UA EN

28 Березня 2024

Дипломатичний чи військовий шлях в деокупації Криму?

Фото з відкритих джерел

23 серпня 2021 року в Києві відбувся перший саміт Кримської платформи, де його учасниками, а це представники 43 країн та чотирьох міжнародних інституцій, було ухвалено Декларацію Міжнародної Кримської платформи. про те, що деокупація Криму можлива лише дипломатичним шляхом.

Рівно через рік 23 серпня 2022 року відбувся другий саміт Кримської платформи у форматі онлайн, у роботі якого вже взяли участь представники 53 країн та шести міжнародних інституцій. З урахуванням реалій, в яких опинилася Україна після 24 лютого 2022 року, експерти Кримської платформи пропонували внести зміни до декларації і наполягали на фіксації в остаточному документі повернення Криму не лише дипломатичним, а й військовим шляхом. На їхнє глибоке переконання таку позицію необхідно закріпити в декларації, адже дипломатичний шлях повернення півострова наразі є нереалістичним. На жаль, на другому саміті це питання взагалі не порушувалося ані Україною, ані іншими країнами.

Сьогодні це питання активно обговорюють дипломати, політики та військові. Але найзрозуміліше за всіх говорять наші Збройні сили України, від яких залежить майбутня доля деокупації Криму.

У Міністерстві закордонних справ Великої Британії вважають, що єдиним способом закінчення війни Росії проти України є деокупація Криму, нещодавно повідомила газета The Guardian. Британські дипломати вважають, що без виведення окупаційних військ із Криму не вдасться остаточно врегулювати питання війни. Також британці вважають, що союзники мають надати Україні «інструменти для завершення цієї роботи». Зазначається, що Трансатлантична група колишніх старших дипломатів і військових радників високого рівня заявила в понеділок, що війна в Україні зайде в глухий кут, якщо Захід не піде «на все» і не збільшить рівень військової підтримки.

Іоан Мірча Пашку. ФОТО: Вікепедія

Віцепрезидент Європейського парламенту Іон Мірча Пашку зазначив, що Крим – дуже чутлива тема для росіян. Він навів приклад бурхливої реакції президента РФ Володимира Путіна, «коли щось сталося на Кримському мосту». Політик запевнив, що росіяни півострів «просто так не віддадуть» ще й з огляду на переваги, які вони здобули в Чорному морі разом з окупацією Криму.

Пашку прогнозує, що Крим стане однією з головних тем дискусій наприкінці війни, тож Україні треба підготуватися разом із Заходом.

Україні навряд чи вдалося б деокупувати Крим найближчим часом до звільнення Донбасу, як це рекомендують багато західних військових експертів. Задля цього треба провести грандіозну військову операцію. Про це в інтерв’ю ТСН.ua розповів ексміністр оборони Румунії та чинний віцепрезидент Європарламенту Іоан Мірча Пашку.

“Ви ж знаєте, я був міністром оборони, тому маю якісь базові знання. З моєї точки зору зараз деокупація Криму здається грандіозною військовою операцією. Досить подивитися на те, що відбувалося в часи Другої світової по обидва боки. Маю на увазі вперше, коли німці та румуни окупували Крим. І потім, вдруге, коли росіяни, совєти, окупували Крим. Ви можете побачити, як це складно”, – переконаний Пашку.

Він пояснив, чому не погоджується з порадами західних фахівців щодо звільнення півострова.

“Чорне море практично контролюється Росією після захоплення Криму. І дуже важко зараз забезпечити режим, за яким іншим буде дозволено робити щось, що росіяни не захочуть. Тому я очікую, що Крим стане однією з головних тем дискусій наприкінці (війни – ред.). І ви маєте себе підготувати до цього разом із Заходом, щоб вийти з позицією, яка зможе змінити там баланс сил. Інакше росіяни будуть відчайдушно за це чіплятися”, – порадив віцепрезидент Європарламенту.

Іса Садигов. Фото з особистого архіву

У нашому матеріалі публікуємо відповіді на актуальні запитання з полковником Ісою Садиговим. Кадровий військовий періоду срср, закінчив вище артилерійське училище в Тбілісі та академію в Ленінграді (нині Санк-Петербург). Учасник війни в Нагірному Карабасі, ексзаступник Міністра оборони Азербайджану. З 2001 року політичний емігрант, отримав політичний притулок у Норвегії.

-Як ви вважаєте, яким шляхом сьогодні реально звільняти Крим дипломатичним чи все ж таки воєнним?

Щоб зрозуміти те, що відбувається сьогодні в Україні, необхідно повернутися до подій 90-х років. Це період розпаду радянського союзу. Адже тоді стало зрозуміло, що його  зберегти в тому складі я  якому він був практично неможливо, а контроль над цими 15-ма республіками було вкрай важливо зберегти для Росії, щоб виключити вже її розпад та війну в самій Росії.  В період розпаду, зокрема такі республіки як Чечня, Казахстан були категорично проти залишатися в складі Росії, вони тоді відмовилися від підписання двохстороннього договору, тоді тільки Татарстан його підписав.  Всі інші союзні республіки готові були відділитися і бути незалежними державами. І щоб зберегти контроль над цими територіями Росія почала нав’язувати війни в регіонах за допомогою кримінальних структур, сепаратистів, так як це робилося в усі часи.

Зокрема в Грузії були радянські військові бази, вони передавалися як опозиції, яка на той момент вже сформувалася навколо колишнього міністра оборони Грузії Тенгіза Кітовані, так і сепаратистам. Ті бази, які дислокувалися на території Абхазії передавалися сепаратистам абхазам, на території Південної Осетії, осетинцям. Таким чином готувалася платформа для громадянської війни. І в листопаді 1991 року ця громадянська війна розпочалася, зокрема в Абхазії та на півдні Осетії. Тоді навіть Звіад Гамсахурдія, президент Грузії, був змушений залишити країну, адже  протягом грудня 1991 року та січня 1992 року будівлі, де розмішувався президентський апарат Грузії, були взяті в кільце, їх обстрілювали з усіх видів важкої техніки, в тому числі з артилерії. І в цьому розстрілі та поваленні парламенту Грузії безпосередню участь приймали і російські війська.

Всі ці події завершилися тим, що Звіад Гамсахурдія, народом обраний, а не призначений Росією, перший президент Грузії 1991-1992 рр був звергнутий. Врятувати в цій ситуації Грузію було практично не можливо, бо вона була обезкровлена Росією. Подальша окупація Абхазії, Південної Осетії і поставила  Грузію в повну залежність від Росії. Жодне призначення, особливо керівників силових структур, керівників ключових міністерств не відбувалося без погодження з Росією. І це тривала до тих пір поки до влади в Грузії не прийшов Саакашвілі, який це все зупинив.

В Азербайджані теж розвивалися події подібні до грузинських. Обраний народом президент країни Абульфаз Ельчибей в період керування (1992-1993 рр.) впроваджував національну внутрішню та зовнішню політику і був категорично проти присутності військових російських баз на території Азербайджана. Безумовно така політика президента врешті-решт призвела б до втрати над нею контролю Росією, тому і тут вона використала сценарій як в Грузії  й почала озброювати кримінальні структури, сепаратистів, агентів КГБ, які були свого часу розміщені в різних структурах влади Азербайджана. І в 1993 році Росія досягла бажаного – народна влада скинута і встановлено контроль.

Таким чином за безпосередньої участі Росії було окуповано території Грузії (Осетія, Південна Абхазія), Азербайджану (Нагорний Карабах). Росія зберегла під своїм впливом ці республіки і, виступивши в цих конфліктах в ролі «миротворця», запропонувала створенні нею ж збройні конфлікти за території вирішувати дипломатичним шляхом.

– Власне і куди привів цей дипломатичний шлях?

– Дипломатичний шлях вирішення проблеми – це будь-які рішення, пропозиції запропоновані Росією, які зводяться до того, що республіки врешті-решт будуть в повній залежності від неї. В інтересах цих республік питання вирішуватися не будуть ніколи. У 1992-1993 роках були підписані мирні угоди про режим припинення вогню як в Грузії, так і в Азербайджані. На протязі цих 30 років Росія контролювала ситуація в цих республіках.

– Яким чином?

– Росія протягом цих 30 років постійно зіштовхувала ці два народи – азербайджанців та вірмен. Росія провокувала між ними трьохденні, чотирьохденні війни в результаті яких ми втрачали сотні наших військовослужбовців та мирного населення.

Згадаймо Грузію, коли до влади прийшов  народом обраний президент Міхеіл Саакашвілі і почав впроваджувати свій курс розвитку країни. Росія відразу ж зреагувала – розпочалися провокації.  Грузія була втягнута в ці провокації та вимушена була  хоч якось припинити обстріли прикордонних  регіонів зі сторони російських миротворців. Ці події були у серпні 2008, а в грудні на Саміті НАТО повинні були розглядати питання партнерства Грузія – НАТО і Україна – НАТО. І щоб якось зупинити  участь Грузії в цьому саміті, зупинити процес зближення Грузії з НАТО вони спровокували цю війну і таким чином поставили країну в повну залежність від Росії. Осетини та абхази повірили обіцянкам Росії, що вони будуть жити краще, росіяни будуть їздити до них  на відпочинок, будуть робочі місця, інвестиції тощо. За ці 30 років нічого не змінилося. Коли дивишся на той стан в якому перебувають ці республіки, то складається враження, що війна закінчилася там зовсім нещодавно.

Те ж саме було і в Нагірному Карабасі, 30 років дипломатичним шляхом вирішується цей карабаський конфлікт.  Так само як дипломатичним шляхом 30 років вирішується конфлікт Південної Осетії та Абхазії.

Те ж саме було в 90-ті роки в Молдові, коли була спровокована громадянська війна і вже 32 роки поспіль вирішується питання Придністров’я так само дипломатичним шляхом.

Тепер, що стосується подій 2014 року в Україні. Росія пішла тим же сценарієм 90-тих років, який був використаний на території Криму. Як вони мотивували окупацію Криму, у зв’язку з тим, що націоналісти прийшли до влади  і є загроза російськомовному населенню. Хоча цієї загрози, тим більше в Україні, ніколи не було. Якщо взяти Росію, ми знаємо в яких умовах там живуть народи Росії, і як живуть народи, а особливо національні меншини в Україні. Ніколи люди, народи не переслідувалися в Україні за національною чи релігійною приналежністю – це виключено. Вже після окупації, коли західні країни почали запроваджувати санкції проти Росії,  тоді відбулися перемовини Сергія Лаврова і Джона Керрі, під час яких Лавров висловив думку, що Росія готова повернути Крим Україні, але за умови, що Україна не вступить в НАТО, ЄС і не підпишіть договір про співробітництво. Як бачите, тут не має жодного слова про загрози російськомовному населенню.

Виходячи з кавказького, молдавського досвіду, восьмирічного досвіду вирішення дипломатичним шляхом питання Донбасу, яке так і не розв’язане, можу відверто сказати, що дипломатичним шляхом з Росією питання Криму вирішити неможливо – це виключено.

Тому якщо в офіційному документі вказується дипломатичний шлях вирішення конфлікту, то дуже важливо зауважити в ньому, що у випадку необхідності Україна може і повинна, і зобов’язана  застосувати силу, провести антитерористичну операцію та відновити територіальну цілісність України. Повірте, без воєнного, силового втручання лише дипломатичним шляхом  проблему Криму не можливо вирішити ніяк.

Можливо когось лякає силове втручання або антитерористична операція по відновленню  територіальної цілісності, але цього боятися не треба. Ви бачите, що сьогодні Україна вже протягом року  воює з другою армією світу, ми бачимо її можливості.

– І якими є наразі можливості Росії?

– По-перше, Росія не може вести довготривалу війну. По-друге, якщо взяти чеченську війну, то в середині 90-тих Росія практично ніде не воювала,  і вона всією своєю потужністю пішла на Чечню і програла першу війну. І ви врахуйте, що на той момент у Джохара Дудаєва в підпорядкуванні було лише близько 15 тисяч особового складу, які були легко озброєні, і Росія програла.

Сьогодні всі можливості Росії, а саме: сили, засоби, озброєння – є неефективним проти того озброєння, яке надходить в Україну. Кардинально змінити хід цієї війни для Росії практично не можливо. Це говорить про те, що в України є величезні шанси  разом із звільненням східних територій звільнити і Крим.

Якщо навіть Україна сьогодні звільняє східні території і зупиняє бойові дії  з тим, щоб вирішити питання Криму дипломатичним шляхом, або на якомусь етапі заморозить хід цієї війни, – це буде означати, що рано чи пізно ми програємо цю війну. Цього допустити ні в якому разі не можна. Росії не можна давати жодної передишки, якщо ми не хочемо повторити долю Чечні.

Вирішення кримського питання повинно бути здійснено в комплексі щодо повного відновлення територіальної цілісності України. Ніяких поступок зі сторони України в цьому питання не повинно бути.

– А чи завершиться війна для України, коли вона вийде на державний кордон і відновить повністю свою територіальну цілісність?

– Я говорю однозначно, що якщо Росію залишити в тому складі, в якому вона зараз є, то ця війна через 5, 10 років розпочнеться знову. Сьогодні я особисто маю сумніви, що Росію можна буде зберегти в цьому складів.

– Чому?

– Ми знаємо якими є сьогодні події на Кавказі, в Чечні – вони 400 років воюють за незалежність, і у них зараз є ідеальний шанс відвоювати цю незалежність. Інші народи, які сьогодні в складі Росії, також повинні зробити відповідні висновки: чи є для них сенс залишатися в складі Росії, тоді коли за остання 30 років Росія де тільки не проливала кров.

І знову повертаюся в 90-ті роки. Тоді вихідці з Середньої Азії перед розвалом Радянського Союзу дослужували в радянській армії, а потім вже після розвалу – в російській. Пригадайте, що відбулося в м. Ходжали  (Азербайджан) у лютому 1992 року. Це місто було оточено 366 російським полком, з місцем дислокації в Степанакерті (Ханкенді). Російський полк в повному складі, з технікою, озброєнням приймали безпосередню участь в Ходжалинському геноциді, де було вирізано близько тисячі мирних мешканців. Якщо участь у якихось діях приймає техніка та озброєння, а також командування полку, то про це знає командування дивізії, штаб армії, округа і, звісно, Москва.  Це означає, що ця операція із залякування Азербайджана відбувалася з відома Москви. Хочу звернути вашу увагу, що на той період механіками, водіями військової техніки в основному були вихідці з Середньої Азії. Тобто, тюрки були на боці Росії і вбивали тих же тюрків. Сьогодні Росія використовує кавказців, зокрема чеченців, які піддавалися сотні років гонінню, геноциду, депортаціям, проти України, яка в 90-ті роки підтримала Чечню у її боротьбі за незалежність. Тому і виходить, що зберігши сьогоднішню агресивну, варварську Росію в цьому ж складі, завтра ця війна після України вже буде з іншими республіками. Тобто, кавказці будуть воювати проти кавказців, тюрки, татари, башкіри, якути та інші, ті які сьогодні воюють в Україні, завтра будуть воювати в Казахстані. Ця варварська імперія використовує ці народи проти братських народів.

І знову хочу навести приклад Чечні. Близько 400 років чеченський народ, кавказці виборюють свою незалежність і протягом цього часу вони піддаються гонінням, винищенню, депортаціям, кожні 50-60 років на Кавказі відбуваються війни. Батько Рамзана Кадирова воював за незалежність Чечні, я знаю, що якщо б він був живий сьогодні, то засудив би дії свого сина. Деякі чеченці ображаються, коли я говорю. Коли розпочалася друга Чеченська війна, це була війна на повне знищення  чеченського народу, і тоді проектуючи хід тієї війни я молив Бога, щоб знайшовся хтось серед чеченців, який би зупинив цю війну, цей геноцид, це знищення цілого народу. Якщо сьогодні хтось із чеченців сумнівається в тому, що можна було продовжувати цю війну в тих умовах, то я категорично проти. Називаючи цю війну антитерористичною операцією, так само як і в Україні сьогодні, Росія використовувала, ракети, авіацію, реактивну артилерію, а весь світ в цей час мовчав, закриви очі на цей злочин. Тоді Ахмад Кадиров практично зупинив  це вбивство і врятував чеченський народ від повного знищення. Якщо сьогодні хтось з Чеченців сумнівається в тому, що це так, то це означає, що вони погано знають Росію. Сьогодні Рамзан Кадиров за роки свого правління здійснив дуже багато злочинів проти свого народу, деякі з них можна порівняти зі злочинами російських військ в Чечні – історія всьому цьому дасть оцінку. У нього сьогодні є шанс об’єднати чеченський народ  як у середині Чечні, так і за її межами та нарешті повести цей народ до незалежності, врятувати його.

Залишитися в складі Росії – означає передректи себе на війни, геноцид, депортації, адже вони будуть мати місце.  Сьогодні є шанс.  Сьогодні в Росії не має армії, яка б могла воювати на Кавказі, і враховуючи, що чеченці сьогодні не одні, сьогодні піднімається ще і черкеське питання, адже мільйони представників цього народу розкидані по всьому світу. Зверніть увагу, Росія ніби то рятує абхазів, осетин, бореться там за ніби то збереження національної ідентичності цих народів, тоді є питання, а де ж черкеси? Поверніть народ на їх споконвічні території – Ставропольський, Краснодарський край. Поверніть їх туди, якщо вам так дорогі національні інтереси народів.

Росія може все, бо їй все дозволено. Вона вирішує долі всіх цих народів. Але я скажу одне, що знаючи думку тих народів, особливо представників тих народів, які є суб’єктами Росії, залишитися  і зберегти Росію в теперішньому складі практично буде не можливо, і це реально та необхідно. Вона в цьому складі залишатися просто не можу. Я ще раз поясню чому. Одна справа, коли Росія нам нав’язувала брехливу історію, яку вона написали сама, і практично ми не знали своєї історії, забули її, але зовсім інша справа, коли ми є живими свідками злочинів Росії починаючи з 90-тих років.

Я звертаюся до мусульман Росії, особливо тих, які сьогодні воюють на чужій території, за чужі інтереси: «Ви воюєте за «руській мір», за Росію для руських!».

У 80-ті роки, коли почалася війна в Афганістані, тоді коли Радянський Союз ввів свій контингент на територію іншої країни, ми теж ніби то виконували «интернациональный долг», мусульмани воювали там, вбиваючи невинних людей, понад мільйон афганців було знищено. І в цих злочинах приймали участь мусульмани Радянського Союзу, ті які ніби то відстоювали інтереси Батьківщини. Де ця Батьківщина? Немає її. Так постає питання: за що ми воювали в Афганістані, за що вбивали афганський народ? Лише із-за амбіцій Кремля, із-за амбіцій політичного керівництва країни. І те ж сама зараз відбувається на Кавказі протягом останніх 30-ти років, ми воювали, ми вмирали і сьогодні в Україні вмирають і кавказці, дагестанці, буряти, башкири, татари та інші народи, за «руській мір» за Росію для руських.

Нещодавно я побачив офіційну статистику з російських джерел, відповідно до якої 80% мешканців країни –  це руські. Якщо взяти від загальної чисельності населення Росії, то 120 млн. населення – це руські, залишається якихось 10-20 млн. населення, які представляють інші народності. Так навіщо тоді знищувати ці народи, якщо у вас 120 млн.  руських, відправляйте своїх воювати.

Зверніть увагу, що з центральних, а особливо з західних регіонів Росії не призивають, а відправляють тих, хто є представниками малих народів, які знищуються. За що?

Я думаю, що ці народи і представники цих народів, особливо керівники, активісти, інтелігенція зроблять відповідні висновки і врешті-решт положать кінець цим війнам, положать кінець тому, що їх використовують у цих війнах.

Я звертаюсь до військових, до генералів, з якими нам колись доводилося служити, разом вчитися у військових училищах, в академії. Я не знаю, кого ви там, яких нацистів, яких фашистів ви шукаєте в Україні? В Україні від малого до старого всі люблять свою Батьківщину, вони всі готові воювати за Україну, а для вас вони всі бандерівці та фашисти бо вирішили вибрати свій  шлях розвитку.

– В Азербайджансько-армянській війні, сучасній війні, ми бачимо  що Азербайджан підтримала Туреччина, ми бачимо її роль. Мені здається, що Росія допустила це зробити, що зайшли турки і підтримали Азербайджан. Якась була домовленість між Туреччиною та Росією щодо сучасного збройного конфлікту між Азербайджаном та Арменією?

– Після того як у 2020 році з 9 на 10 листопада Росія ввела своїх так званих миротворців ці провокації продовжуються і сьогодні, продовжуються обстріли наших районів, наших постів зі сторони російських миротворців. Іде процес повного озброєння, завозяться терористи зі сторони Ірану, і зі сторони Росії, вони працюють разом, щоб витіснити вплив Туреччини із цих регіонів.

– А як все таки Росія допустила присутність Туреччини в цьому збройному конфлікті? Чи не було домовленості Алієва з Росією?

– Я б не сказав, що була якась домовленість з Туреччиною. Я виключаю якісь домовленість між Ердоганом і Путіним по збройному конфлікту між Азербайджаном та Арменією. Також я виключаю якусь домовленість між ними по Україні. Туреччина ніколи не піде на поступки своїм інтересам, тим більше з Росією. Враховуючи, що протягом сотень років Росія використовувала тюркські народи проти тої ж Туреччини. Якщо взяти регіон Закавказзя  у радянський період Радянський Союз вздовж кордонів Туреччини зосередив 11 дивізій. На протязі багатьох десятиліть оці терористичні організації озброювалися і підтримувалися спочатку Радянським Союзом, а потім вже Росією. Туреччина про все це знає.

До 2020 року в основному весь наш керівний склад, зокрема командири армії Азербайджану навчався в Росії, в російських військових вишах. Начальником Генерального штаба був агент Кремля і всі ці війни, які мали місце в цей період, вони були погодженні. І в результаті цих погоджених кількаденних війн ми втрачали десятки, сотні наших солдат. І тоді вже Туреччина вимушена була втрутитися в цей конфлікт і врешті-решт положити цьому край. Зараз Туреччина практично витісняє Росію з регіону. Росія не може відкрито виступити проти Єрдогана, проти Туреччини, бо вона в повній залежності від неї.

Ми також знаємо, якою є позиція Туреччини по відношенню до України , вона підтримувала і буде підтримувати.

– У нас в Криму проживає корінний народ України – це кримські татари, Туреччина до сьогоднішнього дня підтримує їх. Чи буде Туреччина підтримувати?

– Тут в деякій мірі можна положити частину провини на саму Україну. Ви недостатньо використовуєте цей фактор. Мустафа Джемілєв дуже відома людина в тюркському світі, його дуже поважають і, зокрема, в Туреччині. Там є деякі фактори, які вам треба враховувати та використовувати максимально в своїх цілях. Туреччина однозначно підтримує територіальну цілісність України. Ще за рік до початку повномасштабної війни Туреччина вже постачала байрактари Україні, які себе виправдали не лише в Карабасі. Те що ми не могли зробити за 30 років, те зробили цими байрактарами за 44 дні. Колони, які рушили на Київ та інші регіони з усіх напрямків в перші дні війни, вони були практично зупинені цими байрактарами. Ще до того як НАТО і США не наважувалися передавати летальну зброю Україні, Туреччина вже поставляла.

Сьогодні з Туреччини постачаються до України не лише байрактари. Україні треба використовувати максимум можливостей тюркського світу, бо не лише Туреччина підтримує Україну, але і весь тюркський світ.

Тому цей фактор треба використовувати по максимуму, я не можу сказати більше, бо це не для преси.

***

У цей час екс-командувач військами США в Європі Бен Ходжес: “Крим не має бути предметом переговорів. Захід має погодитись, що Крим – вирішальний фактор для перемоги України”. Про це він зазначив в інтерв’ю Андрію Цаплієнку, що опубліковано на УНІАН.

Україна переможе до кінця року і поверне Крим. Таку думку висловив в інтерв’ю DW екс-командувач військ США в Європі Бен Ходжес.

Генерал-лейтенант США Бен Ходжес. ФОТО: DR

«Контрнаступ розпочнеться вже за кілька тижнів і переслідуватиме мету ізолювати Крим.За допомогою установок HIMARS та іншої високоточної далекобійної зброї ЗСУ будуть завдавати ударів Севастополю та іншим об’єктам на півострові.Це початок кінця для росіян у Криму», зазначив генерал-лейтенант збройних сил США у відставці.

У цьому матеріалі викладено чіткий аналіз подій минулого, що пов’язані з воєнними діями російської федерації щодо колишніх країн радянського союзу, а також до Ічкерії. Країна-агресор має стратегічне бачення щодо захоплення нових територій суверенних держав. Непокаране зло продовжує нести горе. Маємо сьогодні унікальний шанс знищити ворога завдяки світової єдності країн Європейського Союзу та НАТО, інших країн членів ООН.

Місія України – зупинити просування російської федерації на захід. І це вже зроблено. Надалі найважливіше в нашому обговоренні – яким шляхом звільнятимуть Кримський півострів. І, звісно геополітична складова майбутнього російської федерації – збереження чи ліквідація цього агресора. Всі відповіді ми отримаємо в найближчому майбутньму.

Слава Україні!

Максима ВЕРШИГОРИ

 

Фото з відкритих джерел

Сім причин звільнити Крим

Деокупація і реінтеграція АР Крим і Севастополя є категоричним імперативом для української нації та має ним стати для цивілізованої частини людства загалом.  «Крим – це Україна!» –

АВТОНОМІЇ: поняття, класифікація, позитивні та негативні наслідки утворення на досвіді іноземних країн і ситуація в Україні (частина І)

У статті «Про права корінних народів та імплементація їх у законодавство України», що опублікована на сайті інформаційної агенції “Голос Криму” досліджувалось питання самовизначення корінних народів, а саме:

АВТОНОМІЇ: поняття, класифікація, позитивні та негативні наслідки утворення на досвіді іноземних країн (частина ІІ)

Як зазначалося у статті «Про права корінних народів та імплементація їх у законодавство України», зміст принципу самовизначення народів більш докладно розкривається в Декларації про принципи міжнародного права,

28 Березня 2024