КРИМСЬКА СТУДЕНТСЬКА І НАУКОВА СПІЛЬНОТА У РОСІЙСЬКІЙ ВІЙНІ ПРОТИ УКРАЇНИ

538

Колектив редакції газети “Кримська світлиця” підготував ще один матеріал, цього разу про становище студентів та позицію науково-педагогічного складу в Криму з огляду на останні події.

З моніторингового огляду  ситуації в Криму далеко не всі хлопці та дівчата на окупованих територіях підтримують російське збройне вторгнення до України, і далеко не всі хочуть бути гарматним м’ясом у війні проти своєї держави. Останнім часом фіксуються випадки «дезертирства» примусово мобілізованих молодиків або з окупаційних військових частин на території Криму, або вже безпосередньо під час бойових дій на материковій Україні. Протест може бути висловлений і мирним шляхом. Так, 6 березня кримські поліціянти відзвітували про затримання 17-річного студента, що приїхав на канікули до Сімферополя (не уточнюється, звідки саме), де розмалював фарбою пам’ятник російським окупантам неподалік від будівлі Верховної Ради АР Крим; з хлопця узяли підписку про невиїзд, йому загрожує покарання за статтею про вандалізм.

У матеріалі повідомляється про появу в Криму листівок, у яких висловлюється протест проти війни. Крим не мовчить, і не останню партію ненасильницького спротиву окупації та збройній агресії проти України може грати саме молодіжна спільнота.

Більше читати за посиланням: “Кримська світлиця” або в статті “КРИМСЬКА СТУДЕНТСЬКА І НАУКОВА СПІЛЬНОТА У РОСІЙСЬКІЙ ВІЙНІ ПРОТИ УКРАЇНИ”

Від самої окупації Кримського півострова та окремих районів Донецької та Луганської областей 8 років тому РФ проводить активну заміну української ідентичності юних і молодих мешканців цих регіонів на російську або принаймні «республіканську» шляхом фактичної заборони на вивчення української мови, літератури й історії та впровадження російської пропаганди і мілітаризації у навчальний процес. Якщо держава-окупант усупереч міжнародним конвенціям не гребує «обробляти» школярів, ба навіть вихованців дитячих садочків,  – то годі й казати про студентську молодь, а відтак і про науково-педагогічний склад кримських «вищих навчальних закладів». Процеси ідеологізації кримської освіти і науки, фактично вирваної з міжнародного контексту ще після так званої «російської весни», значно посилилися останнім часом, коли 24 лютого 2022 року президент держави-агресора Володимир Путін дав старт повномасштабній збройній атаці України.

 

Слід зазначити, що російська академічна спільнота в різні часи заявляла протест на спроби влади «закрутити гайки» всередині країни або «наводити лад» за кордоном – як, наприклад, в Україні у 2014 році. Поточна ситуація теж не стала винятком. 24 лютого, у день відкритого вторгнення РФ до України, російські вчені та наукові журналісти розпочали збір підписів під відкритим листом проти путінської «денацифікації» України; станом на момент підготовки матеріалу їх було близько 8 тисяч. Спочатку текст листа з’явився в електронній версії газети «Троицкий вариант – Наука»; пізніше редакція заявила, що хоч у ньому й нема нічого кримінального, однак його доведеться прибрати з сайту з огляду на нове законодавство держави-агресора, яке змушує називати чорне білим. Спочатку було видалено текст листа і залишено підписи під ним, однак згодом сторінку було видалено взагалі. Текст листа можна відшукати в інших джерелах – наприклад, на сайті Об’єднання наукової дипломатії Європейського Союзу.[1] Підписанти заявили рішучий протест проти воєнних дій, розпочатих збройними силами РФ на території України. «Цей фатальний крок веде до величезних людських жертв і підриває засади усталеної системи міжнародної безпеки. Відповідальність за розпалювання нової війни у Європі цілком лежить на Росії. Ця війна не має жодних розумних виправдань. Спроби використати ситуацію на Донбасі як привід для розгортання військової операції не викликають жодної довіри. Цілком очевидно, що Україна не становить загрози для безпеки нашої країни. Війна проти неї несправедлива і відверто безглузда. Україна була і залишається близькою для нас країною. В багатьох з нас в Україні живуть родичі, друзі та колеги за науковою працею. Наші батьки, діди та прадіди разом воювали проти нацизму. Розпалювання війни заради геополітичних амбіцій керівництва РФ, яким рухають сумнівні історіософські фантазії, є цинічною зрадою їхньої пам’яті. Ми поважаємо українську державність, яка тримається на демократичних інституціях, що реально працюють. Ми з розумінням ставимося до європейського вибору наших сусідів. Ми переконані у тому, шо всі проблеми у відносинах між нашими країнами можуть бути вирішені мирним шляхом. Розпочавши війну, Росія прирекла себе на міжнародну ізоляцію, на становище країни-вигнанки. Це означає, що ми, вчені, тепер не зможемо нормально займатися своєю справою, оскільки проведення наукових досліджень неможливе без повноцінної співпраці з колегами з інших країн. Ізоляція Росії від світу означає подальшу культурну та технологічну деградацію нашої країни за цілковитої відсутності позитивних перспектив. Війна з Україною – це крок у нікуди. Нам гірко усвідомлювати, що наша країна, яка зробила вирішальний внесок у перемогу над нацизмом, зараз стала палієм нової війни на європейському континенті. Ми вимагаємо негайної зупинки всіх військових дій, спрямованих проти України. Ми вимагаємо поваги до суверенітету та територіальної цілісності української держави. Ми вимагаємо миру для наших країн», – йдеться у тексті звернення.

 

Цілком очікуваним було те, що на противагу підписантам цього листа в науковому середовищі РФ знайдуться особи, які цілком і повністю підтримають путінську агресію проти України та виступлять проти своїх тверезо мислячих колег у дусі сталінських колективних осудів. Так само цілком очікуваним було й те, що на окупованих РФ територіях знайдуться «науковці», які ще з 2014 року прагнуть бути «святішими за Папу Римського» – точніше, ще більшими імперськими шовіністами, ніж сам Путін. Так, 4 березня на сайті Російського Союзу ректорів з’явилося звернення членів цієї організації з підтримкою «рішення Росії» (в особі Путіна) «завершити нарешті восьмирічне протистояння України та Донбасу (sic! – авт.), домогтися демілітаризації та денацифікації України і цим захистити себе від воєнних загроз, що зростають».[2] У ректорському корпусі РФ запевнили, що протягом багатьох десятиліть розвивали та зміцнювали російсько-українські наукові та освітні зв’язки і «дбайливо ставилися одне до одного», а спільні дослідження «зробили величезний внесок у світову науку» – і, мовляв, саме тому «багаторічна трагедія на Донбасі особливим болем і гіркотою відгукується у серцях» російських ректорів. Саме тому, виявляється, для них «дуже важливим є у ці дні підтримати нашу країну, нашу армію, яка відстоює нашу безпеку, підтримати нашого президента, який прийняв, можливо, найскладніше у своєму житті, вистраждане, але необхідне рішення» щодо фактичного геноциду громадян України. При цьому російські ректори закликали один одного не забувати і про свій основний обов’язок – вести безперервний навчальний процес, а також виховувати у молоді «патріотизм і прагнення допомагати батьківщині». «Університети завжди були опорою держави. Наша пріоритетна мета – служіння Росії та розвиток її інтелектуального потенціалу. Зараз як ніколи ми повинні продемонструвати впевненість і стійкість в умовах економічних та інформаційних атак, дієво згуртуватися довкола нашого президента, своїм прикладом зміцнюючи у молоді оптимістичний дух і віру в силу розуму, вселяючи надію на швидке настання миру», – йшлося у тексті звернення. Підписантами цього листа, серед інших, стали також «ректори» двох кримських «вишів», створених після російської окупації півострова, – Андрій Фалалеєв, який очолює «Кримський федеральний університет імені В.І. Вернадського» («КФУ»), та Володимир Нечаєв, який керує «Севастопольським державним університетом» («СДУ»). До цих двох типів ми ще повернемося.

 

7 березня на сайті севастопольського «інституту природно-технічних систем» («ІПТС») з’явився відкритий лист представників «наукових установ» окупованих АР Крим і м. Севастополя до президента Російської академії наук (РАН) Олександра Сергеєва[3], що став відповіддю на вже згадане звернення російських вчених і наукових журналістів від 24 лютого. На думку доморослих кримських «науковців», викладені доводи є «виключно необ’єктивними та продиктованими або незнанням і невірною оцінкою ситуації, або особистою зацікавленістю окремих довколанаукових діячів, міцно пов’язаних із західними структурами». Підписанти запевнили, що «бачили зсередини, як в Україні зростала ненависть до всього російського ще до подій 2014 року і як вона зросла за експонентою після подій на Майдані» (?), і пояснили цю «ненависть» не збройною агресією РФ проти України та окупацією її територій, а «велетенських масштабів інформаційно-психологічною операцією проти Росії, спрямована на підрив нашої країни як основного оплоту спротиву глобалізації та агресивно-ліберальному (виділення взаємовиключних параграфів наше – авт.) порядку денному». Автори висловили великий жаль, що теперішня Україна, мовляв, не «мила, колись братня республіка з дружнім народом, гарною мовою, дивовижними піснями та подібними традиціями» (тобто не зводить свій порядок денний виключно до «шароварно»-етнографічного декору в тіні «старшого брата»), і що «не залишилося вже ані гоголівської Малоросії, ані радянської України – оплоту індустріалізації, науки та культури»: на їхню думку, наразі Україною керують «абсолютно агресивні неотесані збройні формування націоналістів, створені під керівництвом західних «партнерів», щоб вбивати росіян – що вони й робили останні 8 років на Донбасі, порушуючи всі можливі угоди». У ЗСУ ж кримські «науковці» вбачають «терористів, що утримують міста під прикриттям заручників – мирних громадян». З огляду на свої марення вони запевняють, що вважають путінську «демілітаризацію та денацифікацію» України «абсолютно правильними», оскільки вже більше не мають сил «не помічати нацизму та наступальної русофобії». «Колективний Захід миттєво скинув маски і показав свою давню русофобську сутність, коли пропаганда нацистських батальйонів на Заході припинила бути забороненою (?! – авт.), а абсолютно справедливі заперечення Росії піддані ретельній цензурі. Наші студенти, спортсмени, бізнес – миттєво відчули, що залишатися самими собою можливо лише вдома, а за кордоном від нас вимагають негайного зречення своєї батьківщини, її історії, традицій, героїв. Для будь-якого адекватного громадянина це не може бути ціною за право бути «рукоподаваним» на Заході, наші батьки та діди не зламалися під тиском фашизму 80 років тому. Не пристало нам ставати зрадниками й зараз. Тому ми заявляємо про цілковиту підтримку дій нашої країни, дій нашого президента з демілітаризації та денацифікації території, що прилягає до наших кордонів», – заявили автори листа, що фактично висловили згоду з цілковитою самоізоляцією тоталітарної країни-агресора разом з окупованими нею територіями.

 

Слід відзначити ще один момент. Якщо звернення російської наукової спільноти звід 24 лютого з осудом військової агресії РФ проти України, як вже зазначалося, підписали близько 8 тисяч осіб, то з «колективним осудом» цього листа в Криму виступили лише семеро місцевих «науковців» – «директор» перетвореного на «національний науковий центр РАН» Нікітського ботанічного саду Юрій Плугатар, «директор інституту біології південних морів імені О.О. Ковалевського РАН» Роман Горбунов, «директор морського гідрофізичного інституту РАН» Сергій Коновалов, «директор інституту природно-технічних систем» Вероніка Маслова, «директор всеросійського національного науково-дослідного інституту виноградарства та виноробства «Магарач» РАН» Володимир Ліховской, «директор науково-дослідного інституту сільського господарства Криму» Володимир Паштецький та «директор інституту археології Криму РАН» Вадим Майко. До слова, підпис останнього за деякий час зник зі сторінки, на якій було розміщено звернення, однак її первинна версія збереглася у кеші Google[4] і її вдалося заархівувати.[5]

 

Зацікавлення викликає також установа, на сайті якої було розміщене це звернення. Заснований у 2000 році в Москві Державний південний науково-дослідний полігон РАН протягом свого існування зазнав кількох реорганізацій і зрештою у 2012 році був перетворений на Інститут природно-технічних систем РАН, який наказом Федеральної агенції наукових організацій від 19 грудня 2014 року було переведено до окупованого Севастополя, а наказом Путіна «Про структуру федеральних органів виконавчої влади» №215 від 15.05 2018 р. було передано у підпорядкування Міністерства науки та вищої освіти РФ через усунення згаданої агенції.

 

Переважно кримські «установи» освіти і науки не висловили власної позиції щодо російського повномасштабного вторгнення до України, лише висловивши свій «одобрямс» на розпорядження вищих організацій. Так, севастопольська філія Московського державного університету (МДУ), що діяла в місті ще до його російської окупації, 2 березня розмістила на своєму сайті[6] опубліковане того ж дня, але прийняте ще 28 лютого звернення членів Вченої ради МДУ[7], які закликали гідно пройти «складні для країни часи», які настали після рішення Путіна ввести свої війська до України. «Ми гостро переживаємо те, що відбувається, однак впевнені, що пройти цей період ми мусимо по-університетськи гідно, дотримуючись принципів високої академічної культури та етики. Ми передбачаємо труднощі, пов’язані з розвитком наукової інфраструктури, проведенням спільних міжнародних досліджень, публікуванням статей у закордонних наукових журналах. Московський університет продовжить розвивати свої міжнародні зв’язки, що складалися десятиліттями, переконуючи надійних партнерів у необхідності продовження спільної праці над пошуком відповідей на глобальні виклики, а також в ім’я збереження світової наукової спадщини. Вчена рада Московського університету висловлює впевненість у тому, що університетська корпорація спільними зусиллями подолає тимчасові труднощі, забезпечить безперервність освітніх і наукових процесів та досягнення національних цілей розвитку Росії», – йшлося у тексті.

 

Не визначився власною позицією і «Кримський університет культури, мистецтв та туризму», що 9 березня на своєму сайті розмістив[8] звернення 169 діячів культури, науки та мистецтв Криму до російської культурної громадськості та «співвітчизників», текст якого з’явився 4 березня на сайті кримського «міністерства культури».[9] Підписанти назвали народи Росії та України «братніми» і розповіли про те, як вони тривалий час були «безпосередньо всередині процесів, які зрештою призвели до таких сумних наслідків» – мовляв, майже чверть століття від моменту розпаду СРСР вони споглядали, як Україна «зусиллями її політиків поступово перетворювалася на анти-Росію»; цей процес сягнув піку «на Майдані, який завершився державним переворотом у Києві», після чого нова влада «готувалася розправитися» з кримчанами, які «виступили проти перевороту і у 2014 році зробили свій вибір – бути разом з Росією», після чого отримали від офіційного Києва «блокади, провокації та спроби терактів», які якраз-таки до російської окупації Криму були нечуваним явищем на півострові. Автори листа пролили трохи крокодилячих сліз за мешканцями Донбасу, які «заплатили тисячами жертв за свій вільний вибір и небажання підкорюватися нацистам» і заради яких Росія нібито просто змушена була розпочати війну проти України, аж доки з її землі не зникнуть міфічні «нацисти, що бажають знищити всіх незгодних з ними». Свій «російський вибір» підписанти пояснюють тим, що «не може мати іншого вибору людина, яка не втратила совісті та елементарних понять про добро і зло», а також тим, що Крим за роки окупації РФ буцімто «перетворився на процвітаючий регіон», для якого за 8 років Росія зробила нібито більше, ніж Україна за 22 роки. Лист завершується просто-таки шизофренічним абзацом: «Закликаємо всіх підтримати нашого президента, наші збройні сили, Росію! Ми впевнені, що й на Україну чекає світле майбутнє без нацизму та воєнщини. Дим гармат розвіється і сонце відродження зійде. Ми готові до відновлення повноцінної взаємодії. Ми чекаємо на наших братів-українців у гостинному кримському домі».

 

Багатьох осіб, що підтримали це звернення, об’єднує одне: свої високі та почесні звання та посади, а також республіканські та державні премії вони отримували якраз від «нацистської» України, що понад 20 років тільки те й робила, що «пригноблювала їхній російський дух» (незважаючи на національне різноманіття списку). Серед підписантів цього листа є доволі-таки цікаві особистості – «міністр культури республіки Крим» Тетяна Манєжина, колишній режисер Кримського академічного українського музичного театру Володимир Косов, що сприяв окупантам у Криму з 2014 року, колишній актор цього театру, улюбленець публіки Валерій Карпов, а також «доцент КФУ» Андрій Нікіфоров, який ще у 2017 році публічно закликав до винищення українців: «Кожен, хто називає себе українцем, хворий. Але не кожен хворий на сказ. Деякі – лише на коросту. Але якщо цю коросту українствуючих не лікувати, вона переходить у більш важкі стадії захворювання – аж до сказу. Цілковите одужання – лише у цілковитій і остаточній відмові від українства. Це не означає, що всіх «українців» слід убивати мов скажених собак. Лише скажених. Решту треба намагатися вилікувати. Але – з безжальним знищенням тих, хто все-таки сказиться».[10] Напередодні російської окупації Криму, 24-25 лютого 2014 року Нікіфоров, а також Косов і «генеральний директор Центрального музею Тавриди» Андрій Мальгін, що також є підписантом згаданого звернення, разом з іншими кримськими громадськими діячами сформували «лист п’ятнадцяти» до голови Верховної Ради АР Крим Володимира Константінова, в якому запропонували повернутися до кримської конституції 1992 року та провести референдум щодо статусу Криму; за словами Константінова, цей лист став «юридичною підставою для початку роботи з проведення референдуму» в Криму, вже де-факто окупованому РФ. Згодом підписанти листа створили «рух 25 лютого», основною метою якого стало недопущення до кримської влади «носіїв проукраїнських ідей».

 

Окупант не може не пам’ятати, що молодь, особливо студентська, в усі часи була найбільш активним соціальним прошарком. Відтак наразі, коли РФ фактично стала на рейки воєнної диктатури, вживаються всі спроби втримати цей прошарок, як і решту населення, у сталевих рукавицях. Так, після повномасштабного вторгнення російських збройних сил в Україні як на території держави-агресора, так і на окупованих нею територіях педагогічні працівники за вказівкою «згори» заходилися обробляти батьків учнів та студентів, аби ті застерігали своїх дітей не лише від протестної активності, а й пильнували, аби ті отримували всю інформацію виключно з «офіційних» джерел. По правді кажучи, це нагадує практики наразі вже мало кому відомої секти «догналітів» (яка, до слова, має зв’язки з державою-агресором), для адептів якої єдиними дозволеними джерелами інформації в інтернеті є ресурси їхньої «церкви». Доходить до того, що кримських вчителів, як і будь-яких інших працівників бюджетної галузі, змушують робити на своїх сторінках у соцмережах пости на підтримку Путіна, збройних сил РФ та «денацифікації» України, яку ті проводять, і потім звітувати про це «керівництву». Причому ці акції поширюються передусім на тих, кому «не соромно бути росіянами».

 

Неможливо не згадати прийнятий російським урядом «закон про фейки», який Путін підписав 4 березня. Фактично депутати Державної Думи РФ прийняли поправки до Кримінального кодексу РФ, згідно з якими каратиметься поширення правдивої інформації щодо дій російських окупантів в Україні. За словами голови Держдуми В’ячеслава Володіна, це було зроблено для того, щоб «захистити наших вояків, офіцерів та правду». Поширення зазначеної інформації тягнутиме за собою штраф від 100 тисяч до 1,5 мільйона рублів або позбавлення волі на термін від 3 до 15 років. Заклики до впровадження санкцій проти РФ каратимуться штрафом до 500 тисяч рублів або позбавленням волі на термін до 3 років. Відповідні поправки були прийняті до Кодексу про адміністративні правопорушення РФ: публічні дії, спрямовані на «дискредитацію» Збройних Сил РФ і публічні заклики до припинення війни (!) каратимуться штрафом від 30 до 100 тисяч рублів (в окупованому Криму вже є перші оштрафовані), а заклики до впровадження санкцій проти Росії – до 50 тисяч рублів.[11] Тож тепер у кримських «вишах» студентів посилено навчають «виявлення та співставлення фактів» і «вміння відрізняти їх від хибної інформації», а також «формують критичне мислення підростаючого покоління» та ознайомлюють студентів з «основними стратегіями й тактиками інформаційного впливу». Ба більше: «СДУ» хвалиться своїми молодіжними «кіберзагонами» павліків морозових, що посилено вишукують у соцмережах «екстремістські» матеріали.

 

Серед іншого, студентам протягом березня активно промивають мізки різноманітними «уроками історичної правди» та «розмовами про мир», під час яких пояснюють їм, чому Путін «прийняв правильне рішення» щодо «денацифікації» ракетами та бомбами українських пологових будинків, шкіл, дитсадків, житлових кварталів та інших об’єктів соціальної інфраструктури, а також чому «фашистська» Україна повинна бути стерта зі світової мапи. Молодь намагаються переконати в тому, що Україна та її західні партнери «поширюють усіма доступними каналами облудну, непідтверджену та провокаційну інформацію» щодо російської агресії, таким чином «розгортаючи проти Росії, президента й армії (у джерелах ці слова подані з великих літер, чимось нагадуючи до болю знайоме «ein Volk, ein Reich, ein Führer» – авт.) масштабну інформаційно-психологічну війну». «Брехня, що поширюється в інформаційному просторі, фактично є зброєю масового ураження, націленою на всіх нас, на наші мізки та серця, і передусім – на підростаюче покоління», – переконують вихованців кримські педагоги, вочевидь, отримавши «рознарядку» з якогось новоствореного російського «міністерства правди». До того ж, юнакам, чиє дитинство минуло в українському Криму, допомагають «сформувати власну позицію щодо спецоперації в Україні», переконуючи їх, що Україна та Росія є «двома частинами єдиного історичного та духовного простору», а їхні «братні» народи «мають подібні цінності, літературу, культуру та мову, разом пережили багато щасливих і складних періодів історії, ніколи не були ворожими, і хочеться вірити, що цього станеться». Нема слів.

 

Крім педагогів, «формувати особисту думку» про війну РФ проти України кримським студентам допомагають також «видатні особистості» – такі, наприклад, як «сенатор Ради Федерації РФ від Севастополя» Катерина Алтабаєва,  що гастролює по школах і «вишах» у рамках марафону «Русская весна в Севастополе». Зокрема, 3 березня вона відвідала «севастопольську філію Російського економічного університету ім. Г.В. Плеханова», де поділилася зі студентами своїми спогадами та враженнями від «російської весни» в Криму.[12] Того ж дня про «повернення Криму до рідної гавані» студентам медичного коледжу в Євпаторії розповідали «герої кримської весни» – «заступник голови державної ради республіки Крим» Володимир Бобков, «заступник голови адміністрації Євпаторії» Іван Просоєдов, «голова комітету з питань соціальної політики, освіти, культури, спорту та молоді Євпаторійської міської ради» Ніна Пермякова, «командир євпаторійської афганської роти народного ополчення» Олександр Куракін та «голова зонального центру ДБУ «Кримпатріотцентр» Костянтин Гуля.[13]

 

Також 3 березня зі студентами факультетів економіки, політології та юриспруденції «КФУ» в режимі відеоконференції поспілкувався аж сам «постійний представник республіки Крим при президенті РФ», він же «заступник голови ради міністрів республіки Крим» Георгій Мурадов, який зазначив, що про війну з Україною Путін попереджав під час Мюнхенської конференції з безпеки, яка відбулася 10 лютого 2007 року. Російська окупація Криму у 2014 році, на думку Мурадова, започаткувала «радикальні зміни світобудови, пов’язані з відновленням статусу Росії як сильної суверенної держави». Також він заявив, що «російська цивілізація», на відміну від західної, «ніколи не утискала культуру, мову та віру інших народів і дбайливо зберігала їхню національну ідентичність» – і «чудовим» прикладом у цьому плані є тотально упосліджена українська громада Криму. На додачу Мурадов переконував слухачів, що Росія не воює з Україною, а «захищається від тих, хто взяв Україну в заручники» (!).[14]

 

Наступного дня «представник Криму при президенті РФ» «рішуче» підтримав «благородну місію» свого «верховного головнокомандувача» з «денацифікації» України і дорікнув «колективному Заходові» «різкою активізацією антиросійської діяльності, що має глибокі й давні задуми, після геополітичного розвороту, викликаного возз’єднанням Криму з Росією у 2014 році». Несподівано з’ясувалося, що Росія нібито неодноразово надавала країнам Заходу «факти та неспростовні докази того, що українські націоналісти не пробачать мешканцям Криму зробленого ними у 2014 році вільного вибору і що теперішній режим у Києві постійно здійснює диверсії, теракти та злочини гуманітарного характеру проти мешканців півострова». При цьому, виявляється, на вільній території України політика «нацифікації» призвела до того, що в країні «виявилася забороненою рідна мова її корінного російського народу, що споконвіку мешкає на її теперішній території, почала викорчовуватися система російськомовної освіти, знищуватися російська культура, нацифікуватися історія та суспільне життя» – словом, з хворої голови на здорову переклали те, що самі зробили з українцями в Криму. На додачу Мурадов висловив особливу подяку російським воякам, що «взяли на себе, жертвуючи життям, велику місію з викорінення нацистської загрози у Європі та антиросійської расистської ідеології, що формується, рятують вдруге за століття український народ від нацистських злочинців, що захопили його, відкривають шляхи дружби та братерства наших народів і не допускають створення на території України мілітаристського оплоту проти Росії». Наостанок «головний при Путіні по Криму» виступив за «міжнаціональний і міжконфесійний мир, бастіоном якого є російський багатонаціональний Крим».[15]

 

У «СДУ» ж на 10 березня було анонсовано дискусійний клуб за подіями «російської весни» за участі двох її «активістів» – «директора музейно-меморіального комплексу «35 берегова батарея» Валерія Володіна та «депутата законодавчого зібрання Севастополя I та II скликань» Віктора Посмєтного. До обговорення були запропоновані наступні теми: причини «російської весни» та роль мешканців Криму і російських вояків у її «перемозі», відмінності окупації Криму та ОРДЛО, історичне та геополітичне значення подій лютого-березня 2014 року в Криму.

 

З нападом РФ на Україну заручниками ситуації опинилися нечисленні іноземні студенти, що навчаються у «вишах» окупованого Криму. До них 24 лютого звернувся «ректор КФУ» Андрій Фалалеєв, розповівши їм путінську казочку про те, що «спеціальна військова операція», яку здійснюють збройні сили РФ, «спрямована на припинення геноциду мешканців Донецької та Луганської народних республік, демілітаризацію та денацифікацію України». Окремо «ректор» звернувся до студентів – громадян України, запевнивши, що їм нічого не загрожує у «російському» Криму. «Ми раді тому, що ви навчаєтеся у нашому університеті, і впевнені у тому, що ви отримаєте тут професії, які дозволять вам успішно працювати на благо вашої батьківщини після її звільнення від влади націоналістів, що загрожують сьогодні безпеці Росії та Криму. Росія не воює з українським народом. Спеціальна воєнна операція спрямована проти націоналістичного режиму, що захопив владу в цій країні внаслідок державного перевороту у 2014 році. Удари завдаються виключно по військових об’єктах», – заявив він, забувши додати, що ці об’єкти пілоти російських бомбардувальників та навідники ракет чомусь вишукують поміж житлових кварталів мирних міст.[16]

 

Наприкінці лютого – на початку березня «міністр освіти, науки та молоді республіки Крим» Валентина Лаврик заявила, що кримські «виші» готові прийняти на навчання студентів – громадян РФ, відрахованих з вишів Європи та України через західні санкції проти держави-агресора. «Не дати кривдити російських студентів» пообіцяли і  «ректори» «КФУ» та «СДУ» Андрій Фалалеєв і Володимир Нечаєв.[17] Останній пізніше додатково пообіцяв навіть надати робочі місця вченим із закордонних університетів, які «наразилися на дискримінацію у зв’язку з політичною ситуацією, що склалася».[18]

 

На противагу обіцянкам приймати до кримських «вишів» колишніх «європейських» студентів, а також «громадян Л/ДНР», в окупованому Криму поки що спостерігаються інші тенденції. Зокрема, 9 березня у Генеральному штабі ЗСУ повідомили про зафіксовані в РФ випадки відрахування юнаків призовного віку з вишів з метою поповнення резерву окупаційної армії; також через численні втрати особового складу противник продовжує проводити приховану мобілізацію під виглядом навчальних зборів на тимчасово окупованих територіях АР Крим та ОРДЛО, а також у Краснодарському краї.[19] Відтак мешканці зазначених регіонів ризикують повторити долю Олексія Севостьянова та Володимира Ніколенка – молодиків, які народилися в українському Севастополі, однак з невідомих причин були залучені до окупаційного військового контингенту на території України після російського вторгнення 24 лютого, загинули у боях і були поховані в рідному місті 9 березня. Тепер в окупованому Криму вшановують їхню пам’ять як «героїв, що віддали життя, захищаючи Росію від неонацистів».[20] Не виключено, що найближчим часом кримську молодь закликатимуть «повторити їхній подвиг».

 

Однак далеко не всі хлопці та дівчата на окупованих територіях підтримують російське збройне вторгнення до України, і далеко не всі хочуть бути гарматним м’ясом у війні проти своєї держави. Останнім часом фіксуються випадки «дезертирства» примусово мобілізованих молодиків або з окупаційних військових частин на території Криму, або вже безпосередньо під час бойових дій на материковій Україні. Протест може бути висловлений і мирним шляхом. Так, 6 березня кримські поліціянти відзвітували про затримання 17-річного студента, що приїхав на канікули до Сімферополя (не уточнюється, звідки саме), де розмалював фарбою пам’ятник російським окупантам неподалік від будівлі Верховної Ради АР Крим; з хлопця узяли підписку про невиїзд, йому загрожує покарання за статтею про вандалізм.[21] Також повідомляється про появу в Криму листівок, у яких висловлюється протест проти війни. Крим не мовчить, і не останню партію ненасильницького спротиву окупації та збройній агресії проти України може грати саме молодіжна спільнота.

Віталій СОЛОНЧАК

[1] https://www.science-diplomacy.eu/wp-content/uploads/2022/02/Открытое-письмо-российских-ученых-и-научных-журналистов-против-войны-с-Украиной.pdf

[2] https://rsr-online.ru/news/2022-god/obrashchenie-rossiyskogo-soyuza-rektorov1/

[3] https://иптс.рф/ru/2022/03/07/otkrytoe-pismo-nauchnyx-uchrezhdenij-kryma-i-sevastopolya/

[4] https://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:wE3PW5eg3LoJ:https://xn--h1aogd.xn--p1ai/ru/2022/03/07/otkrytoe-pismo-nauchnyx-uchrezhdenij-kryma-i-sevastopolya/+&cd=1&hl=uk&ct=clnk&gl=nl

[5] https://archive.is/p005W

[6] https://sev.msu.ru/obrashhenie-chlenov-uchenogo-soveta-mgu/

[7] https://www.msu.ru/news/obrashchenie-uchenogo-soveta-mgu.html

[8] https://kukiit.ru/news/obrashhenie-deyatelej-kultury-nauki-i-iskusstv-kryma-k-rossijskoj-kulturnoj-obshhestvennosti-i-sootechestvennikam/

[9] https://mkult.rk.gov.ru/ru/article/show/9172

[10] https://www.facebook.com/crimeanua/photos/a.388276378003061.1073741828.222645121232855/779984535498908/?type=3

[11] http://duma.gov.ru/news/53620/

[12] https://sev-reu.ru/novosti/1722-сенатор-рф-алтабаева-е-б-выступила-в-севастопольском-филиале-рэу-им-г-в-плеханова-в-рамках-марафона-«русская-весна-в-севастополе»

[13] https://vk.com/wall-191715482_1771

[14] http://www.ppcrimea.ru/index.php/ru/novosti/15-intervyu/942-g-l-muradov-prinyal-uchastie-v-diskussii-geopolitika-chto-pochemu-moskva-simferopol-03-03-2022-g

[15] http://www.ppcrimea.ru/index.php/ru/novosti/944-zayavlenie-g-l-muradova-v-podderzhku-provedeniya-spetsialnoj-voennoj-operatsii-po-demilitarizatsii-i-denatsifikatsii-ukrainy

[16] https://cfuv.ru/news/obrashhenie-rektora-k-inostrannym-obuchayushhimsya

[17] https://www.kommersant.ru/doc/5238737

[18] https://stv92.ru/novosti/obshchestvo/uvolennykh-iz-zarubezhnykh-vuzov-uchenykh-priglashayut-v-sevgu/

[19] https://www.facebook.com/GeneralStaff.ua/posts/268272335485852

[20] https://sevastopol.su/news/eshche-dvoe-sevastopolcev-otdali-zhizn-v-borbe-s-neonacizmom

[21] https://vesti-k.ru/news/2022/03/06/v-simferopole-neizvestnyj-oskvernil-pamyatnik-vezhlivym-lyudyam/

SHARE