фотоз відкритих джерел

З 1 січня 2021 року набула чинності Угода про політичне співробітництво, вільну торгівлю та стратегічне партнерство між Україною та Великою Британією, яка була укладена 8 жовтня 2020 року. Окрім збереження позитивної динаміки двосторонньої торгівлі між двома державами від імплементації Угоди про асоціацію з ЄС, яка після Brexit не буде застосовуватися у відносинах зі Сполученим Королівством, цей безпрецедентний міжнародний договір має вагоме значення для національної безпеки України та захисту прав людини на її території, в тому числі в контексті тимчасової окупації Російською Федерацією Кримського півострова.

На перший погляд Угода між Україною та Великобританією є традиційною зовнішньоторговельною угодою, хоча й належить до так званого покоління договорів «WTO extra». Адже, окрім регулювання двосторонніх комерційних відносин (що найбільше цікавило Сполучене Королівство), містить положення щодо розвитку системи прав людини, належного урядування, демократії та верховенства права. Автори міжнародного договору не приховують, що останній з окремими винятками є технічною копією оригінального тексту Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Але все найцікавіше приховане в деталях, які адаптували під сучасні реалії міжнародного збройного конфлікту на території нашої держави, що є значною перемогою української дипломатії. То що ж такого вдалося здобути Україні задля посилення своєї зовнішньополітичної позиції на міжнародній арені загалом та в протистоянні агресору зокрема?

Передусім, це закріплення цілого ряду зобов’язань в контексті існуючої ситуації міжнародного збройного конфлікту на території нашої держави, а саме зобов’язань забезпечувати:

–           повагу до принципів, викладених у Будапештському меморандумі;

–           співпрацю в рамках міжнародних форумів із метою збереження політики невизнання спроби анексії Росією Автономної Республіки Крим та міста Севастополь до повного відновлення територіальної цілісності та суверенітету України;

–           повагу до суверенітету й територіальної цілісності України у її міжнародно визнаних кордонах;

–           обстоювання на міжнародному рівні політики невизнання спроби анексії Росією Автономної Республіки Крим та міста Севастополь;

–           координацію зусиль з іншими відповідними міжнародними суб’єктами й організаціями, зокрема шляхом збереження міжнародного тиску на Росію й застосування санкцій у разі необхідності.

Таким чином, Угода між Україною та Великобританією дозволяє нівелювати основний недолік Будапештського меморандуму – його необов’язкову юридичну силу. Це убезпечить Україну від теоретичного порушення Сполученим Королівством його зобов’язань (останнє запустить положення про негайну денонсацію, стане підставою для звернення до мирних процедур врегулювання спорів і контрзаходів). До того ж, подібне визнання принципів Будапештського меморандуму серед його Сторін як обов’язкових потенційно матиме вплив на обсяг міжнародної відповідальності Російської Федерації через підтримку політики протидії порушенням міжнародного права державою-агресором все більшою кількістю членів міжнародного співтовариства. Тим не менше, варто розуміти, що договір не може створювати обов’язки для країн, що не беруть в ньому участь.

Угода між Україною та Великобританією містить нові для договірної практики нашої держави положення про невизнання ворожих дій Російської Федерації проти України. Подібне зобов’язання не містить навіть Угода про асоціацію, текст якої був розроблений до подій 2014 року (однак, справедливо буде зазначити, що остання передбачає механізм внесення поправок до її тексту). Посилює дане положення також прокламація Великобританією постійної відданості підтримці суверенітету та територіальної цілісності України, що відобразилося й на обсязі просторової дії міжнародного договору, адже, наприклад, на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя Угода буде застосовуватися лише після того, як Україна відновить тут свій ефективний контроль. Це дозволяє подолати колізію, пов’язану з неможливістю України забезпечити повагу до прав людини на її тимчасово окупованій території, при цьому не несучи відповідальність згідно з механізмом застосування клаузули про права людини.

Остання є положенням, закріпленим одночасно в Преамбулі, статті 2 та статті 411 Угоди між Україною та Великобританією як зобов’язання дотримуватися елементів, що мають істотне значення, а саме прав людини й основоположних свобод, зокрема прав осіб, які належать до національних меншин (варто згадати, що в Сполученому Королівстві взагалі не існує поняття «національна меншина», а політика мультикультуралізму вибудувана навколо понять «раса» й «етнос»), неприпустимості дискримінації осіб, які належать до меншин, і поваги до різноманітності. Невиконання даного зобов’язання є обставиною, що дозволяє негайну односторонню денонсацію окремих положень або ж міжнародного договору в цілому, а також використання інших механізмів, таких як консультації, контрзаходи, припинення торговельних поступок.

Важливим також є закріплення в Угоді між Україною та Великобританією зобов’язання щодо співробітництва на міжнародних форумах та підтримки політики невизнання на міжнародному рівні, адже поволі збройний конфлікт між Україною та Російською Федерацією переходить в стадію латентного протистояння, а спроба анексії Автономної Республіки Крим та міста Севастополь з поширенням на дану територію правової системи окупаційної держави, що є де-факто включенням останніх до складу агресора, відсуває дану проблему з порядку денного міжнародної спільноти. Це можна прослідкувати по динаміці голосування за щорічні резолюції Генеральної Асамблеї ООН щодо стану прав людини на території Кримського півострова та його мілітаризації: у 2020-му кількість тих держав, які підтримують прийняття цих документів, скоротилася, а українській дипломатії не вдалося розширити коло прихильників хоча б за рахунок тих держав, які традиційно утримуються від голосування. Цікаво, що Великобританія послідовно голосує за прийняття зазначених резолюцій, що має «демонстративний ефект» на всіх членів Співдружності націй.

З укладенням Угоди між Україною та Великобританією обов’язок обстоювати на міжнародному рівні політику невизнання спроби анексії Російської Федерації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь також забезпечить подальшу участь Сполученого Королівства в глобальній дискусії в рамках Кримської платформи для об’єднання міжнародних зусиль щодо припинення окупації та реінтеграції півострова до складу України. Це особливо важливо з погляду на те, що, за словами міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби, Росія вже розпочала комплекс операцій, в тому числі розвідувальних, щоб мінімізувати успіх даної ініціативи. Адже у той час, як Україна прагне повернути півострів до свого складу й захистити права жертв окупації, Російську Федерацію турбують лише питання водопостачання, які відповідно до норм міжнародного гуманітарного права належать виключно до сфери її зобов’язань.

Положення про координацію зусиль, зокрема, щодо санкційної політики теж не є випадковим. У ситуації, коли стороною збройного конфлікту є держава-член Ради Безпеки ООН, яка володіє правом вето, та за умови існування в міжнародному праві повної заборони на використання сили, економічні санкції стають основним доступним для України інструментом протидії агресії Російської Федерації. Ще в 2014 році Великобританія не була активною прихильницею введення економічних примусових заходів проти Російської Федерації, однак на сьогодні її позиція була переглянута, а завдяки Угоді – остаточно закріплена. Міжнародний договір корелює із прийнятим 7 грудня 2020 року рамковим документом Ради ЄС щодо режиму санкцій і втілюється в Положенні про санкції проти Російської Федерації, яке набуло чинності в Сполученому Королівстві 31 грудня 2020 року і стало підставою для включення до санкційного списку Великобританії 180 фізичних і 48 юридичних осіб, пов’язаних із порушенням прав і основоположних свобод людини під час міжнародного збройного конфлікту на території України.

Важливою подією для подальшого співробітництва щодо імплементації Угоди стало започаткування посади спеціального посланника Прем’єр-міністра Сполученого Королівства з питань торгівлі з Україною, оскільки на внутрішньому рівні цей інститут дозволить ефективно координувати діяльність всіх залучених до реалізації Угоди структур, а на міжнародному – чітко визначити відповідальну особу, основним функціональним обов’язком якої є співпраця для виконання міжнародного договору. Активізація партнерства у сфері безпеки, протидії російській агресії, заохочення та захисту прав людини, верховенства права і демократії в майбутньому може стати чинником, що зумовить або розширення повноважень існуючого, або ж появу нового посланника з даних питань. Це матиме вплив на позитивне для України завершення дискусії вже всередині ЄС щодо створення посади спеціального представника Союзу по Криму.

Великобританія неодноразово засуджувала політику Російської Федерації, спрямовану на перекрій кордонів у Європі всупереч основоположним принципам і нормам міжнародного права. Вона продовжує засвідчувати невизнання спроби і наслідків анексії Кримського півострова і міста Севастополя і закликає припинити його незаконний контроль. Під час виступу на засіданні Постійної Ради ОБСЄ у грудні 2020 року Посол Сполученого Королівства Ніл Буш вкотре підтвердив позицію своєї держави, висловивши занепокоєння відсутністю прогресу у виконанні Російською Федерацією її міжнародних зобов’язань щодо тимчасово окупованого Кримського півострова, а саме: звільнення та обмін затриманими особами, пов’язаними з конфліктом, обмеження свободи пересування під прикриттям необхідності боротьби з пандемією COVID-19, мілітаризація захоплених територій, залякування та масштабні порушення прав людини, зокрема, кримських татар. Сполучене Королівство розділяє ідею координацію зусиль усієї міжнародної спільноти, яка має в один голос направити чітке повідомлення до Російської Федерації про те, що її дії в Криму є абсолютно неприпустимими.

Тож підписання Угоди про політичне співробітництво, вільну торгівлю та стратегічне партнерство між Україною та Великою Британією дозволило здобути перемогу «на всіх фронтах» – й економічному, й безпековому, й гуманітарному. Використання торговельних механізмів задля становлення верховенства права й розвитку системи прав людини йде в ногу з сучасними трендами договірної практики провідних держав і регіональних об’єднань. Однак, Україні вдалося зробити крок вперед: не лише ставши першою країною, що уклала зовнішньоторговельну угоду зі Сполученим Королівством після Brexit, але й першою державою, якій у такий спосіб вдалося здобути стратегічного союзника в боротьбі з Російською Федерацією. На часі – укладення схожого міжнародного договору з Туреччиною. Але чи вдасться Україні поповнити «групу підтримки» за деокупацію Кримського півострова, покаже лише час.

Катерина РАШЕВСЬКА,

юрист Регіонального центру прав людини

 

Матеріал підготовлений за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім» проекту «Крим: час боротися за право».

SHARE