Березневі дні 2014-го: громадянський спротив російській окупації Криму

Березень 2014 року став одним із найтрагічніших періодів новітньої історії Крим. Після введення російських військ на півострів і захоплення ключових адміністративних та військових об’єктів місцеві мешканці опинилися перед вибором — мовчати або чинити спротив. Попри тиск окупантів і діяльність проросійських угруповань, кримчани виходили на мирні акції на підтримку територіальної цілісності України, виступаючи проти російського вторгнення.

Ці протести супроводжувалися блокуванням українських військових частин, нападом на активістів, викраденнями і залякуванням. Попри це, український громадянський спротив на півострові не припинявся. Кримчани намагалися відстояти право Криму залишатися невідʼємною частиною території України. У відповідь жеросійські спецслужби, що контролювали практично вже місцеву кримську владу, створювали окупаційний режим і водночас розгорнули кампанію політичних переслідувань. У цей час почали зникати безвісти активні учасники спротиву окупації Криму, що організовували і брали участь в акціях протестів. 

Акції протесту та створення Всекримської української ради

1 березня Рада Федерації РФ підтримала звернення Путіна про використання російських збройних сил на території України. Того ж дня окупанти захопили і розгромили військовий аеродром у селищі Кіровське (Іслям-Терек). У Сімферополі ж сепаратисти захопили заблоковану напередодні  будівлю Представництва президента України в АР Крим, а також медіа «Центр журналістських розслідувань», що діяло в Будинку профспілок, та управління Державної прикордонної служби України.

На нараді ГО «Майдан-Севастополь» було запропоновано задіяти службовців і військовослужбовців ВМС України у заходах. Втім, від командування було отримано відповідь, що воно не потребує допомоги, оскільки «все під контролем».

Того дня на майдані Незалежності відбулася акція «Крим – це Україна».

Наступного дня, 2 березня, у вже де-факто окупованому Сімферополі відбулася акція руху «Євромайдан–Крим» під назвою «Крим проти окупації і за мир». 

«РФ порушила всі домовленості з Україною. Країни СНД мовчать – отже, підтримують окупацію України», – зазначив він.

О 10:00 гурт активістів ГО «Майдан–Севастополь» прибув до міського військкомату для мобілізації до ЗСУ. На пораду чергового, охочі залишили контактні дані – за якими їх згодом переслідували окупанти та сепаратисти.

3 березня на акції протесту проти російської окупації Криму вийшли жінки. Зокрема, мешканки Бахчисарая принесли українським воякам до заблокованої окупантами військової частини солодощі та квіти з повітряних кульок. Місцеві колаборанти спільно з окупантами намагалися не пропустити їх до брами, називаючи їхні дії «провокацією» та заявляючи, що командування частини не бажає їх бачити, однак двом дівчатам вдалося пройти до КПП, де вояки зустріли їх і подякували за подарунки.

В селищі Любимівці на півночі Севастополя біля КПП 204-ї Севастопольської бригади тактичної авіації Повітряних Сил ЗСУ, яка дислокувалася на аеродромі Бельбек, родичі та близькі українських військових льотчиків і небайдужі громадяни змогли відстояти частину від окупаційних вояків.

У той час ГО «Майдан-Севастополь» пропонував командуванню ВМСУ організовувати силами проукраїнських організацій, а також службовців і військовослужбовців, незадіяних у внутрішній обороні штабу, т. зв. буферний мітинг, який мав стати між КПП та сепаратистськими формуваннями. 

4 березня в Ялті гурт містян, незгодних із російським вторгненням до Криму, пройшов мирним маршем набережною; акція повторилася наступного дня. 

У Севастополі громадські активісти, що лишалися вірними Україні, організували постачання харчів і медикаментів до штабу ВМСУ та інших військових частин. Від імені родин моряків ВМСУ, вірних присязі й військовому обов’язкові, гурт містянок звернувся до «народного мера» Алєксєя Чалого та мешканців міста, передусім проросійськи налаштованих, з проханнями «у цій складній ситуації залишатися передусім людьми» та «зняти напругу, що склалася біля штабу ВМСУ». У відповідь українським військовослужбовцям через їхніх родичів було запропоновано три варіанти виходу з ситуації: а) стати на бік «севастопольців і кримчан»; б) зберегти вірність присязі й залишити Севастополь; в) подати рапорт про звільнення й повернутись до своїх родин у цивільному статусі.

6 березня ВР АРК, вже де-факто підконтрольна окупантам, 78 голосами з 81 прийняла рішення про «приєднання» АР Крим до Росії. У відповідь СБУ порушила кримінальну справу за фактом зазіхання на територіальну цілісність України. В Севастополі ж відбулася позачергова сесія так само підконтрольної окупантам СМДА, на якій було прийнято рішення «увійти до складу РФ в якості її суб’єкта».

Того дня в селі Строганівці у передмісті Сімферополя кілька сотень жінок провели акцію за мир у Криму і всій Україні; вишикувавшись уздовж об’їзного шляху, вони закликали президента РФ Владіміра Путіна вивести з Криму війська.

7 березня в Сімферополі біля пам’ятника Шевченкові кілька сотень активістів зібралися на акцію під назвою «За мир і єдність України», в рамках якої відбувся молебень за душу Кобзаря та за мир у країні. Учасники прийшли з українськими прапорами та білими повітряними кульками, що символізували мир і дружбу.

За словами голови Всекримської української ради Андрія Щекуна, люди висловлювали свій протест проти вторгнення на півострів російських військ і проти незаконно призначеного на 16 березня референдуму щодо статусу Криму. Щекун закликав українську владу, міжнародні організації та світову спільноту вжити заходів для захисту українців, кримських татар і громадян України інших національностей в окупованому Криму, де владу узурпували російські маріонетки.

«Крим та Україна – єдине ціле. Просимо українців Великої України не кидати нас», – додав він.

Того ж дня на залізничному вокзалі Сімферополя безвісти зникли учасники Євромайдану Іван Бондарець і Владислав Ващук, які прибули до Криму підтримати місцевий проукраїнський рух. Їхня доля невідома дотепер.

Кримська філія Наукового товариства імені Тараса Шевченка (НТШ) оприлюднила звернення до світових відділень товариств та наукової громадськості світу, в якому засудила «знахабнілу кримську сепаратистську владу», що ініціювала ганебну російську окупацію Криму і влаштувала державний переворот. Автори заяви закликали всі осередки НТШ та науковців стати на захист української державності, засудити оголошення російськими мілітаристами війни в Україні та брутальну окупацію Криму, підтримати український народ і засудити новітній путінський імперіалізм.

8 березня в Сімферополі активісти організували «Жіночий суботник»: кілька сотень людей підмітали доріжки парку біля кінотеатру «Сімферополь» мітлами, пофарбованими у синій і жовтий кольори. Жінки заплітали у волосся синьо-жовті стрічки, чоловіки були з прапорами України. Також відбулася акція руху «Жінки Криму за мир» і руху «Євромайдан–Крим» біля військових частин на підтримку військовослужбовців ЗСУ.

Того дня від 15 до 20 тисяч жінок у майже 1000 населених пунктах Криму створили сотні живих ланцюжків вздовж доріг та автотрас із українськими та кримськотатарськими прапорами і гаслами за мир та цілісність країни.

 Зокрема:

- у Бахчисараї вранці відбулася акція на підтримку українських військових, на яку зібралося багато людей з плакатами, українськими і кримськотатарськими прапорами та кульками;

- в Євпаторії близько 300 жінок зібралися з гаслом «Ми за мир!» та виступили проти війни, російської збройної окупації та «референдуму» під дулами автоматів. Акція відбулася без інцидентів, багато водіїв сигналили на підтримку, наприкінці акції чоловіки привітали жінок квітами;

- на виїзді з Сімферополя в бік Ялти люди з плакатами мітингували проти війни під проукраїнські гасла;

- в Керчі відбувся жіночий мітинг «За мир»;

- у Джанкої жінки та діти з повітряними кульками, прапорами та плакатами вийшли на трасу Харків–Сімферополь із закликом зберегти мир у Криму, скандуючи проукраїнські гасла.

Представники ГО «Майдан–Севастополь», які готували захід до 200-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка, отримали інформацію про те, що де-факто підконтрольна окупантам влада міста готується завадити його проведенню.

Наступного дня, 9 березня, на ювілейному заході біля пам’ятника Шевченкові в Севастополі зібралися кілька сотень містян з прапорами України, з плакатами проти російської агресії та з проукраїнськими гаслами. На мітингу одноголосно було прийнято резолюція, в якій від української влади вимагалося рішуче протидіяти сепаратизму та військовій окупації Криму, гарантувати конституційний лад і безпеку України міжнародними миротворчими силами.

Захід за наказом міської влади зірвали молодики з місцевої «самооборони», «казакі» з російських Краснодара та Ростова, а також представники охоронних агентств зі сходу України: де-факто підконтрольні окупантам міліціянти, що до того нібито тримали охорону за периметром місця проведення акції, однієї миті розступилися, пропустивши озброєних сепаратистів до проукраїнських мітингувальників. Сутички завершилися жорстоким побоїщем біля Гагарінської райдержадміністрації: також п’ятеро активістів потрапили до відділення травматології, близько 30 осіб були заарештовані та доправлені до районного відділку міліції.

«9 березня в Севастополі біля пам’ятника Тарасові Шевченкові відбулося святкування 200-річчя від дня народження Кобзаря, яке переросло в сутички між проросійськими та проукраїнськими активістами, а закінчилося жорстокими бійками на стоянці біля Гагарінської районної державної адміністрації. На площі перед пам’ятником Шевченкові зібралися близько 500 представників української громадськості. Вони тримали плакати "Крим – Україна", "Слава ВМСУ", "Ні війні", "Єдина країна", "Україна та Росія хочуть спокою і миру". Перед ними виступили народний депутат України Олесь Доній, екскомандувач ВМСУ Юрій Ільїн, ведуча телеканалу "1+1" Соломія Вітвіцька, представники севастопольських українських громадських організацій. У своїх промовах вони наголошували на неприпустимості розколу України, відділення Криму. Зокрема, Доній заявив, що Севастополь перебуває під окупацією Росії, і закликав ігнорувати референдум. Незабаром після початку заходу на площі почали з’являтися проросійські активісти з прапорами Росії. Почали відбуватися сутички, одна за одною. Співробітникам міліції в якийсь момент таки вдалося розділити протиборчі сторони, але словесні суперечки не припинялися, іноді знову переростаючи в бійки. Виконання гімну України та віршів Шевченка відбувалося на тлі скандування "Росія", а потім і сигналів машин, що прибували з російськими прапорами до місця подій: їх кількість збільшувалася буквально у геометричній прогресії. Згодом на площі з’явилися й севастопольські "самооборонці", і протистояння перейшло у стадію "стінка на стінку". Коли українські активісти почали розходитися та підходити до своїх автомобілів на стоянці біля Гагарінської райдержадміністрації, одна за одною почали зав'язуватися бійки. Спроби міліції розняти людей, що б'ються, далеко не одразу мали успіх. Побиті часом намагалися врятуватися поповзом через густі кущі, деяких співробітники міліції вже напівпритомними витягували з епіцентру конфлікту. Одна з машин "ударівців" була заблокована представниками проросійських сил, у ній були розбиті вікна, а спроба водія виїхати нею не вдалася: машину оточила юрба, що не бажала випускати її з майданчика. У результаті водій врізався у припаркований на виїзді автомобіль та залишився на стоянці. "Самооборонці" безуспішно вимагали від водія вийти. Лідера молодіжного крила партії "УДАР" Дмитра Білоцерковця щільним кільцем оточували міліціянти, а проросійські активісти фотографували його з погрозами, що в Севастополі йому більше не жити. За деякий час у супроводі кількох співробітників міліції Білоцерковця вивели з осередку конфлікту. Також було затримано і молодих людей з газовими балончиками: висувалися припущення, що це активісти "Правого сектору". Особлива агресія була при цьому спрямована на журналістів, яким під загрозою псування техніки забороняли знімати події», – описували ті події ЗМІ.

Переслідування активістів, викрадення та перші жертви окупації

У Сімферополі біля пам’ятника Шевченкові зібралися більше тисячі кримчан, які приїхали  з різних регіонів Криму з українськими прапорами та з плакатами на підтримку України. В рамках заходу до 200-річчя народження Кобзаря активісти організували акцію проти війни та окупації Криму, під час якої пролунала вимога розпуску кримського парламенту; демонстранти утворили живий ланцюг. 

Після молитви архієпископ Кримської єпархії УПЦ КП Климент звернувся до журналістів та учасниками заходу із заявою щодо викрадення людей: того дня на міському залізничному вокзалі так звана «самооборона Криму» схопила, фактично викрали одного із  співкоординаторів руху «Євромайдан–Крим» Андрія Щекуна та фотокореспондента громадянських активістів руху Анатолія Ковальського, передавши їх до рук українських міліціянтів, які вже на той час, як потім зʼясувалося, були під контролем російських сепаратистів та спецслужб Кремля. Українські міліціянти передали затриманих активістів українського руху спротиву представникам російських спецслужб, яких на той час очолював російський офіцер ФСБ РФ в запасі Ігорь Гіркін (псевдонім Стрєлков). Надалі сепаратисти за вказівкою російських спецслужб Ковальського і Щекуна насильницьки вивезли з міліцейської дільниці, що знаходилася на залізничному вокзалі Сімферополя, до Кримського республіканського військового комісаріату, де проукраїнських активістів катували. 

Під час заходу було оприлюднено заяву Кримської організації письменників України, котрі не визнали незаконну ВР АРК, засудили агресію РФ і зажадали від неї прибрати свої війська з півострова.

10 березня в Сімферополі кілька десятків активістів провели марш проти утисків свободи слова, виступивши за відновлення мовлення українських телеканалів, припинене окупантами менше ніж за тиждень: фактично Крим був відрізаний від українського медійного поля й опинився в певному інформаційному вакуумі.

Як на території АР Крим, так і в Севастополі проукраїнським активістам офіційний Київ так нічим і не допоміг, як було обіцяно. В місті почалися облави на активістів, які міліціянти-зрадники проводили спільно з сепаратистською «самообороною»: всім членам ГО «Майдан–Севастополь» довелося переховуватися в родичів та знайомих; дехто був змушений поїхати не лише з міста, а й з Криму. Зокрема, був викрадений проукраїнський активіст Ігор Кирющенко (нині покійний): його з дружиною окупанти погрозами змусили залишити півострів.

11 березня підконтрольні окупантам депутати ВР АРК та СМДА під час позачергових засідань прийняли «декларацію про незалежність Криму», заявивши, що в разі прийняття 16 березня рішення щодо «входження» АР Крим і Севастополя до складу РФ, Крим після «референдуму» буде оголошено «незалежною та суверенною державою з республіканською формою правління», «демократичною, світською та багатонаціональною державою, що зобов’язується підтримувати мир, міжнаціональну та міжконфесійну згоду на своїй території». Також було заявлено, що в разі відповідних результатів «референдуму» «республіка Крим як незалежна і суверенна держава звернеться до РФ з проханням про прийняття до її складу на підставі відповідної міждержавної угоди в якості нового суб’єкта». На додачу ВР АРК заборонила діяльність на території регіону ВО «Свобода», «Правого сектора», ВО «Тризуб» ім. Степана Бандери, УНА-УНСО, «Патріот України», «Карпатська Січ» та ін., які було оголошено «профашистськими, неонацистськими» й такими, що «несуть загрозу для життя та безпеки кримчан».

Опівдні в парку Шевченка в Сімферополі відбулася акція «За мир і за єдність Криму з Україною», під час якої пролунали вимоги звільнення викрадених у Сімферополі та Севастополі Андрія Щекуна, Анатолія Ковальського та Ігоря Кирющенка. Активісти задекларували, що розглядають Крим як територію України і відмовляються брати участь в анонсованому «референдумі» щодо його статусу, а також оголосили, що акції протесту стануть щоденними. У відповідь самопроголошений очільник кримського парламенту Сергій Аксьонов заявив, що викрадені українські активісти перебуватимуть у полоні до проведення «референдуму». Того ж дня в Севастополі був затриманий один з організаторів місцевого Євромайдану, голова об’єднання «Євроатлантичний вибір» Іван Шульга; за деякий час з’явилося повідомлення про те, що він «абсолютно вільний».

У Сімферополі ж посеред дня було викрадено активіста Михайла Вдовченка, що прямував на акцію протесту проти окупації Криму з українським прапором в руках: на нього накинулися близько трьох десятків осіб міцної статури, що побили активіста кийками, заявивши йому, що він «натрапив на ростовських хлопців». Нападники доправили Вдовченка до офісу організації «Русское единство», який фактично був транзитним пунктом для викрадених проукраїнських активістів: тут відбувалися їхні перші побиття та допити по дорозі до інших катівень. Згодом Вдовченка перевезли до військкомату, де наступні 9 днів піддавали допитам, тортурам, жорстокому поводженню, психологічному тискові.

12 березня архієпископ Сімферопольський і Кримський УПЦ КП Климент закликав кримську владу, підконтрольну окупантам, звільнити викрадених проукраїнських активістів. Наступного дня в Сімферополі біля пам’ятника Шевченкові відбувся мітинг проти цензурування ЗМІ та обмеження свободи слова і свободи доступу до інформації, а також за звільнення бранців.

У Ялті ж 13 березня близько 50 молодиків із російськими прапорами напали на мирних мітингувальників з українською символікою, яких було майже вдвічі менше, скандуючи «Россия!» та «Фашизм не пройдет!»: спочатку вони оточили учасників зібрання, після чого витіснили їх зі сцени. Зчинилася коротка бійка, однак суттєво ніхто не постраждав. Містяни з українською символікою не розходилися тривалий час.

14 березня в рамках акції за єдність України і проти «референдуму» щодо статусу Криму вздовж головних шляхів півострова було створено живий ланцюг на знак протесту проти сепаратизму та російської окупації. Учасники заходу закликали матерів російських вояків забрати своїх дітей з Криму. Понад 40 тисяч мешканців з Сімферополя, Бахчисараю, Білогірська, Джанкойського та Кіровського (нині Феодосійського) районів висловилися таким чином за єдність Криму з Україною.

У Бахчисараї навпроти української військової частини відбулася акція на підтримку ЗСУ та проти війни: учасники вишикувалися вздовж дороги з українськими та кримськотатарськими прапорами, вигукуючи проукраїнські гасла.

Підписанти відкритого листа Кримського відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів до голови та депутатів ВР АРК категорично виступили проти рішень, ухвалених з порушеннями чинного українського та регіонального законодавства, і запропонували скасувати їх, а також відновити діалог з українською владою.

У заяві україномовних письменників кримської республіканської організації Національної спілки письменників України до ВР України та мешканців Криму всіх національностей і віросповідань рішення щодо проведення «провокаційного нелегітимного референдуму» про статус Криму було названо «відвертим свавіллям і авантюризмом із непередбачуваним фіналом». Підписанти зазначили, що Крим є територією України, закликали кримчан бойкотувати «референдум» і зажадали від президента РФ негайно вивести з Криму війська та «самооборону», а від уряду України – розпустити ВР АРК як «джерело сепаратизму», скасувати її незаконні рішення, а винних в ескалації напруження притягнути до відповідальності. Також було оприлюднено відповідне звернення українських і кримськотатарських вчених, письменників, журналістів та діячів мистецтв до російських колег.

Того ж дня з фасаду ВР АРК було зірвано герб України. По всій території півострова під примусом окупантів здійснювалося втручання до трансляції українських радіостанцій.

15 березня в Севастополі зник безвісти активіст Автомайдану, уродженець Тернополя Василь Черниш. У 2013 році він був звільнений з міського управління з боротьби з економічною злочинністю, буцімто за відмову незаконно закривати кримінальну справу, після чого довго й безуспішно намагався поновитися на роботі через суд. Мешкаючи в Криму, Василь Черниш розмовляв виключно українською.

Того ж дня в Севастополі озброєні представники «самооборони» викрали з храму настоятеля парафії УГКЦ, капелана ВМСУ о. Миколу Квича. Після кількагодинного допиту, фізичного і морального тиску його відпустили, склавши на нього «протокол про адміністративне порушення»; на додачу в помешканні священика було проведено обшук. За два тижні над о. Миколою мав відбутися «суд», за результатами якого йому загрожувало до 15 років позбавлення волі в російській в’язниці за звинуваченнями у «тероризмі». Незабаром він залишив територію півострова. Загалом упродовж березня кримські священики УГКЦ не раз отримували усні чи письмові погрози з вимогами залишити територію півострова; протягом місяця дехто з них, а також деякі священики УПЦ КП, через загрозу життю та безпеці родин виїхали на материкову територію України.

Також 15 березня в селищі Земляничному (Орталан) Білогірського району було знайдено тіло мешканця села Українки (Курчі / Курці) Сімферопольського району Решата Аметова, з численними ознаками катувань та насильницької смерті. Ще 3 березня чоловік вийшов з одиночним мирним протестом проти окупації Криму російськими військами на площу Лєніна в Сімферополі, звідки троє членів парамілітарного формування вивезли його в невідомому напрямку. У 2017 році Решата Аметова, що став першою відомою жертвою російських окупантів серед цивільного населення, посмертно було удостоєно звання Герой України.

У Сімферополі 15 березня біля пам’ятника Шевченкові відбулася фактично остання акція за участі членів руху «Євромайдан–Крим», що зібрала близько 200 осіб, з прапорами України та АРК і плакатами з проукраїнськими гаслами.

Тоді ж у центрі міста відбулися 8-мі Маяковські читання, під час яких поети та громадські активісти виступили проти військового втручання Росії.

В той же час повідомлялося, що в Криму під приводом «захисту російськомовного населення» почалися масові переслідування україномовних мешканців півострова, людей з українською позицією, які підтримують неподільність України і вважають себе її громадянами: відтак українці виявилися найменш захищеною етнічною групою у регіоні. Через «загострене ставлення до україномовних громадян» тимчасово призупинив навчання факультет української філології та українознавства ТНУ ім. В.І. Вернадського, який того ж року було ліквідовано.