Як севастопольці знову об’єдналися у прагненні наблизити перемогу та повернути український Крим

Севастополець-волонтер, керівник громадської організації «Актив Криму» Руслан Жаднов до 2014 року жив у своєму рідному місті, розвивав власний бізнес, був активним учасником молодіжного руху Севастополя «Нове покоління».

Під час окупації представники молодіжного руху, більшість з яких мали проукраїнську позицію, стали першими волонтерами в місті, що допомагали військовим частинам. «На жаль, більшість військових згодом виявилися зрадниками», – зазначив Руслан.

Коли стало зрозуміло, що Росія вже загарбала Крим, Руслан разом із своїми однодумцями намагалися  робити підпільні акції проти окупації в Севастополі. Але згодом на них почалося справжнє полювання, тому довелося покинути рідне місто. Всіх розкидало по різним країнам та містам, де кожний намагався побудувати нове життя з нуля.

Руслан почав будувати своє життя, свій бізнес в Києві, але розпочалася повномасштабна війна, а з нею нові виклики.

В інтерв’ю ІА «Голос Криму» волонтер розповідає, як севастопольці знову об’єдналися у прагненні наблизити перемогу та повернути український Крим. а також про те, що найбільше вразило в перші дні повномасштабної війни? Які ризики виникають у волонтерській діяльності? Про ставлення до перейменування Севастополя.

– Руслане, що вас об’єднало, ціль та місія вашої організації?

– Коли розпочалася повномасштабна війна, це нас змусило зібратися до купи. Адже ми розуміли, що це єдиний шанс Україні повернути Крим і тільки військовим шляхом. Всі ці розмови про дипломатію – це все вилами по воді писане.

Ми зрозуміли, що треба діяти. Підняли всіх тих, хто виїхав за кордон, що б вони долучалися до допомоги війську. А тих, хто був в Україні об’єднали і створили та зареєстрували громадську організацію «Актив Криму».

– Ви досить часто в дописах та виступах артикулюєте, що допомога, яка надається вашою організацією, від севастопольців. Чому це так важливо для вас?

– Чому акцент на севастопольцях? Бо в нашій організації всі севастопольці. Також ми робимо цей акцент, бо в багатьох статтях та висловлюваннях деяких політиків Севастополь забувається та ігнорується.

Підкреслюючи присутність севастопольців в організації, ми вирішили нагадати, що у Севастополі не всі проросійські, що там чимало людей проукраїнських. І ці люди досі там є, вони просто залякані. Тим не менш, вони намагаються за можливості допомогти корисною інформацією та іншим.

Акцент на Севастополь, бо ми хочемо, щоб про нього в Україні пам’ятали.

– Різні громадські організації на початку повномасштабної війни хапалися абсолютно за всі напрямки, бо багато було потреб у війська. Зараз ті, хто допомагає фронту мають якісь конкретні напрямки, в яких працюють. В якому напрямку наразі  працюєте ви?

– На початках ми як багато інших організацій теж хапалися абсолютно за все. І все що могли закуповувати, завозити, передавати – це все ми робили. При чому по всім напрямкам і всім, хто просив.

Основою нашої діяльності завжди було військове спорядження. Зараз, на щастя, Міністерство оборони України почало більш-менш забезпечувати наших військових. Зокрема, це відчувається по запитам на каски та бронежилети, вони зменшилися.

Наразі ми працюємо в основному з тими, з ким працювали від початку, щоб не розпорошуватися і допомагати саме тим людям, з якими давно працюємо, кому ми довіряємо.

В основному допомагаємо кримчанам, їх багато в структурі ЗСУ, в добровольчих підрозділах – це у нас на першому місці. Потім в лідерах ті, хто воюють на південному напрямку, але не відмовляємо у допомозі й іншим. Чим можемо тим і допомагаємо.

Якогось чіткого напрямку, що ми якусь вузьку допомогу надаємо, наприклад, забезпечення дронами чи машинами, такого у нас не має.

Довідково. Починаючи від перших днів війни і до сьогодні ГО «Актив Криму» передав захисникам на фронт 2500 бронежилетів, близько 1000 касок, кілька сотень тактичних аптечок, ліки до шпиталю, близько 40 тепловізорів, півсотні рацій, дрони, оптичні приціли, форму, амуніцію, ножі, взуття, спальні мішки, термобілизну, продукти, 30 тон сухпайків та інші корисні аксесуари для знищення ворога.

Також запустили проект із розробки та виробництва ударного безпілотника, який продовжують реалізовувати зараз. 

– Важко зараз збирати гроші на допомогу армії?

– Важко. З допомогою зараз все досить проблематично. Хоча тут не все так однозначно, бо є своя певна циклічність.  Ми давно вже зчитали психологію наших людей. Як тільки відбуваються якісь позитивні моменти на фронті. Наприклад, харківська операція, звільнення Херсона. То народ охоче починає допомагати, збирати гроші, люди активізуюся, бо бачать результат. Коли ж іде рутинна робота  там, ми як волонтери розуміємо, що на фронті зараз дуже складно і тому є багато причин, а пересічні люди це не дуже розуміють. Коли вони не бачать результатів, то відносяться до цього якось звично і не дуже прагнуть допомагати.

– За майже два роки волонтерства чи було щось таке, що вас дуже вразило?

– Напевно, це було на самому початку, коли тільки почалася повномасштабна війна. Народ був об’єднаний, не було якихось бюрократичних моментів, які є зараз. Згадую, коли ми везли першу допомогу до Києва, а він був наполовину в оточенні, нам треба було вирішити питання з транспортом. Тоді більшість водіїв не мало великого бажання їхати в бік столиці, де за пару кілометрів стояла російська армія. І тут нам на допомогу  прийшла Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека). Ми були дуже здивовані. Вони надали нам свій транспорт, водія та супроводжуючого. Ми їхали з проблисковими маячками, проходили швидко та без затримок багато блокпостів, бо тоді ж в кожному селі на в’їзд та виїзд був блокпост. Першу нашу допомогу ми завозили саме завдяки Укртрансбезпеці. Завдяки їм ми привезти цілий бус допомоги нашим військовим в Києві.

– Коли людина тривалий час займається певною справою, то вона може оцінити ситуацію, побачити позитивні чи негативні тенденції у сфері своєї діяльності. Що ви можете сказати про волонтерський рух в Україні? Чи є тут ризики для організацій, що допомагають армії?

– На жаль, є ризики. Це нова складність, яку держава запровадила в грудні цього року. Це стосується регулювання руху гуманітарної допомоги, яку завозять волонтерські організації. (Йдеться про нові правила, за якими до України ввозитимуть волонтерську допомогу – ред.) Серед моїх колег-волонтерів і тих, хто займається допомогою абсолютно негативні відгуки стосовно цього нововведення. Я так само вважаю, що це додає проблем і ускладнює завезення гуманітарної допомоги. Зайва бюрократія, яка потім буде відбиватися на наших військових, бо вони не будуть вчасно отримувати те, що їм потрібно.

Багато хто з волонтерів не може зареєструватися в автоматизованій системі. Крім того, зараз все треба вносити в цю систему, тобто заповнювати онлайн-декларацію з переліком товарів. Наведу приклад, раніше, щоб передати автомобіль військовому було достатньо купити його і зробити запит від громадської організації. Результат – конкретна людина отримувала автомобіль без зволікань і купи паперів для виконання бойових задач. Зараз же потрібно багато робити запитів безпосередньо від військової частини. А ускладнюється тим, що якщо запит робиться від військової частини, то в обов’язковому порядку ввезений автомобіль повинен ставити на облік в цій частині. Бійцям нашим це не дуже подобається, адже не має жодної гарантій, що ця військова частина потім саме цим бійцям, для кого вона закуповувалася, передасть цю машину.

– Волонтерська спільнот намагається якось донести цю проблему до державних органів влади? Чи в тому не має сенсу?

– Сенс в цьому є. Розумієте, в основному держава працює із своїми якимись «кишеньковими» волонтерами. Чимало зустрічей влаштовується для волонтерської спільноти, але ми жодного запрошення ніколи не отримували.

– Зараз тривають дискусії щодо чергового перейменування населених пунктів Криму. Зокрема, по вашому рідному Севастополю обговорюється декілька позицій: Корсунь, Херсонес, Ак’яр. Як ви ставитеся до перейменування Севастополя?

– Негативно. По-перше, всі звикли до Севастополя, і назва цього міста – це вже як бренд. По-друге, наразі це дуже не доречно піднімати такі питання, бо російська пропаганда може це використовувати проти України. Якщо цю тему зараз почнуть підігрівати, то ми тільки гірше собі зробимо. Крім того, я впевнений, якщо ми зараз серед севастопольців проведено опитування, вони будуть дуже здивовані тому, що місто треба перейменовувати. Ми виступаємо за Севастополь і він повинен залишитися українським Севастополем.

Людмила ЩЕКУН