Руслан Левчук — українець, який підняв прапор над Ай-Петрі

30 серпня 1995 року в Ялті помер Руслан Левчук — активіст української громади півдня Криму, який відстоював право кримських українців на рідну мову, культуру та національну ідентичність.

На початку 1990-х років Левчук був активним учасником українського патріотичного та національно-демократичного руху в Криму. Долучався до громадського середовища, яке гуртувалося навколо новоствореного ялтинського товариства «Просвіта».

Він обстоював права кримських українців на вживання рідної мови, долучався до ініціатив зі збереження української культури та історичної пам’яті. Зокрема, брав участь в ініціативах з відкриття в Ялті музею Лесі Українки, життя і творчість якої були тісно пов’язані з Кримом.

Український прапор над Ай-Петрі

Однією з найбільш відомих сторінок у біографії Руслана Левчука стала подія 28 січня 1992 року.

За наявними свідченнями, цього дня він здійснив зимове сходження на вершину Ай-Петрі, де встановив український синьо-жовтий прапор.

Сходження відбувалося за складних зимових погодних умов — сильного вітру та морозу. Попри це, Левчук дістався вершини та закріпив на скелях українське полотнище.

За поширеними свідченнями, Руслан Левчук вважається першим, хто підняв український прапор над Ай-Петрі після відновлення незалежності України.

Цей вчинок став одним із яскравих символів українського національного руху в Криму на початку 1990-х років. Український прапор над Ай-Петрі був публічним проявом української присутності на півострові та прагнення його мешканців відкрито заявляти про свою національну ідентичність.

Для Левчука це був не просто символічний жест. У перші роки незалежності України державна символіка на кримській землі ставала проявом громадянської позиції та своєрідною відповіддю на спроби поставити під сумнів належність Криму Україні.

Українські прапори в Криму: боротьба на морі, і на суші

Вчинок Руслана Левчука відбувався в період, коли українська державність у Криму лише утверджувалася, а проукраїнські сили діяли в умовах гострого протистояння з російським Чорноморським флотом, проросійськими політичними силами та кримським сепаратистським рухом.

У 1992–1995 роках українські прапори в Криму ставали не просто державною символікою, а публічним проявом боротьби за українську державну присутність на півострові.

Одним із найвідоміших епізодів стало протистояння навколо кораблів Чорноморського флоту.

28 червня 1992 року екіпаж тральщика «Сигнальщик», який перебував на базі в Донузлаві, склав присягу на вірність Україні та підняв синьо-жовтий прапор. Під тиском російського командування прапор згодом довелося спустити, а екіпаж розформували.

Через кілька тижнів, 21 липня 1992 року, відбулася подія, яка увійшла в історію становлення Військово-Морських сил України. Екіпаж сторожового корабля СКР-112 підняв український прапор і відмовився підкорятися російському командуванню в Севастополі.

Корабель здійснив складний перехід із Донузлава до Одеси. Протягом приблизно восьми годин його переслідували кораблі Чорноморського флоту. Попри тиск та погрози, екіпаж не змінив свого рішення. СКР-112 дістався Одеси та став одним із символів формування українських Військово-Морських сил.

Ці події засвідчували, що питання української державної присутності в Криму мало не лише політичний, а й практичний вимір — йшлося про контроль над військовими частинами, кораблями, державними установами та публічним простором півострова.

Український прапор над Сімферополем

Боротьба за українську символіку відбувалася і в усіх кримських містах. Так, влітку 1995 року активіст «Просвіти» Павло Власенко разом встановив український прапор на будівлі Сімферопольської міської ради. За свідченнями про ті події, активістам української громади міста довелося протистояти проросійськи налаштованим радикалам, які намагалися перешкодити встановленню та збереженню прапора. Російські "казакі" схопили Павла Романовича, прив`язали до дерева і намагалися підпалити.

Ще одним важливим етапом стало встановлення української державної символіки над будівлею кримського парламенту. У 1996 році, напередодні п’ятої річниці проголошення незалежності України, український прапор замайорів над Верховною Радою Автономної Республіки Крим.

Ці події стали частиною складного процесу утвердження української державності на півострові.

Люди, які тримали український Крим

Історія першої половини 1990-х років показує, що українська присутність у Криму утверджувалася не лише завдяки рішенням державних інституцій. Важливу роль відігравали конкретні люди, які діяли на місцях і часто брали на себе особисту відповідальність за публічне утвердження української ідентичності.

Серед них були військовослужбовці, які складали присягу Україні та піднімали українські прапори на кораблях, громадські активісти, представники «Просвіти», козацьких організацій та інших українських патріотичних середовищ, представляючи позиції української громади Криму. Руслан Левчук був одним із таких людей.

Його сходження на Ай-Петрі та встановлення там українського прапора відбулося в перші місяці після проголошення незалежності України. Це був громадянський жест людини, яка прагнула показати: український прапор має бути присутнім не лише в Києві, а й у Криму.

Саме тому історію Левчука варто розглядати не як окремий епізод, а як частину ширшої історії української громади Криму та проукраїнського громадського руху, який у перші роки незалежності відстоював українську державність, мову, культуру та національну ідентичність на півострові.

Пам’ять

Руслан Левчук прожив лише 48 років. Народився 7 липня 1947 року у селі Квасів Луцького району на Волині. У ранньому дитинстві осиротів. Із 1964 року мешкав у Ялті, де працював водієм. Його життя обірвалося після важкої хвороби, спричиненої нещасним випадком. Похований у Ялті.

Детальних біографічних відомостей про нього збереглося небагато. Він не був професійним політиком чи державним діячем. Його ім’я залишилося в історії передусім завдяки громадській діяльності та особистому вчинку, який набув символічного значення.

Український прапор над Ай-Петрі став одним із образів українського Криму початку 1990-х років.

Пам’ять про Руслана Левчука важлива не лише як згадка про окрему людину. Вона нагадує про покоління кримчан, які у перші роки незалежності України відстоювали українську присутність на півострові тоді, коли це вимагало особистої сміливості та громадянської відповідальності.

Історія Левчука також засвідчує: українська історія Криму не почалася після тимчасової окупації півострова Росією у 2014 році. Вона має власну тяглість, своїх героїв і людей, які задовго до окупації відкрито заявляли про те, що Крим — це Україна.

Антон БОЖУК, дослідник історії українців Криму

Читайте також по темі: «Прапор України над парламентом Криму: як українські активісти виборювали державну символіку».