Кривавий продукт Кремля на експорт – створення військових конфліктів. Товар з печаткою «Зроблено в Росії»

100

Намагаючись збити градус незадоволення міжнародної спільноти російською окупацією Криму, а також підтримки рішенням «Кримської платформи», закликаючої до деокупації півострова, глава МЗС РФ вирішив відвести в сторону дискусію, говорячи з трибуни ООН про те, що в березні 2014 р. «кримчани скористалися правом на самовизначення». Досвідчений дипломат добре знає, що нема права на самовизначення у жителів політико-географічних регіонів, тому що кримчани не є народом, а насаленням півострова. Як не є народом сибіряки чи забайкальці в Росії, які використовуючи схему Кремля могли б «самовизначитися» при попердньому входженні іноземних військ особливого призначення без знаків розрізнення, скажімо з якоїсь сусідньої країни. Але С.Лавров, очевидно, не відчуває небезпеки навіть для самої Росії, пропонуючи узаконити окупацію як якийсь міжнародно-правовий акт з самовизначення.

Світова громадськість добре знає, що без захоплення спецназом ГРУ ГШ РФ будівель уряду та парламенту автономії не могло бути і мови про відставку кримського уряду та проведення референдуму на протязі декількох тижнів. Потрібно не забувати, що тоді не було кворуму депутатів Верховної Ради Криму, які начебто прийяняли такі рішення, а ті, що були присутні – збиралися російською розвідкою по всьому Сімферополю і звозилися на голосування під дулами автоматів. Адже в будинку кримського парламенту крім російського спецназу нікого не було. Це Лавров хоче продати як «самовизначення кримчан», а йому ніхто не вірить і дивується нахабності Кремля. Керував операцією по звезенню кримських парламентарів та маніпуляцією голосами депутатів ВР АРК, розвідник зі стажем, якого виганяли з низки європейських країн за підривну роботу, О.Белавенцев. Він, якраз, і став першим представником президента РФ на окупованому півострові.

При цьому В.Путін на спільному засіданні двох палат парламенту РФ, з приводу захоплення півострова та наміру його анексії через рішення російської Думи в березні 2014 р., раптом згадав, що кримчани «змогли самовизначитися» як це було в Косово. Тільки забув російський президент, що референдум в Косово готувався більше року, там були сотні спостерігачів від десятків парламентів світу та найавторитетніших правозахисних організацій, не було окупаційних військ з сусідньої Албанії та не ставилося питання про приєднання до Албанії. А проведенню референдуму передували трагічні події 1999 р., коли зі своїх домівок було вигнано 1,5 млн. косоварів, які вимушені були втікати в сусідні країни, створивши міграційно-гуманітарну кризу планетарного масштабу. Навіть за таких умов Україна не визнала незалежність Косово.

Для того, щоб міжнародна спільнота менше говорила про окуповані Крим та частину Донбасу, Кремль з наполегливістю намагається створити лінію конфліктів на західних Балканах. На кордоні Сербії та Косово зараз дуже тривожно і усім видно, як Росія намагається розпалити військове зіткнення. Туди прибув російський посол та військовий аташе з Белграду для провокування розгортання конфлікту, а ніяк не стримування. Це небачений у світовій практиці за своєю нахабністю та цинічністю дипломатичний демарш. В цей час в Боснії проросійський політик М.Додік дуже старається при допомозі Москви розхитати ситуацію, заявляючи про готовність Республіки Сербської (РС) до виходу зі складу БіГ. Хотів би нагадати, що М.Додік був виведений на вищу політичну орбіту Боснії завдяки США. Але пізніше він явно змінює орієнтацію на жорстко прокремлівську, завів в Республіку Сербську московський капітал, що скупив головні підприємства РС, поставивши на чолі нового менеджменту російських розвідників зі стажем. Тоді з М.Додіком працював російський посол Боцан-Харченко, який зараз очолює дипмісію в Белграді і підбурює Сербію до військового конфлікту з Косово. В Чорногорії Москва теж хоче взяти реванш, навіть не дивлячись на те, що ця країна увійшла до НАТО. Там Кремль теж провокує громадські зіткнення, а ідея проста: створити низку конфліктів у центрі Європи. Питання окупованих Криму та частини Донбасу тоді відходять на другий план, а Росія з’являється на Балканах як своєрідний миротворець та переговірник, потрібний для врегулювання конфліктів. Тільки скільки це може принести смертей та горя? Однак Москву це не хвилює, адже ситуація вже не раз апробовувалася тут на Балканах в 90-і рр., як і в Придністров’ї, Грузії, Азербайджані, та, звичайно, в Україні.

Кремль знає, що він робить, адже займається своєю улюбленою справою – розпалюванням військових конфліктів. Війна, ненависть та нестабільність стали головними статтями експорту московської політики. Тому міжнародному співтовариству пора зробити висновки відносно країни-постачальника головних військових конфліктів в усьому світі, де всюди стоїть клеймо: «Зроблено в Росії».

Олександр ЛЕВЧЕНКО, експерт, посол України в Хорватії 2010-17 рр.

 

 

SHARE