Інформаційна деокупація Криму – це непроста задача, але ми готові її вирішувати, - Володимир Ляшенко

Після захоплення Криму росіяни системно знищували діяльність незалежних медіа на півострові. По факту  інформаційний простір на сьогодні зачищений від незалежних медіа, не говорячи вже про українські. Разом з тим питання деокупації півострова сьогодні постало в іншому вигляді: ми вже не кажемо «якщо», ми кажемо «коли».

В інтерв’ю  з представником Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Володимиром Ляшенко спробуємо знайти відповіді на питання: з чого варто починати деокупацію інформаційного простору, які мають бути зроблені конкретні кроки, щоб цей процес був успішним; про джерела інфорармації та інформаційну гігієну?

-Пане Володимире, на що необхідно звернути увагу перш за все, коли ми говоримо про деокупацію інформаційного простору Криму?

-Переш на все, на мою думку, інформаційна деокупація, частиною якої є, зокрема відновлення діяльності на півострові українських медіа – це не якась швидкоплинна подія, а, на жаль, тривалий і непростий процес. Тимчасова окупація Криму продовжується вже більше дев’яти років, а окупація росіянами інформаційного простору України, в тому числі і Криму – і того довше. Тому в питаннях звільнення півострова від впливу російської пропаганди не варто сподіватися на прості швидкі рішення. Але сидіти склавши руки також не можна: Крим – це Україна, тому кримський трек повинен бути присутнім в українських медіа постійно.

Якщо ми згадаємо, яким був інформаційних простір українського Криму до його окупації, ми побачимо, що там було дуже небагато суто українського інформаційного продукту, як україномовного так і мовами корінних народів та національних меншин. Проте явно домінував російський, перш за все, не за мовою, а за змістом: українські ЗМІ постійно обговорювали на свої шпальтах або в етерах російські інформаційні вкиди. Накшталт, «побоювання» масових протиправних дій з боку кримських татар під час пам’ятних мітингів на роковини жертв депортації; начебто отруйні бочки в морі біля берегів Криму; начебто діяльність у кримських горах «таборів ісламських радикалів», які «збираються передати Крим Туреччині» тощо.

Саме це, на мою думку, стало однією з причин, чому росіянам вдалося досить легко поширити у медіа на півострові свої інформаційні меседжи про «вєжлівих людєй» та «зєльоних чєловєчков». На жаль, ці меседжи підхопили та почали поширювати українськи ЗМІ. Це призвело до розмивання загального сприйняття в Україні та світі факту російської воєнної агресії проти України в Криму: ну справді, чи можуть вчиняти воєнні злочини «вєжлівиє люді»? Або чи можна вважати страшною воєнною загрозою нашестя «зельоних чєловечков»?

А потім Росія почала вторгнення на Донбас і знову зробила черговий інформаційний вкид в інформаційний простір України: російські і деякі, формально українські медіа, під прикриттям розмов про «свободу думки та поглядів» почали поширювати як відверто вигідну Росії інформаційну риторику про «ополчєнців», «повстанців», так і менш прийнятну для Росії, але таку, що загалом відповідала російським інтересам, риторику про «сепаратистів». Вся ця інформаційна «жвачка» була спрямована знову на розмивання чіткого сприйняття Україною та світом російської воєнної агресії проти України на Донбасі, та просування в українському та світовому інформаційному середовищі російського міфу про «народ Донбаса, який протистоїть  Україні».

У ситуації з Кримом ІПСО  (інформаційно – психологічні спеціальні операції) росіян спрацювало практично на всі сто відсотків, і їм вдалося певним чином закріпити в інформаційному просторі думку про «Крим без єдіного вистрєла, потому что кримчанє самі хотелі». Звичайно, що певна частина українського соціуму, зокрема ті, хто покинув Крим у зв’язку з його окупацією, не піддалася цьому ІПСО, але все ж таки доведеться визнати, що значна частина українського населення «проковтнула цю наживку» і ще досі знаходиться на цьому «гачку».

В ситуації з Донбасом ІПСО також спрацювало, але все не так стовідсотково: Україна, зокрема українське суспільство, почали чинити певний спротив поширенню російської пропаганди в українському медіапросторі. При цьому, на мою думку, світовий медіа простір Україні не вдалося скільки-небудь суттєво відвоювати: він все ще перебував під досить потужним та системним впливом росіян, які наполегливо просували свій порядок денний про «народ Донбаса».

Ось ці речі, на мою думку, треба мати на увазі, щоб знову не наступити на ті самі «граблі», бо без жодного сумніву росія буде чинити спротив Україні навіть після знищення ЗСУ російський військ, які вторглися на територію України.

Кроки для успішної деокупації

Які конкретно кроки на Вашу думку повинна зробити держава, щоб інформаційна деокупація відбулася успішно?

На мою думку успішна інформаційна деокупація можлива, якщо буде синергія держави, як регулятора, медіа – як інструмента донесення інформації, та суспільства, як споживача такої інформації.

Держава повинна, перш за все, виконати свою регулятивну функцію: створити такі умови діяльності медіа, які дозволять виготовляти якісний та збалансований інформаційний контент, розповсюджувати його на деокуповані території, а іноді і за їх межі. Разом з тим держава, у співпраці з громадянським суспільством, повинна визначити чіткі маркери, які не дозволять, прикриваючись «свободою слова або думки», знову поширювати в інформаційному просторі деокупованих територій та України в цілому інформацію, що становить небезпеку для розбудови успішної української держави.

Зокрема, регулятор зобов’язаний вже в найближчий час визначити зрозумілі критерії віднесення певної інформації до такої, що розпалюють ненависть, ворожнечу, жорстокість до окремих осіб чи груп осіб, які мають певну ознаку. На мою думку, такою ознакою має бути, зокрема проживання особи на тимчасово окупованій території, і в тому числі на території Криму.

Як ми бачили в 2014 році, росіяни досить вдало навчилися використовувати для своєї пропаганди в інформаційному просторі факт проживання людини на території Криму або Донбасу. При цьому, на жаль, вони також вміють враховувати настрої українського суспільства та розхитувати маятник ворожого ставлення частини українського соціуму до громадян України, які залишилися проживати на тимчасово окупованих територіях, а особливо отримали російські окупаційні документи. Тому, на мою думку, тут повинна бути роль держави, як сторони, що визначає критерії пропаганди ворожнечі.

Окрім того, на мою думку, держава повинна переглянути принципи надання державної адресної підтримки певним категоріям медіа, зокрема тим, хто релокувався з тимчасово окупованих території, а після деокупації намагається повернутися знову додому. На сьогодні на рівні стратегії держава оголосила про таку підтримку, але на рівні законодавства таку підтримку можуть отримати лише медіа для дітей та юнацтва, для осіб з інвалідністю, спеціалізовані наукові друковані медіа, що видаються науковими установами та закладами вищої освіти, медіа, які цілеспрямовано сприяють розвитку мов та культур національних меншин і корінних народів України, а також друковані медіа літературно-художнього напряму.

Враховуючи, дуже низьку купівельну спроможність населення на деокупованих територіях, дуже пошкоджену інфраструктуру, проблеми з електропостачанням та доставкою друкованих медіа до користувачів за підпискою, без реальної підтримки держави ефективна інформаційна деокупація буде неможлива.

Ще одним важливим моментом, в якому потрібна підтримка держави, є відновлення інфраструктури для діяльності аудіовізуальних медіа на деокупованих територіях. На жаль, під час звільнення тимчасово окупованих територій відбувається значне пошкодження об’єктів інфраструктури, які відповідають, зокрема за розповсюдження аудіовізуального контенту. Цю інфраструктуру окупанти знищують в першу чергу. Відновленню такої інфраструктури суттєво заважає щільне мінування ворогом окупованих територій та важливих об’єктів, зокрема, радіотрансляційний вишок. На сьогодні, на жаль, радіотрансляційні вишки не є пріоритетними об’єктами для розмінування, тому терміни відновлення їх роботи в документах зазначені дуже туманно: «негайно після завершення розмінування». На мою думку такий підхід треба негайно змінювати.  Адже впливати на інформаційне середовище деокупованих територій потрібно одразу після такої деокупації, бо інформаційний голод є поживним середовищем для розповсюдження ворожого контенту.

Разом з тим відновлення зруйнованої та пошкодженої інфраструктури для розповсюдження українського аудіовізуального контенту потрібно вже зараз, щоб була можливість постійного здійснення інформаційного впливу на окуповані території. На сьогодні ми маємо обмежені технічні можливості для донесення української інформації на ці території: супутник, радіохвилі (телебачення та радіомовлення) та кабельні мережі (Інтернет). Певна кількість українських каналів є на супутнику і жителі тимчасово окупованих територій можуть налаштувати свої тарілки для прийому сигналів. Зрозуміло, що робити це треба обережно, бо окупанти не будуть в захваті від цього. Деякі українськи телевізійні канали поки ще можливо дивитися навіть на окупованих територіях в мережі Інтернет за допомогою VPN (технологія «віртуальної приватної мережі»). Звісно, окупанти намагаються блокувати такі інформаційні ресурси та навіть заборонити використання VPN, але на даний час така можливість все ще існує.

Саме тому, що приймання супутникового сигналу потребує певних спеціальних знань для його налаштування, а використання Інтернету на тимчасово окупованих територіях «фільтрується» російськими спецслужбами, особливу вагу сьогодні має відновлення передавання телевізійного та радіосигналу за допомогою радіохвиль, і особливо в аналоговому форматі. Чому саме аналоговий формат? Так, він не має тієї якості зображення або звуку, які є при використанні цифрових технологій, але він має свої переваги. Перша – це простота прийому такого сигналу на будь-який, навіть застарілий приймач: відеозображення можна спокійно приймати на просту антену, навіть на кімнатну. Другою перевагою аналогового сигналу є те, що завдяки своїм фізичним характеристикам такий сигнал може розповсюджуватися на більшу відстань, ніж цифровий, а це дозволяє охопити українським мовленням більше окупованих територій.

Також ще одним способом розповсюдження української інформації на окуповану територію, який, на мою думку, необхідно активно засовувати, є передавання українського контенту на окуповані території на середніх хвилях. Завдяки огинанню земної поверхні середні хвилі здатні розповсюджуватися на значну відстань, а вночі вони ще й можуть відбиватися від певних шарів атмосфери, що збільшує дальність радіозв’язку. Більшість радіоприймачів, зокрема в авто, має можливість приймати радіосигнали на середніх хвилях, і цю можливість треба використовувати належним чином.

–З державними органами все більш – менш зрозуміло, а що робити медіа, які в Україні майже всі є приватними? За рахунок державного бюджету на сьогодні працюють лише «Суспільне», телеканали «FREEДОМ» і «ДІМ» мультимедійної платформи іномовлення України та парламентський телеканал «РАДА». Які кроки потрібно зробити українським медіа, щоб сприяти інформаційній деокупації?

-Українські медіа є важливим чинником процесу інформаційної деокупації тимчасово окупованих територій. По-перше, саме медіа є тим джерелом, звідки на окупованих територіях отримується інформація. У сусідній Росії це чітко розуміють: з самого початку свого керування президент рфії приклав дуже багато зусиль, щоб знищити вільну пресу та зробити з медіа виключно рупор пропаганди. На жаль, йому це вдалося і саме таку модель діяльності «медіа» окупанти впроваджують на тимчасово окупованих територіях України.

В Україні щодо медіа склалася зовсім інша ситуація: наші ЗМІ є в своїй абсолютній більшості приватними, а тому їх перш за все цікавить фінансова сторона питання. За правилами ринку, щоб отримувати прибуток потрібно бути в тренді та давати рейтингові матеріали. В цьому немає нічого поганого під час сталого розвитку держави, але Україні не пощастило із сусідом, який постійно зазіхає на наш суверенітет і не гребує використовувати для цього українські медіа. Як наслідок ми маємо постійні «вкиди» в український інформаційний простір провокаційних меседжів, які розхитують наше суспільство зсередини. На жаль, частина медіа в гонитві за рейтингами не дуже опікувалася питаннями самоцензури, що з успіхом використовували російські спецслужби.

Яскравим прикладом наслідків такого розвитку подій є вже згадуване раніше толерування в українському інформаційному просторі російських меседжів «вєжлівиє люді», «зельониє чєловечкі», «ополчєнци», «повстанци», «сєпаратісти» аж до самого широкомасштабного вторгнення в лютому 2022 року.

Лише в травня 2022 року в Верховній Раді з’явився законопроєкт № 7385, який передбачав внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» і забороняв використання такої термінології в українському інформаційному просторі. Цей законопроект дуже швидко був проголосований і став законом № 2534-IX, який набрав чинності 9 вересня 2022 року. І хоча з набранням чинності  31 березня 2023 року Закону України «Про медіа» вищезгадані норми про заборону використання в українському інформаційному просторі певної термінології втратили силу разом із Законом України «Про телебачення і радіомовлення» жодне українське медіа більше не використовує ці російські меседжі.

Ця історія як раз і є тим прикладом, на якому треба вчитися українським медіа: самоцензура, критичне ставлення до тих меседжів, які закидають в український та світовий інформаційний простір російські та проросійські так звані «ЗМІ».

В ситуації з Кримом також важливим є використання в медіа під час подання інформації саме української топоніміки.

Останнім часом Україна зробила декілька важливих кроків щодо подолання в інформаційному та культурному просторі наслідків радянської та російської колонізації. Одним з таких кроків стало видалення з мапи України географічних назв, пов’язаних з російсько-імперським та радянським минулим, в тому числі шляхом відновлення українських історичних назв. Всі ми пам’ятаємо Бахмут, що став символом незламності українських воїнів на Донбасі, який окупанти продовжують називати «артьомовск». На жаль з Кримом в цьому сенсі ситуація виглядає трохи інакше: 9 вересня 2023 року набрав чинності Закон України № 3334-IX, яким введено в дію Постанову Верховної Ради України «Про перейменування окремих населених пунктів та районів Автономної Республіки Крим та міста Севастополя». Згідно цієї постанови на території Кримського півострова змінено назви 75 населених пунктів та районів. Незважаючи на це українські медіа, наприклад, розказуючи про «бавовну у Криму», «копіпастять» назви кримських населених пунктів в російських ЗМІ і продовжують називати Перекопський район Криму – Красноперекопським, а місто Яні Капу – Красноперекопськом.

На мою думку, такі помилки ЗМІ свідчать про недостатню реінтеграцію кримського питання в український інформаційний простір. Але в цьому питанні не існує дрібниць, приклад «Бахмут / артьомовськ» є тому підтвердженням.

 Інформаційна гігієна – ефективний інструмент захисту

–Будь-яке медіа не може існувати без читачів або глядачів, які споживають його контент. Останнім часом все більшу популярність в якості джерел інформації набирають онлайн-медіа, соціальні мережі та, наприклад, телеграм-канали. Що ви думаєте з цього приводу?

-Ви дуже вірно визначили тенденцію: світ все більше занурюється в реальність, коли проміжок між отриманням інформації та її розповсюдженням стає дуже коротким. З одного боку це дозволяє споживачам такої інформації отримувати актуальні новини фактично он-лайн, що, наприклад, під час активних бойових дій, які відбуваються в безпосередній близькості, або повітряної атаки є дуже важливим фактором для вжиття заходів безпеки. З іншого боку така швидкість розповсюдження інформації є певною загрозою, бо може стати джерелом витоку інформації, яка не повинна потрапляти у загал протягом певного часу. Є ще третій не менш важливий аспект: таку інформацію важко швидко перевірити, що є поживною середою для розповсюдження дезінформації, у тому числі ІПСО.

Єдиним ефективним інструментом захисту в даному випадку я вважаю інформаційну гігієну користувачів інформації. Щоб не захлинутись в потоці інформації, на мою думку, потрібно додержуватися декількох правил:

• не намагайтеся перечитати та передивитися всю інформацію – це нереально;
• не судіть про зміст інформації за заголовком – досить часто він взагалі не відповідає змісту;
• до будь-якої інформації ставтесь критично, якщо є можливість, то обов’язково перевірте таку інформацію з інших джерелах;
• якщо в інформації є посилання на іншомовне джерело – пошукайте таке джерело і за можливості перекладіть текст з нього;
• не поширюйте інформацію, якщо ви не маєте підтвердження її достовірності;
• за можливості фільтруйте своє інформаційне оточення: не шукати «перлину» в «інформаційному смітнику»;
• намагайтесь використовувати українську мову під час спілкуванні в соціальних мережах.

Насправді я вважаю, що інформаційна гігієна має стати для українців гарною звичкою, яка буде сприяти інформаційний деокупації і в подальшому суттєво знизить вплив російської пропаганди на українське суспільство.

Окремо хотів би відзначити інформаційний вплив телеграм-каналів, як певного джерела інформації. Деякі експерти в сфері медіа вважають Телеграм джерелом інформації номер один для українців. Не є тайною, що Телеграм має російське «коріння», хоча офіційно зареєстрований в юрисдикції Об’єднаних Арабських Еміратів. Наявність російського «сліду» особисто для мене є беззаперечною причиною апріорі не вважати інформацію в телеграм-каналах стовідстоково достовірним джерелом інформації. Реєстрація Телеграму в юрисдикції країни, яка за своїм укладом не демократичною і не підпадає під стандарти демократичних країн щодо протидії дезінформації – це додатковий аргумент не на користь достовірності Телеграму, як джерела інформації.

Але популярність телеграм-каналів – це реальність, яка є і її потрібно враховувати під час планування та проведення інформаційної реінтеграції населення окупованих та деокупованих територій України. І тут особливу увагу потрібно приділяти саме формуванню навичок інформаційної гігієни споживачів контенту Телеграм-каналів.

Мовне питання та інформаційний простір

–В процесі проведення інформаційної деокупації та реінтеграції Криму нам не вдасться оминути мовне питання. Відомо, що окупанти з самого початку окупації системно знищували використання української мови в медіа півострова. Також утисків зазнало використання в медіа кримськотатарської мови. Як Ви вважаєте, що нас чекає на цьому шляху після того, як ЗСУ звільнять територію півострова?

До окупації на регіональному державному телебаченні Автономної Республіки Крим формально існувала українська і кримськотатарська редакції, які виробляли певний інформаційний продукт українською та кримськотатарською мовами, але основне мовлення відбувалося саме російською мовою. На жаль, така ситуація толерувалася центральною українською владою, яка прикривала свою бездіяльність, зокрема наявністю Конституції автономії.

Після окупації українська мова фактично зникла зі шпальт медіа та етерів радіо та телебачення. Після широкомасштабного вторгнення Росії в Україну ситуація з використанням української мови в Криму ще погіршилася. Її немає на телебаченні, радіо та в друкованих ЗМІ. Більше того, за прослуховування музичного контенту українською мовою окупанти притягують до адміністративної і, навіть, кримінальної відповідальності.

Ситуація з використанням кримськотатарської мови в місцевих кримських медіа не краща. Незважаючи на те, що окупанти рапортують про «десятки кримськотатарських медіа» в реальності все мовлення на території Криму відбувається російською мовою, а кримськотатарські медіа існують «для галочкі».

Питання використання української мови та мови корінного народу України в медіа після деокупації півострова не має простого рішення, але його потрібно починати проговорювати вже зараз.

Окупація Криму триває вже маже десять років і за цей час в Криму виросло покоління, яке або не знає української мови, або знає її на рівні побутового спілкування. Це доведеться враховувати як даність та, можливо, розглядати питання про встановлення тимчасових квот мовлення на території Криму російською мовою, відмінних від загальноукраїнських стандартів, з поступовим приведенням ситуації до стандартів загального законодавства.

Також, можливо, доведеться переглянути квоти віщання кримськотатарською мовою з урахуванням реальної ситуації, яка буде в Криму після його деокупації. В цьому питанні однозначно потрібно буде проводити консультації з представниками представницьких органів корінних народів України.

Підсумовуючи зазначу, що інформаційна деокупація Криму – це непроста задача, але ми готові її вирішувати, бо Крим – це Україна!

 Людмила БОЖЕНКО

Читайте також по темі:

Сучасна війна: медіа простір першим зазнав зовнішнього впливу й трансформації

Зараз сподіваємося на ЗСУ, після деокупації – на медіа