Повернення Криму Україні як ключ до повернення status quo у міжнародному правопорядку

Багато відомих політиків та аналітиків вважають, що руйнація сучасних міжнародних відносин почалася з російського нападу на Україну. При чому не в лютому 2022 року, а в лютому-березні 2014 року. Тобто, щоб повернути статус кво/status quo міжнародно-правового порядку, що існував у світі після 1945 року потрібно вирішити проблему повернення Криму його законному власнику – Українській державі.

Та чи здійсненне це питання в ситуації, коли нова американська адміністрація офіційно заявляє, що зараз час нових геополітичних відносин і  стратегічних рішень? Очевидно, що стало складніше. Та ніхто в Україні та серед справжніх міжнародних друзів Києва не відмовляється від питання деокупації Криму.

Коли наприкінці лютого 2014 року російські війська почали процес окупації Криму, Київ вважав, що може застосувати положення Будапештського меморандуму. Йшлося про гарантії безпеки Україні за відмову від одного з найбільших в світі арсеналів ядерної зброї. Києвом було запропоновано проведення термінових консультацій з країнами-гарантами територіальної цілісності України з метою реагування на російську гібридну агресію на півострів.  Однак країни-гаранти територіальної цілісності не відгукнулися на заклик української сторони. Україна просила не військову допомогу, чи термінове прибуття іноземних військ. Йшлося тільки щодо проведення консультацій. І навіть на це від чотирьох найбільш впливових країн світу (США, Великобританія, Франція, Китай) ніхто просто не відгукнувся. Київ нарешті остаточно зрозумів, що залишився перед обличчям російської агресії сам, і не отримає серйозної підтримки від партнерів. Україна віддала могутній ядерний потенціал за їх наполяганнями країні, яка замість того, щоб забезпечувати цілісність української держави, на неї просто напала. Велика четвірка лицемірно зробила вигляд, що нічого надзвичайного начебто не відбувається.   

Ситуація наприкінці лютого 2014 року погіршувалася відсутністю нових легальних органів влади України на момент російського вторгнення. Парламент діяв, але колишній президент втік до Росії. Нові органи виконавчої влади мали бути перезатверджені Верховною Радою України. Саме в цей момент, що мав усього кілька днів, вдарили російські війська. Стало зрозумілим, що Янукович тікав до Росії за наполяганнями Москви. Кремлю треба було створити димову політичну завісу для якогось виправдання входження своїх військ на український півострів. Захід, який політично повністю підтримував Революцію Гідності в Києві виглядав розгублено. У Вашингтоні та європейських столицях були неготові протидіяти відкритій російській воєнній інтервенції. І хоча російські війська в Криму широко не застусовували зброю, проте шантажували українських військових знищенням у разі спротиву. Навіть запрошували українців вступати до лав російської армії. Мовляв, з приходом Росії вони безробітними не залишаться, якщо будуть співпрацювати, чи хоча б не заважатимуть російському просуванню на півострові.  

Київ мав прийняти відповідальне рішення. Чи втягуватися у  відкриту боротьбу і тоді розпочнеться широке бойове зіткнення. Українські війська, які ще вчора були підпорядковані верховному головнокомандувачу, який втік до Росії, були трохи дезорієнтовані. Нова влада в Києві швидко намагалася їх ввести у своє підпорядкування,  а в цей час росіяни розширювали свої захоплення в Криму. У цей період виконувач обов’язків президента, голова Верховної Ради України Олександр Турчинов попробував зв’язатися з американським президентом, щоб терміново ознайомити його з надзвичайно складною ситуацією та попросити допомоги. Та саме в цей критичний момент президент США Барак Обама вилітає з Вашингтону на Гаваї. Цим він фактично давав політичний месидж Києву та Москві, що втручатися навіть вербально не збирається. В Кремлі це відразу зрозуміли та зателефонували Турчинову на рівні голови Державної Думи Володіна, погрожуючи широкомасштабним військовим нападом, якщо Україна почне збройну боротьбу в Криму. У такій ситуації нове політичне керівництво України не наважилося на відкриту військову боротьбу з російською армією. Західні союзники мовчали або спонукали до дій не противитися Москві, мовляв далі Криму росіяни не підуть. В Кремлі скористалися цим і протягом двох тижнів організували псевдо референдум щодо приєднання Криму до Росії. 

    

Можливо відсутність рішення Києва розпочати боротьбу з російською армією навіть малими силами було помилкою. Однак треба було робити висновки.

По-перше, Росія йде максимально нахабно в своїх діях і погрозах застосувати силу допоки не зустріне рішучий спротив. Це Київ врахував під час російського вторгнення 24 лютого 2022 року.

По-друге, треба розуміти, що Путін та його політичне оточення постійно брешуть. Президент Росії ще в середині лютого 2014 року заявляв, що Крим є українською територією, а вже через тиждень послав на український півострів свої війська. Так було і перед широкомасштабною агресією Росії проти України 24 лютого 2022 року.

По-третє, треба нарешті розробити алгоритм дій щодо постійних погроз Росії застосувати ядерну зброю. Це стосується як України, так і західних країн на адресу яких часто лунали такі погрози. Однак, чим частіше Кремль застосовує таку тактику, тим менше вона впливає на інших.

Крим між дипломатією і війною: виклик для Заходу

Задля вирішення питання деокупації Криму, у 2021 році було створено міжнародний механізм – Кримська платформа. Вона провела значну кількість засідань за участі багатьох держав, перш за все західних, та низки міжнародних організацій. В рамках роботи Кримської платформи діють міжурядовий рівень, міжпарламентський вимір та зустрічі експертних кіл. До приходу нової президентської адміністрації Трампа, в ній активно брали участь США. Та зараз Вашингтон уникає там своєї участі, посилаючись, що він начебто посередник в україно-російських переговорах. Звісно, що без США дієвість Кримської платформи значно менша, проте цей міжнародний механізм продовжує діяти у пошуках шляхів мирного повернення Криму Україні.   

Поруч дипломатичних зусиль, свою роботу щодо можливості деокупації Криму проводять Збройні сили України. Вони ведуть постійні обстріли військової та логістичної інфраструктури Криму з метою зменшення потенціалу російського військового угруповання, що діє на території тимчасово окупованих Херсонської та Запорізької областей. Російський Чорноморський флот через значні втрати нанесені українською стороною,  вимушений був перебазуватися з Севастополя до Новоросійська.  Крім того, в Криму Росія зазнає значних втрат своєї протиповітряної оборони. З існуючими темпами її знищення півострів може з часом залишитися взагалі  без протиракетного прикриття. А це значить, що його військова деокупація не є темою тільки теоретичного характеру.

Військове захоплення Криму Росією стало першим кроком руйнування сучасного міжнародного правопорядку. Без повернення Криму Україні важко говорити про встановлення довготривалого миру на території усього європейського континенту. В більшості європейських столиць демократичного заходу це добре розуміють. Проте, якщо це розуміння не буде присутнім у Білому домі, то розраховувати на мирну ситуацію на європейському континенті дуже складно. Москва вже почала підготовку до вторгнення до інших сусідніх країн, включаючи держав-членів ЄС та НАТО. На ударі Москви, перш за все, можуть бути країни Балтії. Відразу після початку ізраїльсько-американського нападу на Іран, Росія почала провокаційні дії проти Естонії. В російських ЗМІ стали активно «розганятися» теми створення у прикордонному з Росією естонському місті Нарва «Нарвської народної республіки». Це небезпечний сценарій російських дій, який вже застосовувався на українському Донбасі ще у 2014 році. Кремль також створив так звані Запорізьку та Херсонську «народні республіки» і в 2022 році. Створення таких псевдо республік це шлях до наступної російської анексії. Країни Балтії вже зараз напружилися в готовності до наступних агресивних кроків Москви. Їм як ніколи потрібна європейська та американська допомога. Але, якщо війська США до кінця 2026 року у більшості вийдуть з Європи, то це значить, що у Росії будуть повністю розв’язані руки. І якщо хтось радить Білому дому максимально не втручатися у європейські справи – то це велика помилка. Якісь попередні непублічні домовленості з Росією - це укладання угоди з дияволом. Європа під російським пануванням – це шлях до знищення американської безпеки в широкому сенсі та знищення усього демократичного вільного світу.

На жорсткі виклики політики Кремля прийдеться реагувати усій західній європейській спільноті. Можливий збройний конфлікт в країнах Балтії може перетвориться не в регіональний як у Перській затоці, а в жорстку європейську битву з можливістю швидко трансформуватися в широку війну. До цього треба приготуватися, якщо запобігти буде неможливо.

Глава Білого дому Дональд Трамп постійно заявляє, що якби був президентом у 2014 році, то не допустив би захоплення Росією Криму. В цьому, мовляв, винен президент Барак Обама. Якщо це так, то в нього є реальний шанс запобігти широкій європейській війні. Треба тільки Росію заставити повернути Крим Україні. Адже цей акт повертає Москву на рубежі власних кордонів і робить дуже сумнівними нові територіальні загарбання. Це був би чи не один з найголовніших кроків встановлення миру не тільки в Україні, але і  досягнення стабільності на європейському континенті та у цілому світі. За такий крок президент США точно отримає Нобелівську премію миру.