Комбат «Криму»: На війні страх смерті зникає на другий день

Командир батальйону «Крим», активіст Євромайдану Станіслав Краснов сьогодні знову під Донецьком, у Пісках. Разом з побратимами він місяць буде на передовій, до чергової ротації. Наша розмова тривала не більше двадцяти хвилин – він поспішав на чергову зустріч. Основні теми, які ми зачепили – АТО та Крим.

Коли і як це сталося, що ти вирішив брати участь в АТО?

Ще в серпні ми зрозуміли, що є багато кримчан, але вони не мають одного підрозділу, який би показував, що кримчани беруть участь в АТО. Адже важливо показати, що кримчани не зрадники-сепаратисти, і ми виступили з ініціативою зробити батальйон «Крим» – офіційний і брати участь у бойових діях.

Потім ми звернулися до Міністра оборони, який видав наказ на створення 44 батальйону ЗСУ. Мобілізувалися, пішли у військкомат. Все було нормально, але через якісь внутрішні інтриги через місяць у нас забрали печатки, потім всіх мобілізованих намагалися передати в інші батальйони. Тепер 44 батальйон заведений в резерв.

Офіційна версія відмови, наскільки я пам’ятаю, була така: не назбирали достатньо людей, так?

Так, але є інші батальйони, не буду їх називати, там людей значно менше, ніж у нас було мобілізованих людей на той момент. Це свідчить про виключно внутрішні політичні теми.

Тепер ви знову плануєте відновити батальйон?

Людський колектив лишився, ми разом жили, тренувалися, на якийсь час разом їздили в АТО. Вирішили, що не треба все це розвалювати, просто своєю тісною командою зібралися, домовилися з іншими добровольчими батальйонами в зоні АТО і поїхали в Піски, під Донецьк, наприкінці жовтня. З того часу періодично там перебуваємо, по ротації. Аеропорт тримали поки можливо було. Я там Новий рік зустрічав. Зараз тримаємо певні точки в Пісках.

У Пісках є хлопці з «Карпатської Січі», маю кількох знайомих там, перетиналися з ними?

Вони приїхали після нас, десь через 2 місяці. Думаю, що зараз ми будемо з ними поруч стояти. Раніше були на різних кінцях Пісків. Ми – на тому кінці, що примикає до аеропорту, а вони – на в’їзді, там де міст. Раніше ми з ОУН та «Правим сектором» разом тримали позиції, ну і з 93-ю бригадою.

Зараз скільки людей їде в Піски?

На ротацію приїхало 18, і стільки ж повертається туди. Приблизно половина з них кримчани, інші – друзі з Революції Гідності.

Чи є якась така обов’язкова річ, яку ти береш з собою під Донецьк?

Форма, берці, автомат не можна вивозити з зони АТО, тому я його не беру.

А оберіг чи щось інше?

Не знаю, певно віра в перемогу їде зі мною. Є ще щасливий компас. Ми коли тільки приїхали, в нас була точка коректування артилерії, яку на той момент ще не розбомбили. І я по цьому компасу дуже успішно коректував артилерію нашу, «накривали» сєпарів.

Де ти його взяв?

Просто шукав собі компас найдешевший. Він був поламаний, я перемотав його ізолентою. Він працює добре – є азимути, шкала.

Ти коректувальник вогню, як ти це освоїв, хто і де вчив?

Я за освітою магістр прикладної фізики, тому складності для мене в цих питаннях немає жодних. Прочитав одну брошурку про те, як наводити міномети. У «Правого сектора» там є «Рапіра». Мені все зрозуміло зразу було.

Перший день пам’ятаєш, коли приїхали, де ти спочатку знайшов собі застосування?

Ми приїхали колективом, поспілкувалися з батальйоном ОУН, з 93-ю бригадою, обрали собі точку яку треба тримати, розклалися там, нам частково позичили зброю, бо на той момент у нас не було своєї і розпочали бойове чергування.

Як це робиться ви знали, я про чергування?

Подивилися як хлопці роблять. Вони порадили як краще це робити. Нічого складного там немає.

«Перемир’я» не напружує?

Там, у Пісках ти відрізаний від інформаційного поля. Щоб щось дізнатися телефонуєш друзям з мобільного. Телебачення, інтернету немає і ти не знаєш є перемир’я чи немає. Тому що так просто ти цього не визначиш, бо там завжди «валять» однаково.

Війна щось змінила у тобі як людині?

На війні люди стають справжні. Там справжнє бойове братство. Це в Києві люди можуть бути не щирі, придивляються довго один до одного. Там цього всього нема, тому що твоє життя залежить від друга чи колеги. Тому там – всі справжні брати і там немає зайвих думок. Кожен день по декілька разів доводиться рятувати братів. Коли якісь напади стаються, близько підходять невідомі люди, тобто сепаратисти, то треба рятувати людей, бігти, стріляти, витягати поранених. Щодня таке стається.

Страх смерті десь на другий день зникає взагалі. Повністю. А потім перестаєш звертати увагу на постріли.

Батальйон «Крим» після Донбасу піде Крим від окупантів звільняти?

Головна ідея створення батальйону, та що ми не зупинимося на перемозі в АТО. Ми повоюємо, звільнимо Донбас. Потім обов’язково будемо займатися Кримом. Цей батальйон, якщо говорити менеджерською мовою, довгостроковий проект, який буде закінчений після остаточного звільнення окупованого Криму.

Думаю, що треба буде уникати військових дій в Криму. Те, що я бачив на Донбасі, у так званих «еленерах-деенерах»  – то там нічого хорошого немає. Якщо таким чином повертати Крим, то не буде чого повертати. Треба вирішувати ці питання політично, економічно, військові дії – це крайній варіант.

А в Криму з чого треба починати?

Актив цей проросійський потрібно буде якось показово покарати, і на керівні посади поставити кадри – патріотичні, перевірені цією війною, Майданом.

Потрібно робити нормальну державну ідеологічну програму, яка не втілювалася останні 20 років, хоча була необхідна. На весь Крим було кілька українських шкіл, це ж не серйозно. Тому після звільнення Криму треба буде впроваджувати цю програму нормальної позитивної українізації.

Обмін кадрів потрібно робити – наприклад міліціонерів зі Західної України відправляти в Крим, і навпаки. Тоді, через 10 років ця проблема буде повністю вирішена.

Після повернення Криму, що далі плануєш робити?

Я так далеко не думаю, невідомо коли воно все буде, через рік чи п’ять років. Ще сто разів все може змінитися. Думаю, буде багато роботи в міліції, в служби безпеки. Там би я десь себе бачив.

Розмовляла Олена Халімон

Фото: Слави Юрченка та автора.