UA EN

28 Березня 2024

Культурна спадщина: санкційні механізми та їх роль у боротьбі з Російською агресією

14 травня 2020 року Президент України Володимир Зеленський підписав Указ, яким введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2020 року “Про застосування, скасування і внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)”, яким було застосовано санкції юридичних осіб – закладів культури, науки Російської Федерації, зокрема:

– Державна наукова бюджетна установа “Академія наук Республіки Татарстан”;

– Всеросійська громадська організація “Російське географічне товариство”;

– Федеральна державна бюджетна установа культури “Державний Ермітаж”;

– Федеральна державна бюджетна установа культури “Державний музей образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна”;

– Федеральна державна бюджетна установа науки “Інститут археології Російської академії наук”;

– Федеральна державна бюджетна освітня установа вищої освіти “Московський державний університет імені М. В. Ломоносова”;

– Федеральна державна бюджетна освітня установа вищої освіти “Тульський державний педагогічний університет ім. Л. М. Толстого”;

– Федеральна державна бюджетна установа науки “Інститут історії матеріальної культури Російської академії наук”;

– Федеральна державна бюджетна установа науки “Інститут сходознавства Російської академії наук”, тощо.

Загалом санкції було введено до 24 (двадцяти чотирьох) юридичних осіб Російської Федерації.

Ці санкції стали логічним продовженням застосованих раніше Указом Президента України Петра Порошенка від 19 березня 2019 року №82/2019 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 березня 2019 року “Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)””, яким застосовано санкції, зокрема щодо 23 (двадцяти трьох) фізичних осіб, які були залучені до проведення незаконних пошукових робіт на об’єктах археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини України в Криму.

Щонайменше рішення про застосування санкцій щодо фізичних та юридичних осіб означає блокування їх активів в Україні, припинення культурних обмінів, наукової співпраці, освітніх та спортивних контактів, розважальних програм з іноземними державами та іноземними юридичними особами, анулювання офіційних візитів, засідань, переговорів з питань укладення договорів або угод.

Санкції та Ройтбурд

Цікавою була реакція українського суспільства. Директор  Одеського художнього музею пан Олександр Ройтбурд у спеціальній колонці задався питанням: “Может кто-то объяснить зачем ввели санкции против эрмитажа и музея изобразительных искусств имени пушкина? Насчет мгу и академии наук татарстана у меня какие-то догадки есть, хотя и смутные. но здесь мой разум бессилен.

Окрім питання митець озвучив і важливу тезу, яку ми розглянемо нижче: “...сегодня межмузейное сотрудничество между украиной и россией по понятным причинам практически заморожено. и это объяснимо, хоть вызывает сожаление. но поскольку в нашей коллекции много русского искусства. часто для того, чтобы объяснить контекст наших экспонатов, мы просим российские музеи разрешить нам публиковать репродукции работ из их коллекций, и они нам их любезно предоставляют. мы им очень благодарны, и, в свою очередь, с готовностью делимся с ними имиджами произведений из нашей коллекции.

Допис Олександр Ройтбурда у соцмережі

Власне що більше за все обурило українського митця?

Обмеження можливості співпраці з російськими закладами науки та культури, щодо яких застосовано санкції – руйнування зв’язків, міжмузейного співробітництва, обмеження можливостей використання цінностей, які знаходяться на зберіганні в цих музеях, використання напрацювань, досягнень цих наукових закладів.

Я вважаю це неймовірно прекрасним показником правильності обраних об’єктів щодо яких застосовано санкції, та ефективності застосованих санкцій.

Поясню чому реакція О.Ройтбурда показова – аргументи на захист своєї думки та щирість обурення українського митця повністю відповідає аргументам та щирості обурення російської наукової спільноти, що лунала за рік до описаних мною подій.

Бунт російських науковців

В липні 2019 року організаціями, що підпорядковані Міністерству науки та вищої освіти Російської Федерації, отримано наказ зазначеного Міністерства від 11 лютого 2019 року «Про затвердження рекомендацій по взаємодії з державними органами іноземних країн, міжнародними та іноземними організаціями по прийому іноземних громадян в територіальних органах і організаціях, що підпорядковані Міністерству науки та вищої освіти Російської Федерації».

Буквально за кілька тижнів в серпні 2019 року співробітники науки та освіти Російської Федерації оприлюднили в науковому виданні “Троицкий вариант” заяву Міжрегіонального товариства наукових співробітників РФ з вимогою скасувати наказ: “Таким чином, “рекомендації”, що введені в дію наказом Мінобранауки №1 дск від 11 лютого 2019 року, протизаконні, безумовно шкідливі для вітчизняної науки та освіти, та принижують нас та наших іноземних колег. Цей заздалегідь невиконуваний наказ створює підстави для необгрунтованого переслідування будь якого російського спеціаліста…Ми вимагаємо негайного скасування наказу та притягнення до відповідальності посадових осіб, причетних до його розробки”.

Заяву персонально підписали 679 (шістсот сімдесят дев’ять!) провідних наукових діячів Російської Федерації. Науковці не лише вимагали скасувати наказ, а й притягти до відповідальності осіб, що його розробили.

А доктор технічних наук, професор, завідуючий лабораторією Російської Академії Наук Л.Фрадков звернувся з відкритим листом до Міністра, і лист так само опубліковано в газеті.

Відкритий лист Л. Фрадкова

Що ж обурило російських науковців?

У наказі були закріплені рекомендації щодо співпраці закладів науки з іноземними науковцями. Зокрема наказом Міністерства встановлювалося правило російським науковцям зустрічатися з іноземним науковцем виключно в присутності двох своїх колег та за умови попереднього письмового повідомлення Міністерства про зустріч з таким іноземним колегою. В наказі встановлювалася заборона на використання електронних засобів, пристроїв під час наукових зустрічей, конференції, тощо. Тобто російський науковець мав вимагати від свого іноземного колеги перед участю у заході, зняти планшет, ноутбук, телефон, якщо це смартфон, і годинник, якщо вони прив’язані до телефона.

Цей наказ став свого роду “бомбою, що розірвалася” – публічні дискусії, обурення науковців довгий час не вщухали. Російська наукова спільнота в своїх висловлення не була скупою.

“Дремучєє охранітєльство і бюрократичная мертвєчіна,” – висловився про наказ цитатою Путіна президент РАН, академік А.Хохлов.

Член Презідії РАН академік А.Літвак назвав документ “абсолютно незрозумілим”, поставив під сумнів, що керівництво міністерства читало наказ перед підписанням та заявив, що наказ є поверненням “навіть не в останні радянські роки…, а в часи “залізної завіси” …Прагнення міністерства … призведе до повного руйнування міжнародного наукового співробітництва.”

“Це (ініціатива міністерства – авт.) ще більше знизить роль та значущість російської науки та російських вчених в світовому науковому просторі, яка і сьогодні гнітюче мала,” – заявив голова департаменту розробки безпілотних транспортних засобів компанії Cognitive Technologies Юрій Мінкин, підкреслюючи, що будь які спроби ізоляції російських працівників приведуть лише до посилення відтоку вчених з Росії і ще більшому науковому та технічному відставанню країни (РФ – авт.).

Розуміючи абсурдність і шкідливість вимог, закріплених наказом, Міністерство вимушено було ретируватися та публічно розповсюдило офіційне інформаційне повідомлення про не обов’язковий, а рекомендувальний характер свого наказу, невиразно промимривши про необхідність “обліку зростання міжнародних зв’язків” російських науковців.

Цього було не достатньо. Після інформаційного повідомлення міністерства ситуацію прокоментував сам міністр М.Котюков, пояснюючи прийняття наказу метою “систематизаці роботи по міжнародним проєктам: “…для того, що ми могли бачити базу даних і базу контактів”.

Рівень накалу піднявся на стільки, що це змусило відреагувати і коментувати наказ навіть прес-секретаря Кремля Дмітрія Пєскова: “Якщо це так, як ви процитували, – заявів Пєсков журналістам, – то це виглядає, як перебор.”

Страхи російських науковців – точка прикладення сили

Ви можете запитати, в чому наша цінність спостереження за цими баталіями російських науковців зі своїм Урядом?

Публічна дискусія, яку викликав наказ Мінобразования РФ, виокремила найбільші страхи російської наукової спільноти, а також загрози та слабкі місця самої Російської Федерації.

Абсолютно всі аргументи росіян в публічній боротьбі зі своїм міністерством зводилися до ключової проблеми, яку створив наказ: небезпека розриву відносин, розриву наукової, музейної співпраці, небезпека ізоляції російської наукової та/або музейної спільноти та, як наслідок, – відсталість російської науки порівняно зі світом.

І це фактично те саме, що обурило О.Ройтбурда, який розглядав проблему виключно з позиції директора одного з музеїв України, що після застосування санкцій не зможе отримувати експонати з музеїв окупанта.

Проте, погляд на застосування нами санкцій проти науковців і наукових закладів Російської Федерації з державницької позиції, оцінка наших втрат від застосування санкцій, порівняння з втратами ворога, а також питання гідності – прибирають будь-яку можливість нашій державі діяти інакше. Ми мусимо давати відсіч ворогу всіма можливими і неможливими способами.

Руйнування зв’язків, забуття – це найстрашніше для російських науковців. Це велика загроза безпеці самій Російській Федерації. Відповідно це те, на що має бути направлена наша активність.

Застосування Україною санкцій щодо конкретних юридичних осіб Російської Федерації всьому цивілізованому світу продемонструвало нечистоплотність цих закладів та їх співробітників, зробило їх токсичними. Наше рішення про застосування санкцій висвітлило всьому світові, що ці заклади науки є не зовсім цими закладами. Не по формі, а по своїй суті то є пірати, шахраї, але не заклади науки, бо вони є порушниками основних норм, сталих практик та традицій світової наукової спільноти. Відповідно співробітники цих закладів не науковці. Вони поза законом. Принаймні Українська держава висловилася, що ці особи як юридичні так і їх співробітники – фізичні особи – поза законом.

Що це означає практично? Розпорядження Кабінета Міністрів, якими затверджені пропозиції по застосуванню санкцій, містить третій пункт, який звучить наступним чином: “Міністерству закордонних справ після набрання чинності рішенням Ради національної безпеки і оборони України про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) поінформувати компетентні органи Європейського Союзу, Сполучених Штатів Америки та інших держав з метою розгляду ними питання щодо запровадження аналогічних обмежувальних заходів (санкцій).”

Це означає, що після введення в дію рішення РНБОУ про застосування санкцій зовнішньополітичне відомство нашої країни однозначно виконало вимогу нормативного акту та повідомило наших партнерів, зокрема (щонайменше) компетентні органи Європейського Союзу, Сполучених Штатів Америки про застосування санкцій та їх причини. Мета цього сповіщення в продовженні логіки переслідування порушників режиму тимчасово окупованої території, переслідуванню порушників інтересів України.

І це зрозуміло, бо коли раніше українське суспільство задавало питання “а чому американці/європейці не застосували санкції до тих чи інших компаній?”, то наші партнери ставили зустрічне питання “а що в цьому плані зробили ми?” Застосування нами санкцій до юридичних осіб Російської Федерації в галузі культури це сигнал і перший поштовх для широкого процесу переслідування росіян, які вже не можуть заявити, що вони “поза політикою”. Ми перекинули м’яч на поле партнерів. Далі наше дипломатичне відомство мусить працювати з відповідними відомствами країн-партнерів.

Для чого? Що означатиме застосування санкцій європейцями або Сполученими Штатами Америки, наприклад, до такого закладу як  Ермітаж? Це означатиме, що жодна експозиція з Ермітажу не попаде в Європу, або в США. Це означатиме, що жодна експозиція з жодного європейського музею чи музею США не попаде в Ермітаж. Це означає, що жоден науковець з Ермітажу не попаде на жодну наукову конференцію, науковий форум, круглий стіл міжнародного значення, що жодна робота науковця з Ермітажу не потрапить на шпальти наукових видань Європи та Америки. Це означає, що ціна цього науковця і його праці дорівнює нулю. Він перетворюється з науковця в експерта “лаптєй і шішок”. Ізоляція і забуття.

Юридична площина санкційних механізмів

Генеральний директор Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, член Президії Українського комітету Міжнародної ради музеї (ІСОМ), співзасновник Секції археології та давнього мистецтва ІСОМ України пані Катерина Чуєва підкреслює, що рішення компетентних органів влади України про застосування санкцій перевела проблему незаконних археологічних досліджень в Криму з питання етичного в питання юридичне.

“Ці організації провадять роботи на окупованій території всупереч українському законодавству та міжнародному праву, для них Крим і окуповані території на Донбасі – це Росія. Всю ту частину музейного фонду, яка лишилася там, РФ оголосила своєю,” – зазначає К.Чуєва в коментарі до допису свого колеги О.Ройтбурда в соціальній мережі. “Багато українських науковців з 2014 року не беруть участь в російських конференціях, публікаціях тощо, бо співпраця легітимізує,” – зазначає вона і підкреслює, що “якщо до моменту введення санкцій питання співробітництва лишалося у площині етики, то відтепер перейшло і у площину юридичну.”

Юридична площина, яку згадує пані Катерина Чуєва, прекрасно розкрита речником Посольства США в Україні Деніелом Лангенкемпом, який нещодавно досить популярно роз’яснив механізм дії американських санкцій: «Іноді ми отримуємо запитання: «Якщо я часто веду бізнес із кимось, до кого застосовано санкції, чи слід мені непокоїтись?» Відповідь: «Так». Особи, які надають матеріальну підтримку підсанкційним  особам/організаціям, можуть самі стати об’єктом санкцій.  Відповідь на питання, чи можуть санкції проти фізичної особи також вплинути й на бізнес, яким він або вона володіє, також – «Так», – пояснив речник.

Таким чином, під загрозу попадають не лише ті особи щодо яких застосовано санкції, а й ті, що мають зв’язки з підсанкційними особами. В цьому і міститься юридичний сенс застосування санкцій.

Безумовно, застосування санкцій країнами-партнерами України, зокрема, США, Канадою, країнами Європейського Союзу є метою діяльності України на зовнішньо політичному рівні, тому на це мають бути направленні зусилля дипломатичного корпусу держави.

Чому це цінно для нас? Бо це є спосіб та інструмент тиску на Російську Федерацію для припинення її протиправних дій.

І якщо вищий апарат Російської Федерації на вимогу, на просте публічне обурення своїх науковців фактично відкликало свій супернаказ, то ми розуміємо, що руйнування наукових зв’язків для росіян (і для нас) критично.

Бойовий підрозділ України “Мінкульт”

Міністерство закордонних справ, Міністерство юстиції, інші органи державної влади України мають здійснювати захист культурної спадщини інструментами, в межах визначеної законом компетенції. Проте навряд чи ми маємо моральне право вимагати результатів від названих інституції за наявності бездіяльності базового міністерства в галузі культури, яке не формує первісні матеріали про стан об’єктів культурної спадщини на окупованих територіях. Наслідком такої бездіяльності мінкульту є відсутність належної веріфікованої обгрунтованої інформації в названих вище інституціях.

Обидва санкційних пакета, що були згадані на початку статті, підготовлені не Міністерством культури. Докази щодо порушників зібрані не співробітниками Міністерства культури.

Я розумію, чому правоохоронні органи України, наприклад, не можуть здійснити повідомлення про відкриття проваджень, повідомлення про підозру у вчиненні злочину в сфері захисту культурної спадщини, які українське суспільство жадає. Все просто – наші правоохоронці не мають належних матеріалів, які мав би акумулювати та передавати їм центральний орган виконавчої влади в галузі захисту культурної спадщини і, відповідно, не можуть дати цьому оцінку. Подумайте самі, чи відчуваєте ви велику різницю між такими словами, як “руйнування”, “демонтаж”, “реставрація”, “заміна”, “реконструкція”, “перебудова”? Для людини, яка не є фахівцем з захисту культурної спадщини, ці слова за своїм значенням сутєво не відрізняються. Я, наприклад, не знаю, які дії необхідно розглядати як руйнування пам’ятки, а які ні. Я не знаю, які дії є корисними для збереження об’єкта культури, а які його приводять до знищення, або втрати цінності.

Саме тут постає роль міністерства культури – бути інституцією що системно і послідовно формує звіти, повідомлення, оприлюднює матеріали про ситуацію з культурною спадщиною в Криму, в яких описує, що саме відбулося, і що це означає, хто саме це здійснив і які це несе наслідки для стану культурної спадщини в Криму. Мінкульт має щоденно роз’яснювати і українському суспільству і світовій спільності, чим діяльність таких “науковців”, “культурних діячів” Російської Федерації і афілійованих з ними осіб загрожує інтересам держави Україна.

Закон України “Про національну безпеку” визначає загрози національній безпеці України як “явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України.”[6]

Відповідно, дії Російської Федерації, що направлені на знищення та/або привласнення культурної спадщини України на окупованій території, є загрозою національній безпеці України.

Таким чином, питання культурної спадщини на окупованих територіях ми маємо розглядати як безпекове питання. Захист культурної спадщини на окупованих територіях, переслідування фізичних та юридичних осіб, чиї дії несуть загрозу є інструментом відсічі військової агресії Російської Федерації.

Міністерство культури (як і інші міністерства в своїх сферах відповідальності) має вийти з ролі спостерігача і стати окремим “бойовим” підрозділом держави в боротьбі з окупантом. Для цього необхідно просто виконувати завдання, що вже визначені Мінкульту діючим законодавством. Мінкульт має здійснювати постійний моніторинг стану збереження культурної спадщини України на окупованих територіях, стану дотримання Російською Федерації норм міжнародного права щодо охорони культурної спадщини на окупованих територіях, і щомісяця, щокварварталу видавати публічно звіти про результати моніторингу. Лише за таких умов у суспільства з’являється об’єктивна інформація про стан збереження культурної спадщини. І лише за таких умов з’являється дискурс. Тоді наше суспільство насправді може усвідомити і відчути, що в Криму наша спадщина, що наша спадщина – це наші інтереси, що спадщину треба досліджувати, що знищення пам’яток культурної спадщини в Криму треба документувати. І якщо у міністерства культури на сьогодні не вистачає спроможності, то щонайменше має бути чітко артикульовано бажання служити своїй державі. Саме за таких умов на допомогу прийдуть науковці, які не працюють в органах державної влади. На жаль, поки і моніторинг стану культурної спадщини, і оприлюднення інформації про виявлені порушення і документування фактів знищення культурної спадщини  виконують лише представники громадянського суспільства. Проте, нагадаю, що волонтери лише підтримують спроможність держави, але не замінюють її інституції.

Особисто я дуже хотів би побачити ще одне нове рішення України про застосування санкцій щодо російських наукових, музейних, археологічних інституцій за знищенні на окупованій території об’єкти культурної спадщини; за протиправні розкопки; за привласнення наших культурних цінностей; за вивезені з Феодосії картини І.Айвазовського; за зруйновані сходинки на гору Мітрідат в Керчі; за встановлений росіянами в Сімферополі пам’ятник “вєжлівим людям” та за знищений пам’ятник гетьману Петру Сагайдачному в Севастополі; за так звані форуми і конференції так званих науковців, які Російська Федерація організовує в окупованому Криму. Водночас важливо, щоб цей санкційний пакет нарешті був підготовлений саме Міністерством культури.

Сергій МОКРЕНЮК,

керівник аналітичного  напрямку ГО “Регіонального центру прав людини”

Інформаційний партнер редакція газети “Кримська світлиця”