«Голос Криму. Режисер з Ізраїлю проти окупації» (TV – програма)

169

Гість програмі «Голос Криму» режисером з Ізраїлю Дім Амор. Ведучий Сергій Мокренюк.

С. Мокренюк: Дім, твоя позиція щодо протидії окупації кримського півострову відома. Для чого ти це робиш?

Дім Амор: Мені хочеться, щоб справедливість перемогла, щоб і в Росії, і в Європі знали, що треба дотримуватися законів України. Я дуже люблю Україну. Замість того, щоб говорити, що я нічого не роблю, я задаюся питанням, а що я вже зробив і що я можу зробити. Я народився в Україні. Мені це близьке та зрозуміле. Я вважаю Україну своє Батьківщиною як й Ізраїль.

С. Мокренюк: В який момент культура перетворюється в інструмент агресії? Чому це небезпечно?

Дім Амор: Завжди. Коли творча особистість живе під час диктатури, творча особистість страждає або не страждає. Навіть якщо взяти радянський союз чи царську Росію… Анна Ахматова, Марина Цвєтаєва, Борис Пастернак – вони страждали, бо те, що вони писали і говорили було на той час не прийнятно. При тому були Маяковський та інші, які оспівували пропаганду радянського союзу. Коли є диктатура, то той хто приймає сторону влади, то вже не творчість. Вони просто перекладачі влади, перекладачі на іншу мову. У кожного артиста є своя публіка, за нами слідкують. До нас прислуховуються.

Колись у нацистській Німеччині всі актори, журналісти, співаки, художники були засуджені. Їх судили так само як і солдат-нацистів, що вбивали інші нації. Інколи вироки для творчих людей були жорсткіші ніж для інших. У творчої людини завжди є право вибору. Наприклад, сьогодні в Росії є велика кількість зірок, які висловлюються проти агресії, проти пропаганди, проти диктатури. У них немає роботи, менше роботи, вони страждають, шукають інше місце проживання в інших країнах.

С. Мокренюк: Наскільки великий вплив однією людини? Одного актора, режисера?

Дім Амор: Він приїхав один, але є медіа, є ті, хто прийшов його дивитися. В Ізраїлі відома особа отримує завжди більше покарання порівняно з іншими людьми за порушення. В нього більша відповідальність, бо на нього дивиться суспільство. Якщо відома особа демонструє, що можна вчиняти злочин, то інша людина, менш освічена, думає: «якщо йому можна, то і мені можна». Якби не було інтернету, не було б ЗМІ, як у 18-19 сторіччі, і артиста прийшло подивитися двісті людей, то це одна історія. Сьогодні артиста побачили 200 осіб, але в кожного з них є телефон,  у кожного з них є глядачі у Фейсбуці чи в Інстаграмі. Кожний перегляд можна помножити на тисячу, а потім ще раз на тисячу. Таким чином перегляд відео зростає в геометричній прогресії. Важливо для будь-якого злочину знайти легітимацію. Наприклад, в Німеччині німцям говорили, що такі погані, не красиві, жахливі, і їм було легше вбивати. Це була легітимація. Їм пояснювали, чому так необхідно робити. Їм було не боляче порушувати закон, хоч і розуміли, що вбивство людини за всіма законами за всіма релігіями не можливо. Саме так і тут відбувається. Вибачте, що я провожу паралель між нацистською Німеччиною та російською владою, проте, наразі відбувається те ж саме. Людина відповідальна за те, що вона робить. Він (артист) показує, що йому це можна, значить іншим теж можна. Він дає дозвіл іншим.

В Ізраїлі російська кампанія намагалася рекламувати польоти в Крим через Москву. Їм рекламу заборонили. В МВС Ізраїлю чітко написано, що Крим це Україна і заїжджати в Крим без дозволу України заборонено.

С. Мокренюк: Як ти звертався до українських правоохоронців? Як ти шукав юристів.

Дім Амор: Шукав в інтернеті. Тут велика проблема. Юристи (в Україні) деякі хотіли і двадцять і тридцять тисяч доларів лише за те, щоб подати скаргу до поліції чи СБУ. Я шукав в інтернеті і звонив їм, юристам. Вони були раді. Лише потім я зрозумів, що вони раді, бо це коштує 30 тисяч доларів. Вони думали, що я не розумію. Адвокату з Тернополя я так і сказав, що при таких патріотах, як він, не потрібні вороги. Врешті решт адвокати знайшлися, які виконують цю роботу і виконують правильно.  В СБУ мою скаргу просто закрили, навіть не розглядали. Ми звернулися до суду, і наразі це розглядається в суді. (На час виходу програми скарга судом задоволена – ред. «Голос Криму»).

С. Мокренюк: Чи звертався ти до української творчої спільноти – акторів, режисерів?

Дім Амор: В мене були контакти з творчими організаціями як наша. Одразу отримали відмову. Мотивували тим, що «сьогодні в нас президент Зеленський, а завтра хтось інший. Сьогодні ми проти Росії, завтра ми за анексію». Я говорив з одним адвокатом із Харкова і декількома артистами в Україні. Я не буду їх називати. Вони реально вважають, що Крим –  це Росія. Проблема в тому, що половина тих, з ким я спілкувався не вважають це анексією, не вважають, що це крадіжка. Вони вважають, що це Росія. Більш того, вони ще й щасливі що це пішло в Росію. Вони мені розказували якісь сталінські закони, але мені це було мало цікаво. В мене сформована точка зору. Але деякі актори, режисери, адвокати вважають, що Крим це Росія. Немає з ким говорити…

С. Мокренюк: Який результат твоєї активності для тебе був би прийнятним? Що буде показником?

Дім Амор: Якщо хоча б одному артисту заборонять в’їзд до Ізраїлю, то всім іншим стане все зрозуміло. Якщо хоча б одному закриють – це буде практика. Ми хочемо домогтися відкриття кримінальних справ в Україні. Це перше, що треба досягти. Якщо їх відкриють і якщо ми зможемо в Ізраїлі заборонити їм в’їзд, щоб і всім іншим не кортіло. Перед всіма концертами ми будемо випускати рекламну інформацію, щоб російськомовні не купляли квитки на артистів щодо яких відкрите кримінальне провадження. Якщо квитки купить хоча б на 10% менше, це буде великий фінансовий удар. … Ми хочемо, щоб вони (артисти) просто не підтримували окупацію, щоб не заявляли, що Крим – Росія, і не відкривали шлях пропаганді. Крім того, ми готуємо лист для Євробачення, щоб ті особи, що порушують європейські закони і резолюції ООН, щоб їм не дозволяли в’їзд на Євробачення… Наші дії направлені на попередження, бо є велика кількість акторів, які ще лише хочуть заїхати в Крим, але вони ще не заїхали.

Латвія, Естонія не пускають велику кількість російських зірок. Ми хочемо розпочати цю практику і в Ізраїлі.

Наша задача також нагадувати нашому Уряду, що нас обстрілюють російськими ракетами. Ніхто з російськомовних не любить тут Росію, ніхто. Бо коли нас тут обстрілюють… Коли ми сиділи в бункерах і ходили в протигазах в 2006 році – і всі це прекрасно пам’ятають – ОРТ, РТР, НТВ всім говорили, що Ізраїль – це агресор, який напав на Ліван. Але те, що вони розпочали війну, що вони зайшли на нашу територію, викрали та вбили двох наших солдат в Росії ніхто не говорив. Якщо на вулиці спитати російськомовних, хто сильно любить Росію, то після 2006 року цей відсоток буде сильно малий. Кожного разу коли на нас падає ракета, на ній російські знаки. На нас падають тут не американські ракети, не ракети Євросоюзу, не ракети Ірану. На нас падають ракети з Росії. У наступі ворог – це Іран, але ракети падають з Росії.

Більше інформації у програмі: «Голос Криму. Режисер з Ізраїлю проти окупації» (TV – програма) 

Програма створена громадською організацією “Кримський центр ділового та культурного спвіробітництва “Український дім”  в рамках реалізації проекту «Україно, не забувай! Крим в окупації!» за підтримки U.S. Embassy Kyiv Ukraine Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.

Інформаційний партнер редакція газети “Кримська світлиця”

SHARE