“НЕЗЛАМНІ”: Анатолій Ковальський (ВІДЕО)

685

Найдосвідченіший активіст громадського руху “Євромайдан- Крим” Анатолій Ковальський пробув у полоні 11 днів. Їх обох, разом з Андрієм Щекуном на сімферопольському вокзалі захопила так звана кримська “самооборона”. Про події річної давнини у нашому відео:

Пряма мова Анатолія Ковальського:

Мені було дуже образливо, перш за все. По – друге, тривожно, тому що я прожив всі свої свідомі роки в Криму – і робота там з 1977 року, там народилися мої діти, внуки, я там коріння глибоко пустив.

Коли дивишся на світ – то весь світ кордони відкриває, а тут все навпаки – захоплення чужих територій – це дико, це середньовіччя.

Те, що Росія вчинила з Південною Осетією на Кавказі  – це був пробний тривожний для нас сигнал, що ми повинні бути до того готовими. Коли російська Госдума прийняла постанову про захист російських громадян на території інших держав, для мне було однозначно зрозуміло, що щось готується. Як воно мало виглядати стало відомо після грузинських подій.

Про полон. Ми пробули 11 днів з Андрієм Щекуном у полоні. Нас тоді арештували, пов’язали руки, закрили очі, хотіли на землю положити, але  там, в лінійному відділі міліціонери сказали: тут відеокамери, не можна. Посадили нас в машину і повезли, куди, ми не знали. Набагато пізніше, ми дізналися, що це був колишній військкомат, на околиці Сімферополя. Там ми відбули 1 1 днів.

Мені відносно Андрія повезло тим, що один з керівників «беркута», які нас брали  в полон, він мене знав. Я так думаю, що він був колишнім охоронцем Грача. Оскільки я працював у Раді міністрів Криму, ми з ним навіть віталися за руку, навіть тоді, коли ми проводили акції Євромайдану Крим. Він сказав: цього мужчину не бити, хоча коли нас привели, побили і мене, і Андрія, я втратив свідомість, хрести з нас зірвали. По моєму це чеченці були – вони висловлювалися «Аллах акбар».

Дуже страшно було, коли допитували людей, бо їм стріли по руках, ногах з автоматів, мордували, допитували, вуха відрізували. Чесно кажучи, я не сподівався, що ми звідти вийдемо живими.

Один з тих наглядачів, які були, почали говорити, Андрій їм про Шевченка, далі про українську пісню. Якось так спонтанно вийшло, що я заспівав українську пісню про маму. І цей наглядач заплакав. Попросив заспівати її ще раз для своєї мами. Я співав із задоволенням, тому що була така емоційна розрядка для всіх , хто був у тому підвалі.

Співає пісню, яку виконував у полоні:

Ой чого калина квіти розпустила,

Чи багато цвіту, чи важка роса?

Ой чого ж так рано мама посивіла,

А була ж у неї золота коса…

Розмовляла Олена Халімон

Відео: В’ячеслав Юрченко