«Проукраїнські люди відчувають себе чужими в Криму і чужими в Україні. Там ми «ждуни», а тут ми зрадники», - кримчанка

Чи став святом для кримчан за десять років окупації  день «приєднання» до РФ, як реагують на обстріли ЗСУ воєнних об’єктів на півострові та чи правда те, що росіяни полишають окупований Крим після атак та прильотів?

Що змінилося для кримчан від початку повномасштабної війни? Чого бояться ті, хто чекає на повернення України?

Про це і не тільки в інтерв’ю з кримчанкою, що всі ці роки в умовах окупації зберігає свою українську ідентичність і з вірою в перемогу чекає на повернення України.  

18 березня цього року так звана керівна верхівка окупаційних адміністрацій Криму та Севастополя, а також «керівники» районів та міст «не тямили себе від щастя», розповідаючи на різних майданчиках про «велике свято» – перебування 10 років під владою РФ. Кожний з них артикулював по суті один і той же меседж, що так званий референдум про приєднання Криму до РФ – це історична подія та свято для кожного кримчанина. Чи справді це свято для кримчан, що проживають в окупації?

Я можу говорити про своє оточення, яке в мене є досить великим. Є серед них ті, хто радів приходу Росії, є ті, які були спантеличені, вони не розуміли, що відбувається, але з часом прийняли це і живуть як жили. Є такі як я, що не прийняли окупацію і не приймуть її ніколи. І таких людей в Криму, повірте мені, багато. Просто вони мовчать і тому є причини.

Ситуація щодо висловлювань про події в Україні, про війну, армію російську, або якогось прояву проукраїнськості останнім часом змінилася кардинально. До повномасштабної війни я спокійно могла надіти вишиванку й вийти прогулятися містом, але зараз я цього вже не роблю. Раніше я навіть могла висловити в голос свою думку у себе в колективі. Цього я зараз теж вже не роблю, бо це реально небезпечно.

Взагалі всі десять років окупації мене не полишає відчуття, що я живу у концтаборі, а від лютого 2022 року у нас наступив 1937 рік.

Є такий колаборнат Таліпов і його група «Кримський смерш», у нього чимало шанувальників і вони кругом. Вони нас називають «ждунами» і намагаються вирахувати. До повномасштабної війни перед поїздкою в Україну, я обов’язково робила собі манікюр у кольорах українського прапору. Зараз я так не роблю, бо на такі речі, де б ти не був – на вулиці, в транспорті тощо – всі на це звертають увагу. Їх, прихильників Таліпова, дратує поєднання жовто-блакитних кольорів.

Розумієте, такі як я вишукуємо очами на вулиці людей, чий одяг, прикраса, будь-який елемент образу натякає на проукраїнськість – бо для нас це радість побачити свого. А от для прихильників таліпова, путіністів – це як червона ганчірка для бика.

Що ж стосується «святкової дати» так званого референдуму, то вже років чотири кримчани забувають про це «свято». Про нього їм нагадує лише те, що це додатковий вихідний день. Також якщо ти працюєш в державній структурі, в будь-якій бюджетній установі, на підприємстві, то тебе обов’язково поженуть на якусь демонстрацію, якийсь захід. Власне, це і все що нагадує про «свято».

Якогось захоплення цим днем у людей я не бачу. Навіть ті, хто вітав ось це приєднання до Росії, зрозуміли, що ні до чого доброго це все за 10 років не призвело. Дехто з них бояться собі самі в цьому зізнатися. Вони бояться зізнатися, що помилилися у сприйняті подій десятирічної давнини. Є й ті, що визнають помилку, але серед них дуже мало таких, які можуть це озвучити в голос.

Як змінилось у кримчан сприйняття ситуації від початку повномасштабної війни? Як реагують на обстріли ЗСУ воєнних об’єктів окупантів? На обстріли РФ України?

Від початку повномасштабної війни люди в основному перетворилися на страусів. Вони закопують голову в пісок і роблять вигляд, що нічого не відбувається. Навіть, коли по Криму прилітає, то про це намагаються не говорити. Ця тема – табу.

Що ж до реакції на обстріли України, то буду максимально чесною. Звісно є в Криму ті, хто радіє, коли в Україні бомблять цивільні об’єкти, гинуть звичайні люди. Для мене особисто – це моральні уроди. Я дякую Богу, що в моєму чималому оточені знайомих, колег, друзів – таких людей не має. Особисто я дуже болісно сприймаю обстріли України, бо це моя країна.

А ще я звернула увагу на одну цікаву річ: кримчани, які підтримують Росію – це у переважній більшості ті, хто має звідти коріння, або мають там родичів. А також ті, що приїхали звідти, я маю на увазі не нових, що приїхали після окупації, а тих, які прибули до Криму у 50-60-их роках минулого століття.

А от якщо є хоч якісь родичі в Україні, або людина має кримське коріння, має не одне покоління кримчан в роду,  на півострові поховані близькі, родичі, то вони на 90% проукраїнські. Тому як кажуть, коріння дає своєю, і як показали мої спостереження так воно і є. Я завжди цікавлюся у співрозмовників, де могили їх прадідів? Відповідь на це питання для мене як лакмусовий папірець.

Якими цього року були вибори путіна в Криму?

Підготовчий процес «виборів» цього року перевершив сам себе. Якщо раніше людина, яка працює в бюджетній установі чи на підприємстві в принципі могла не прийти на вибори, і цим власне користувалися всі ці роки, хто не бажав брати участь. У цьому ж році все змінилося кардинально: не явка на вибори  – звільнення з роботи.

Для того, щоб ти точно проголосував і не мав можливості викрутитися, була створена можливість голосувати на дільниці як фізично, так і онлайн. Для голосування онлайн на відповідному сайті треба було пройти реєстрацію. Крім того, весь цей процес контролювався: на підприємствах та в установах збиралися списки, де прописувалося хто і яку форму голосування вибрав, в який день і до котрої години він здійснить голосування і на якій дільниці. Тобто не проголосувати «на виборах» шансів фактично ніяких не було.

Переглядаючи різні фото, відео з Криму кидається в очі дуже велика кількість російської символіки цікаво чи на материковій частині РФ так само все уквітчане?

Не скажу вам за всю РФ, але я декілька разів була в одному з регіонів Росії і те що я там побачила мене шокувало. У нас в Криму кругом, де не подивишся висять ці аквафреши (російські прапори – ред.), колорадські стрічки (георгіївські стрічки – ред.). На Росії такого не має і близько, там не має такого хворого патріотизму.

Ну РФ вочевидь  вважає, що вас треба перевиховувати?  

Так і є. У нас все створюється навмисно і штучно, щоб ми забули, що колись жили в Україні. На жаль, дуже болісно спостерігати за тим, що відбувається з дітьми, особливо, коли ще і батьки проросійські.

Не так давно стала свідком розмови двох дітей 10-12 років. Вони розповідали один одному про те як добре жилося в Радянському Союзі, про морозиво, про ковбасу. Судячи по віку дітей, то навіть їх батьки Радянський Союз вже не застали. Від такого стає страшно.

Батьки, які мають проукраїнські погляди рятують своїх дітей як можуть. Одна знайома рік назад вивезла дитину з Криму, вона гостро почала відчувати, що дитині промивають мізки.

Розумієте, те що батьки проукраїнські не рятує психіку дітей. Адже більшу частину свого часу вони проводить у школі, де пропаганда та промивання мізків триває від першого до останнього уроку на будь-якому предметі. Вчителі хімії, біології, математики тощо знаходять моменти під час уроку аби втлумачити дітям у голову пропагандистські меседжі. Крім того у школах постійно тривають збори на це так зване «СВО», дітей змушують приносити якісь речі, гроші на війну, малювати листівки для солдат.

От цього всього моя знайома не витримала, взяла дитину і виїхала. А її рідна мати прокляла свою дочку за це, і припинила з нею спілкуватися. І таких сімейних драм в родинах кримчан чимало. Батьки проклинають дітей, діти не хочуть знати батьків.

Кримські сайти, пабліки рясніють новинами про те як в Криму цілими колективами долучають до підтримки солдат «СВО»: здаються гроші, готується їжа, збирають речі… Дійсно так багато ентузіазму у підтримці окупантів?

Підтримка «СВО» підприємствами, різними установами, то це обов’язково-примусова дія. Не здати практично не можливо, все записується і фіксується. Ентузіазму або якогось непереборного бажання від цього процесу принаймні у своєму колективі я не помічала.

Ви знаєте в плані тиску, впровадженні своєї системи цінностей, швидкій мілітаризації населення, поневоленню, пропаганді Росія напевно не має собі рівних на всій земній кулі.

Ви відчуваєте, що військовий контингент в Криму збільшився, якою є динаміка?

Відчувається сильно, військових багато. Найбільша їх концентрації у степовій частині Криму, ближче до України – це Чонгар, Каланчак. Рух військової техніки відбувається постійно, особливо по трасі «Таврида». Техніку військову, цистерни з паливом перевозять і залізницею. Дуже багато російських солдат не слов’янської зовнішності.

Чи забудовується Крим так як про це пишуть у місцевих виданнях?

Це правда і об’єми будівництва досить масштабні. Міські житлові масиви розростаються, будуються школи, садочки, робляться дороги. Власне це і не дивно, бо населення збільшилося на півострові за ці роки досить відчутно.

У садочки в першу чергу беруть дітей військових та переселенців, які заїхали по державним програмам «Земской врач» і по такій же програмі для вчителів. По цім програмам їм дають підйомні, працевлаштовують. Я особисто знала дві родини з материка, які по цій програмі переселення приїхали у 2016 році. Вони отримали квартири, підйомні, але на сьогоднішній день вже повернулися на материк. Не прижилися.

Коли почалася повномасштабна війна, а згодом і досить відчутті прильоти в Крим, чи почали росіяни виїжджати з півострова?

Масштабного від’їзду не має, одиничні випадки присутні. Українські канали пишуть, що тікають з Криму, на жаль, ніхто нікуди не тікає.

Чому не виїжджають?

Вони на стільки впевненні, що Крим залишиться Росії і що взагалі Росія переможе, тому нікуди не тікають.

Перші роки окупації були для багатьох кримчан економічно привабливими, Росія вливала гроші великими обсягами: відчутний ріс в зарплатах, пенсіях. А як зараз живеться?

Затримок немає ані з виплатою зарплат, ані з виплатою пенсій, але грошей у людей мало. По своїй роботі можу сказати, що у мене різко впав відсоток підписаних договорів на виконання робіт. Така динаміка вже спостерігається декілька років поспіль. А це говорить про те, що грошей мало, їх не вистачає.

Ціни на продукти харчування дуже високі, при цьому якість товарів надзвичайно низька. Ми взагалі намагаємося брати продукцію кримських виробників, вони звісно не такої хорошої якості як було при Україні, але принаймні воно краще ніж те, що привозять з Росії. У мене іноді складається враження, що в Крим везуть весь непотріб, який в Росії не купляють. Ну які курячі яйця в Якутії? А нам їх звідти привозили.

По вашим відчуттям, ті хто приїхав з Росії, вони асимілювалися в кримський соціум, середовище?

По моїм відчуттям і спостереженням можу сказати, що ні. У переважній більшості вони гуртуються біля своїх, таких же приїжджих, зберігаючи свою манеру спілкування, якісь їхні традиції, їх погляди та сприйняття подій.  У переважній більшості всі групуються за територіальною ознакою – кримчани окремо, а «понаєхі» окремо. Якогось там єднання між нами  не має.

На вашу думку з якими найбільшими проблемами стикнеться Україна, коли Крим буде деокупований?

Люди скоріше за все будуть боятися.

А чого вони боятимуться?

Люди втратили відчуття свободи. Наразі – це моє особисте відчуття – люди перетворилися на рабів. Вони не знаються, що таке свобода, або забули, що це таке, а можливо ніколи і не жили вільними.

Вони звикли до того, що їм по телевізору говорять, що є правильним, а що ні, як можна робити і як не можна робити, як можна думати і як не можна думати.

А якщо прийде Україна і дасть їм свободу вибору, то думаю, що для них це буде проблема. Вони не готові до цього.

Багато і на різних майданчиках говорять про необхідність покарання тих, хто стали зрадниками, колаборантами. Без сумніву запит на справедливість буде присутній після повернення України, бо так і має бути. Як ставляться в Криму до процесу відновлення справедливості? 

Ми у своєму колі знайомих це питання обговорюємо і якщо чесно ми абсолютно не знаємо як з нами поступлять. Як я буду доводити, що я проукраїнська? Так я працює, бо маю за щось жити. Так я взяла паспорт, бо без нього я не зможу там не працювати, ні отримувати медичні послуги, не зможу нічого зробити із своїм майном, тощо. Отримання паспорта  – це вимушена міра, а  не моє бажання.

Ми готові пройти якусь фільтрацію, ми прекрасно усвідомлюємо, що це потрібно, але як це все буде здійснюватися. 

Ви чекаєте Україну, але у вас є страх від не розуміння того, що з вами буде і через що доведеться пройти… ? 

Невідомість, не розуміння  – це лякає. 

Наразі Україна не може інформаційно пробитися в Крим. Водночас люди користуються різними технічними можливостями, аби обійти блокування та відвідати українські сайти та отримати звідти якусь інформацію. Можливо вже зараз Україні потрібно створювати правильні меседжі для Крима щодо того, а що буде після? Або ж треба зараз готуватися інформаційно, аби відразу зайти в Крим після деокупації з потужною роз’яснювальною інформаційною компанією? 

Так – це обов’язково треба робити. Після деокупаці потрібний дійсно дуже потужний інформаційний супровід будь-яких дій, рішень. Людям треба буде багато, що роз’яснювати. І Україна має бути до цього готова дуже добре.

Щодо отримання зараз інформації на українських ресурсах. Знаєте, через VPN заходять ті, хто хочуть знайти інформацію, але це не масове явище для Криму. Це роблять одиниця, загальна маса людей  – це болото, яке живе, рухається за течією. Вони дивляться телевізор.

Так є люди, які розчарувалися в Путіні, вони його сварять тихенько, вони йому не вірять, на вибори, якщо була можливість не піти, то не пішли, принаймні так говорили. Але перевірити інформацію, яку їм вливають у вуха звідусіль, вони навіть не намагаються. Усі поголовно сидіть в телевізорі.

Якось з’явилась певна інформація, я порадила зайти в інтернет і перевірити її, пошукати інші джерела, проаналізувати. У відповідь отримала нерозуміння і питання: «А навіщо?  Якщо таке написали, сказали, то це правда».

Отже, люди, які хочуть знати правду, перевірити інформацію, отримати інформацію з різних джерел для порівняння, знаходять такі можливості, вони в Криму є.

Але хочу зазначити, що сьогодні дуже багато дезінформації, дуже багато бот-каналів, які на перший погляд ніби українські, але вони по своєму змісту якісь дезінформаційні. Інформація на них подається дуже завуальовано, але з якимось проросійським контекстом. Особливо відчутно це проявляється останнім часом. Тому я зараз досить обережно ставлюся до інформації, навіть на українських каналах. 

Щодо питання, що зараз Україна може зробити для деокупації Криму? Навіть не знаю. Але моя думка така, що тут і зараз повинні писатися та прийматися закони, які убезпечать таких як ми в плані фільтрації.

Знаєте… ми, проукраїнські люди в Криму, зараз в цей складний час відчуваємо себе чужими там (в Криму – ред.) і чужими тут (в Україні – ред.). Ми між небом та землею. Тут ми зрадники, а там ми «ждуни».

Людмила ЩЕКУН

___________________________________________

Інтерв’ю підготовлено за сприяння представника Національної ради в АР Крим та м. Севастополя