Володимир Сергійчук: «Росія прийшла і забрала Крим – це точка не повернення. Росія ризикнула взяти на себе такий тягар, який вона не потягне»

610

Радіопрограма «Голос Криму». Гість програми – професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, доктор історичних наук, голова правління українсько-турецького культурного центру «Сяйво» – Володимир Сергійчук. Ведуча – Людмила Боженко.

У 2016 році ви видали книжку «Український Крим» – це вже третє видання, доповнене. Що вас спонукало до написання цієї праці і чому ви обрали для себе тему саме українського Криму?

В.С.: Справа в тому, що одразу після проголошення незалежності України, десь через кілька років, наша діаспора в Канаді створила комітет, який називався Комітет на підтримку Криму. Тодішній його керівник, нині вже покійний, відомий український юрист в Канаді Володимир Данилів, тривалий час шукав, щоб хтось написав книжку про Крим як раз через українське бачення. Він мене знайшов, і я взявся за цю справу, вона мені була і самому цікава. Адже я вже бачив багато архівів, які пов’язувалися з Кримом… І знаючи те, що відносини нашого козацтва з кримськими татарами ще були за довго до відновлення української держави у 20 столітті, перепитії, які були у 1918 році, я взявся за це діло.

Я поїхав до Сімферополя, де кілька разів працював у центральному архіві  АР Крим, був у Севастополі в архіві. Я підняв ті документи, які тривалий час просто лежали – вони не були заховані – просто ними ніхто не користувався. Це дало мені можливість ще 2001 році написати першу книгу… У 2013 році вийшло з друку вже друге доповнене видання, де для мене, як для автора, було важливо дати відповідь тим, я б сказав так, або неукам, або свідомим фальсифікаторам, в тому числі із Сімферополя, які намагалися доводити, що Крим не передавався Україні, а якщо він і передався, то Севастополь вже точно не передавався. Тому довелося перевидати книжку у 2013 році другий раз і водночас вже зробити англійське видання, яке ми передали по дипломатичних місіях, також цю книгу роздавали у Європарламенті депутатам, щоб вони знали справжню історію Криму і його зв’язки з Україною.

І коли сталася ця трагедія, що Крим опинився під окупацією, то зрозуміло, що події, які сталися за ці роки після окупації, змусили мене сказати своє слово, так би мовити додати погляд на історію Криму сьогодні, на його майбутнє, от тому і появилося третє видання…

У книзі мене дуже зацікавив розділ, де ви розповідаєте про українську більшість, яка проживала на півострові у період Кримського ханства. Якими джерелами ви користувалася, звідки така інформація і , власне, як у цей період співіснували українці і кримські татари, як вони будували свої відносини?

В.С.: Про цей період найлегше розказувати, бо я захищав кандидатську і докторську з історії українського козацтва. Тому добре дослідив перебіг відносин між кримськими татарами та  українцями. Відносини між ними, з одного боку, в певний період, були дружні та союзні, а з іншого боку,  – трагічні для українського народу, коли кримські татари, на початку своїх набігів на північ Причорномор’я, … виводили певну кількість українців до Криму.

І от, коли ви поставили питання про більшість, то зрозуміло, що постане й інше: «Звідки це в Криму взялася українська більшість? І де я взяв такі джерела?» Так от, основне джерело – це щоденник турецького мандрівника Евлія Челебі, який 1666 році проїжджав по Чорноморському узбережжю через Кавказ, через Крим, і мав зустріч з кримським ханом, мав зустріч і з іншими кримськими вельможами у Бахчисараї. Саме в цей період відбувався перепис Кримського ханства, і він (Евлія Челебі – ред.) зафіксував наступні цифри:… якщо порахувати всіх українців, то їх вийшло 720 тисяч, а чоловічої статті кримських татар він зафіксував 180 тисяч, про жінок мандрівник нічого не пише,… От скажімо у нього там є, що в Криму є 400 тисяч козаків, … та 200 тисяч дів і Марій, тобто українських дівчат. Саме ці дані дали поштовх зацікавитися цією проблемою більше і зрозуміти, а де ж ділися ці українці. І тут, нажаль, ми мусимо визнати, і це трагедія вже наша, українська, … наші запорожці, особливо тут відзначився отаман Сірко, який у ті важливі, відповідальні моменти нашої історії, коли кримські татари приходили до української державності, як союзники, допомагаючи, наприклад, проти московського царя воювати, в цей час за підказкою московських воєвод йшов в Крим і воював фактично з жінками і дітьми. Нам навіть відомо, що Сірком лякали дітей в Криму.

В чому ж тут наша трагедія? Трагедія в тому, що Сірко забирав під час тих набігів українське населення Криму, вів їх до Перекопу, а на Перекопі казав: «Хто хоче в Крим – на право, а хто хоче в Україну – на ліво». І ті, хто не хотів повертатися в Україну, зокрема молоді люди, які народилися в Криму, він їх ніби відпускав, а коли вони відходили до горизонту, то він посилав козаків, молодих та бездітних, тобто ще безжальних, і ті рубали їх.

І Сірко потім (в літописі Величка, записано), під’їжджав до порубаних тіл (ця подія датується 1675 роком) і казав: «Ви пробачте браття, що я це так зробив. Я це для того зробив, тобто порубав вас на смерть, щоб ви не народили яничарів, які колись прийдуть на Україну». І от через такі витівки Сірка  та йому подібних українське населення Криму стало боятися бути українцями. Вони масово пішли у мусульманську віру, зріклися українства, щоб лишитися в живих.

У своїй роботи ви детально аналізуєте події, які були пов’язані з процес об’єднання Криму з Україною, власне ви берете період з 1918  по 1954 рік, коли ми вже маємо офіційний указ про приєднання Криму до материкової частини України. Зрозуміло, я вже на початку про це говорили, що книга зокрема створювалася для того щоб розвіювати міфи про «исконно русский Крым». На які ключові речі чи події цього періоду ви звертаєте увагу у своїй книзі?

В.С.: Я хочу, насамперед сказати те, що коли я чую заяви з боку росіян, що Крим – це «исконно русска земля», то мені стає смішно. Бо навіть у тому ж щоденнику Евлія Челебі росіяни, московити навіть не згадуються. Там згадуються наші українці.

Я звертаю увагу насамперед на те, і це стосується періоду козацтва, і періоду початку 20 століття, і повоєнного періоду, що Крим економічно без України існувати не може, – це було в різні часи. І тому хоч козаки і воювали з кримськими татарами, але торгівля відбувалася, тому що Крим завжди потребував, особливо продовольчих товарів, з України. Крим, на скільки я пам’ятаю, ще з початку 20 століття себе забезпечує продовольством лише на третину. І в 1917 році спочатку йшлося про те, щоб Крим включити до складу України, так говорила Центральна рада, так говорилося на Всеукраїнському національному конгресі. Але кримські татари тоді забажали мати власну автономію, і один з їхніх очільників, такий Джохар Сейдамет, тричі приїжджав влітку і восени 1917 року до Києва і звертався до Михайла Грушевського, Володимира Винниченка до Симона Петлюри з проханням, щоб Україна погодилася з тим, щоб кримські татари мали власну автономію, тобто державність. І Україна, яка бачила тоді своє майбутнє у федеративній демократичній російській республіці, погодилася: кримські татари будуть мати, ми будемо мати, донське козацтво захотіло теж мати автономію – будемо жити в мирі. Але коли більшовики потоптали ту кримську державність, проголошену в листопаді 1917 року, то стало зрозуміло і самим кримським татарам, що вони не зможуть. І вони (кримські татари – ред.), коли вже прийшло українсько-німецьке військо на весні 1918 року до Криму, вислали делегацію в Синельниково, тобто в район нинішнього Дніпра, з проханням, щоб українське військо брало Крим. Тоді кримські татари наголосили, якщо українське військо братиме Криму, то вони їм нададуть продовольчу допомогу і будуть всіляко підтримувати, тобто вони готові для України працювати.

Однак Німеччина переграла свою політику і змусила вийти українське військо з Криму. Але, коли такий проросійський керівник нової кримської влади генерал Сулейман Сулькевич почав в Криму переслідувати все українське: забороняв українські газети, школи, навіть, забороняв приймати телеграми на пошті українською мовою,  то український уряд, за пропозицією Міністра закордонних справ Дмитра Дорошенка постановив організувати економічну блокаду Криму. Тобто Крим тепер не мав можливості вивозити свої продукти та товари і туди ніхто нічого не міг ввозити. Справа в тім, що без кримських продуктів Україна може прожити, але коли Україна не дала хліба, то в Криму різко підскочили ціни на хліб. Далі більше, постала проблема із свіжою садовиною – з виноградом, з персиками – тими продуктами, які потребували швидкої реалізації. Вивезти цей товар не можна, він швидко псується. Виноград можна було переробити на вино, але Україна не давала цукру, лише тільки на госпіталі та лікарні, санаторії, а для масово використання його не було. Вся ця продукція почала гнити. І тоді власники садів та виноградників, хлібороби півострову прийшли до Сулькевича і сказали: або вирішуй справу з Україною – находь спільну мову, або ми тебе проганяємо. І тоді Сулькевич змушений був просити Київ, щоб там прийняли делегацію кримської проросійської державності з метою обговорити шляхи та умови входження Криму до складу України. Бо стало зрозумілим, що Крим сам існувати не можу…

… А особливо це чітко стало зрозуміло після Другої світової війни. Я б хотів наголосити, що ще в ході війни, коли тільки почали звільняти перші українські села, уже було очевидно, що Хрущов мав домовленість з Сталіним про те, що Крим після війни буде переданий Україні. Бо в архіві лежать документи, які свідчать, що вже з жовтня 1943 року для того були вже підготовлені матеріали.  Потім раптом це все кудись зникло і припинилося. Бо відомо, що євреї з Америки запропонували Сталіну наступну комбінацію: нам дайте можливість пересилити в Крим євреїв, створити так звану кримську Каліфорнію, а ми вам дамо велику позику, бо вам треба відбудовувати народне господарство, і Сталін погодився. І тому, я так думаю, що саме під цю позику він і висиляє кримських татар. …Зверніть увагу на дати, що 11 травня 1944 року звільняється Крим від гітлерівців, і тоді ж ухвалюється таємне рішення Державного комітету оборони про виселення кримських татар. Про це рішення сказали за два дні Першому секретарю ОБКОМУ, а перші секретарі райкомів партії тодішнього Криму не знали до останньої хвили, що буде відбуватися виселення…

Для чого виселили кримських татар, абсолютна більшість з них була ні в чому не винна…. Так от – це готували територію, місце для того, щоб здійснити той план про створення кримської Каліфорнії. Але союзники, коли відкрили другий фронт, так видно з усього, побачили, що затрати величезні, і питання з позикою закрили на невизначений час… Коли цих грошей не стало і в близькій перспективі вони не з’являться, то Сталін різко змінив політику. Керівництво Радянського Союзу  почекало кілька місяців (в Криму тим часом почало все заростати, бо не має хліборобів, не має спеціалістів по кримським екзотичним рослинам, які потрібні для парфумерної та медичної промисловості) і вирішило, що треба когось заселяти, і давай заселяти з російської глибинки та з українського полісся людей… І оце показало, що без татар, яких виселили, Крим одержав страшний удар. І потім все це відчувалось аж до того, поки Крим не передали до України.

Під час свого нещодавнього виступу ви наголошували на тому, що окупація Криму Росією нестала для вас сюрпризом, власне, багато хто зараз про це говорить. Але чи можете ви зараз, як історик, так само передбачити його повернення? Скільки на це піде часу і яким шляхом будемо повертати?

В.С.: Ті події, які розвиваються у зв’язку з окупацією Криму Росією прискорюють загально історичні процеси. Ну і є закон історії такий… – всі імперії розпадаються. Коли вони розпадаються? Тоді, коли в них не вистачає так би мовити метрополії, достатньої кількості внутрішнього валового продукту, тобто сили, внутрішньої енергії, щоб зберігати все те, що забрано силою… Ось вам приклад  – Київська Русь. Київська Русь, яка завоювали величезні простори нинішньої Росії, вона більше століття утримували ці землі, але коли на Наддніпрянщині не вистачило вже сил утримувати ті колонії, завойовані території, то там князькі місцеві почали вже гратися в самостійність, а Київ не мав можливості стримати їх, бо не було сили, не було за що найняти силу чужу, якщо своєї не має, щоб придушити те все.

Другий приклад був такий самий, де економіка вирішує все,  – це розпад Радянського Союзу… Поки Союз мав нафтодолари, то він міг утримувати, а як тільки цей потік надходжень висох, полиці магазинів спорожніли, то відразу розвалився.

Як це (повернення Криму – ред.) може бути? Це може бути несподівано, адже хто міг подумати 19 серпня 1991 року вранці, що через п’ять днів буде проголошена самостійна Україна і розпадеться Радянський Союз – ніхто. Це знає тільки один Всевишній.

Можу сказати, що будь-яка подія може привести, так би мовити, до точки не повернення, але ця точка неповернення вже є. Адже те, що Росія прийшла і ось таким чином забрала Криму – це вже говорить про те, що вона ризикнула взяти на себе такий тягар, який вона не потягне.

Повну версію радіопрограми слухайте за посиланням: радіопрограма «Голос Криму».  Також нагадуємо, що «Голос Криму» виходить в ефірі Українського радіо щонеділі о 8.10.

SHARE