Рік поза зоною досяжності. Історія кримського воїна Олександра Кравченка
15 квітня цього року свій 34-й день народження святкував би колишній громадський активіст, з 2015 року – захисник України Олександр Кравченко. 17 квітня 2022 року з ним зник зв’язок. За свідченнями бойових побратимів, останнім місцем його перебування були околиці селища Новотошківського на Луганщині. Відтоді про долю Олександра немає чітких підтверджених даних, а його ім’я відсутнє в будь-яких списках – загиблих, полонених чи зниклих безвісти бійців.
Кримчанин у четвертому поколінні, Олександр Кравченко народився в селі Журавлівці Сімферопольського району АР Крим, де здобув середню освіту в місцевій школі. Хлопця виховувала матір: свого батька, уродженця Полтавщини, він не знав. У дитинстві Сашко жодним чином не пов’язував себе з Україною – доки на його світогляд у шостому класі не вплинула та ж вчителька української мови та літератури, що навчала його матір. Та й завдяки урокам історії України хлопчина остаточно позбувся міфів російської пропаганди про «російських братів» і «один народ». У 17 років він почав переходити на українську мову в повсякденному спілкуванні, надихнувшись переглядом прес-конференції культурних діячів, які на той час проводили тур на підтримку мови. Далі були перегляди українських просвітніх і музичних передач на супутниковому телебаченні.
Загалом звичайне розмірене життя – робота з перервами на відпочинок і дозвілля. Та восени 2013 року звичайний парубок з кримського села, що працював вантажником на м’ясокомбінаті, перейнявся процесами Революції гідності, що охопили всю країну: він брав участь у подіях на Майдані в Києві. Згодом, 17 січня 2014 року, він долучився до руху «Євромайдан-Крим»: до цього його спонукало підписання тогочасним президентом України Віктором Януковичем сумнозвісних «диктаторських законів». Крім участі в акціях, було чимало різних справ – передача продуктів і засобів зв’язку до блокованих українських військових частин та доручення до їхнього прямого захисту, написання патріотичних гасел і вивішування прапорів України на будівлях офіційних установ ночами, і навіть знесення пам’ятників Лєніну в деяких кримських селах.
Після російської окупації Криму навесні 2014 року Сашко зберіг вірність своїй батьківщині та своїм принципам. Він став активістом громадської ініціативи «Український культурний центр у Криму», що мала на меті збереження української культури в окупованому регіоні.
9 березня 2015 року під час акції до дня народження Тараса Шевченка в Сімферополі разом з іншими активістами Олександр Кравченко був затриманий співробітниками окупаційної «поліції» за використання української державної символіки, яку російські загарбники оголосили екстремістською. Тоді фотографії та малюнки, на яких кримські «поліціянти» вели до відділку хлопця у вишиванці, з козацьким оселедцем та синьо-жовтою стрічкою на куртці, облетіли світ.
На цій акції Сашко вперше познайомився з її організаторами Леонідом Кузьміним та Вельдаром Шукурджиєвим: чоловіки разом пройшли через театральну виставу у виконанні кримськими «суддів», які у своїх «вироках» дописались до того, що український прапор називали «забороненою символікою», а Шевченка – «російським поетом», який жив тоді, коли держава Україна не існувала. Від окупаційного «Залізничного районного суду» в Сімферополі Олександр Кравченко дістав «вирок» – 40 годин виправних робіт, які він не відбув.
За кілька днів після «суду» активіста затримали ще раз, коли він давав інтерв’ю представникам польського телебачення. У «центрі “Е”» – т. зв. «управлінні з протидії екстремізму» йому висунули підозру у веденні «екстремістської діяльності» та почали погрожувати депортацією, після чого порадили «депортуватися» самому. Що він і зробив 15 квітня 2015 року. Друзі допомогли дістатися Запоріжжя.
Вже за пару тижнів після вимушеного переїзду з батьківщини Сашко, що займався в цей короткий період волонтерською діяльністю, став до лав ЗСУ – відгукнувшись на оголошення місцевого військкомату, який запрошував «патріотично налаштованих громадян» на військову службу. Боявся, що до війська не візьмуть – через недобір ваги та досвід вправ зі зброєю, здобутий лише на шкільних заняттях з військової підготовки. Та за результатами місячних навчань на полігоні «Широкий Лан» на Миколаївщині здобув спеціальність стрільця. Надалі він служив на другій лінії оборони на Донеччині у 42-му окремому мотопіхотному батальйоні, згодом – у 1-й механізованій роті 34 батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. Пройшов підвищення у званнях від солдата до сержанта, мав спеціалізації «навідник-кулеметник» і «командир бойової машини – командир відділення». Брав участь в АТО та ООС на сході України, в тому числі на позиціях біля Донецького аеропорту, де встановлював українські прапори на злітній смузі майже впритул до розташування російських терористів. У бій він ішов з позивним, узятим на честь рідного краю, про звільнення якого мріяв, – «Крим». У 2015 році Олександр Кравченко був нагороджений грамотою за відмінну службу в умовах АТО, рішучість і мужність у боротьбі з тероризмом.
У серпні 2016 року боєць «Крим», що служив на той час у ЗСУ за контрактом і планував продовжувати його, став студентом заочного відділення гуманітарного інституту Таврійського національного університету імені Володимира Вернадського, що після російської окупації Криму відновив свою діяльність у Києві. Олександрові ж для зарахування довелося відновлювати свій втрачений шкільний атестат. Навчання за спеціальністю «Історія» доводилося поєднувати з участю в боях, за яку були отримані заслужені нагороди від військових і цивільних структур – медаль Начальника Генерального Штабу ЗСУ «Учасник АТО», медаль УПЦ КП «За жертовність і любов до України» (2017), медаль Всеукраїнського союзу церков євангельських християн-баптистів «За честь та відвагу. Донецьк» (2018), медаль Командувача Об’єднаних Сил «Операція об’єднаних сил. За звитягу та вірність» (2020). Наприкінці 2021 року співпрацю з університетом довелося перервати через особисті обставини.
Від дня створення Ради ветеранів при Крайовій Раді Українців Криму, 29 квітня 2021 року, Олександр Кравченко виконував обов’язки одного заступників її голови як представник від Сімферополя. Того ж року він був удостоєний подяки Представництва Президента України в АР Крим за високий професіоналізм, особистий внесок у оборону територіальної цілісності України, плідну роботу щодо захисту прав мешканців та внутрішньо переміщених осіб із тимчасово окупованої території АР Крим та міста Севастополя, з нагоди Дня спротиву окупації АР Крим та міста Севастополя.
22 травня 2022 року було видано Указ Президента України №358/2022 «Про відзначення державними нагородами України», де серед імен бійців, нагороджених за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, було ім’я старшого сержанта Олександра Сергійовича Кравченка, удостоєного ордена «За мужність» ІІІ ступеня посмертно. Чи був це наш друг «Крим», чи це просто цілковитий збіг в імені та званні – наразі неможливо сказати. Без надії сподіваємося на звістки.
Віталій СОЛОНЧАК
_________________________
Джерела моніторингу:
Інформаційна агенція “Голос Криму”. https://voicecrimea.com.ua
Вікна-новини (YouTube-канал). https://www.youtube.com/@ViknaSTB
Газета “Урядовий кур’єр”. https://ukurier.gov.ua
Ілюстрації:
- На головній – Олександр Кравченко (перший ліворуч) на акції руху «Євромайдан-Крим» у Сімферополі. Березень 2014 року. З архіву газети «Кримська світлиця».
- Із архіву “Голос Криму”.
- Із запису сюжету телеканалу СТБ від 24.07.2015 р. URL: https://www.youtube.com/watch?v=-L9_Gr4r8dA
- Олександр Кравченко (перший ліворуч) з кримськими активістами біля будівлі окупаційного «Залізничного районного суду» в Сімферополі. Березень 2015 року. Джерело: Голос Криму. URL: https://voicecrimea.com.ua/wp-content/uploads/2015/03/after-court.jpg
672 views
