Деокупація та релігійна складова

«Для якісної та ефективної роботи із духовної деокупації українських земель, потрібні будуть скоординовані зусилля державних інституцій та громадських організацій», – Олександр Саган.

В ексклюзивному інтерв’ю з завідувачем відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України Олександром Саганом спробуємо розібратися, що собою наразі представляє релігійне середовище в Криму та поговоримо про те, яким може бути розвиток подій після деокупації.

– Чималий внесок у формування громадської думки про деокуповані території роблять закордонні спеціалісті та інститути, розглядаючи різні сценарії, можливі стратегії. Проте вони часто оминають державно-церковне питання. Тож, на Вашу думку, пане Олександре, чи потрібно робити конкретні кроки задля акцентування уваги іноземців на тому, що релігія у терміновому порядку також потребує обговорень можливих «шляхів порятунку»?

– Особливості державно-церковних та міжцерковних відносин дійсно часто залишаються на периферії уваги закордонних і навіть українських державних чи громадських інституцій. Частково це пов’язано із тим, що закордонні ґрантодавці або аналітичні центри свідомо уникають питань, пов’язаних зі свободою совісті. Вони вважають цю сферу суто особистісною, вільною від зовнішнього регулювання.

З іншого ж боку, за кордоном релігійні інституції не є настільки політизованими, як на пострадянському просторі та в Україні зокрема. Як відомо, в багатьох демократичних країнах політизація призводить навіть до позбавлення статусу «релігійної організації».

На пострадянському просторі ситуація з цим питанням чи не протилежна. Наприклад, в Українській православній церкві Московського патріархату ситуація із політизацією церкви настільки ускладнилася, що навіть їхній Архиєрейський Собор у грудні 2007 року вимушений був засудити «політичне православ’я», яке вже ставало загрозою у діяльності цієї церкви як релігійної інституції. Митрополит Володимир Сабодан зазначав із цього приводу, що «політичне православ’я» є вкрай небезпечним явищем, яке «відводить людей від православ’я». Але ні ця заборона, ні, навіть, відлучення від церкви кількох лідерів біляцерковних організацій, які активно політизували православ’я, не розв’язували проблему. УПЦ МП, а точніше – Російська православна церква в Україні, і надалі залишається вкрай політизованою структурою. Особливо це помітно при новому настоятелі – митрополиті Онуфрії Береховському.

Проблема політизації релігійних інституцій очікувано загострилася і на території Кримського півострова. Зокрема православна церква Московського патріархату від початків незалежності України була потужним російським каналом інформаційно-виховного впливу не лише на своїх вірян: вона впливала на все населення загалом, часто роблячи провокативні заяви чи навіть дії. Фактично ця церква була і донині залишається рупором російської пропаганди. Тому не дивно, що місцеві православні клірики були активними учасниками так званої «кримської весни», а при перших ознаках можливого відриву УПЦ МП від Російської ПЦ (що так і не відбулося), кримські єпархії поспішили перейти під пряме підпорядкування Московського патріарха.

Не менш складна ситуація і з Духовним управлінням мусульман Криму та деякими іншими релігійними організаціями. Експерти відстежують заяви та безпосередні дії керівництва й кліриків цих інституцій, спрямовані на співпрацю з окупаційною владою та протидії українським наративам.

Тому так, релігійна складова повинна бути об’єктом обговорення та аналізу. У цій сфері має бути напрацьована не лише програма дій на найближчу перспективу, але й стратегія на десятиріччя, адже без цього процес реінтеграції буде не лише менш успішним, але й значною мірою неможливим.

– Говорячи про дії на найближчу перспективу (а саме ми говоримо про відновлення релігійних організацій на деокупованих територіях), які владні чи громадські структури України слід залучати, окрім релігієзнавців та, безпосередньо, представників певних релігій? ЗМІ, історики, літературознавці – хтось, хто посилить громадську усвідомленість?

– На мою думку, це вже в залежності від завдань, які будуть вирішуватися, необхідно буде залучати відповідних людей та організації. Вважаю, що для якісної та ефективної роботи із духовної деокупації українських земель, потрібні будуть скоординовані зусилля фактично всіх державних інституцій та громадських організацій. Важлива буде синергія всіх проукраїнських сил нашого суспільства – від приватних ініціатив студентів (робота у соціальних мережах, організація «культурних десантів» тощо) до багаторічних стратегічних урядових та міжнародних програм.

Проте, якщо говорити про програми вже тут і зараз, то розгляньмо алгоритм дій на деокупованих територіях Криму. Першочергово тут потрібно відновити законність та справедливість у діяльності тих чи інших релігійних інституцій. Тобто передусім мають бути вирішені питання повернення чи відшкодування майна, реабілітація або повернення кліриків та вірян, а ще відновлення дії українського законодавства у сфері свободи совісті.

Справедливі покарання чи засудження кліриків-українофобів або колаборантів теж повинні бути, незалежно від того, чи залишаться ці люди на деокупованих територіях, чи втечуть разом з окупантами.

На наступному етапі має йтися про деполітизацію релігійних організацій та позбавлення не релігійних функцій. Особливо це має стосуватися московського православ’я як провідника ідей «руського міра».

Але не лише їх: піддані аналізу мають бути як література, що поширюється через релігійні канали, так і публічні проповіді, які виголошуються кліриками чи уповноваженими особами. Мають вирішуватися також і більш стратегічні питання – зміна програм навчання студентів та слухачів духовних навчальних закладів, перехід навчання на українську мову навчання тощо.

– Під час обговорення у рамках проєкту «Формування комплексного бачення..» Ви зауважили, що важливо все ж таки зберігати єдину політику відносно будь-яких питань (релігії в тому ж числі) на всій території України. Тож у чому важливість дотримання такої позиції після деокупації? Чи все ж окремі законодавства на перший час там не завадять?

– Хочу одразу зазначити, що я не прихильник ідеї «регіонального законодавства» для розв’язання проблем, які нині характерні для практично всіх окупованих територій. Тобто в унітарній державі прийняття для тих чи інших деокупованих регіонів окремих законів про реінтеграцію, які ніби будуть враховувати «місцеву специфіку», як на мене, можуть порушувати базовий принцип єдиних підходів до розв’язання однорідних питань.

Якщо брати глибший рівень – вийдемо на проблему рівності чи не рівності людей у їх відповідальності за однакові вчинки. І це стосується не лише гуманітарної царини, але й економічної складової життя деокупованих територій, де дієвим інструментом відновлення можуть бути не закони, виконання яких в Україні завжди було проблемним питанням, а окремі урядові програми, прийняті з урахування місцевої специфіки економіки або гуманітарної сфери.

Царина державно-церковних відносин у Криму теж потребуватиме уніфікації та централізації. Йдеться не лише про відновлення повноважень держоргану у справах релігій, але й про юрисдикцію тих українських церков та релігійних організацій, які нині фактично позбавлені можливості впливати на ситуацію в регіоні. Але для цього нині чинних норм чинного законодавства України цілком достатньо.

Також сподіваємося, що до часу деокупації все ж буде прийнятий урядовий законопроєкт (№8371) «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності в Україні релігійних організацій». Згідно із цим законом не буде допускатися в Україні діяльність «релігійних організацій, які афілійовані із центрами впливу релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка здійснює збройну агресію проти України». Цей закон дозволить не лише деполітизувати релігійні організації, але й припинити діяльність окремих із них.

Анастасія ХОМЕНКО

_______________________________

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках проєкту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.

_______________________________

Читайте по темі: Релігійне питання недооцінене до окупації та під час війни

Релігійний чинник у процесі повернення та реінтеграції Криму має бути врахований