Христина Михайличенко: «Коли я виходжу на сцену, то я відпускаю хвилювання і творю, як каже мама» (радіо)

824

Гості радіопрограми «Голос Криму» – дві чарівні кримчанки: талановита юна піаністка Христина Михайличенко та її мама Наталя.

Перш ніж перейти до питань хочу зробити такий собі невеличкий біографічний екскурс і пригадати здобутки Христини. Звісно, що не всі, адже їх надзвичайно багато, бо Христина приймає участь у різних конкурсах починаючи з п’ятирічного віку. Але більше хочу зосередитися на тих здобутках, які привезла Христина до України у 2016 році. Це перемога на ХІ Міжнародному конкурсі молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця, зауважу, що цей конкурс є надзвичайно престижним, а також перемога на Міжнародному конкурсі Merci Maestro, що проходив у Брюсселі.

Христино, про таких дітей як ти говорять, що їх талантом обдарував Бог, чи достатньо тільки дару, аби мати такі неймовірні досягнення? Як багато тобі доводиться працювати, аби мати високі результати?

Х.М.: Звісно, тільки дару взагалі не вистачає. Звичайно, це дуже великий подарунок від Бога, але щоб його розвивати треба дуже багато працювати. Працювати в різних напрямках: над технікою, над музикою, над фантазією… З кожним наступним роком п’єси стають  все більш складнішими, з’являється нова техніка, швидші темпи, довші п’єси  – тому треба багато працювати.

Скільки часу ти приділяєш оцій роботі вдень?

Х.М.: Це відбувається по-різному, бо буває різний настрій, але загалом я займаюсь десь по 4-5 годин на день, а коли я приїжджаю після школи до дому, то займаюсь 3-4 години. А у вихідні 6-7 годин, додає мама Христини.

Звідки беруться в тебе ці сили, аби стільки часу приділяти музиці?

Н. М.: Справа в тому, що якщо вона почала займатися в неповні п’ять років – це спосіб життя, це не обов’язок… Все ж таки треба, мені здається, сказати, що музика – це все ж таки мистецтво, і головне – це не перемоги…

… Поки вона мала, то звичайно – це все важливо: і перемоги, і змагання, але все ж таки їх повинно бути стільки скільки необхідно для процесу.  Наприклад, цього року ми не будемо приймати участь з Христиною, ми так подумали і вирішили, в жодному змагання, бо здається, що це може трохи і заважити…. Навчання музиці – це довгий процес, довга інвестиція, і головне все ж таки, щоб виріс справжній музикант. Цього року ми працюємо у задоволення: тобто концерти стільки скільки їх треба для процесу і, звичайно, дуже багато домашньої роботи.

Х.М.:  Від конкурсів навіть більше втрачаєш сили, ніж від концертів, тому що на конкурсі все ж таки в тебе є якась така думка, що  це змагання,  а на концерті ти більш вільний і ти там можеш творити. В цьому році я намагаюся вчити багато концертів та соло програм, щоб далі було легше.

Нещодавно бачила одне цікаве відео у Фейсбук: Христина у концертний довгій сукні танцює чи то хіп-хоп з елементами балету…. Згодом я відвідала концерт Христин – це був сольний виступ з оркестром у київській філармонії. На сцену вийшла маленька дівчинка, яку я з початку не помітила серед дорослих виконавців. І відразу чомусь згадала твою танці – ти там була дуже потішна. І ось ця потішна дівчинка сідає за рояль і це вже доросла людина. У цей момент складається враження, що ти маєш чи малий досвід і емоції, які ти передаєш через музику вони теж дорослі. Як тобі вдається бути безтурботною, потішною дівчинкою і дорослим серйозним виконавцем?

Х.М.: Багато людей з якими я знайома кажуть, що коли вони слухають мої концерти, то вони ніби бачать зовсім іншу людину. Я не багато слухаю своїх власних виступів. Я не знаю, це не страх якийсь те що я не хочу слухати…

Н. М.: До речі, досить багато артистів потім не переглядають те, що вони виконують на сцені. Я спостерігала за нею і можу сказати тільки одне, що Христина сама нормальна, сучасна і звичайна дівчинка. Вона людина свого часу, вона дуже любить гаджети, вона любить свою сестру, любить гратися, кататися на ковзанах, щоправда це єдине, що я прошу її не робити.

Звичайно ми прагнемо, щоб вона досягла такої майстерності, аби це було максимально класно завжди, але поки що не можна передбачити як вона буде виступати на сцені… Можу сказати одне – вона завжди намагається робити це класно.

Христиночко, як ти налаштовуєшся, коли до виходу на сцену залишаються лічені хвилини?

Х.М.: Я не нервую, наприклад,  за дві години до концерту, за півгодини до концерту, але, коли я вже стою за кулісами, мама знає, в мене є трохи таке хвилювання. Тим не менш, коли я виходжу вже на сцену, то я відпускаю це хвилювання і творю, як каже мама.

Н. М.: Я, як мама, дуже переживаю за її фізичний стан постійно… Останній раз, в грудні, за декілька хвилин до того як вона вийшла на сцену я їй просто задала питання: «Чи хочеш ти собі такого життя?». Вона мені відповіла: «Мама, менше тексту». Але я бачила у цю хвилину як вона хвилюється. Я вам скажу більше, чомусь ті люди, які нас оточують, навіть її викладачі, вони вважають, що Христина дуже сильна натура і мені це дуже приємно чути… воно якщо чесно так і є. Але вам можу привідкрити  трохи кулісу і сказати, що, коли вона стояла перед виходом на сцену, то у неї скули зводило від хвилювання. Звичайно це дуже важко і це робота (над собою – ред.).

Наталю, як воно мати таку талановиту дочку?

Н.М.: Ви знаєте, ми ніколи про це не говоримо вдома. До речі, у мене троє дітей і мені здається, що вони всі талановиті… Справа в тому, що Христина має певну публічність. У мене, наприклад, дуже талановитий син…

Звичайно – це відповідальність. І я вам скажу більше, що я, як мама, відчуваю цю відповідальність. Якщо ви думаєте, що мені легко, то ні – не легко. Звичайно родиною ми намагаємось робити для Христини такі умови, щоб вона розвивалась: це і вчителі добрі, харчування, настрій, тобто комфорт у всьому. Створюємо такі умови, щоб вона займалась із задоволенням – це роблять всі, навіть, її маленька сестра.

Х.М.: У нас був настроювач фортепіано, бо розстроївся інструмент. Мама викликала настроювача і я була цьому дуже рада. Потім, коли ти граєш на настроєному інструменті, то він як новий, і в тебе більше натхнення займатися. Адже,  коли в тебе виходить той звук, який ти хочеш, то це дуже приємно…. Коли дитина хоче почути саме звук – це вже досягнення, додає мама Христини.

Маючи обдаровану дитини, Наталю, ти як ніхто розумієш, що вона потребує не лише підтримки родини та викладачів, вона потребує підтримки держави. Чи мають такі діти цю підтримку?

Х.М.: Наприклад, я вчусь в десятирічці – це музична школа для обдарованих дітей, є таких чотири школи в Україні. В нас є інструменти, є фортепіано, є роялі для того, щоб займатися, але вони вже дуже старі і їх настроюють, можливо, не так часто як це треба робити, а дітей дуже багато і вони всі там займаються… Хотілося б, або їх відремонтувати, або купити нові. Це дуже складно займатися на інструменті, на якому практично не можливо займатися.

Н.М.: Я хочу сказати, що Христина просто має досвід, бо ми влітку мали можливість отримувати  майстер-класи,  – це два тижні у Бельгії і в Німеччині, де вона грала на розкішних інструментах. У нас чомусь політики завжди починають з економіки, але якщо ми візьмемо приклади розвинених держав, то у них культура на дуже високому рівні, власне, так само як і освіти. І якщо згадувати наш останній концерт (на сцені київської філармонії – ред.), у нас навіть не працюють механізми стосовно того, щоб зібрати публіку. Щоб дитина виступала у великій залі філармонії, як солістка  – це досягнення дуже велике, і бажано було б, щоб прийшли вчителі музичних шкіл, щоб прийшли діти, які люблять музику. До речі Христина у свій час почала займатися саме з того, що вона побачила як у її бабусі займається, моя мама також викладачем була музики, чотирьохрічний хлопчик.  Це їй настільки сподобалось, що вона подумала:  а чому я не можу? І вона захопилася…

Стосовно нас, то ми не отримуємо ніякої підтримки від держави.

Христино, здійснення якої мрії ти хотіла б в цьому році найбільше?

Х.М.: Мені б хотілося, щоб ті проекти (музичні проекти – ред.), які в нас зараз вже є, щоб вони здійснились.

У мене є також мрія, яка можливо здійсниться через 20 років, а можливо раніше, я хочу, щоб у мене вдома з’явився рояль. У мене є фортепіано, воно гарне, але вже зараз його не достатньо для моєї програми, яку я граю, яку я вчу…. Якщо в мене буде рояль, то мені здається, що я на ньому буду спати.

 

Під час радіоефіру прозвучали три музичні твори у виконанні Христини Михайличенко. Повну версію радіопрограми слухайте за посиланням: радіопрограма «Голос Криму». https://www.youtube.com/watch?v=IYCsHUe2Lb8&feature=youtu.be

Також нагадуємо, що «Голос Криму» виходить в ефірі Українського радіо щонеділі о 8.10 на середніх хвилях.

SHARE