Особистості: кримська примадонна Оксана Петрусенко

Інформаційна агенція «Голос Криму» за сприяння медіаініціативи «Кримські українці» продовжує знайомити читачів з історіями непересічних українців Криму. Третю розповідь агенція поведе про Оксану Петрусенко – українську оперну співачку з неймовірним голосом та міцним кримським характером.

Народилася Бородавкіна Ксенія Андріївна (а саме так її звали від народження) 17 лютого 1900 року в Балаклаві. У деяких джерелах помилково вказується Балаклія на Харківщині, звідки родом був батько співачки, що помер у 1901 році від сухот.

Як сформувалося тяжіння до співу

Дитячі і юнацькі роки Оксана провела в Севастополі.    У 1914–1917 рр. працювала в порту та на взуттєвій фабриці). Працювати дівчині довелося з 14 років: близько 3 років вона трудилася в порту та на взуттєвій фабриці. Розрадою для неї був спів у церковному хорі, гра на гітарі та участь у самодіяльних гуртках.

Згодом улюблене заняття стане справою її життя, бо вже у вісімнадцять років вона піде з дому, приставши до музично-драматичної трупи Степана Глазуненка.

З цих виступів почалося її гастрольне життя. Наприкінці 1918 року Оксана побачила оголошення про набір у трупу Херсонського державного українського драматичного театру, який очолював Іван Сагатовський. Талановиту, але без освіти й досвіду, дівчину Сагатовський взяв під опіку, а його дружина Катерина Лучицька стала для Оксани наставницею з акторського мистецтва.

Історія виникнення псевдоніма

Вже у Херсоні вона натрапила на музичного керівника театру Петра Бойченка. Він щиро здивувався, що така гарна дівчина має не найкраще прізвище для сценічної кар’єри – Бородавкіна.

Згодом, псевдонім «Петрусенко» дівчина взяла собі із вдячності й любові до того, кого вона покохала, хто першим назвав її справжнім діамантом, – Петра Бойченка. Варіанти, які пропонували їй колеги по театру (Петрова, Шевченкова, Любченко, Веселка, Барвінок) її не влаштовували. А от пропозицію самого Бойченка: «А давайте ми їй дамо прізвище Петрусенко! Мене батько називав Петром, Петрусем, Петрусенком», – Оксана охоче прийняла, мовивши: «Та нехай буде Петрусенко!».

Які сцени підкорювала співачка

Виступала Оксана Петрусенко на гастролях з театром у Каховці, Копанях, Широкому, Станіславі. Концерти проходили з великим успіхом. Виїжджали на місяць-два, подорожуючи від села до села. Зупинялись біля школи, а коли в селі її не було, знаходили великий сарай або клуню. Нашвидку робили підмостки, декорували гіллям, завішували брезентом – от і сцена.

Видатна артистка України Валентина Федорівна Варецька згадувала: «Ми сидимо з Оксаною під хатою. Уже давно закінчилась вистава, всі порозходилися. А ми дивимось, зачаровані, як поміж верхівок осокорів, наче вогняне коло, херсонський місяць виринає. Пора вже спати, та Оксану й калачем не заманиш у хату. Вона сп’яніла від вечірнього повітря й не може вирватися з обіймів літньої ночі…».

У 25 років Петрусенко вже мала поважний сценічний досвід: виконала два десятки ролей, репертуар був найширшим, а діапазон голосу – унікальним.

Оксана полишила Херсон і вирушила до Харкова, щоб співати у головній опері Української республіки. Та у Харківському оперному театрі співачка затрималася ненадовго. Безцеремонної поведінки головного диригента театру Лева Штейнберга горда кримська українка витримати не могла. Скоро прилюдно принижений диригент скористався нагодою, щоб вигнати її геть.

Любовні справи, що змінили хід життя співачки

Шлюб із Бойченком не склався. У Києві вона знайшла кохання вдруге – оперного співака Мефодія Семенюту-Барило, і в неї народився син Володимир.

Оксана поїхала за пересувною трупою Сагатовського, яка в той час гастролювала в Росії. Так почався її доволі успішний період роботи в російських театрах: Казанській опері, Свердловську, Самарі.

У Свердловську, до речі, вона зустріла свого другого чоловіка Василя Москаленка, з яким не лише оформила шлюб, а й переїхала до Києва, коли той став столицею Української СРР.

Нинішня Національна опера тоді називалася Київським академічним театром опери та балету. Прийняли Оксану Петрусенко туди після перших прослуховувань. Перші три місяці пані виконувала партію Аїди. Тоді її супроводжував не лише успіх у публіки, а й заздрість колег. Талант співачки мав шанувальників, зокрема, і в керівництві Української СРР.

Трохи пізніше вона виступила в Москві на дуже презентативному концерті, після чого отримала звання заслуженої артистки УРСР і орден «Знак пошани», її практично затвердили на участь у концертах в Італії, але… В 1937-му був заарештований начальник управління в справах мистецтва Андрій Хвиля, а голова уряду Радянської України Панас Любченко, не дочекавшись, поки за ним прийдуть, наклав на себе руки. Сама Оксана перебувала на межі самогубства. До життя її повернув приїзд до Києва режисерки Анни Бегічевої з метою зробити записи видатних українських виконавців.

Зв’язок Оксани Петрусенко з відомими українськими особистостями

Катерина Білокур, почувши по радіо пісню у виконанні Петрусенко, написала тій листа, додавши кілька малюнків. Оксана не могла не відгукнутися на прохання невідомої талановитої людини – сама ж бо пробивалася у світ, не маючи нічого, крім таланту. Таким чином, вона відкрила світові талант самобутньої народної художниці.

Коли західну частину територій України було приєднано до СРСР, через тиждень після вступу туди Червоної армії, Оксана в складі бригади українських артистів вирушили до Львова. Там доля подарувала Оксані Петрусенко зустріч із Соломією Крушельницькою.

Остання взята нота

Срібний голос Оксани Петрусенко востаннє прозвучав зі сцени 31 травня 1940 року. Це був «Запорожець за Дунаєм», де вона виконувала Одарку. Недобре їй було вже тоді, партію до кінця вона довела з останніх сил.

Петрусенко народила сина, але після цього прожила лише кілька днів. 15 липня Оксани Петрусенко не стало. За висновком лікарів, великий тромб, відірвавшись, підступив до серця й унеможливив нормальну циркуляцію крові.

Поховали видатну співачку на Байковому цвинтарі. Її голос досі пам’ятають і люблять у нашій країні. На її честь названо вулиці в Києві, Львові, Краматорську, Кременчуці, Боровій і Балаклії.

У лютому 2010 року з ініціативи представників влади та громадськості Севастополя на честь 110-ї річниці народження Оксани Петрусенко на фронтоні Севастопольського театру ім. А. Луначарського встановили пам’ятну дошку з зображенням співачки; за два місяці її розтрощили невідомі вандали.

Підготувала Анастасія ХОМЕНКО