Археологічні знахідки при будівництві траси «Таврида»

Будівництво траси «Таврида» стало ще одним після спорудження Кримського мосту «грандіозним» проєктом держави-агресора на окупованому українському півострові Крим. Розпочалось воно у травні 2017 року.

У 2016 році загальна вартість проєкту оцінювалася підконтрольною Росії місцевою владою у 139 млрд рублів. Тоді ж було затверджено остаточні рішення щодо маршруту та характеристик траси. Було вирішено, що половину автодороги буде прокладено заново, друга пройде наявними дорогами, тобто відбудеться реконструкція. В результаті вартість семи етапів траси становила близько 150 млрд рублей. Протяжність автодороги – 250,75 км.

27 серпня 2020 року траса була офіційно відкрита за участі глави держави-окупанта В. Путіна. У січні 2021 року траса «Таврида» була включена до переліку автомобільних доріг федерального значення Росії.

Дорога відкриттів 

У 2016-2018 роках у різних засобах масової інформації нерідко з’являлися повідомлення про сенсаційні знахідки археологів уздовж траси «Таврида», що будувалася. Тепер, коли будівництво цієї найбільшої в Криму транспортної системи завершено, можна загалом уявити, що ж було знайдено в ході археологічних досліджень, які проводила так звана Кримська новобудівна археологічна експедиція Інституту археології РАН. Роботи велися від Керчі до Севастополя і завершилися в 2018 році. А початок «вивчення та збереження» об’єктів історичної спадщини українського півострова, що потрапили у зону будівництва, було покладено у 2016 році з так званих археологічних розвідок.

На першому етапі завданням було уточнення розташування та меж уже відомих поселень і могильників та обстеження території для виявлення ще невідомих пам’яток археології.

Читайте також по темі: «Таврида» проти природи: як заради «будівництва століття» в Криму нищать екосистему

У квітні 2017 року під керівництвом доктора історичних наук Сергія Внукова, начальника так званої Кримської новобудівної археологічної експедиції Інституту археології РАН, розпочалися власне археологічні розкопки. Протяжність фронту робіт експедиції становила трохи менше 300 км – зі сходу на захід, від Керчі до Сімферополя. Траса «Таврида» проходить трьома основними природно-географічними зонами Криму – приморською, степовою та передгірною. Тут досліджено понад 90 археологічних пам’яток різних епох. Загальна розкрита розкопками площа становить понад 90 га. Археологічні дослідження такого масштабу проводились у Криму вперше.

Для виконання цих робіт було проведено своєрідну «мобілізацію» наукових кадрів, які мають досвід дослідження пам’яток різних епох. Разом із співробітниками Інституту археології РАН у роботах в окупованому Криму брали участь науковці Інституту історії матеріальної культури РАН, Інституту археології та етнографії Сибірського відділення РАН, Інституту археології Татарстану АН РТ, так званого Інституту археології Криму РАН, а також «Східно-кримського музею-заповідника», «музеїв-заповідників» «Херсонес Таврійський» і «Неаполь Скіфський». У розкопках брали участь і представники кількох комерційних археологічних організацій окупованого Криму та Краснодарського краю. Крім фахівців-археологів, у роботах експедиції брали участь вчені суміжних дисциплін: антропологи, палеозоологи, ґрунтознавці, реставратори різних спеціальностей, геодезисти, геофізики та інші.

Скарби кримської землі 

Досліджені під час незаконних археологічних розкопок пам’ятки належать до всіх епох історії Криму – від палеоліту (стародавнє кам’яне століття) до початку ХХ ст. Можна помітити певну закономірність розташування пам’яток різних епох. Так, нечисленні стоянки кам’яної доби відкриті в передгірній зоні, в долинах невеликих кримських річок. Серед них можна відзначити стоянку Новеньке в Бахчисарайському районі. Отримана в результаті розкопок колекція крем’яних виробів може бути поділена на комплекси, що стосуються різних традицій: кримського мікока (90–30 тисяч років тому), західнокримського мустьє (70–30 тисяч років тому) та верхнього палеоліту (після 30 тисяч років тому).

Ще однією давньою пам’яткою є стоянка Яблучне 1 в Білогірському районі Криму. Тут знайдено вироби з кременю – нуклеуси, відщепи, пластини, скребки, скоблі, різець. Вони свідчать, що тут неодноразово розташовувалися стійбища древніх мисливців і збирачів кам’яного віку. Знаряддя дозволяють датувати стоянку епохами мезоліту та неоліту, тобто IX–IV тисячоліттями до н.е.

У бронзовому столітті селища осілого населення розташовувалися переважно на Керченському півострові. Степову зону з бронзового століття до епохи пізнього Середньовіччя займали різні кочові племена. Основний вид пам’яток, які вони залишили в Кримському степу, – кургани. Кочівники часто робили поховання у насипи раннього часу, які вже існували. При цьому вони споруджували в них нові конструкції та досипали земляні насипи. У результаті деякі кургани перетворювалися на «шаровий пиріг», що містив десятки поховань кочівників, які датуються часом від бронзового віку до пізнього Середньовіччя.

Відкриті пам’ятки відобразили усі періоди розвитку культур доби бронзи Криму. Раннє бронзове століття окупованого півострова представлено пам’ятками ямної та кемі-обінської культур, що датуються рубежем IV–III – першою половиною III тис. до н.е. Поховання останньої відбувалися у кам’яних ящиках із розфарбованими охрою внутрішніми стінками. Похованих супроводжували ліпні судини, вироби з каменю та кістки. Вони виявлені в курганах таких пам’яток: Технопарк, Льговське, Біла Скеля, Добролюбівка, Кримська Роза-2, Ескі-Юрт.

Найяскравішим виявився комплекс кургану 3 курганної групи Фонтан 1 на Керченському півострові. У центрі майданчика під плитами було здійснено поховання дитини, в яке було покладено орнаментовану ліпну посудину. Пізніше навколо центрального поховання було зведено квадратну огорожу з таких же потужних блоків. У наступні періоди в кургані було здійснено ще кілька поховань.

Середня бронзова доба представлена ​​курганами катакомбної археологічної спільності (друга третина III тис. до н.е.) та інгульської катакомбної культури (рубіж III–II тис. до н.е.). Шар цього часу досліджено також на багатошарових поселеннях Городище 11 км поблизу Керчі та Приморський Північно-Західне біля Феодосії. Похоронні комплекси посткатакомбного часу виявлено у Льговському кургані. Вони були впущені в більш ранній гігантський кемі-обінський курганний насип.

Епоха пізньої бронзи представлена ​​зрубною, сабатинівською та білозерською культурами. Вони датуються XVII–X ст. до н.е. В окупованому Криму представлені як поселенські, так і похоронні пам’ятки цього часу. Зокрема, у матеріалах поселення Лугове Північно-Західне 2 на сході Керченського півострова добре виділяються матеріали сабатинівської та білозерської культур.

Перехід від бронзового віку до залізного представлено пам’ятками кизил-кобінської культури. Здебільшого вони концентруються у передгірній і гірській частинах Криму. Експедицією було досліджено поселення Стіна 1 поблизу Севастополя та Тууш 3 на північ від м. Старий Крим. Загальна розкрита площа цих двох пам’яток у два рази перевищила площі, вивчені на всіх поселеннях кизил-кобінської культури за всі попередні роки розкопок у Криму. Поселення Тууш 3 на сьогодні визначає східний кордон поширення кизил-кобінської культури на Кримському півострові.

Пам’ятки осілого населення раннього залізного віку та періоду античності розташовуються здебільшого на Керченському півострові й у міському окрузі Севастополя. До цього періоду археологи віднесли 11 курганів і понад 10 впускних поховань у курганах раннього часу. Вони відрізняються великою різноманітністю. Це грецькі укріплені та неукріплені сільськогосподарські поселення та садиби, кургани представників боспорської знаті та пересічного населення, селища пізніх скіфів, безкурганні могильники сільського населення Боспору та кримських варварів, а також оборонні вали та рови Боспорського царства – Акмонайський, Узунларський, Тірітакський і вал Безкровного. У скіфських похованнях вчені знайшли бронзові наконечники стріл, поодинокі залізні предмети та прикраси. В одному похованні воїна знайдено грецьку амфору з клеймом.

Серед античних пам’яток виділяється комплекс сільської садиби Манітра з могильником на захід від Пантікапея (Керчі), що функціонувала у період розквіту Боспорського царства наприкінці V – на початку III ст. до н.е. Це далека околиця еллінського світу, але тут найкраще проявляється досвід античного будівництва – планування, якість кладок, інтер’єрів. Площа суцільної забудови великої садиби становить близько 5000 кв. м, вона мала замкнене прямокутне планування.

Комплекс грецьких сільськогосподарських садиб Фонтан 6 IV ст. до н.е. є одним із найбільших поселенських комплексів такого роду з відкритих на Боспорі, можливо, він належить до «царської хори». Унікальним є й курган Госпітальний із похованнями представників боспорської знаті другої половини IV ст. до н.е. Він найсхідніший у ланцюжку курганів на центральній скельній гряді Юз-Оба в Керчі. Висота його ґрунтового насипу близько 7,5 м, діаметр близько 90 м. Розкопки курганів подібних розмірів не проводилися в Криму понад 150 років.

Госпітальний курган є складним різночасним похоронним комплексом, основні поховання в якому були здійснені у 2-й половині IV ст. до н.е. Відкритий у ньому склеп, мабуть, не поступався кращим зразкам грецької боспорської похоронної архітектури і містив поховання представника верхівки місцевого суспільства. Вчені під час розкопок кургану виявили дуже цікаві пізні малюнки на стінах уже розграбованого склепу.

У результаті було отримано важливу інформацію про похоронний обряд представників вищої боспорської знаті, їхні похоронні споруди та техніку їх будівництва. Поруч із курганом розкопано поселення Госпіталь I, в якому жили будівельники цієї монументальної споруди.

До другого розквіту Боспорського царства, в римську епоху (наприкінці I – III ст. н.е.), належить середній шар багатошарового Городища 11-й кілометр (Ленінський район) з двома могильниками І–ІІ століть н.е. Олександрівські Скелі 1 і 2, залишеними його населенням, в яких виявлено 213 поховань. Археологи виявили в похованнях червоноглиняні та червонолакові миски та глеки. У мисках часто трапляються кістки тварин. Непоодинокими є знахідки маленьких залізних ножів і брусків, бронзових застібок-фібул і скляних флаконів. У багатьох похованнях знайдено великі намистини, а в поодиноких похованнях – монети античного часу. На городищі також знайдено велику кількість теракотових статуеток, антропоморфні бронзові фігурки, світильники та монети боспорських царів.

Середньовічну пам’ятку на шляху «Тавриди» знайшли в Білогірському районі Криму, нею виявилося поховання половецького воїна-кочівника в кургані. Його могила була перекрита кам’яними плитами та завалена камінням. Воїн був похований разом із багатим інвентарем: залізна кольчуга, кольчужний шолом-місюрка, шкіряний сагайдак зі стрілами, залізна шабля, обрубок срібної крученої гривні, амфора, бронзовий котелок із залізною дужкою, шкіряні та текстильні вироби.

Крім того, серед середньовічних пам’яток степової зони, які датуються золотоординським часом, виділяється аристократична садиба XIV століття Перлина поблизу Старого Криму, де знайдено цілу колекцію дорогого імпортного поливного посуду, виготовленого в різних центрах, від Іспанії до Персії та Китаю. У материкових ямах біля села Перлина було відкрито шість глинобитних печей, що повністю збереглися, з повітропроводами із керамічних труб, а в шарі золи, який заповнював одну з печей, виявлено залишки зерна. На поселенні знайдено мідні монети, елементи кінської збруї, фрагменти ножів. На думку археологів, це поселення входило в ближню округу генуезької Кафи, а склад знахідок дозволяє вважати, що частина жителів цього поселення мала доволі високий соціальний статус.

Варто згадати і величезний археологічний комплекс Кош-Кую (біля села Тасунове) загальною площею до 25 га на захід від Керчі. Перші сліди присутності людини на цьому зручному для заселення місці датуються ще періодом мезоліту. Тут також представлені матеріали майже всіх пізніших епох: неоліту, бронзового віку, передскіфського, скіфського, римського часу та наступних періодів. Свого розквіту селище, яке проіснувало з перервами до кінця XVIII ст., досягає в епоху Золотої Орди та Кримського ханства.

Деякі з досліджених експедицією середньовічних поселень проіснували до середини ХХ ст., а селище Агібель Ленінського району існує й досі під назвою Лугове. На його північно-західній околиці було розкопано ділянку поселення періоду Кримського ханства та Нового часу (Лугове Північно-Західне 1). Ще на одній з таких пам’яток, Аргін (Ленінське 7), було розкрито залишки поштової станції ХІХ ст. Особливо вчені відзначають виявлений тут кам’яний «басейн-цистерну» з колодязем у центрі, який, мабуть, був громадською спорудою.

При багатьох поселеннях періоду Кримського ханства та нового часу було виявлено могильники. Найвідоміший із таких досліджених могильників – кладовище Кирк-Азізлер на північній околиці Бахчисарая. Це був аристократичний некрополь столиці Кримського ханства, він проіснував до 1920-х років. Проведені розкопки виявили поховання за мусульманським обрядом і залишки надгробків, раннє з яких датовано XIV ст.

Ще один могильник кінця XIII – початку XVIII ст., залишений мешканцями села Су-Баш, розкопаний у Кіровському районі. Відкрито понад тисячу поховань. Могильник виділяється великою різноманітністю похоронних споруд (прості могили, могили з кам’яними або дерев’яними перекриттями, підбої, кам’яні склепи та ін.) і дав великий матеріал для вивчення етнічного складу та фізичних особливостей місцевого населення.

Незвичайні середньовічні поховання було виявлено поряд із курганом 1 курганної групи Технопарк у Бахчисарайському районі. Тут відкрито два неглибокі рови, заповнені скинутими безладно обезголовленими чоловічими скелетами. На деяких із них є сліди поранень. Тут же знайдено два наконечники стріл ХІ–ХІІІ ст. Очевидно, це залишки жертв масової кари військовополонених, захоплених під час якихось міжусобних зіткнень.

Широкий резонанс також викликала знахідка пам’ятки будівництва нового часу – так званий Катерининський міст у Білогірському районі Криму. Будівельники для збереження ділянки старої дороги навіть змінили напрямок траси «Таврида», щоб зберегти об’єкт і перетворити його на нову туристичну пам’ятку.

Підземна Таврида 

У червні 2018 року під час будівництва траси в районі річки Зуя робітники натрапили на 14-метрову криницю і викликали спелеологів. Фахівці спустилися вниз, на дно колодязя, та виявили величезну карстову галерею, з якої в різні боки йшли тунелі-лабіринти. Виявлену карстову печеру так і назвали «Таврида». Печера проходить за кілька метрів під трасою, простягнувшись упоперек неї.

Виявлена печера «Таврида» – найбільша за протяжністю в Передгірному Криму (на літо 2018 р. встановлена ​​довжина печери 1015 метрів). Складається вона з кількох магістральних галерей, з’єднаних між собою лабіринтами. Вік печери – 5 млн років. Сама печера була закупорена протягом 1,5 млн років і була природною кунсткамерою, в якій добре збереглися останки багатьох стародавніх тварин. У печері було виявлено лігво гігантської хижої гієни пахикрокути, яка з’явилася близько 3 млн років тому. Також тут знайдено величезну кількість останків стародавніх тварин, серед яких кістки південних слонів (далеких предків мастодонтів), ведмедів, жирафа, двох видів носорогів, еобізона, гігантського страуса, верблюда, чорних щурів та інших тварин. Звірі потрапляли до печери через вузькі вертикальні карстові канали і, не знайшовши виходу, гинули. У вересні 2020 року з печери вивезли 6 тонн кісток давніх тварин.

Знахідки біля Севастополя 

Того ж 2018 року на лівому березі річки Бельбек під Севастополем було відкрито некрополь. Пам’ятку не було виявлено у ході археологічних розвідок і вона стала сюрпризом для вчених. За найменуванням найближчого населеного пункту вона отримала назву «Фронтове 3». За словами археологів, збереження некрополя, який фахівці датують II–IV століттями н.е., вражає: понад тисячу років він залишався прихованим як від археологів, так і від грабіжників. Щоправда, лише сучасних. Деякі могили були розграбовані в давнину, що, втім, не зменшило цінність некрополя для вчених.

В одному зі склепів виявили поховання воїна. Біля голови покійника стояли кілька керамічних судин і одна скляна, залишки заупокійної їжі в мисці – шкаралупа яєць та кістки птиці. Ще один посуд поставили біля ніг. У правого плеча лежав «кинджал», з лівого боку біля ніг – меч. До стіни був притулений щит, від нього збереглися рукоять і умбон.

Жіночі поховання некрополя відрізняються від чоловічого набором предметів. Якщо в жіночих похованнях більше прикрас: намист, браслетів, сережок, часто знаходять скляні флакони, пряслиця від веретен, і немає зброї, то в чоловічих похованнях немає сережок і каблучок (тільки іноді зустрічаються великі персні, одиничні та великі намиста). Зате, окрім зброї, може бути й кінська вуздечка.

Читайте також по темі: Від Путіна до археологів: відповідальні за злочини проти культурної спадщини в Криму

Археологи зафіксували у могилах багатий інвентар. На їхню думку, некрополь міг належати до доволі великого поселення, яке ще треба знайти. З початку робіт розкопувачі виявили понад тисячу цінних артефактів. Серед них червонолаковий посуд, безліч скляних глеків, пряжок та фібул – металевих застібок для одягу. Багато речей були зроблені далеко за межами Криму.

У 2021 році під Севастополем на місці будівництва 8-ї ділянки траси «Таврида» археологи виявили унікальне поселення бронзової доби з артефактами віком понад 3500 років. На місці розкопок знайдено 3,5 тисяч предметів XV століття до н.е.

За словами так званого заступника начальника «Кримської новобудівної експедиції Інституту археології РАН» Олега Шарова, поселення належить до XVI–XV століть до н.е., воно з’явилося за два сторіччя до Троянської війни та за тисячу років до Херсонесу. Подібні поселення раніше знаходили лише в районі Феодосії та Коктебеля, а також поблизу Ростова-на-Дону. Біля Севастополя це перша знахідка.

Раніше вчені вважали, що могильник Дездар-Дере-3 належить до римського періоду, але коли почали «копати», виявилося, що його вік на два тисячоліття старший.

На думку археологів, поселення належить до Кам’янсько-Лівенцівської культури – перших скотарів і землеробів бронзового віку. У поселенні знайдено безліч кам’яних і крем’яних знарядь, ліпна багатоваликова кераміка: глиняні горщики з орнаментами, кам’яні жорна, ступки, фрагменти сокир, крем’яні ножі, свердла, наконечники стріл, уламки тісел. З бронзових виробів виявлено одну голку. Знайдені предмети датуються XVI–XV століттями до н.е., частина кераміки – XX століттям до н.е.

Розкопки проводилися з грудня 2020 року до травня 2021 року. Предмети знаходили на глибині до трьох метрів. Над поселенням зростав ялівцевий ліс, який було пересаджено перед початком робіт.

Реакція України 

Як бачимо, масштаби проведених під час будівництва траси «Таврида» археологічних розкопок справді вражають. Проте відповідно до статті 9 Другого протоколу до Гаазької Конвенції 1954 року про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту, який було ухвалено у 1999 році, археологічні розкопки на окупованих територіях заборонені, «якщо це не потрібно виключно для охорони, обліку або збереження культурної цінності». Самі розкопки можуть проводитись лише «у тісній співпраці з компетентними національними органами окупованої території».

Держава-окупант почала активно будувати на окупованому півострові мегаоб’єкти – Кримський міст, трасу «Таврида». Великі будови викликали необхідність у так званих «рятувальних розкопках» – їх здійснюють терміново у зв’язку з можливим руйнуванням пам’ятки археології або у зв’язку з будівництвом на цьому місці.

У результаті цих археологічних робіт було зроблено кілька серйозних археологічних та палеонтологічних відкриттів. Однак ці матеріали невідомі ні ЮНЕСКО, ні Україні. Російська сторона – всупереч міжнародному праву – про ці розкопки не звітує. За даними інформаційних агентств, матеріали вивозяться до Москви та Санкт-Петербурга.

Україна намагалася реагувати на порушення міжнародного права – насамперед у вигляді списків санкцій. Проте основними санкціями досі були персональні санкції стосовно осіб, які брали участь у розкопках.

Офіційна влада Києва багаторазово заявляла, що розкопки без дозволу Інституту археології України – незаконні. Це руйнація археологічних пам’яток, її учасники прирівнюються до «чорних археологів», які порушують законодавство України.

Крім того, так звані рятувальні розкопки (пов’язані з будівництвом траси «Таврида» та Кримського мосту) привернули увагу сайту «Миротворець». На підставі даних цього порталу, ще у 2019 році Президент України Петро Порошенко ввів санкції щодо низки російських археологів, наприклад, стосовно співробітника Державного Ермітажу Олександра Бутягіна.

У травні 2020 року Президент України Володимир Зеленський підписав указ, який запроваджує санкції не лише проти персоналій, а й проти низки наукових та освітніх установ Росії. До списку входять Ермітаж, МДУ, низка археологічних та історичних центрів Криму й Росії.

Як стверджували підконтрольні Росії кримські чиновники, всі знайдені під час цих археологічних розкопок артефакти поповнили колекції кримських музеїв, і загалом за 3 роки робіт туди було передано понад 10 000 знахідок. Однак чи залишились усі знайдені скарби кримської землі в музейних установах окупованого півострова й надалі, чи були передані в інші музеї держави-окупанта поза межами Криму, достеменно не відомо. Знайти їх буде одним із головних завдань української влади після звільнення окупованого півострова.

Євгенія БОРИСЮК