Мустафа Джемілєв. Фото: автора

Або як родина Мустафи Джемілєва під час Голодомору 1932–1933 років допомогла українцю врятуватися від голодної смерті.

Ще у 1990-х роках історик Світлана Червона у книзі “Мустафа – сын Крыма” написала, що батько М. Джемілєва трохи знав українську мову, хоч і не пояснила звідки. Нещодавно спілкуючись із Мустафою ага вдалося дізнатися як це сталося, а також чимало інших цікавих подробиць, як, наприклад, де насправді народився лідер кримськотатарського народу (в українській вікіпедії як місце народження вказано село Ай-Серез, після депортації-геноциду кримськотатарського народу перейменоване на Міжріччя, нині перебуває у складі Судакської міської ради АР Крим, тимчасово окуповане РФ), про заповіт його діда та про те, яким би мало бути прізвище пана Джемілєва згідно з традиціями роду.

У родині батька лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва у селі Ай-Серез Судакського району під час Голодомору-геноциду 1932–1933 років проживав українець, який зумів виїхати з Наддніпрянської України в Крим. Про це голова Меджлісу кримськотатарського народу у 1991–2013 роках, народний депутат України кількох скликань розповів в інтерв’ю.

За словами М. Джемілєва українців під час Голодомору-геноциду в Крим проривалося відносно небагато через перепони, які ставив комуністичний тоталітарний режим. «Але ті, хто пробивався, насамперед, намагалися потрапити до кримських татар», – відзначив він. До речі, у спогадах українців, які рятувалися від голоду у 1932–1933 рр. в Криму, часто говориться про роботу або проживання в кримськотатарських родинах і про заслони каральних структур для в’їзду на Кримський півострів

М. Джемілєв згадує, що його батько – Абдулджеміль, вдома говорив виключно рідною кримськотатарською мовою, але коли розмовляв з сусідами-росіянами, то вставляв українські слова, такі, наприклад, як «нехай», «погано». Коли син поцікавився звідки він їх знає, то батько розповів, що в голодні роки до Ай-Серезу приїхав українець, він взяв його на роботу і вчився у нього українській мові.

За спогадами М. Джемілєва, у батька було велике господарство, виноградники у Ай-Серезі, а у 1936 році його розкуркулили і вислали на Урал за це, а також через нібито наявність батраків. «Насправді це були не батраки. Про українця батько говорив, що він як член родини у нас був. Різниці не було, ми однаково працювали разом з ним, просто додаткова робоча сила у нашій родині», – згадує лідер кримськотатарського народу.

Родина М. Джемілєва втекла з Уралу на Мелітопольщину, а пізніше переїхала до степового Криму, де у с. Бозкой він і народився у 1943 році. «Ось така цікава історія, що стільки років пройшло, оточення весь час російське було, а ось батько запам’ятав ці українські слова і намагався говорити по-українські, відповідати росіянам», – згадує дитячі враження лідер кримськотатарського народу.

Поділився він спогадами і про заповіт діда, який був доволі заможним і перед смертю запросив своїх синів – Абдулджеміля та Ахмеда Томакових. «Томак – давній рід. Взагалі-то ми теж мали б бути Томакови. У мене прізвище стало Джемілєв, тому що у радянський час давали прізвище за батьком, а правильно було б Томаков», – пояснює лідер кримськотатарського народу. Дід же, за спогадами, нащадкам так висловив свою волю: «Я дуже багато вклав коштів у те, щоб старший син – Ахмед – вчився, а спадок, переважно, – землі, виноградники, – я залишаю молодшому Амбулджемілю. В житті різне трапляється, коли потрібні знання. Тому Абдулджеміль має допомагати матеріально брату, а коли потрібні будуть знання, то Ахмед прийде на виручку». Але старшого брата Томакова арештували наприкінці 1920-х рр. по справі В. Ібраїмова, а вдруге після війни, а молодшого розкуркулили. «Тобто, власне, ніхто нікому допомогти не зміг», – підсумував М. Джемілєв спогади про сумні реалії за часів панування в Криму комуністичного тоталітарного режиму.

Андрій ІВАНЕЦЬ,

кандидат історичних наук,

старший науковий співробітник Інституту дослідження Голодомору

 

SHARE