Від Хрещення Русі до «русского міра»: як окупанти в Криму привласнюють історію Володимира та Анни

Як відомо, російська пропаганда після окупації Кримського півострова почала активно поширювати тезу про те, що Крим є місцем народження російської православної цивілізації та державності. Задля цього кремлівські пропагандисти не нехтували й переписуванням історії – події Х століття пов’язували виключно з російською історією, ігноруючи загальноєвропейський та український державотворчий характер Київської Русі.

І найбільшу увагу у зв’язку з цим вони приділяли Херсонесу як колисці «російського православ’я». Проте не так давно у своїй пропаганді вони перейшли до інших тез – почали активно розкручувати постать князя Володимира Великого і його «особливе» значення для Криму. Причому хрещення князя Володимира саме у Херсонесі сприймається ними як ідеологічний зв’язок між Київською Руссю та сучасною російською державою. А образ самого Володимира використовується для легітимації імперської політики та прив’язування Криму до російського історичного простору.
Активну «просвітницьку» роль у цих питаннях відіграє так звана Кримська митрополія Російської православної церкви на чолі з «митрополитом Сімферопольським і Кримським» Тіхоном (Шевкуновим).

«Тиждень сім’ї» в окупованому Криму

Останнім часом у своїх пропагандистських меседжах окупанти пішли ще далі – крім князя Володимира, вони почали розкручувати й постать його дружини – візантійської принцеси Анни. З цією метою вже два роки «Кримська митрополія» з благословення очільника Російської православної церкви святкує так званий «День хрещення святого рівноапостольного великого князя Володимира із дружиною у Херсонесі Таврійському», в рамках якого проводяться різноманітні заходи, присвячені княжому подружжю.

Одне з таких «урочистостей» відбулося 17 травня 2026 року на території Нового Херсонеса. «Святкове» богослужіння розпочалося вранці у храмі-парку на честь Святої Трійці. Божественну літургію очолив сам «митрополит Сімферопольський та Кримський» Тіхон. Йому активно допомагали «єпископ Ялтинський» Нєстор, «єпископ Джанкойський і Роздольненський» Алєксій, «єпископ Феодосійський і Керченський» Іларіон, а також «духовенство» так званої «Кримської митрополії».

Після закінчення «літургії» «митрополит» Тіхон звернувся до присутніх з «архіпастирським словом», зазначивши, що «цей день звертає нас до події, з якої розпочався новий шлях Русі. Хрещення князя Володимира стало як особистим вибором правителя, так і духовним поворотом цілого народу до Христа. Богослужіння цього дня – не просто спогад про минуле, а подячна молитва біля колиски нашої віри, культури та державності».

Потім «духовенство» та парафіяни пройшли хресною ходою до Свято-Володимирського собору – місця хрещення князя Володимира. Біля стін собору було здійснено славлення Хрестителю Русі і відслужено заупокійну літію за його дружиною Анною.

Цього ж дня у Новому Херсонесі стартував так званий «Тиждень сім’ї» під назвою «Володимир + Анна = кохання, яке змінило світ», який тривав до 24 травня. За задумом окупантів, назва Тижня мала звучати «як гімн любові та віри, сім'ї та вірності».

Ще один захід на цю ж тему відбувся 25 травня 2026 року, у день Вознесіння Господнього, після Божественної літургії на території центрального храму «Північного благочиння» окупованого Севастополя.

На гостей цього «дійства» чекав «Княжий бенкет» з гарячим пловом (!) та солодощами, благодійний ярмарок, концерт арт-студії «Кузня», «Багатирські ігри» від «дружини князя», майстер-класи від «світи» цариці Анни.

«Урочистості» відкрили: «князь Володимир», «цариця Анна» та «їхні діти». Після вітальних слів «благочинного Північного округу та депутата Законодавчих Зборів» Алєксандра Кулагіна відбулося нагородження подружніх пар «парафії», які відзначають цьогорічний ювілей сімейного життя.

У різноманітній програмі цього дня були представлені ремісничі та творчі майстер-класи. Працювала справжня кузня. Охочі могли за короткий час викувати невеликий виріб із металу. Також діти із задоволенням навчалися працювати молотком. На творчих заняттях малювали листівки – символи сім’ї.

На «Багатирських іграх» дорослі та діти показували свою силу та спритність. Свято було організовано силами громади храму, вихованців і викладачів «Ксеніїнської недільної школи» та «Вознесенським загоном Братства православних слідопитів».

Не святом єдиним…

На тому ж таки Тижні сім’ї, 21 травня, на території Нового Херсонеса окупанти провели ще й круглий стіл під назвою «Шлюб, який розпочався як угода, а став дивом», присвячений «історичній та духовній спадщині святого Володимира та царівни Анни».

Його організаторами виступили «Кримська митрополія» та Севастопольський державний університет. Учасниками стали керівники освітніх і музейних установ, історики, культурологи, педагоги, богослови. У ході круглого столу говорили «не лише про історико-політичні обставини шлюбу Володимира та Анни, а й про його доленосне значення в історії Росії (!)».

Серед учасників круглого столу були присутні та виступали з доповідями професори та доценти Севастопольського державного університету, а також насельники Свято-Володимирського Херсонеського монастиря.

Круглий стіл відкрився вступним словом академіка РАН, президента історичного факультету МДУ імені М.В. Ломоносова Сєргєя Карпова, який зазначив, що «традиція видавати порфірородних царевен за іноземних правителів досягла своєї вершини в долі Анни, яка стала для Русі не просто дружиною князя, а й наступницею високої гуманістичної культури, просвітителькою Русі й однією з ключових фігур у формуванні цивілізаційного образу майбутньої Росії».

«Цей шлюб розпочинався як холодна угода, як сухий політичний контракт, підписаний кров’ю та чорнилом. У ньому не було місця романтиці: був ультиматум варвара та розпач імперії. Але Бог здійснив диво: прагматичний договір переріс у справжнє кохання. Сталь і золото не просто зіткнулися – вони розплавилися і злилися. Володимир не просто «взяв дружину» – він полюбив те Світло, яке вона несла. А Анна побачила в грізному чоловікові велику душу, що прагне перетворення, і в самий виток російської родини Анна принесла Візантію як безцінний посаг. З цього союзу, з цієї тихої домашньої перемоги любові над розрахунком, народилося те, чого світ ще не бачив», – заявив у своєму виступі «митрополит Сімферопольський та Кримський» Тіхон (Шевкунов).

У ході зустрічі особливий акцент було зроблено на ролі царівни Анни у становленні російської (!) держави. Учасники круглого столу наголосили, що «історичні приклади неодноразово доводили: жінки – подружжя правителів не раз своєю мудрістю справляли вирішальний вплив на політику та дух держави. Вихована на книгах свого діда, Костянтина Багрянородного, який дав своїм нащадкам повчання про управління імперією, Анна принесла на Русь не тільки віру, а й візантійську культуру в її найвищому вимірі – вмінні керувати не тільки силою, а й мудрістю. Завдяки їй на Русі почали розвиватися книжкова культура, кам'яне архітектурне будівництво та благодійність. І, важливо, вигляд країни став формуватися на підстав сім’ї та її ключової ціннісної ролі, що перетворює все суспільство».

У виступах доповідачів звучали й взагалі абсурдні тези, наприклад:

«Анна – вчителька державного уряду», «Заслуги царівни Анни для нас незаперечні», «Анна була володаркою Херсонеса», «перша велика мати Росії».

Крім ролі Анни в історії Росії (!), присутні обговорили й долю її синів – перших російських святих Бориса і Гліба, які поклали своє життя заради миру, не бажаючи братовбивчої війни. Як зазначалося на круглому столі, «у них не залишилося і краплі варязької лютості, але від батька була успадкована сталева воля, перетворена материнським вихованням у найвищу лагідність. Їхня добровільна відмова підняти руку на брата, навіть ціною власного життя, явив світу небачений тип святості – страстотерпство».

У ході виступів «директор Державного історико-археологічного музею-заповідника «Херсонес Таврійський» Єлєна Морозова звернула увагу на те, що в епоху Анни та наступні два століття у місті, даному візантійській царівні як посаг, з’являється велика кількість церков. А «заступник директора з наукової роботи Інституту історії та археології Візантії та Причорномор’я» Сєргєй Бочаров, своєю чергою, наголосив на значущості проведених археологічних розкопок, що дають багатий матеріал для дослідження історії Херсонеса, який в епоху царівни Анни відігравав ключову роль на Кримському півострові.

Підбиваючи підсумок зустрічі, «ректор Севастопольського державного університету» Владімір Нєчаєв підкреслив, що «найбагатша політична та духовна традиція, вкорінена в союзі князя Володимира та царівни Анни, – це не просто сторінка минулого, а та спадщина, яку сучасний студент зобов’язаний глибоко освоювати, щоб по-справжньому розуміти самого себе та свою країну». Саме такі опори, за його словами, «дають тверді внутрішні основи, що дозволяють вистояти перед будь-якими бурями та викликами, які ставить перед нами сьогоднішній та завтрашній день».

За словами організаторів, «цей круглий стіл у стінах Нового Херсонеса став нагадуванням про те, що сила Росії (!) у живому союзі «візантійської душі» та «варязької хватки». І доки цей діалог триває в серці народу, Росія зберігає свою непереможну силу історії».

Від себе додамо, що подібні круглі столи допомагають переписувати історію та підміняти поняття на догоду окупантам.

«Володимир та Анна – покровителі християнської сім’ї»

Під таким і подібним до цього заголовком на сайті так званої «Кримської митрополії» окупанти продовжували свою пропагандистсько-«просвітницьку» діяльність, втовкмачуючи кримчанам неабияке значення ролі дружини князя Володимира Анни для всього «русского міра». Ба більше, в той тиждень, оголошений окупантами Тижнем сім’ї, Сімферополь був обвішаний білбордами з портретами подружжя і такими самими гаслами.

Вибір княжого подружжя для назви Тижня сім’ї, думаю, сильно здивував і самих кримчан, адже серед свят нової «батьківщини» вже є День сім’ї, любові та вірності, проте пов’язаний цей день геть з іншими персонами. Це свято, починаючи з 2022 року, офіційно відзначається в Росії щороку 8 липня і присвячено воно дню памяті святих Петра і Февронії Муромських з ХІІІ століття. Проте, як бачимо, у Криму тепер є свої взірці сімейної християнської любові та вірності.

Не менш дивним є й взагалі сам вибір цієї пари для зразкової родини. Аж ніяк не хочемо применшувати величезне значення і роль князя Київського Володимира та його дружини в історії, вона просто неоціненна, проте самого князя взірцем вірності, чесно кажучи, назвати складно. Хоча завжди можна сказати, що таким він був до одруження з Анною.

Трохи історії

Натомість з історії відомо, що до прийняття християнства князь Володимир утримував численні гареми. Як зазначає у своїй статті Орися Вознюк, науковий співробітник ДІКЗ «Стародавній Володимир», «300 наложниць у нього було у Вишгороді, 300 – у Білгороді, 200 – у Берестові. Але дітей від них у розрахунок не брали. Літописці фіксували лише «законні шлюби» князя і нащадків від них».

Та й офіційних дружин у князя було чимало, на думку відомого українського історика Л. Войтовича, Володимир Святославович мав їх вісім. «Повість минулих літ» згадує лише трьох з них – Малфріду, Рогніду Рогволодівну й Анну, а решту називає лише за етнічним походженням.

Першою дружиною князя стала дочка одного з вождів шведських вікінгів – Олова. Цей перший шлюб можна датувати зимою 978–979 рр. Від цього шлюбу народився найстарший син Володимира – Вишеслав. Однак про життя Олови нічого не відомо. Навіть не згадується дата її смерті. Те саме можна сказати і про її сина. Він помер у Новгороді у 1010 році.

«Взимку 980 р. після здобуття Полоцька Володимир взяв Рогнеду, дочку страченого полоцького князя Рогволода, як трофей, «узаконивши» в такий спосіб приєднання Полоцького князівства. Епічна розповідь про гордовиту Рогнеду, яка відкинула Володимира як бастарда, тобто незаконнонародженого, також може свідчити про знатність роду Рогволода. Невідомо, як і коли з’явилася у Полоцьку ця династія. Те, що Рогвольд не був слов’янином, – очевидно», – зазначає О. Вознюк.

За словами історикині, саме Володимир дав Рогнеді слов’янське ім’я Горислава. Зміст цього імені лише підкреслює гірку долю княгині, його значення: «гори (палай) славна». Від неї у нього було кілька дітей (Ізяслав, Ярослав, Предслава, Всеволод, Прямислава і, можливо, Мстислава), що доволі незвично для жонолюбивого Володимира. Адже стільки дітей, як народила йому Рогнеда, не народила жодна інша з дружин.

«Очевидно, що Володимир і кохав її більше за інших дружин, – припускає дослідниця. – Після прийняття християнства Рогнеда відмовилась скористатися своїм правом заміжжя. Вона жила під Києвом з дочкою Предславою у с. Предславині на Либеді, а потім виїхала із старшим сином Ізяславом на полоцьку землю, яку йому було надано, і стала там черницею під іменем Анастасії. Померла Рогнеда-Горислава-Анастасія у 1000 р. Найвідомішим сином Рогнеди і Володимира був усе-таки Ярослав, прозваний Мудрим, який після смерті свого батька сів на престол Київський. Князь Всеволод – перший князь Володимирський. 988 року отримав від батька в уділ Володимир (Волинський)».

«З літа 980 р. третьою дружиною Володимира стала вдова Ярополка Святославича – Кунігунда, – продовжує О. Вознюк. – Для чого Володимир взяв собі за третю дружину братову жінку, – невідомо. Може, в такий спосіб прагнув ще більше закріпити свої права, чи просто як переможець не міг втриматися від спокуси, бо вдова Ярополка справді була дуже красивою. Коли від цього зв’язку народився Святополк, супротивники Володимира говорили, що він «от двою отцю, от Ярополка и от Володимера».

Подальша доля жінки невідома. З «Повісті минулих літ» відомо, що вона тоді вже була вагітна, таким чином, батьком Святополка був Ярополк. Проте Володимир вважав його своїм законним сином (одним із старших) і дав йому долю у Турові. Літописець називає Святополка сином двох батьків (от двою отцю) і зауважує з натяком на подальшу долю князя: «Від гріховного плід злий буває». За братовбивчу війну в подальшому Святополк був прозваний Окаянним».

За словами дослідниці, «поява серед жінок Володимира двох чешок і болгарки – яскрава ілюстрація інтенсивних зусиль молодого князя утвердитися на міжнародній арені. Дунайська Болгарія, спустошена військами Святослава, перебувала тоді під владою Візантії. Між тим війна 985 р. з Волзькою Булгарією і укладений з нею мир – за звичаєм того часу міг бути скріплений династичним шлюбом. Цьому ніщо не перешкоджало, оскільки багатоженство вважалося звичайним явищем й у волзьких булгар, на той час уже мусульман, й у язичників-слов’ян. Малфріда, судячи з її скандинавського імені, була дочкою турівського князя, нащадком легендарного Тура. Малфріда померла у 1000 році. Святослав княжив у Турові й був убитий братом Святополком.

І от 989 року шлюбом із принцесою Анною Порфірогенетою, дочкою імператора Романа II і сестрою Василія ІІ Болгаробійця, було скріплено союз з Візантією. Як відомо, Анна народилася у 963 р. і померла у 1011 р. Більшість істориків схиляються до думки, що у шлюбі з Анною у Володимира народилося двоє синів – Борис і Гліб. Борис був князем Ростовським і, вочевидь, найулюбленішим сином Володимира, оскільки саме йому мав дістатися Київський престол. Святополк Окаянний наказав його вбити. Його серце було простромлене мечами, а тіло – списами. Тіло 25-річного Бориса таємно привезли до Вишгорода і поховали в церкві святого Василя. Незабаром від рук убивць, підісланих тим же Святополком, загинув брат Бориса – Гліб – князь Муромський. 1019 року Ярослав Мудрий поховав його тіло у тій же церкві, що і брата Бориса. Борис і Гліб були канонізовані руською церквою 1071 року.

Можливо, від Анни у Володимира народилася ще й одна дочка Марія-Добронега. А можливо, вона народилася вже від іншої дружини. Марія-Добронега була дружиною польського короля Казимира І, матір’ю польського короля Болеслава ІІ. Відомо, що заміж її видавав старший брат Ярослав Мудрий.

Однак деякі історики вважають, що після смерті Анни Володимир взяв ще один шлюб. Останній імовірний шлюб Володимира Святославича відбувся у 1012 р. з родичкою кайзера Оттона І, дочкою графа Куно фон Енінген…

Роль візантійської принцеси для християнізації Київської Русі
Так, роль візантійської принцеси Анни у поширенні християнства на Русі має неабияке значення. Проте, за словами директора інституту афонської спадщини в Україні Сергія Шумила, в українській історії недооцінюють її роль.

«Згадуючи про Хрещення Русі, майже всі забувають, що, крім князя Володимира, Київську Русь разом із ним наприкінці X століття хрестила його дружина – візантійська царівна Анна Порфірогенета, – зазначає історик. – Саме вона охрестила Володимира, поставивши це умовою свого шлюбу із ним. Все подальше життя вона присвятила християнізації та просвіті Русі. Саме вона підказувала чоловікові, де й які храми треба будувати, як здійснювати церковні, культурні та просвітницькі акції. Поки Володимир був зайнятий військовими походами і державними справами, Анна займалась питаннями поширення християнства на Русі та розбудови Церкви».

Ці свідчення можна почерпнути у сирійських істориків XI ст. Ях'я Антіохійський зазначав, що Анна завзято поширювала віру Христову на Русі.

«Навіть знаменитий Церковний устав князя Володимира був укладений разом із Анною, – зазначає дослідник. – Саме вона займалась питанням будівництва Десятинної церкви у Києві та багатьох інших церков Русі. Вона привезла з Візантії до Києва болгарських ченців і священиків і переклади церковних книг церковнослов’янською мовою. Вона ж привезла з Візантії архітекторів і іконописців. Вона ж сприяла заснуванню на Афоні для перших руських ченців найпершого давньоруського монастиря».

За словами Сергія Шумила, багато століть гробниця з мощами царівни Анни стояла поруч із гробницею князя Володимира у Десятинній церкві. Але народна пам’ять про Анну та її роль у поширенні християнства зникає з часу навали монголо-татар на землі України-Русі у XIII ст.

На думку історика, відновлення церковного пошанування царівни Анни як рівноапостольної просвітительки Русі було б відновленням історичної справедливості…

Натомість церковно пошановувати дружину Київського князя заповзятливо взялися «церковні діячі» геть іншої держави, очільники якої у своїх мріях усе ще плекають думки про «Москву – третій Рим», й історія про візантійську принцесу та київського князя, якого вони чомусь вважають своїм, дуже вигідно лягає в цю парадигму. Задля цього пропагандисти й вигадують для кримчан різноманітні міфи, як-от, цю «історію вічного кохання»…

Влада СЄРИКОВА

________________________________

Матеріал підготовлено у партнерстві з громадською організацією «Лібереко – Партнерство за права людини»

________________________________