Генерал Денікін і командування Добровольчої армії

22 червня 1919 р. А. Денікін поширив на Крим запроваджені на окупованих територіях правила, згідно з якими селяни мали сплачувати третину свого врожаю зернових, одну шосту овочів та тютюну. Було скасовано монополію на хліб, відроджено вільну торгівлю. Закони, видані кримськими крайовими урядами або впроваджені в життя під час існування радянської влади, було скасовано. Землю закріпили за її дореволюційними власниками.

Крим, як і під час існування Російської імперії, мав увійти до відродженої Таврійської губернії. Вона була відновлена за наказом А. Денікіна 25 червня. Цивільним губернатором Таврійської губернії призначили колишнього члена уряду С. Сулькевича графа В. Татищева, а головноначальствуючим – генерал-лейтенанта М. Шиллінга. В руках Шиллінга об’єднувалася військова та цивільна влада в губернії, сам він підпорядковувався лише А. Денікіну. Його помічником у цивільних справах вважався губернатор Таврійської губернії.

26 червня В. Татищев скликав нараду представників земських управ та міського самоврядування. Однак 29 червня Денікін розпустив усі міські думи та земства. Було проголошено, що до встановлення в Росії «загальнонародної влади» буде існувати тільки «влада верховного правителя Росії і верховного головнокомандувача Російської армії адмірала Колчака та його представника на Півдні Росії, керівника Добровольчої армії Денікіна». Щодо органів місцевого самоврядування Денікін зазначив, що незабаром будуть проведені нові вибори. За новою інструкцією передбачалося підвищення вікового цензу виборців до 25 років. Запроваджувався дворічний ценз осілості.

30 липня Денікін видав постанову Особливої наради про діяльність судово-слідчих комісій. У ст. 1 зазначалося, що всі ті, хто брав участь у поширенні радянських органів та захопленні ними державної влади, мають піддаватися арешту та суду. Одразу після ухвалення цієї постанови в Криму почалися арешти більшовиків і тих, хто їм співчував.

Перша шпальта газети «Міллет»

Коли більшовики залишили півострів, до керівництва Добровольчої армії звернулися кримські татари з пропозицією створити культурно-національну автономію. У статті, надрукованій 17 серпня в газеті «Міллет», кримські татари висловили такі вимоги: «Ми не є ані більшовиками, ані монархістами, ані кадетами, ані октябристами, а є лише народниками. Ми намагаємося завоювати наші національні права і здійснити наші національні бажання». Однак ці вимоги були проігноровані.

Натомість 3 липня командир розташованого в Криму корпусу Добровольчої армії генерал-лейтенант Добровольський звернувся до татарського населення з відозвою, в якій закликав: «Ви – одвічні мешканці щасливої Таврії, особливо любите і прив’язані до свого дивовижного краю. Ви завжди були прибічниками суворого порядку і правильно розуміли, що запорука вашого процвітання – у вашій вірнопідданості Великій Росії. Я закликаю вас рішуче струсити з себе більшовицькі кайдани й усім серцем возз’єднатися з нами для швидкого відтворення єдиної могутньої Росії. Ловіть застряглих серед вас більшовиків і передавайте їх нам, і ви знову заживете спокійним життям мирної праці, коли ніхто не насмілиться відняти у вас ваше майно і роботу ваших рук».

Це був лише початок. 9 серпня (25 липня) Денікін адресував М. Шиллінгу такий наказ: «Наказую: припинити діяльність у повному обсязі незаконної організації, яка називає себе Кримськотатарською національною директорією». Одночасно відроджувалося дореволюційне Таврійське духовне магометанське управління, підпорядковане Таврійському губернатору. Відновлювався в правах колишній Таврійський муфтій С. Кіпчакський, який був призначений на цю посаду ще до революції. Також відроджувалася урядова Вакуфна комісія (на чолі спочатку з М. Тайганським, а потім С. Кримтаєвим), якій заборонена Директорія мала негайно передати всі наявні у неї гроші та майно.

Сеїтджелиль Хаттатов

12 серпня (28 липня) начальник Сімферопольської державної сторожі передав наказ М. Шиллінга голові Директорії С. Хаттатову, після чого Хаттатов разом з директором народної освіти А. Озенбашли та директором з релігійних справ Сеїт Муратом Ефенді склали заяву «Про закриття Директорії», в якій зазначалося: «Ми, хто підписався нижче, директори Кримської національної татарської директорії, перебуваючи перед фактом закриття і заборони її діяльності, заявляємо, що ми не є загарбниками для керівництва національними справами, а є особами, обраними самим народом для керівництва цими справами, що ми весь час ретельно виконували покладені на нас народом обов’язки і вважаємо закриття національної Директорії та заборону нашої діяльності актом, принизливим для всього татарського народу».

Газета «Міллет» виступила з відозвою до кримськотатарського народу: «Прокидайся, народе, прокидайся… Твоє національне самоврядування, твою національно-культурну автономію, твої національні установи знову бажають топтати під ногами. Татарський народе! Тебе бажають повернути до того правління, яке гнобило тебе протягом півтора століття. Татарський народе! Якщо ти не бажаєш перетворитися на нікчемність, то не лякайся піднімати свій голос, який виривається з твого чистого сумління з протестом проти попрання твоїх святих прав, і дай усім знати про своє існування». Наступного дня М. Шиллінг розпорядився: «Татарську газету «Міллет» наказую заборонити».

Генерал-лейтенант М. Шиллінг

Завдяки клопотанню Особливої комісії з вакуфів цю заборону було знято, але лише після виконання певних умов: на посаду редактора було призначено традиціоналіста О. Мурасова, газету дозволялося друкувати лише в кількості 350 примірників. Через такі умови газета швидко прийшла до занепаду.

Протягом серпня протести щодо заборони Директорії почали надходити з усіх куточків півострова. Наприклад, з Євпаторії надійшов лист від духовних осіб, в якому зазначалося: «Громада духовних посадових осіб: імамів, хатибів, муедзинів і мулл міста Євпаторії висловлює свій глибокий і палкий протест з приводу закриття Кримськотатарської національної директорії та її повітових відділів, організацій, які начебто незаконно існують, вбачаючи в цьому досадне зазіхання на права татарського народу, завойовані великою Російською революцією. Ми готові пояснити собі цей смутний акт лише оманою, в яку введено уряд реакційним виступом безвідповідальної і жодним чином на це не уповноваженої групи осіб-інтриганів, які стояли у дореволюційні часи при владі й які зараз намагаються знову повернутися до неї, щоб задовольнити свої ненаситні апетити й особисті інтереси, йдучи всупереч з волею та надіями народу. Також вважаємо своїм обов’язком протестувати проти відтворення вже застарілих дореволюційних Магометанського духовного управління та Особливої комісії з вакуфів, які зараз не зможуть нікого задовольнити, адже вони не користувалися жодною довірою з боку татар. Єдиним виходом зі становища, що склалося, під нашим кутом зору, є відновлення Директорії та її відділів у попередньому обсязі, які з’явилися з волі самого народу на основі законів Тимчасового уряду про вибори та віддзеркалюють справжню волю народу, до вирішення питання про національну автономію єдиним на то повновладним органом – Установчими зборами». Водночас «майже одноголосно всі духовні кадії відмовилися допомагати С. Кіпчакському і від посади відмовилися». Пізніше, вже в еміграції, А. Денікін визнав помилкою відтворення Духовного правління.

Тетяна БИКОВА, кандидат історичних наук,

науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Фото до матеріалу надані автором.

SHARE