Спроба переведення Криму на московський час у 1997 році
Ілюстративне зображенняМайже три десятиліття тому, 25 жовтня 1997 року, тогочасний президент України Леонід Кучма своїм указом № 1185/97 запобіг черговій спробі перевести Кримський півострів на московський час. Цим документом він зупинив дію відповідних двох прийнятих раніше регіональних кримських нормативних актів як таких, що не відповідали Конституції України. В своєму рішенні Кучма послався на те, що встановлення часового режиму не належало до компетенції автономії, а її нормативні акти мали відповідати Конституції та законам України.


Йшлося про ухвалені 15 жовтня Верховною Радою АР Крим Закон № 1338-I «Про обчислення часу» та постанову № 1339-I про введення його в дію. Відповідно до цих актів, 26 жовтня мешканці АР Крим мали не переводити годинники на годину назад разом з рештою України. Офіційно рішення обґрунтовували, зокрема, очікуваною економією електроенергії, а також «побажаннями виборців».
Прикметно, що раніше, 27 березня, Верховна Рада АР Крим підтримала перехід на загальноукраїнський порядок обчислення часу, що відбувався в контексті зусиль центральної влади забезпечити єдиний часовий режим на всій території держави.
Не менш характерним було те, що разом зі спробою переведення Криму на московський час регіональний парламент у середині жовтня 1997 року ухвалив рішення про надання російській мові статусу мови діловодства в державних установах, організаціях і на підприємствах півострова: це питання мало не менший політичний резонанс.
Попри президентський указ, у Криму виникла невизначеність щодо того, за яким часом працюватимуть транспорт, установи та підприємства. Остаточне роз'яснення про збереження київського часу пролунало на місцевому радіо вранці в неділю 26 жовтня.
Перша в роки незалежності України спроба перевести Крим на російський час відбулася в перший день весни 1994 року. Тоді проросійський політик Юрій Мєшков, який 4 лютого став першим і останнім «президентом Республіки Крим», підписав свій перший указ – «Про введення на території Республіки Крим нового порядку обчислення часу». Згідно з ним Крим мав привести стрілки у відповідність до кремлівських курантів 27 березня.
Після встановлення окремого часового режиму півострів фактично жив за часом, відмінним від загальноукраїнського. Це стало одним із проявів політичного протистояння навколо статусу Криму. В умовах, коли тривали суперечки про повноваження автономії, державну мову, громадянську ідентичність і відносини з росією, питання часового поясу набувало політичного значення. Рішення щодо запровадження московського часу на півострові цілком справедливо сприймалося як символічне дистанціювання від загальноукраїнського простору.
Для українських активістів Криму, які намагалися утверджувати українську культурну й громадянську присутність у регіоні, це було ще одним приводом для занепокоєння.
В ніч переходу на новий час виникла плутанина щодо руху поїздів, авіарейсів і роботи довідкових служб: ситуація зачіпала мешканців Криму незалежно від етнічної належності чи політичних уподобань. Для української громади вона була важлива ще й тим, що демонструвала практичні наслідки конфлікту між рішеннями автономної влади та правовим порядком, установленим державою.

Це було не єдине популістичне рішення Мєшкова, яке було спрямоване на відрив Криму від України й викликало протести громадськості. 11 травня 1994 року біля Верховної Ради України зібралися представники українських організацій Криму, які вимагали, серед іншого, скасувати «неприродну» територіальну кримську автономію, утворену «внаслідок помилкового недалекоглядного рішення ВРУ попереднього скликання», запровадити на території Криму пряме президентське правління, а також припинити дію всіх антиконституційних законів ВР Криму та указів «президента» Юрія Мєшкова.
Заклики до використання на півострові київського часу лунали також у 1995 році у вимогах Круглого столу українських політичних партій та громадських організацій Криму. В березні 1995 року, вже за президентства Леоніда Кучми, ВР України скасувала в Криму «інститут президентства», а також місцеву конституцію та законодавчі акти, які суперечили Конституції та законодавству України. Однак правове врегулювання не означало автоматичного зникнення політичних суперечностей, які зробили можливим відновлення політичних гасел, характерних для попереднього періоду «мєшковщини».
Крапку в суперечці Криму з Києвом щодо часу, за яким мав жити півострів, поставив Конституційний Суд України 25 березня 1998 року рішенням № 4-рп/98.
Події жовтня 1997 року можна розглядати як невеликий, але показовий епізод боротьби за інституційне та символічне закріплення Криму в українському державному просторі. Вони засвідчили конфлікт між рішеннями кримської автономної влади та позицією центральної влади України, а також продемонстрували, що питання повсякденного управління могло набувати ширшого політичного значення. Формально йшлося про порядок обчислення часу, але політичний контекст був значно ширшим: це була суперечка про межі автономії Криму, повноваження української держави та символічну належність півострова до українського або російського політико-культурного простору.
Наведений епізод має розглядатись не як історія про годинники, а як кейс того, як у Криму в 1990-ті роки питання державної належності та національно-культурної ідентичності проявлялися навіть у рішеннях, що на перший погляд стосувалися суто адміністративних речей, інспірованих сторонніми силами.
Антон Божук, дослідник історії українців Криму
Разом з цим матеріалом рекомендуємо дивитися: «Як українці Криму насправді зупинили російський сепаратизм ще у 90-х роках і чому про цей дієвий спротив роками мовчали?».