуки високохудожнього і високопрофесійного тексту.

Р. S. Дякуємо членам ПЕН-клубу за належну оцінку поезії О. Голубєвої. Але не поділяємо їхньої стурбованості стосовно створення майбутнього «гімну всіх кримчан». У пересічних жителів півострова, людей різних національностей свої турботи, зовсім далекі від необхідності впроваджувати бутафорські «державницькі» символи на теренах Криму. До того ж, у російських літераторів на часі й свої проблеми – з державним гімном Російської Федерації…

КРИМ ВАРТИЙ КРАЩИХ СЛІВ

Представники кримських ЗМІ підготували «Відкритий лист інтелігенції Криму парламентаріям АРК», в якому висловили думку, що питання із затвердженням тексту гімну автономії необхідно виключити з порядку денного жовтневої сесії ВР АРК. «Так ли нуждается великолепная и сложная музыкальная основа Алемдара Караманова в бездарной словесной надстройке?» – говориться в листі.

Автори звернення запитують депутатів, чому до сих пір не оприлюднена решта варіантів гімну (67!) і чому не проведено відкрите обговорення через засоби масової інформації тексту-переможця. Почався збір підписів журналістів, вчених, літераторів і всіх інтелігентних людей, які поділяють думку авторів листа про те, що «Крым, как колыбель общечеловеческой культуры, достоин лучших слов настоящего вдохновения». 

ЗДІЙСНИЛОСЯ…

Як і обіцяв голова Верховної Ради АРК Леонід Грач, 18 жовтня на пленарному засіданні депутати проголосували-таки за текст гімну Криму на слова Ольги Голубєвої, визнавши їх неперевершеними. Відтепер заспіваймо разом цю пісню, яка обійдеться, напевно, кримським платникам податків в чималу копієчку. Що вдієш, інколи депутатський мандат вагоміший думки професіоналів…

Нивы и горы твои волшебны, Родина!

Солнце и море твои целебны, Родина!

Эту землю мы сохраним,

И внукам оставим цветущий, как сад, Крым,

Цветущий, как сад, Крым.

Зори свободы тебя согрели, Родина,

Братья-народы тебя воспели, Родина.

Эту землю мы сохраним,

И вместе, крымчане, прославим в веках Крым,

Прославим в веках Крым.

Славься, Крым!

Тетяна УСПЕНСЬКА

Сергій КУНИЦИН: «ПОЗИЦІЯ БУДЕ ЖОРСТКОЮ!»

«І надалі моя позиція буде жорстка по відношенню до всіх тих, хто не вміє раціонально витрачати бюджетні кошти», – заявив 16 жовтня на прес-конференції голова Ради міністрів АРК Сергій Куницин.

Він повідомив, що рішення від 12 жовтня 2000 р. про тимчасове відсторонення від виконання службових обов’язків міністра культури АРК Михайла Голубєва було прийняте у зв’язку з результатами планової перевірки фінансово-господарської діяльності Міністерства культури Контрольно-ревізійним управлінням АРК. У підвідомчих Міністерству установах КРУ виявило фінансові порушення на загальну суму майже 7 млн. грн. А в самому Міністерстві культури Контрольно-ревізійним управлінням АРК виявлено факти прихованого кредитування комерційної структури на суму 200 тис. грн. за рахунок коштів республіканського бюджету. Вказівку на цей перерахунок віддав особисто міністр М. Голубєв. До закінчення службового розслідування обов’язки міністра культури виконуватиме його перший заступник Юрій Зирянов.

Глава кримського уряду ознайомився з кошторисами витрат на фестивалі і конкурси, організовані Мінкультури АРК в цьому році. «Ці цифри мене відверто шокували», – заявив С. Куницин.

(№90-92 (592-594). – 20 жовтня 2000 р.) 

«СЛАВСЯ, КРИМ!»

Після прийняття вірша Ольги Голубєвої як тексту гімну Криму, навколо чого ще точаться суперечки і понині, ми зайвий раз переконалися в тому, що демократія залишається поки що тільки на словах.

Цікаво те, що тема ця, як не дивно, знайшла відгук серед молоді, яка сьогодні взагалі рідко цікавиться політикою. Але ж кому, як не нам, залишиться цей гімн? Саме нам, майбутньому поколінню, слухати й співати безглуздий набір банальних фраз, покладених на таку глибоку музику. Саме нам пояснювати своїм дітям і онукам, як же сталося, що з нашої мовчазної згоди цілковито не відповідний величі і старовинності Криму гімн все ж таки був прийнятий. Прийнятий тими, хто на той час вже піде у небуття, з кого на той час вже не можна буде спитати.

Про гімн Криму вже писано-переписано стільки, що можна книгу видавати. Як виявляється, відсутність оригінальності сьогодні не тільки не засуджується, а навіть заохочується. Остання неоригінальність коштувала кримському бюджету трохи менше, аніж першопочаткові 150 тисяч гривень. Скільки? Тепер це вже не суттєво – втратило актуальність.

Проте цікаво інше – те, як нам цей гімн піднесли. Чи знайдеться хоча б одна людина, яку 6 запитували: «Вибачте, а що ви думаєте з приводу прийняття цього тексту гімну великого Криму?» Таких людей практично немає. Окрім членів журі, звичайно. До речі, про журі. Ми навіть не побачили решти робіт, представлених на конкурс, а їх було усього 68. Ні текстів, ні рецензій. А якщо припустити, що журі взагалі не читало цих робіт?.. Невже не можна було опублікувати хоча б декілька найкращих варіантів, провести голосування через засоби масової інформації? Адже це робиться для людей, так чому ж людям не було дозволено взяти участь? І навіщо так квапитись?

Це ж як треба не поважати народ,  якому служиш, щоб поставити його перед фактом! Чому люди, яким співати й слухати цей гімн, не мають права на власну думку? Чому після гострої критики професійних поетів, письменників, журналістів гімн все ж був прийнятий? Чому Леонід Грач вибачався перед О. Голубєвою, обіцяючи відправити обурену інтелігенцію Криму до Ізраїлю? Чому так виходить – крок вперед і два назад? Що це, якщо не свавілля влади? Надто багато питань, на які ми, гадаю, ще не скоро отримаємо відповіді.

Мабуть, для нашого суспільства це зайвий урок – ми знову нічого не вирішуємо, це не в наших силах. Вочевидь наша демократія – це пустий звук.

Наталія ЩЕРБИНА, студентка факультету журналістики

Таврійського екологічного інституту.

(№114-116 (616-618). – 22 грудня 2000 р.)

Матеріал підготував Сергій КОНАШЕВИЧ