UA EN

19 Березня 2024

Тонкощі рішення Європейського суду з прав людини та його наслідки для України й постраждалих громадян (інтерв`ю)

14 січня 2021 року Європейський суд з прав людини виніс рішення про прийнятність скарги по справі Ukraine v. Russia (стосовно Криму). Проте, визнав скаргу «прийнятною частково», на чому негайно зосередились ледь не всі російські медіа.

Разом з Миколою Кіккасом, юристом Регіонального центру прав людини, ми розібрались в тонкощах судового рішення та з’ясували його наслідки як для України, так і для всіх постраждалих громадян. 

Миколо, чому скаргу визнано не повністю прийнятною, а тільки «частково»? Чим керувався Суд при розгляді справи? 

Микола Кіккас. Фото надано РЦПЛ

Щоб дати відповідь на ці питання, спочатку слід розібратись зі структурою скарги, а також із тим, які межі розгляду були окреслені Судом на даній стадії процесу.

Умовно: одна велика скарга України містить у собі ряд «міні-скарг», кожна з яких стосується конкретного права, захищеного Європейською конвенцією з прав людини (далі – ЄКПЛ, прим.ред.). Так от, по кожній «міні-скарзі» Суд робив окремий висновок щодо прийнятності. В одних випадках цей висновок був позитивним, в інших – ні. Звідси й вживання терміну «часткова прийнятність». Втім, переважна більшість вимог визнана прийнятною, а тому слід більше радіти, ніж сумувати.

Тепер щодо меж судового розгляду. У рішенні чітко окреслений перелік питань, яких воно стосується. Мовою оригіналу це називається «scope of case», у буквальному перекладі – об’єм справи.

Перш за все Суд відповів на питання, коли саме РФ почала відповідати за дотримання прав людини в Криму. Україна заявляла про таку відповідальність з 27 лютого 2014 року, а РФ визнавала її  лише з 18 березня 2014 року. В результаті Суд погодився саме з українською позицією. Загалом же період, що досліджується Судом в межах саме цієї справи, становить з 27 лютого 2014 року по 26 серпня 2015 року. Порушення, вчинені пізніше, розглядатимуться Судом в рамках інших міждержавних скарг України проти РФ.

Окрім юрисдикційного питання, Суд визначав, чи мають випадки, заявлені як порушення, ознаки усталеної, «адміністративної практики» окупаційної влади, або вони є епізодичними та не становлять системного характеру. Власне, віднесення порушень до категорії «адміністративної практики» і було вирішальним при визначенні прийнятності вимог скарги.

Для кращого розуміння – що означає термін «адміністративна практика» окупаційної влади?

Це численні, багаторазові порушення прав людини, що одночасно мають ознаки системності і потурань з боку влади. Відповідність цим критеріям і з’ясовував Суд.

Твердих орієнтирів для визначення системності не існує. Це оціночна категорія. Тим не менш, із прецедентної практики Суду можна побачити її певні межі. Для розуміння приведу приклад. Заявляючи вимогу щодо порушення Росією ст. 2 ЄКПЛ (право на життя) через системні вбивства та замахи на вбивства Україна посилалась на справи Решата Аметова, Сергія Кокуріна, Станіслава Карачевського, Марка Іванюка, Валерія Федуна, а також 57-літнього кримського татарина з дворічною онучкою, чиї імена в рішенні не вказано. Суд вирішив, що такої кількості випадків недостатньо для визнання їх системною владною практикою. Відповідно, ця вимога була визнана неприйнятною. В той же час, суд визнав прийнятною вимогу щодо порушення цієї ж статті 2 через системні насильницькі зникнення. Таких випадків було нараховано більше тридцяти в межах досліджуваного періоду і суд визнав, що така кількість відповідає критерію системності.

Що ж стосується владного потурання, воно має місце у випадках, коли конкретні особи, винні у порушенні прав людини, не притягаються до відповідальності, владою не вживаються заходи протидії повторенню порушень тощо.

Власне кажучи, критерій системності був вирішальним для визначення прийнятності кожної «міні-скарги». Якщо чисельність визнана недостатньою, до аналізу владних потурань Суд уже не переходив.

Інфографіка РЦПЛ 

На цій стадії ЄСПЛ тільки окреслив коло порушень, що підлягатимуть подальшому розгляду, проте кажуть, в рішенні є принципово важливі формулювання. Які положення, на Вашу думку, є найбільш знаковими?

Дійсно, попри властиву для ЄСПЛ стриманість у формулюваннях, встановлення окремих обставин стало справжнім приводом для радості.

По-перше, Суд визнав доведеним збільшення російського військового контингенту в Криму приблизно вдвічі з кінця січня по середину березня 2014 року. При цьому Суд відзначив відсутність будь-яких вагомих доказів на виправдання цього – всі аргументи РФ щодо «потреби забезпечити вільне волевиявлення на «референдумі»», «захистити кримчан від нападу радикалів» були спростовані.

По-друге,  Суд відмітив, що війська РФ перебували у бойовій готовності та мали значну перевагу в озброєнні над українськими військами. Окрім того, маневри російських військ в Криму не були погоджені з владою України, як цього вимагали відповідні двосторонні угоди.

По-третє, поведінка російських військ визнана «активною», а не «пасивною», як наполягала російська сторона. Зокрема, йдеться про роззброєння українських військових та участь у подіях 27 лютого у Верховній Раді АР Крим та Раді Міністрів АР Крим, внаслідок яких відбувся перехід влади до нових місцевих органів, що активно сприяли «входженню» півострова до складу РФ.

Пригадав ЄСПЛ і публічні заяви Путіна та Шойгу про «роботу щодо повернення Криму» та про захоплення російським спецназом Верховної Ради АР Крим. На ці неспростовані заяви Суд послався як на докази.

Окрім того, у рішенні встановлено, що РФ нестиме відповідальність за дії «кримської самооборони» та «козацьких формувань». Це має суттєве значення для жертв насильницьких зникнень, тортур та конфіскацій майна, що відбувались у лютому/березні 2014 року. Так, якби Суд встановив відсутність зв’язку між цими парамілітарними формуваннями і владою РФ, вимоги у відповідних індивідуальних скаргах могли б бути відхилені. На щастя, цього не сталося.

Суд також зазначив, що у випадках, коли йому буде необхідно визначати правову природу російської влади в Криму після 18 березня 2014 року, він буде виходити з того, що така влада має місце як ефективний контроль над територією, а не суверенітет. На мою думку, Суд таким чином обережно сказав про окупацію, не вживши власне слова «окупація».

Інфографіка РЦПЛ

 

З процесуальними моментами ніби розібрались, а що на практиці виграє від цього рішення Україна і що – українські громадяни, які постраждали внаслідок окупації та направили свої скарги до ЄСПЛ? 

Україна перш за все виграє в тому, що більшість вимог скарги будуть розглядатися по суті на наступних стадіях процесу.

Щодо решти «перемог», то я б назвав їх спільними і для держави, і для людей. Візьмемо, наприклад, визначення юрисдикції РФ у період, що був спірним –  з 27 лютого 2014 по 18 березня 2014. Для України це має суттєву значимість в рамках даної конкретної скарги, а для кожної людини, права якої порушені в цей період – в рамках її індивідуальної скарги.

Так само і встановлення відповідальності РФ за дії парамілітарних формувань. В рамках міждержавної скарги це дуже важливо для визначення системності порушень, оскільки на початку окупації левова частка насильницьких дій вчинялась саме цими формуваннями. Для індивідуальних скарг це важливо, оскільки РФ тепер не зможе уникнути відповідальності, посилаючись на те, що «казаки» і самооборона – нібито не її люди.

Також важко переоцінити встановлення судом правової природи російської влади над Кримом в формі ефективного контролю, а не суверенітету. Наприклад, це питання є наріжним каменем у справах, які стосуються заборон в’їзду до Криму. Тут Суду доведеться визначати, куди ж Росія не пускає наших громадян – на свою територію чи до однієї з адміністративно-територіальних одиниць самої України. І дане рішення створює обґрунтовану надію, що Суд пристане на другий варіант. Про значимість відповідної тези можна говорити і в контексті інших прав.

Миколо, щодо дати початку «ефективного контролю». В Законі України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» датою початку тимчасової окупації визначено 20 лютого 2014 року. А в рішенні ЄСПЛ – 27 лютого 2014 року. Чому ці дати не співпадають і в якому правовому полі тепер ці 7 днів?

27 лютого 2014 року є датою, про яку Україна просила у скарзі і ЄСПЛ фактично був обмежений цим терміном. Гадаю, автори скарги виходили того, що саме 27 лютого 2014 року відбувались події, щодо яких можна надати Суду беззаперечні докази. Я зараз маю на увазі захоплення Верховної Ради АР Крим.

Водночас, дата 20 лютого 2014 року встановлена у національному законодавстві як день початку окупації. При цьому законодавець виходив з того, що саме в цей день російські війська вперше порушили державний кордон України з метою її подальшої окупації – це зазначено у пояснювальній записці до законопроекту, що 15.09.2015 року був прийнятий Верховною Радою як закон № 685-VIII. Водночас, ні в самому законі, ні в пояснювальній записці ми не знайдемо фактичних причин визначення цієї дати як початкової у хронології окупації. Тому питання щодо виникнення такої розбіжності між національним законом та вимогами міждержавної скарги слід задавати в першу чергу державі.

Тепер щодо правового режиму у період з 20 по 27 лютого 2014 року. Тут потрібно чітко розмежовувати національний рівень та розгляд відповідних обставин в ЄСПЛ. На національному рівні усі правові наслідки, пов’язані з окупацією АР Крим та м. Севастополя, будуть виникати саме з 20 лютого 2014 року. Що ж стосується Європейського суду, то в рамках міждержавної скарги України проти Росії він не розглядатиме випадки порушень, що мали місце в ці 7 днів. Що стосується індивідуальних скарг, то перед заявниками стоятиме непросте завдання – довести, що їхні права особами, пов’язаними з державою-окупантом. Проте не думаю, що таких скарг подано багато до ЄСПЛ – все ж період досить короткий.    

Що ЄСПЛ сказав про порушення права власності на півострові та переміщення ув’язнених?

Вимоги щодо порушень права власності визнані прийнятними. При цьому Суд визнав, що докази, подані Україною, є достатніми для кваліфікації цих порушень як системної «адміністративної практики» РФ. Зокрема, відмічене широкомасштабне вилучення власності у громадян та приватних підприємств. Водночас, суд не знайшов критеріїв «адміністративної практики» у випадках конфіскації майна українських військових, тому в цій частині скарга не буде більше розглядатись.

Прийнятність скарги в аспекті примусового переміщення ув’язнених наразі не визначена. Вона буде розглядатись разом з ідентичними вимогами України, заявленим в рамках іншої міждержавної скарги.

Цього проміжного рішення Україна чекала 6 років. Коли очікувати на рішення по суті? 

Я б не став робити прогнози. Краще набратися терпіння і чекати стільки, скільки потрібно. Між тим, є надія, що дане рішення зсуне з мертвої точки розгляд індивідуальних кримських скарг, яких у Суді накопичилось немало. Врешті, основні принципи, встановлені рішенням від 14 січня 2021 року, дають змогу Суду пришвидшити розгляд цих справ. Дуже на це сподіваюсь.

Як постраждалі зможуть отримати компенсації від РФ за порушення своїх прав в рамках індивідуальних скарг?

Будемо відверті, це питання в більшій мірі знаходиться в площі політики, ніж права. Звісно, за нинішнього політичного курсу РФ та у світлі поправок до їх Конституції про перевагу національного права над міжнародним, сподіватись на добровільне виконання рішень ЄСПЛ складно. Проте час іде, обставини змінюються. Нинішній російський режим не вічний, колись його не стане. І коли РФ знов захоче увійти до компанії респектабельних держав, доведеться виконувати міжнародні зобов’язання – в тому числі і за рішеннями ЄСПЛ. Звісно, скептики можуть заперечити, що цього дуже довго чекати. Це слушний аргумент. Проте, я завжди кажу клієнтам, які вагаються із подачею скарг до ЄСПЛ: «Коли Ви приймете рішення не подавати, можете дійсно заспокоїтись – компенсації точно не буде». Тому дуже добре, що подаються міждержавні скарги, подається чимало індивідуальних скарг попри те, що їх розгляд, а тим паче виконання, можуть тривати досить довго. Щоправда, наскільки довго – питання дискусійне. Все ж таки сподіваюсь, що не надміру. 

Ірина Усманова для “Голос Криму”

 

Матеріал підготовлений за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім» проекту «Крим: час боротися за право».

У центрі Діорами “Штурм “Сапун-гори” українець Іван Яцуненко встановлює прапор Перемоги

Інформаційна агенція «Голос Криму» за сприяння медіаініціативи «Кримські українці» продовжує знайомити читачів з історіями непересічних українців Криму. Сьогоднішню березневу оповідь ми ведемо про Івана Яцуненка – Героя

Розмова у Таврійському виші про екологічні події в Україні та їх наслідки

Десятий рік поспіль через російську агресію Україна не лише стикається з політичними та соціальними труднощами, але й зазнає серйозних екологічних наслідків. Спочатку анексія Криму та військові дії

Перші акції українського спротиву в умовах російської окупації Криму

2 березня 2014 року в місті Сімферополі відбулася перша акція спротиву в умовах початку російської окупації, організована рухом «Євромайдан-Крим». Євромайданівці на  той час, усвідомлюючи всі загрози, все

Спротив 2014: Українці Криму звернулися до міжнародної спільноти аби запобігти кривавому збройному міждержавному протистоянню

27 лютого 2014 року російські спецпризначенці без розпізнавальних знаків захопили будівлі Верховної Ради АР Крим та Ради міністрів автономної, на яких вже були вивішені російські прапори. Розпочалася

19 Березня 2024