Юлія Каздобіна: «Розділення нас на українців та кримчан – це фундамент окупації, що створювався пропагандою Росії та політикою українських еліт»

В рамках проекту «Демократичний транзит в Україні після Євромайдану» Український незалежний центр політичних досліджень (надалі «Центр») вивчає ставлення українців до актуальних проблем сьогодення та їх бачення майбутнього, а також, чи вплинули події Євромайдану на ціннісні установки українців. Серед іншого, під час реалізації проекту вже відбулася серія фокус-груп, де з місцевими політиками та активістами обговорюються питання політичних процесів, формування політичної нації, конфлікту на Донбасі та можливих шляхів його розв’язання, і, звичайно, питання Криму. Про те, що учасники фокус-груп думають про Крим та кримчан, чого бракує в інформаційному просторі України та що може об’єднувати півострів та материк, ми говоримо з аналітиком «Центру» Юлією Каздобіною.

Скільки було вже фокус-груп, для чого ви їх проводите?

Особисто я провела дві фокус-групи в Одесі та Львові, колеги проводили у Краматорську. Також заплановані дослідження у Херсоні, Вінниці та у Харкові.

Інформація, зібрана у  ході фокус-груп, дозволяє зрозуміти певні тенденції в баченні учасниками складних проблем сьогодення. Звичайно, це тільки невеличкий зріз суспільної думки, тим не менш, він дозволяє побачити особливості загального розуміння ситуації. І хоча більш глибокі висновки можна буде робити тільки після завершення дослідження, деякі речі стають одразу очевидними. Одна з них полягає у тому, що українці дуже погано поінформовані у питаннях Криму. Але це цілком закономірно.

Адже якщо згадувати про те як ситуація в Криму висвітлювалась в центральних та Київських ЗМІ під час Майдану і до нього, то інформації про півострів було вкрай мало. Якщо ти хотів щось дізнатися, треба було читати або Валентину Самар у «Дзеркалі тижня», або ж читати, чи то слухати Володимира Притулу на «Радіо свобода». Інші ж ЗМІ в основному підхоплювали якісь скандальні історії, сплески якихось сепаратистських настроїв, або ж інформацію про конфлікти, що виникали на земельному та етнічному ґрунті.

Коли в Києві був Майдан, то відповідно вся увага ЗМІ була направлена на події в столиці. Те, що відбувалось в цей час на півострові, практично залишалось в тіні: кримський Євромайдан, який збирався щоденно, хоча і у невеликій кількості, рух STOP майдан, підтримуваний владою, переслідування активістів, які там відбувалися, активна участь саме кримських українців у цих подіях. Тобто всі ці речі пройшли непоміченими для широкого українського загалу. А після анексії розпочались бойові дії на Донбасі, які притягують до себе увагу. Крим знов лишається в тіні.

Тому, на мою думку, цілком закономірно, що у більшості мешканців України і про Крим, і про ситуацію в Криму до Майдану, у частині її складності та багатогранності, дуже спотворене уявлення.

Які висловлювання учасників, їх думки щодо Криму дивували вас найбільше?

Здивувало повторення меседжів російської пропаганди, зокрема, щодо мови. Ніби в українському Криму було дозволено лише українську мову, а зараз Росія офіційно визнала три. Хоча, насправді, в Конституції АРК йшлося про те, що російська, як мова більшості та прийнятна мова міжнаціонального спілкування, використовується в усіх сферах. І, насправді, так воно і було. Також, більшість жителів материкової частини України їздили до Криму виключно відпочивати. На думку саме відпочивальників кримчани ніколи не були українцями, і все що вони від нас хотіли – це лише побільше грошей. На їх думку всі кримчани проросійські. Тому досить багато людей не сильно пов’язують нинішню ситуацію в Україні з тим, що інша країна окупувала нашу територія, вони переконані, що це просто вибір самих кримчан.

То вони вважають, що Крим не варто повертати…

Ні. Вони притримуються такої точки зору, що Крим – це територія України і його потрібно повертати незалежно від того, що думає населення окупованого півострову.

Яким чином, а головне, яку саме інформацію потрібно давати про Крим в Україні? Якої інформації катастрофічно бракує, а якої забагато?

Дуже важливо, щоб українці розуміли, що в Криму зараз саме окупація, що так званий референдум був лише ширмою, що багато вимог окупанта люди просто змушені виконувати. Наразі надзвичайно багато інформації про порушення прав людини на півострові. З одного боку – це добре, тому що цим можна привертати увагу міжнародної спільноти, а з іншого боку – це лише один з аспектів ситуації. Також чимало інформації щодо погіршення економічної ситуації, яка не завжди відповідає дійсності, далеко не райдужних перспектив курортного сезону. Нажаль, вона дає підґрунтя для зловтіхи з боку українців. Тобто, ви хотіли в Росію – отримуйте! Українців можна зрозуміти, але, разом з тим, така реакція на проблеми іншого створює відчуження. Якщо ми ставимо собі за мету щоб повернення Криму було мирним, нам треба робити більше акцентів на речі, які нас об’єднують.

Що маєте на увазі?

Якщо подивитися на опитування громадської думки за останні роки, а також висловлювання, блоги, які з’являлись на світ в період, коли відбувалась окупація півострову, серед них були думки людей, які нейтрально налаштовані по відношенню до України, або ж зовсім ворожо. Тоді разом з насадженням думки про «фашизм» та «хунту» було багато невдоволення українською державою, такого ж самого невдоволення, яке відчували і ми тут на материку. Невдоволення корупцією, тим як керує державою влада, економічними проблемами. В принципі, хоча ми зараз опинилися по різні боки, у нас були спільні проблеми, ми всі люди і хочемо та прагнемо жити по-людські. Але багато хто в Криму розраховує на державу, на Путіна, в той час, як ми на материку вирішили розраховувати на власні сили.

Також, звичайно, це розділення нас на українців та кримчан – це є фундаментом окупації, наслідком пропаганди, яку вже багато років вела Росія і наслідком політики українських еліт, які протягом майже усього часу незалежності грали на розділення українського суспільства. Але Крим з Україною багато що пов’язує, в  першу чергу в економічній сфері. Тобто, акцентувати на тому, що нас обїєднює, а також говорити про те, які фактори забезпечили Росії, якщо не підтримку, то принаймні відсутність спротиву окупації.

Що мусимо робити, аби повернення було менш хворобливим?

Звичайно, відповідаючи на це питання, неможливо обійти факт присутності Росії. Зрозуміло, що Росія намагатиметься втримати контроль над півостровом якомога довше, а повноцінна реінтеграція під її контролем неможлива. Разом з тим, якщо ми хочемо відносно безболісної реінтеграції півострову, то починати треба вже зараз. Потрібно знайти способи примирення та порозуміння між кримчанами та тими людьми, які живуть на материку. Треба досягти розуміння тих проблем, які були в Криму, розуміння того, чому кримчани себе так повели, а також розуміння того, що багато хто там, хоча і прийняли факт окупації, але зробили це, бо були залякані, дезінформовані.

Повертати будемо не лише територію, але й людей, які в більшості не прийняли меседжів Майдану, не розуміють, чи не хочуть розуміти того, що зараз відбувається в Україні…

Вони справді не зрозуміли того, що відбулося в Україні. Але це і не дивно, враховуючи спотворену картинку у російських та українських провладних ЗМІ. Я гадаю, що окрім інформації про те, що зараз відбувається у мирній частині України, треба більше робити посилів стосовного того, чого хотів Майдан, чого ми намагались добитися. В умовах, коли так звана влада намагається швидко навести на півострові нові порядки, такі посили можуть знайти відгук, або, принаймні, краще розуміння. Треба визнавати, що на Майдані були певні націоналістичні рухи, але це була не основна його мета. Хоча, на даний момент це є не дуже актуальним. Слід показати, що по завершені Майдану на території підконтрольній Україні ніяких переслідувань російськомовних українців не було. Звичайно, важко говорити про укріплення довіри, поки триває конфлікт на сході України, але треба доносити інформацію щодо кроків влади у врегулюванні цього конфлікту. Треба бути відкритими щодо того, хто ми є, і чого ми хочемо. І, звичайно, дуже важливо, щоб наші слова не розходилися з діями.

Які проблеми ми можемо мати і маємо від того, що українці на материку не володіють достатньою інформацією про півострів і про його жителів?

Взаємне непорозуміння. Нам треба шукати спільні точки дотику, якщо ж цього не робити, то прірва між материком та півостровом буде поглиблюватися і може створити чергові конфлікти. Наприклад, одна з думок, яку я почула від учасників фокус-групи: «Вони там всі зрадники, бо взяли російське громадянство». Але треба розуміти і пояснювати, що паспорти держави-окупанта людям довелось брати, бо без нього ти не можеш отримувати медичне обслуговування, ти не можеш працевлаштуватися, перед твоїми дітьми закриють двері шкіл, садочків і т.д. Можна звісно сказати, що вони могли виїхати, але кожна людина має право вибору і ми врешті-решт не знаємо, які у людей обставини.

Розмовляла Людмила Боженко