Стас Юрченко: “Коли ми повернемо Крим, важливим повинні бути не емоції, а майбутнє, про яке треба думати вже зараз” (радіопрограма)

874

У нас в гостях кримчанин, журналіст, фахівець у галузі суспільних комунікацій, Станіслав Юрченко.

Ти був одним з активних прибічників кримського Євромайдану. Після окупації ти ще певний час залишався на півострові і бачив те, що там відбувалося через свій об’єктив. Як це було?

С.Ю.: Я не приймав безпосередньої участі у Євромайдані, адже це для мене було не правильно, бо я, як журналіст, не мав права. Мені звісно хотілось, бо ідеї (Євромайдану – ред.) для мене були важливими та правильними… Я був присутнім на багатьох акціях і вважав дуже важливим об’єктивно показувати те, що відбувалось. Це було супер, коли по вулицям Сімферополя йшли десятки, сотні людей з українськими прапорами, говорили українською мовою – це було правильно.

Залишився я там, бо працював мультимедійним редактором, я займаюсь фото та відео зйомкою, а також редагуванням матеріалів, що надходять. Про те як працювати з картинкою на відстані я дізнався лише рік назад, але тоді для мене було важливо піти і зняти все, що мені потрібно. До того ж для мене було важливим відчути зміни, які відбувались, і хочу зазначити, що відчув я це все сповна.

На скільки я знаю… твоя родина вже на той період часу виїхала з Криму, ти залишався там один. Ти кожного дня бачив як відбуваються зміни, зараз пройшов певний час… Можливо було щось таке, що ти не зняв, але зараз про це шкодуєш?

С.Ю.: Я не шкодую за минулим ніколи… Але зміни у сприйнятті ситуації оточуючими, мене дивували. Адже ті, хто залишався проукраїнські налаштованим, вони переставали дивуватися якимось речам, подіям… Це страшно, коли люди, які, нібито, повинні були обурюватися з приводу того, що відбувалось… сприймали події довкола себе як щось нормальне. Я ходив висловлював своє обурення, а мені говорили: «Та чого ти, все ж нормально. Ну подумаєш черговий обшук, черговий арешт, ну посадили хлопців то й що». Мене це бентежило, але ще більше хвилювало, що для людей – це  вже звичайні повсякденні російські реалії.

…Людина звикає до того, що відбувається і вважає – це нормою.

С.Ю.: Так.

Але чому ти не звик до цього?

С.Ю.: Завдяки моїй роботі, адже мені потрібно було залишатися над тим, що відбувалось, над цією ситуацією… Плюсом для мене було також і те, що дуже багато спілкувався з тими кримчанами, хто вже переїхав до Києва. Адже на той момент мої батьки вже переїхали, та й частина редакції також вже знаходилась на материковій частині України. Це все мені допомогло не загрузнути в російських реаліях.

Далі вже було складніше підтримувати цей зв’язок… : потяги з Криму відмінили, їздити ставало дедалі важче –  це було образливо. …Дуже важливим було те, що відчували люди, які добирались до кордонів на Херсонщині. Я пам’ятаю відчуття щастя від того, що ти бачиш цінники в гривнях, ходиш по магазинам і бачиш неймовірний асортимент сирів… тут починається справжня істерика. Адже те, що для Криму є вже делікатесом або чимось недоступним, тут на материку є нормою.

Ти зараз відновив своє навчання. Яка спеціальність у тебе?

С.Ю.: Я перевівся на факультет журналістики з факультету української філології та українознавства. Бо журналістика –  це те чим я займаюсь, що мені цікаво.

Ти перевівся в Таврійський національний університет ім. Вернадського…

С.Ю.: Відновився там, якщо можна так сказати, бо я вже був студентом цього університету і зараз вже продовжую ним бути. І зараз на материковій Україні ми вже разом з університетом. Надзвичайно важливим є те, що цей кримський виш тут відновив свою роботу, адже якщо ми говоримо про майбутнє, то воно якраз… в молоді, в студентах. Я не уявляю собі, що буде зі студентами так званого КФУ, чиї дипломи не визнає світ, не визнає Україна –  це такий собі внутрішньо російський папірець. У них просто не має майбутнього…

Але ж питання не лише в дипломах, питання в тому як викладається, що викладається, навіщо викладається. Ти сподіваєшся, що ТНУ буде дійсно таким університетом, який буде приваблювати кримчан і може зайняти якесь почесне місце серед найкращих ВУЗів України?

С.Ю.: Шанс у нього такий є. В Криму… –  це був кращий університет на півострові, тому туди варто було вступати. Звісно, що у ТНУ є шанс стати одним з кращих в Україні, але ми повинні розуміти, що це питання не одного року…. – це тривалий процес. Але ця машина повинна запрацювати, адже ми повинні показати, що на наш виш є попит, і тоді пропозиції будуть кращими. Також покращувати його якість ми повинні і самі….

Якою ти бачиш свою мрію?

С.Ю.: На справді у видання, де я працюю  – «Радіо Свобода» –  є своя місія, і вона полягає в тому, щоб воно якнайшвидше закрилося.  Але це буде реально тоді, коли в країні буде достатньо вільних медіа, що не залежать, ані від політичних партій, ані від влади, ані від бізнесу. Це ті ЗМІ, які будуть говорити абсолютну правду. Ми займаємось зараз тим, що висвітлюємо події, які відбуваються в Криму, і було б дуже круто, якщо б ми зі спокійною душею могли закритися і йти далі, а той факел, який ми несемо взяли б інші.

Ти віриш, що Радіо Свобода закриється, бо Крим повернеться?

С.Ю.: Питання не в тому, що Крим повернеться і ми закриємось. Буде дуже багато роботи і після цього, тому що у  нас і зараз вже у різних людей різні думки про майбутнє Криму. Згадую, коли ми з колегою проводили міні-інтерв’ю з російським сатириком Шендеровичем, то  він ще півроку тому назад говорив, що маятник завжди гойдається у зворотному напрямку. Тому дуже важливо, що коли ми повернемо Крим не було зворотної історії, яка відбувалася на півострові на піку російської пропаганди… Ми до того моменту повинні навчитися зважувати кожну дію, надзвичайно важливими повинні бути не емоції, а майбутнє, про яке треба думати вже зараз.

Як ти сказав є різні точки зору на майбутнє Криму, то як нам спілкуватися один з одним, щоб розуміти, щоб це було на благо країни, на благо Криму?

С.Ю.: По-перше, прибрати емоції, а по-друге, – особисті амбіції. Варто думати про те, що Крим повинен бути таким собі мультикультурним простором, де всім повинно бути комфортно, але при цьому потреби та бажання одних не повинні обмежувати потреби та бажання інших…

…Які важливі слова ти зараз хотів би сказати для тих, хто має можливість нас сьогодні почути в окупованому Криму?

С.Ю.: Я можу тільки процитувати слова Олега Сенцова: «Ви повинні навчитися не боятися», а також процитую ще слова однієї гарної людини – Єгора Лєтова: «Треба вбити в собі державу». …Коли страх сковує, то обов’язково щось треба робити, не боятися  хоча б думати, мислити… Також потрібно розуміти, що який би не був державний лад, він не повинен залишати відбиток на всьому житті людини, можна жити паралельно з цим і насолоджуватися навколишнім світом та радіти йому.

Повну версію радіопрограми слухайте за посиланням: радіопрограма «Голос Криму»

Також нагадуємо, що «Голос Криму» виходить в ефірі Українського радіо щонеділі о 8.10 на середніх хвилях.

SHARE