Сучасна війна: медіа простір першим зазнав зовнішнього впливу й трансформації

«Формування коректної, збалансованої, виваженої інформаційної політики щодо ТОТ – є одним із головних напрямів розвитку української держави» –  Гаяна Юксель про інформаційну політику у процесі та після де окупації Криму.

У Києві відбулася третя стратегічна сесія із залученням експертів робочої групи «Гуманітарна політика» Експертної мережі Кримської платформи, де обговорювалися питання щодо формування державної інформаційної політики у процесі й після деокупації Криму. Відбулася вона в межах проєкту «Формування комплексного бачення та рекомендацій органам державної влади України щодо подолання наслідків окупації та викликів у процесі реінтеграції ТОТ АР Крим та м. Севастополя у 4 сферах: інформаційній, освітньо-науковій, культурній, релігійній». Реалізацію  проєкту здійснює Громадська організація «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім» із залученням експертів робочої групи «Гуманітарна політика» Експертної мережі Кримської платформи.

До обговорення було запрошено медійників, редакторів видань, кореспондентів та журналістів, серед яких і героїня нашого інтерв’ю, співко ординаторка групи експертів  Гаяна Юксель.

Пані Юксель – доцентка факультету журналістики Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського, членкиня Колегії Міністерства культури та інформаційної політики України, членкиня Меджлісу кримськотатарського народу, а також експертка групи «Гуманітарна політика» Експертної мережі Кримської платформи. В інтерв’ю ІА «Голос Криму» вона згадує, яким було медійне середовище Криму до окупації, який воно є зараз, чому воно таким є, а також що нам слід очікувати далі, до яких правових норм звертатися та на яких змінах наполягати.

– Пані Гаяно, пропоную для початку зробити маленький екскурс в історію: з чого починалася окупація АР Крим та м. Севастополя, та на яких етапах почала «страждати» інформаційна сфера?

– Страждати вона почала з самого початку. За насильницької зміни державності 2014 року, в умовах руйнування встановленого правового порядку, силового переформатування головних принципів функціонування суспільства, яких зазнав такий важливий регіон унітарної України, саме медіапростір – першим зазнав зовнішнього впливу, примусової трансформації та глибинних змін.

Загарбницька політика РФ стосовно Автономної Республіки Крим та м. Севастополь, незаконна насильницька спроба зміни правового статусу регіону з 2014 року,  установлення контролю над Кримом з боку РФ спричинили примусове переформатування сформованих протягом незалежності України основ функціонування всіх сфер життєдіяльності. І ось у цьому процесі саме інформаційно-медійна сфера півострова однією з перших зазнала примусової насильницької трансформації з боку держави-агресора. Примусове переформатування проводилося із застосуванням широкого арсеналу різноманітних форм і методів тиску на тих, хто не визнав окупацію, зокрема – на представників медійного сектору.

Події, що будуть озвучені далі, окреслено хронологічними рамками, що визначені двома подіями: початок окупації Криму 20 лютого 2014 року  та початок повномасштабного вторгнення РФ в Україну 24 лютого 2022 року. За цей період самопризначена незаконна влада Криму за підтримки російського керівництва провела широкомасштабну роботу, головною метою якої стало встановлення тотального контролю над інформаційним простором Криму, витіснення з півострова вільних ЗМІ, припинення доступу українських й міжнародних ЗМІ до безпосереднього відстежування та моніторингу ситуації в регіоні. Про ці процеси я пишу у своїй монографії “Кримська інформаційна-медійна парадигма в контексті окупації Криму (лютий 2014 – лютий 2022 по.): трансформація медійного простору та інформаційна політика України”.

Примусова трансформація кримського інформаційного ландшафту відбувалася з порушенням нормативно-правових актів міжнародного права та недотриманням визнаних актів, а саме законів, договорів, меморандумів, кодексів тощо та чинного законодавства України, які регламентували діяльність суспільства та медійного середовища.

Тепер маємо, що зовнішні виклики 2014–2022 років для України визначили розвиток українського кримського медіапростору в новітніх умовах, продиктували необхідність та заклали підвалини для формування нової інформаційної політики України, надалі вони потребували використання відповідних форм і методів роботи щодо тимчасово окупованої території, надання реакції на поточну ситуацію, організації інформаційного спротиву та боротьби українського суспільства в умовах несвободи й тотального контролю з боку агресора.

– З огляду на те, що будь-які дії на рівні держави або певних її територіях, з боку державної влади або тих, хто самопроголосив себе «владою», – несуть за собою певні виклики та ризики, розгляньмо ці явища у питанні окупації Кримського півострова.

–  Швидке впровадження російського законодавства та процес інтеграції Криму в російський простір стають основою для новітніх викликів для Української держави в інформаційній сфері, серед яких: 1) заборона діяльності та втрата можливості проведення повноцінної діяльності українським ЗМІ та журналістам у Криму; 2) блокування мовлення українських ЗМІ; 3) тиск на журналістів, лідерів думок, блогерів, вільних авторів, медійних осіб, громадянських журналістів, контроль активності пересічних громадян у соціальних мережах.

Політика окупаційної влади щодо експансії у гуманітарне середовище є спробою культурного стирання, а також злочинного знищення історичної пам’яті та ревізії історії.

У разі відсутності від України адекватної реакції та формування заходів протидії на виклики експансія може призвести до зміни політичної та національно-культурної ідентичності. І навпаки, за правильного, зваженого використання наявного державного ресурсу, юридичного інструментарію, освітньо-просвітницького потенціалу, розбудови єдиного інформаційно-культурного простору можливі налагодження постійного зв’язку з мешканцями ТОТ, встановлення діалогу, протидія пропаганді.

Якщо забігти на перед та подумати про шляхи подолання викликів, то тут скажу наступне: для інтегрованої роботи, напрацювання практичних рекомендацій для сталої та ефективної державної політики, необхідні системність, послідовність та співпраця державних органів та громадянського суспільства, синхронного процесу збору, опрацювання, збереження та поширення даних, притягнення до відповідальності та покарання злочинців та зрадників, використання чинного міжнародного та українського законодавчого інструментарію для юридичного захисту громадян України.

– Ви говорите про роботу державних органів, тож чи не могли б Ви також загально окреслити їхні дії стосовно ТОТ у цьому питанні?

– Починаючи з 2014 року Українська держава проводила роботу щодо відновлення діяльності органів державної влади Криму на материковій частині України. До прикладу, тоді Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України визнано головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій. Частина органів державної влади АР Крим та м. Севастополь тимчасово виїхала на материкову частину України та продовжує свою діяльність, зокрема: Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим, яке тимчасово розміщується в м. Київ та м. Херсон; Головне управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим з дислокацією в м. Херсон тощо. Список можна продовжувати довго.

З 2014 року в Києві здійснює свою діяльність головний офіс представницького органу корінного народу півострова – Меджліс кримськотатарського народу, який у 2016 році унаслідок принципової політичної позиції з підтримки територіальної цілісності України та неприйняття окупації, незаконно визнаний Верховним Судом Російської Федерації екстремістською організацією і не може продовжувати повноцінну діяльність у Криму.

Захист територіальної цілісності та суверенітету України, безпечна реінтеграція її тимчасово окупованих територій після агресії 2014 визнано пріоритетними напрямами розвитку Української держави.

Діяльність ЗМІ України з висвітлення питання та формування інформаційної політики щодо тимчасово окупованих територій регулюється згідно з актами чинного законодавства України та міжнародних нормативно-правових актів, які формують правову основу у створенні соціально-політичної позиції мас-медіа у висвітленні окупації Криму та агресії проти України. Зокрема, це «Воєнна доктрина України», «Доктрина національної інформаційної безпеки», «Стратегія інформаційної реінтеграції Криму» тощо.

З 2014 року також створено нормативно-правову базу, що регламентує порядок роботи з тимчасово окупованою територією Автономної Республіки Крим та м. Севастополь.

Важливим є й те, що у 2021 році українська держава ініціювала низку законів, які спрямовано на захист мешканців Криму. Наприклад, ухвалення «Закону про корінні народи» № 5506 від 01.07.2021 р., що закріплював в українському законодавстві статус корінних народів. Згідно з Законом, корінними народами України визнано кримських татар, караїмів та кримчаків. Прийняття Закону стає ще одним кроком для деокупації півострова, оскільки окупація Криму полягає не просто у фізичному захопленні території, і є актом порушення прав корінних народів регіону. Уперше за 30 років незалежності в Україні визначили на рівні закону, які народи є корінними, та закріпили державні гарантії у дотриманні їхніх прав.

Окремим важливим кроком у питанні деокупації Криму стало створення «Кримської платформи» як інструмента реалізації міжнародної складової національної Стратегії деокупації Криму. Організаційний комітет затверджено Указом Президента від 26 лютого 2021 року.

– Тепер зосередьмося саме на роботі ЗМІ: до окупації, під час, після. Скільки їх було, за яких умов вони працювали та в якому стані вони зараз?

– На початку 1990–х років, у кримському медійному середовищі спостерігається своєрідний «вибух» кількості ЗМІ: йшов розвиток державного телебачення, на якому спочатку відкрилася українська редакція, потім – кримськотатарська, міжнародна. З’являються новітні телевізійні канали, з яких першим був ТК «Чорноморська». Йде розвиток преси, відкриваються газети «Крымский комсомолец», перейменований пізніше на «Південний кур’єр», «Авдет» («Повернення»), «Кримський вісник», «Первая крымская».

Завдяки відкритості суспільства, з одного боку, складалася можливість для швидкого розвитку в інформаційній сфері Криму, з іншого – для створення умов для безконтрольного втручання та проведення різноманітної пропагандистської роботи всередині півострова.

Додам трохи статистики, адже це дозволить наочно оцінити масштаби проблеми. У 2009 році  у Криму функціонувало 86 телерадіо-огранізацій, у тому числі: 14 телекомпаній ефірного мовлення, 44 кабельні телекомпанії, 1 ефірно-кабельна телекомпанія. У Криму працювали одна державна телерадіокомпанія ДТРК «Крим», 7 комунальних і 78 – приватних радіоредакцій.

У 2012 році, за даними Республіканського комітету з інформації Ради Міністрів АРК, у Криму було зареєстровано 79 місцевих телерадіоорганізацій, із них 13 телевізійних ефірних, 14 FM радіостанцій, 39 студій кабельного телебачення, 7 ефірно-кабельних телерадіокомпаній та ін. Крім того, здійснювали діяльність 6 інформаційних агентств.

А вже  у 2012 р. в Криму було зареєстровано 1240 друкованих періодичних видань: 999 газет, 175 журналів, 30 бюлетенів, 33 збірники, 2 календарі, 1 дайджест.

Важливим тут також є мовне питання. Кількість україномовних та кримськотатарських ЗМІ в Криму, на жаль, була значно меншою у порівнянні з російськомовними. До окупації в Криму із 1317 газет АРК – 910 газет виходили виключно російською мовою. 212 газет публікували матеріали російською та українською мовами (з переважанням першої), 15 газет виходили російською і кримськотатарською мовами (у різних поєднаннях).

Українською мовою друкувались видання «Слово Севастополя», «Дзвін Севастополя», «Думка», «Кримське слово», а найвідомішою україномовною газетою Криму була заснована Міністерством культури України газета «Кримська світлиця».

На початок 2014 року, у Криму працювало 1229 журналістів, серед яких 211 були представниками кримськотатарського народу. Тільки в медіахолдингу ATR працювали 54 журналісти. Доцільним також буде припущення, що реально кількість журналістів або представників медійного середовища у Криму була набагато більшою, оскільки частина журналістів працювала на умовах неофіційного працевлаштування.

У результаті російської окупації півострова 31 телерадіокомпанія України була позбавлена права на аналогове телемовлення в Криму, ще 28 позбулися права на цифрове мовлення. Представники «самооборони Криму» і підконтрольна Росії місцева влада захоплювала передавачі та редакції кримських телерадіокомпаній. Під загрозою знищення опинилися ЗМІ з багаторічною історією та усталеною аудиторією, які в одну мить були поставлені перед непростим вибором: або покинути півострів, або припинити своє існування. Велика частина ЗМІ, незгодні з окупацією, зазнали руйнування матеріально-технічної бази, позбулися офісів.

– Безумовно, що інформаційна політика є однією зі складових гуманітарного простору, тому ми й маємо мілітаризацію свідомості населення Криму засобами медійної пропаганди. Розкажіть, у чому зараз ми бачимо її прояв?

– На тимчасово окупованій території Криму заміщується українська громадянська та етнонаціональна ідентичність, обмежується розвиток кримськотатарської ідентичності, здійснюється мілітаризація свідомості населення через нав’язування російської системи цінностей та поглядів.

Упродовж окупації незаконна влада проводила пропагандистську діяльність, основа якої полягала в маніпулюванні фактами історичного минулого Криму, створенні ворожого образу України, формуванні громадської думки про обґрунтованість та законність силового захоплення Криму РФ у 2014. Досягнення мети здійснювалося шляхом створення та поширення міфів відносно причетності Криму суто до «російського світу», використання неправдивої інформації про сучасне й минуле України, проведення виховної роботи щодо мілітаризації свідомості населення півострова.

Протягом окупації у 2014–2022 років Російська Федерація здійснювала масштабну інтелектуальну інтервенцію у гуманітарне середовище: науку та освіту, культуру й мистецтво, і звісно ж інформаційний простір. Результатом такої роботи стало створення інтелектуального продукту в науковій, освітній, інформаційній сферах, у яких культивується міф про «суто російський Крим» та повністю виправдовується окупація півострова.

Представники духовно-інтелектуальної сфери, наукові дослідники у Криму отримували замовлення у вигляді державних програм, грантів, проєктів на створення робіт, зміст яких змінює історію та демонструє тільки позитивний вплив на розвиток історичних подій у Криму спочатку російської імперії, потім Радянського Союзу, а тепер російської федерації. Окупаційна влада активно займається переписуванням і фальсифікацією історіографії Криму та історії кримськотатарського народу.

Отож, підсумуємо: внаслідок насильницької трансформації інформаційної сфери АР Крим та міста Севастополя, «влада» Криму заборонила діяльність українських мас-медіа та журналістів; у регіоні не залишилось вільних ЗМІ та журналістів, блогерів, авторів і з часом, об’єктом репресій, тиску та контролю були не тільки професійні медійники, а й громадські журналісти та пересічні мешканці, які не боялися висловлювати думки щодо ситуації у тимчасово окупованому Криму. Результатами окупаційної політики стали повний контроль над інформаційною сферою Криму, зміна інформаційного ландшафту, скорочення кількості ЗМІ, неможливість повноцінної роботи в регіоні українських і міжнародних моніторингових місій. Україна вперше за історію незалежності стикнулася з проблемами окупації, війни й агресії та намагається шукати шляхи для їхнього вирішення.

Найприкрішим є те, що головна теоретична проблема в дослідженні інформаційних війн полягає у тому, що процес проведення гібридних інформаційних війн перебуває у постійному розвитку й відповідно поповнюється новітнім матеріалом.

Звернення до аналізу інформаційних війн та пошук засобів протидії, спроба спроєктувати накопичений досвід на сьогодення ускладнюється ще й тим, що дії проводяться не тільки в інформаційному середовищі та засобах масової інформації, а й у різних сферах життєдіяльності, на кшталт політико-дипломатичній, військовій, економічній, соціально-гуманітарній та інших сферах. Робота в кримському напрямку ускладнюється також тим, що Крим є територію, де-факто не підконтрольною Українській державі.

Анастасія ХОМЕНКО

_________________________________

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках проекту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.