По всій росії в осінню кампанію 2025 року (з 1 жовтня по 31 грудня) планують призвати 135 тисяч строковиків, з яких близько 29 тисяч – із регіонів Південного та Північно-Кавказького федеральних округів (до складу Південного військового округу входять і окуповані території  - АР Крим, Севастополь, Донеччина, Луганщина, Запоріжжя та Херсонщина), що вказує на квоти призову і для окупованих територій у загальному розподілі.

ТОТ Автономна Республіка Крим. За заявами окупаційної влади, план осіннього призову 2025 року в Криму становить близько 2 000 осіб – аналогічно показникам осені минулого року. Під час весняної кампанії 2025 року «воєнком Криму» Євген Машуков повідомив, що в регіоні призвуть понад 2 000 молодих чоловіків призовного віку. Ці цифри підтверджують збереження масштабів призову, закладених ще у попередніх кампаніях (для порівняння, навесні 2024 року план був ~2 500 осіб, який було повністю виконано). Фактичні дані про кількість призваних восени 2025 року публічно не оголошуються окупантами, однак очікується, що планові ≈2 тисячі кримчан будуть відправлені на строкову службу – як і в попередні призови. 

ТО Севастополь. Навесні минулого року було заплановано призвати ~ 500 осіб віком 18–30 років. За словами «воєнного комісара Севастополя полковника» Віталія Султанова, всі вони мали проходити службу нібито за межами зони бойових дій (не направлятимуться ні на фронт, ні на новоокуповані території). Хоча точних цифр осіннього призову 2025 року не розголошено, можна прогнозувати схожий порядок – кілька сотень севастопольців. 

Донецька та Луганська області (так звані «ДНР» і «ЛНР»). Після оголошення російської «часткової мобілізації» у вересні 2022 року призов на строкову службу в «ОРДЛО» формально не проводився до кінця 2022 – основний акцент робився на мобілізації резервістів та добровольцях. Однак із 2023 року, після незаконної інтеграції псевдореспублік до складу рф, там були відновлені планові призовні кампанії. Зокрема, указами ватажків «ДНР» і «ЛНР» у 2023 році організовано весняний та осінній призов громадян 1995–2005 р. н. на строкову службу, але нібито без відправки новобранців у зону бойових дій. Таким чином, у 2023–2024 роках призовників з окупованого Донбасу «офіційно» направляли на службу поза фронтом. 

Восени 2025 року ці території вже повністю включені в загальноросійську призовну систему. Хоч цифри не оголошені, представники Південного військового округу відзначили високу організованість проведення весняного призову 2025 року у Донецькій і Луганській «республіках». Вказане свідчить, що реальний призов там відбувся, імовірно, на рівні кількох тисяч осіб сумарно (співмірно з іншими регіонами з аналогічною чисельністю населення). 

Для прикладу: ще на початку грудня 2022 року російський Генштаб заявляв про 79 800 мобілізованих з «ДНР» і «ЛНР», а загальна кількість незаконно забраних до війська з Донбасу до середини 2024 року перевищила 300 тисяч – на цьому тлі відновлення саме строкового призову покликане охопити молодь призовного віку, не задіяну в попередніх хвилях мобілізації.

Запорізька та Херсонська області (окуповані частини). У період 2022–2023 рр. окупаційні адміністрації цих регіонів публічно заперечували проведення мобілізації місцевого населення. Зокрема, гауляйтер Запоріжжя Євгєній Баліцькій заявляв, що «жодних повісток жителям не надходить», а Владімір Сальдо («голова» окупаційної «адміністрації» Херсонщини) стверджував про відсутність мобілізації. 

Водночас, наприкінці 2024 року росія почала залучати мешканців цих областей до строкової служби на загальних підставах. 1 жовтня 2024 року на захоплених територіях Запорізької області вперше стартував регулярний осінній призов за російськими законами, а з жовтня 2024 призовна кампанія розпочалася і на окупованій частині Херсонщини. Новобранців 18–30 років строком на 1 рік служби обіцяли направляти на навчання і службу в інші регіони (наприклад, у Крим), нібито без участі в боях на території Херсонської чи Запорізької областей. 

На 2025 рік призов у цих областях триває в штатному режимі. За даними окупаційного воєнкомату Херсонщини, навесні 2025 року було призвано 200 місцевих жителів, з яких 20 добровільно обрали контрактну службу замість строкової. Вказане підтверджує, що масштаби призову на Херсонщині поки вимірюються сотнями, а не тисячами осіб (ймовірно, з огляду на меншу населеність підконтрольної рф частини області та масову евакуацію/виїзд населення). Аналогічно, в окупованій частині Запорізької області до війська могли призвати кілька сотень юнаків під час кожної кампанії 2025 року. 

У відкритих джерелах наявна інформація від ГУР МО України, що за останній квартал 2024 року (1 жовтня – 31 грудня) росіяни призвали або мобілізували близько 300 осіб із мешканців Запорізької та Херсонської областей. Отже, план рф на осінь 2025 для цих двох регіонів, імовірно, так само обчислюється кількома сотнями призовників з кожного. 

Організація «воєнних комісаріатів» на окупованих територіях 

Для проведення призову росія розгорнула мережу «воєнних комісаріатів» у кожному окупованому регіоні. Кадрові призначення, як правило, відбувалися шляхом направлення російських офіцерів або вербування місцевих колаборантів на посади воєнкомів. Нижче наведено дані про ключових посадовців «воєнкоматів»: 

ТОТ АР Крим. «Воєнний комісар» Євгєній Алеєсандровіч Машуков, полковник. У відкритих джерелах фігурує як «військовий комісар Республіки Крим», який особисто озвучує плани призову. Машуков, ймовірно, громадянин рф - деталі біографії публічно мало відомі (раніше обіймав посади в системі військкоматів рф). Саме він заявляв про виконання планів призову в Криму (наприклад, навесні 2024 та 2025 років). 

ТО Севастополь. «Воєнний комісар» Віталій Султанов, полковник. Призначений окупаційною владою керувати «військкоматом Севастополя», повідомляв навесні 2024 про плани призвати ~500 осіб і запевняв, що жодного севастопольського строковика не відправлять у зону «СВО» чи нові регіони. Рік народження Султанова не розголошувався, він кадровий російський офіцер. 

Донецька область («ДНР»). Воєнний комісар Євгєній Александровіч Кучєрєнко (дата народження – 04.11.1993). До повномасштабного вторгнення Кучєрєнко був українським громадянином, після окупації співпрацює з рф. Нині очолює ФКУ «Военный комиссариат ДНР» (м. Донецьк, вул. Буковинська, 2). Молодий вік (30 років) робить його радше політичною фігурою колабораціоністського режиму. Кучєрєнко активно виконує розпорядження окупаційної адміністрації щодо мобілізації та призову. 

Ілюстративне зображення з соцмереж

Луганська область («ЛНР»). «Воєнний комісар» Андрєй Ніколаєвіч Губанов (дата народження – 08.01.1972). Призначений керувати ФКУ «Военный комиссариат ЛНР» (м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 5). Губанов, імовірно, раніше служив у російських ЗС. Він очолює всі призовні та мобілізаційні процеси на окупованій Луганщині. 

Запорізька область (окупована частина). «Воєнний комісар» Дмітрій Дмітрієвіч Кучабскій, підполковник. Призначений у липні 2023 року «в.о. військового комісара Запорізької області» одразу після створення там фіктивного військкомату рф. Відомо, що до цього Кучабскій був воєнкомом Єврейської автономної області рф, тобто його перекинули зі структури російського Міноборони. Юридична адреса окупаційного військкомату – м. Мелітополь, вул. Карла Маркса, 5. Кучабський, ймовірно, народився в 1970-х рр. (точні дані відсутні у відкритих джерелах). Його поява в Мелітополі супроводжувалась агітацією за вступ місцевих жителів до російської армії та створенням системи обліку призовників. 

Херсонська область (окупована частина). Воєнний комісар Вадім Валєрєєвіч Шуригін (дата народження – 18.05.1974). Росіянин, раніше був помічений у Краснодарському краї. Призначений очільником ФКУ «Военный комиссариат Херсонской области», юридична адреса – м. Генічеськ, вул. Центральна, 5. 

Таким чином, росія створила повноцінну інфраструктуру «військкоматів» на ТОТ України, інтегрувавши її в свою систему обліку та призову. Всі «воєнкомати» оформлені як федеральні казенні установи Міноборони рф, з реєстрацією в російських реєстрах (присвоєно ОГРН, ІНН, юридичні адреси в окупованих містах). Керівний склад – призначенці з рф або лояльні місцеві колаборанти, що відповідають за реалізацію незаконного призову. 

Склад та роль «призовних комісій» на окупованих територіях 

Для організації самого процесу призову окупаційна влада створила «призовні комісії» – як республіканського/обласного рівня, так і на рівні міст та районів. Їх склад та функції визначені спеціальними указами та розпорядженнями керівників окупаційних адміністрацій. Загальні риси цієї системи наступні. 

Головою «призовної комісії» на рівні регіону, як правило, є очільник окупаційної адміністрації (наприклад, у Криму – Сєргєй Аксьонов, у Севастополі – «губернатор» Міхаіл Развожаєв, в «ДНР» – Дєніс Пушилін, в «ЛНР» – Лєонід Пасічнік, у Запоріжжі – Євгєній Баліцкий, на Херсонщині – Владімір Сальдо). Такий порядок відповідає і російській практиці, де регіональні керівники відповідають за проведення призову. Наприклад, у квітні 2023 року Пушілін підписав указ № 131 про створення «Призовної комісії ДНР» з мобілізації – «головою» комісії визначено «Главу ДНР», тобто Пушиліна. 

«Заступником голови», як правило, є «військовий комісар» відповідного регіону. До складу також входять представники «силових» та цивільних «відомств»: співробітник «військкомату» (секретар комісії), представник Міністерства внутрішніх справ (поліції) окупованого регіону, представник ФСБ рф по цьому регіону, «начальник відділу військово-лікарської експертизи» (що відповідає за медогляд призовників), а також, як мінімум, представник окупаційної прокуратури, наприклад в Донецьку – «перший заступник прокурора республіки»). 

Окремо формуються «комісії» в кожному окупованому місті та районі (відповідно до нового адміністративно-територіального поділу, запровадженого рф). Укази передбачають, що «глави місцевих адміністрацій самостійно затверджують склад цих комісій». Тобто «мер» або «голова району», призначений окупантами, очолює місцеву «призовну комісію», а до складу входять: представник «військкомату» (районний воєнком або його співробітник), представники «поліції», місцевої медицини (лікар для медкомісії), освіти (для роботи з призовниками-студентами) та інші посадовці на розсуд. Така структура створена, наприклад, у Криму – ще 30 червня 2022 «глава республіки» С. Аксьонов своїм указом № 151-У розпорядився створити єдину «призовну комісію Республіки Крим та призовні комісії в кожному муніципальному утворенні». Аналогічно діяли і в інших областях після їх окупації: восени 2022 «призовні комісії» були розгорнуті в містах «ДНР» та «ЛНР», а у 2023–2024 рр. – у захоплених містах Запорізької й Херсонської областей. 

Функції «призовних комісій» на ТОТ не відрізняються від загальноросійських, вони здійснюють виклик громадян на призов, проводять засідання щодо кожного призовника (вивчають документи, розглядають прохання про відстрочку чи альтернативну службу), ухвалюють рішення про придатність та рід військ для служби, а також організовують «торжественные отправки» – урочисті відправлення новобранців у війська. «Комісії» несуть відповідальність за виконання встановленого плану призову. На окупованих територіях їхня діяльність є незаконною з точки зору міжнародного права (IV Женевська конвенція забороняє примусовий призов мешканців окупованих територій до лав армії окупанта). Незважаючи на це, російська адміністрація продовжує дію цих «органів», інтегровуючи мешканців ТОТ до своєї військової системи. 

Варто зазначити, що в деяких випадках призовні комісії на ТОТ діють під виглядом «комісій з мобілізаційної підготовки». Наприклад, на початку 2025 року в «ДНР» була проведена кампанія так званих «мобілізаційних зборів резервістів» замість відкритого призову. Фактично це означало той же призов молоді, але з імітацією добровільності чи навчальних зборів. Попри такі евфемізми, суть процесу – примусова повинність мешканців окупованих територій – залишається незмінною. 

Військові частини, куди відправляють призовників з окупованих територій 

Офіційна політика рф декларує, що строковики, призвані з «новоприєднаних» регіонів, не служать безпосередньо на території цих же регіонів у бойових частинах. Міністерство оборони росії підкреслює, що громадян, призваних на службу, «не будуть направляти для її проходження у військові частини на території Донецької та Луганської народних республік, Запорізької і Херсонської областей, а також не будуть залучати до участі в спеціальній воєнній операції». Тобто кримці, донеччани, луганчани, запоріжці, херсонці після призову відправляються служити на «мирну» територію рф або окупованого Криму, і формально не мають бути на передовій. 

На практиці основними напрямками відправки стали окупований Крим та інші області Південного федерального округу рф і частково Центральна росія. Зокрема, призовників з Херсонської області навесні 2025 року направили для проходження служби до окупованого Криму. Схожу тактику застосовують і щодо молоді з окупованої частини Запорізької області (їх можуть відправляти служити в кримські частини або, скажімо, в частини на території Краснодарського краю рф). 

Для мешканців АР Крим та Севастополя ситуація інакша, вони самі проживають на вже давно окупованій території, яку рф вважає «своєю». Тому строковики з Криму можуть залишатися служити у військових частинах, розташованих на півострові, або бути розподіленими по інших регіонах росії. Як зазначив «воєнком» Є. Машуков, призовників з Криму можуть направити «як на територію Криму, так і до будь-якого іншого регіону рф», але нібито з категоричною забороною на відправку їх у зону бойових дій на материковій Україні. Аналогічно і щодо севастопольських новобранців, більшість із них проходитимуть службу у підрозділах Чорноморського флоту та військах Південного військового округу, що логічно, адже Севастополь – головна база ЧФ рф, і значна частка строковиків традиційно потрапляє саме до флотських частин (берегові частини флоту, допоміжні судна, навчальні підрозділи тощо). 

Приклади військових частин. Частина кримських призовників може бути зарахована до 810-ї окремої бригади морської піхоти ЧФ рф (постійне місце дислокації – Севастополь). Інших можуть направити до 126-ї окремої бригади берегової оборони (сел. Перевальне, Крим) чи в підрозділи ППО, зв’язку, інженерні частини, дислоковані на півострові. Часто кримські новобранці проходять підготовку на базі 32-го армійського корпусу (Сімферополь) або у навчальних центрах Південного військового округу. 

Призовники з «ДНР» та «ЛНР» після кількамісячної підготовки теж розподіляються по частинах на території рф. Командування округу запевняє, що їх не залишають у Донецьку чи Луганську (щоб не порушувати обіцянки не відправляти строковиків у бойові зони). За наявною інформацією, значну частину донбаських строковиків направляють служити до частин, розташованих у Ростовській області, Краснодарському краї та у тилових гарнізонах на окупованому Кримському півострові. Таким чином, фактично строковики з ТОТ потрапляють в ту ж «ротацію», що й призовники з інших регіонів рф, проте географія їх служби обмежена тилом – принаймні за офіційними обіцянками рф. 

Варто зазначити, що подібний розподіл – спроба рф знизити соціальну напругу на ТОТ. Оскільки пряме відправлення щойно призваних мешканців окупованих територій на фронт могло б викликати відкрите обурення або збільшити випадки дезертирства, москва робить наголос, що строкова служба нібито «не має стосунку» до війни. Призовників забезпечують базовим військовим вишколом і тримають на гарнізонних посадах, водночас придивляючись до них як до потенційного ресурсу для контрактної служби. Про те, як здійснюється таке залучення до контракту, розглянемо далі. 

Примушення призовників підписати контракт зі ЗС рф 

Хоча формально строковики з окупованих територій не повинні воювати, на практиці російське командування активно намагається перевести їх на контракт, аби легально задіяти у бойових діях. Існує цілий набір методів – від пропагандистського переконування до прямих погроз і шантажу. Правозахисники фіксують по всій рф зростання скарг від строковиків на примус до підписання контракту з Міністерством оборони. За даними проєкту «Идите лесом» та «Школы призывника», починаючи з серпня 2024 року випадки примусу почастішали, а з осені 2024 перейшли у систематичну практику. Якщо раніше командири пропонували строковику стати контрактником після півроку служби, то тепер нерідко контракт нав’язують буквально в перші дні перебування в частині. 

Сценарій примусу типово виглядає так: молодому солдату обіцяють залишити його на «тиловій» посаді з підвищеним грошовим забезпеченням, якщо він підпише контракт. Наприклад, можуть запевнити: 

«підпишеш – два роки спокійно прослужиш десь у парку техніки, ще й платитимемо добре». 

Зафіксовані випадки, коли строковикам казали, що «все одно опинишся на фронті, то краще добровільно йди за гроші». 

На окупованих територіях ця тактика підкріплюється ще й фінансовими стимулами з боку російської влади. У 2023–2024 роках для «нових регіонів» запровадили спеціальні виплати контрактникам: 400 тисяч рублів одноразово за підписання першого контракту у «ДНР» (таку ж суму – в ЛНР), а також обіцяли федеральний бонус до 1,2 млн руб. Наприклад, в «ЛНР» указом Пасічніка продовжено виплату 400 тис. руб. усім, хто укладе контракт у 2024–2025 рр. 

У результаті цієї комбінованої політики певний відсоток строковиків із ТОТ погоджується стати контрактниками. За «даними» з Херсонської області, з 200 призовників весни 2025 року нібито понад 20 (тобто 10%) уклали контракт після прибуття до військових частин. Їх фактично було втягнуто до лав кадрової армії рф, що надалі дозволяє командуванню задіяти їх у бойових діях проти України. Можна припустити, що й на інших територіях масштаби примусу подібні: наприклад, якщо в Криму щорічно призивають ~5 тисяч осіб (весняний+осінній призов), і навіть 5–10% із них підписують контракт, то це сотні додаткових контрактників на рік. 

За свідченнями правозахисників, призовників тепер масово заманюють або змушують підписати контракт, бо це вигідніше для Міноборони рф – не треба призивати резервістів із цивільних, які отримують великі підйомні, а молодих строковиків легко зробити «професійними» солдатами обманом чи тиском. При цьому такі солдати, підписавши контракт замість проходження строкової служби, нерідко не отримують обіцяних регіональних виплат (адже формально не проходять через пункти відбору контрактників, а переводяться напряму). 

Таким чином, російське командування перетворює строкову службу на окупованих територіях на канал добору живої сили для війни. Хлопці 18–27 (тепер до 30) років, призвані начебто «на один рік служби в навчальний підрозділ», через кілька місяців опиняються перед вибором: або підписати контракт і поїхати воювати «добровольцем», або ж терпіти дедалі сильніший тиск і залишатися фактично безправним строковиком. Багато з них піддаються на вмовляння – хтось через обіцянки великих грошей, хтось через страх перед покаранням. Це ще більше підсилює незаконний характер призову на ТОТ, адже окупанти фактично використовують строковиків у бойових цілях, порушуючи взяті на себе міжнародні зобов’язання. Правозахисні організації закликають призовників з Криму та інших окупованих регіонів за можливості уникати мобілізаційних заходів, а у разі призову – не підписувати жодних контрактів, попри тиск.

Росія, порушуючи міжнародне гуманітарне право, здійснює воєнний злочин примусового призову громадян України на службу державі-агресору. Кримінальне переслідування за відмову від служби (ст. 328 КК рф) доповнює цю картину: сотні справ проти кримчан та мешканців окупованої частини Донбасу вже відкрито. Попри це, багато хто намагається уникнути призову – виїжджають з регіону, переховуються або ігнорують повістки. На це окупанти відповідають оцифруванням обліку (єдиний електронний реєстр військовозобов’язаних діє на ТОТ з 2025 року), що дозволяє оголошувати призовників у розшук і заочно обмежувати їхні права (наприклад, забороняти виїзд). 

Отже, осінній призов 2025 року на окупованих територіях – це не лише механізм підготовки чергової партії строковиків, а й інструмент прихованої мобілізації. Значна частина призваних юнаків піддаються обробці та переходять на контракт, після чого можуть бути кинуті на фронт. Решта ж відслужать рік у лавах армії рф, посилюючи її тилові підрозділи. Всі ці дії росія проводить планомірно, попри засудження з боку України та міжнародних організацій. Максимальна деталізація планів, персоналій і методів примусу, наведена вище, покликана висвітлити масштаб проблеми та підкреслити незаконність подібних дій держави-окупанта.