«Голос Криму. Культурна спадщина: невійськовий вимір агресії» (TV програма)

Збройна агресія Російської Федерації проти України, що розпочалася в лютому 2014 року  триває вже сьомий рік поспіль. Попри те, що цю війну називають гібридною, підкреслюючи використання агресором як військових, так і не військових засобів, в гуманітарному контексті дослідниками конфлікту піднімаються в переважній більшості питання порушення прав людини. Решта питань гуманітарної сфери залишається поза фокусом.

Культурна спадщина як точка прикладання сили. Саме так ми сьогодні спробуємо подивитися на державну політику Російської Федерації та України щодо Криму.

Самостійна Україна і вільний український народ не вписуються в міфологію Російської Федерації. Пам’ятки спадщини українського народу мають бути або привласнені або знищені. Викреслити навіть згадку про інші культури в Криму – таку ціль поставила собі окупаційна влада. Для того, щоб не було, що повертати. Для того, щоб не було кого звільняти, кому звільнятися. Знищення культурної спадщини заради повної асиміляції місцевого населення – спосіб заміни населення окупованого півострову, що використовує окупант.

 «У Росії одна з головних проблем в тому, що  захопивши частину території, вперше у пост гітлерівській Європі, іншої держави силою, вона не має правових аргументів, з точки зору міжнародного права, для того, щоб виправдати свої дії… Відчуваючи дефіцит таких правових аргументів, Росія намагається використати історичні аргументи, квазі історичні аргументи, історичні міфи і продукує відповідну продукцію… Одним з аспектів гуманітарної агресії Росії є її діяльність щодо встановлення на території Криму пам’ятників, пам’ятних знаків, бюстів… Чому встановлення таких об’єктів є незаконним? Ми маємо законодавчу базу… щодо встановлення пам’ятників і монументів – це і постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання спорудження, встановлення пам’ятників, монументів» відповідний був наказ Держкому України з будівництва та архітектури Міністерства культури, які регламентують порядок встановлення пам’ятників… Пам’ятники, які мають загальнодержавне значення встановлюються лише за рішенням Кабінету Міністрів України або, якщо це інші пам’ятники, то за рішенням органів виконавчої влади місцевої та органів місцевого самоврядування. Звісно, що в Криму з 2014 року відсутні легальні органи влади, тому всі встановлення пам’ятників там відбувається сьогодні  нелегально», – розповів кандидат історичних наук, кримчанин Андрій Іванець, який дослідив діяльність окупаційної влади в сфері монументального мистецтва.

За оцінкою історика за шість років окупації Російською Федерацією в Криму встановлено щонайменше: 43 бюсти; 24 пам’ятні знаки та поклонні хрести; 66 пам’ятників; 4 меморіальні комплекси. Всього не менше 130 пам’ятників. І це більше ніж за весь час перебування Кримського півострову під владою Російської Імперії династії Романових.

«Ми маємо справу із справжнім пам’ятковим бумом, із нав’язування свого символічного простору кримчанам і, навіть, були цікаві моменти намагання грати з допомогою пам’ятників в Криму на міжнародній арені», – констатує Андрій Іванець.

Російська Федерація захоплює символічний простір Криму, мілітаризує півострів. Археологічна спадщина принесена в жертву будівництву великої військової бази в Крим.

Кандидат наук Денис Яшний дослідив якість археологічних розкопок, що були здійснені за час окупації на Кримському півострові.

«…Під час будівництва перших шести черг «Траси Таврида» було знищено, точніше як це формулюється російськими так званими органами влади, «поддано полным археологичесиким исследованиям под стороительство», тобто ці об’єкти було знищено… Повністю або частково знищено 93 об’єкти археологічної спадщини, з них на обліку в Україні, тобто в місцевих списках, перебувало лише 17 об’єктів…

… Ми маємо розуміти, що всі наші державні інституції реагують постфактум – спочатку зруйнували, а потім ми реагуємо. Але справа в тому, що  відомості про те, що будуть проводитися розкопки або буде відбуватися будівництво, вони у відкритих джерелах з’являються за півроку, а то і за рік…  Тому я прошу представників Міністерства культури звернути свою увагу, що в цьому році стартує будівництво восьмого етапу цієї дороги (ред. – «Траси Таврида»). Восьмий етап – це місто Севастополь, це колишня президентська траса, це вхід в місто через Інкерман  – там будуть проводитися археологічні роботи. Дозволи на ці незаконні роботи Міністерство культури РФ вже видало… Мені здається, що на це слід реагувати», – наголосив кандидат історичних наук Денис Яшний.

Він також зазначив, що за 6,5 років РФ видала більше 900 незаконних дозволів на проведення археологічних робіт. Найстрашніше вважає Яшний, що майже 400 з цих дозволів видані на проведення робіт в місцях будівництва.

Археологічні розкопки в Криму наразі проводяться на площі, меншій, ніж площа будівництва. І на площі меншій, ніж площа самого об’єкту культурної спадщини.

Але це навіть ті дослідження, що проводяться в Криму, власне і дослідженнями в науковому плані визнати не можна, бо роботи здійснюються нашвидкоруч, в порушення прийнятих процедур, особами, що не мають належної кваліфікації та без оприлюднення результатів так званих досліджень.

Всі свої дії в рамках культурної політики Російська Федерація прикриває гуманітарними програмами: чи то дослідженнями, чи то науковими проєктами, чи то реставрацією. Проте чи є адекватною відповідь України цим діям агресора? Так, Україною застосовано санкції до юридичних осіб. Україною застосовано санкції до фізичних осіб. Тих, юридичних і фізичних осіб, які здійснюють незаконні археологічні дослідження в Криму. Проте чи цього достатньо?

Виклики, які постали перед нашої державою вимагають від нас комплексної, збалансованої системи протидії агресору.

Юристом громадської організації “Регіональний центр прав людини” Дариною Підгорною проведено дослідження збалансованості і системності державної політики щодо захисту культурної спадщини на окупованій території.

«На сьогоднішній день в Україні діють акти, які є основоположними щодо питань культури і взагалі питань захисту та збереження об’єктів культурної спадщини. Насамперед  – це Закон України «Про культуру», «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини» і всі інші, які пов’язані з цим документи. Вони всі регламентують, є основоположними, діючими і в принципі визначають політику держави в цьому питанні. Але, у нас вже шість років триває конфлікт на території Криму і Донбасу і у зв’язку з цим виникає необхідність додаткового регламентування з боку держави пам’яток, що знаходяться на цих територіях. У нас є перелік деяких актів, які визначають правовий режим ТОТ (ред. – тимчасово окуповані території) і власне політику, але маю зазначити, що в цій позиції, що була висловлена державою не має жодного слова, яке б конкретизувало діяльність держави саме в питаннях збереження та захисту  культурних цінностей, які знаходяться на цих територіях. Там є лише одна фраза, яка визначає політику інтеграцію цих культурних пам’яток вже по завершені періоду окупації і збройного конфлікту…, а це ніяк не впливає і не допомагає врегулювати те, що зараз відбувається в нашій країні», – зазначила юристка.

На думку експертів однією з причин цього є відсутність спеціального органу, відповідального саме за формування політики в сфері захисту культурної спадщини в окупованому Криму, до відповідальності якого варто було б віднести і моніторинг і координацію діяльності інших органів державної влади і громадськості і науковців, а також підготовку необхідних документів . А також матеріалів, необхідних для переслідування осіб, що зазіхають на інтереси України.

«Не може громадянське суспільство замінювати собою державу в таких питаннях… Я підтримую… створення певного об’єднаного державного органу  не розбитого по різних міністерствах. Тому що сьогодні, навіть якщо є одна відповідальна людина в Міністерстві окупованих територій в Міністерстві культури, то найчастіше ми бачимо, що це не взаємодіє між собою. Виникають якісь розбіжності, якісь неузгодження рішення… Мені здається, що ватро було б, наприклад, в рамках Директорату культурної спадщини, або інших органів Міністерства культури  створити якусь об’єднавчу комісію, яка б постійно  діяла… Як представники громадянського суспільства ми пропонуємо можливості до співпраці, ми пропонуємо свою експертну участь у розробці певних нормативних документів або проєктних рішень, там де це можливо…», – зазначила Катерина Чуєва, президент ICOM України.

«… Я сподіваюся, що нам вдасться відновити протягом найближчих півроку, офіційно зареєструвати наш комітет «Блакитного щита». У світі зараз цей комітет виконує моніторингові функції, він пов’язаний з методичною допомогою моніторингу ситуації, що пов’язані зі збройними конфліктами і з культурною спадщиною в надзвичайних ситуаціях. Для України це дуже важливо, тому що у нас відсутня система цивільного захисту, у нас відсутня система допомоги культурній спадщині під час надзвичайних ситуацій, у нас не має навченого персоналу, у нас не має взаємодії з різними відомствами і службами…, які б мали бути дотичними до цієї політики. Ми сподіваємося, що в рамках роботи  ICOM і «Блакитного щита» спробувати ініціювати цілу низку питань і проєктів поставити на порядок денний», – підсумувала президент ICOM України.

Навесні 2020 року Верховна Рада України ратифікувала ІІ протокол до Гаазської конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту.

Імплементація положень цього документу в українське законодавство знову піднімає питання створення такої інституції. Українська держава має здійснювати весь комплекс заходів, направлених на протидію Російській Федерації по знищенню культурної спадщини України в Криму: від моніторингу до документування, від розслідування до притягнення до відповідальності.

Захист культурної спадщини це безпековий чинник. Саме на цьому має будуватися державна політика України щодо тимчасово окупованої території.

Більше інформації про захист культурної спадщини дивіться у програмі «Голос Криму. Культурна спадщина: невійськовий вимір агресії»

SHARE