Стан громади українців в окупованому Криму. Переслідування та витіснення (частина 2)

253

28 липня 2021 року в приміщенні Дипломатичної академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС України відбулося експертне обговорення кримської проблематики, зокрема у сфері освіти, культурної спадщини та знищення української ідентичності.

Під час заходу для міжнародної спільноти було  презентовано експертно-аналітичну доповідь «Громада українців Криму в умовах російської окупації станом на 2020 р.: дискримінація, потенціал самозбереження та підтримувальні дії України», автором якої є кандидат історичних наук, представника Крайової Ради Українцв Криму Андрій ІВАНЕЦЬ.

Метою експертно-аналітичної доповіді є аналіз стану громади етнічних українців Криму у 2014–2020 рр., яка в умовах тимчасової окупації АР Крим і м. Севастополя Росією перетворилася на одну з двох найбільш дискримінованих етнічних спільнот регіону, виявлення викликів і загроз для неї з боку російської окупаційної адміністрації, з’ясування ефективності політики органів влади України щодо захисту прав та інтересів кримських українців.

Експертно-аналітичну доповідь представника Крайової Ради Українців Криму Андрія ІВАНЦЯ надруковано ТОВ “Видавничий дім “Українська культура”

Інформаційна агенція «Голос Криму» для широкого кола читачів розпочинає публікування експертно-аналітичного матеріалу «Громада українців Криму в умовах російської окупації станом на 2020 р.: дискримінація, потенціал самозбереження та підтримувальні дії України».

Стрімке погіршення стану громади українців в окупованому Криму

Тривожні сигнали про погіршення стану української громади стали надходити одразу після початку російської спецоперації із окупації Криму. Вже 28 лютого 2014 р. з’явилася Заява українців Криму – звернення до світової спільноти і народу України, в якій від імені українських громадських організацій і духовенства УПЦ Київського патріархату йшлося про те, що «тільки злагоджені кроки державної влади України та світової спільноти здатні запобігти діям розпалювачів жорстокого громадянського протистояння та кривавого збройного міждержавного протистояння». Автори документа закликали, зокрема, український народ і владу Української держави гарантувати захист кримчан, ядерні держави-гаранти територіальної цілісності та безпеки України – відповідно до Будапештського меморандуму запобігти іноземному втручанню у внутрішні справи України, а ООН та інші міжнародні організації – вплинути на позицію Росії щодо неприпустимості провокування сепаратизму в регіонах України. У зверненні також повідомлялося, що вже тоді йшли «прямі погрози українцям, що проживають в автономії, погрози тим, хто підтримав Євромайдан у Криму незалежно від національності»[1].

Після так званого референдуму в березні 2014 р. українські громадські організації Криму у відкритому зверненні зазначали, що сьогодні «на своїй землі й у своїй державі десятки тисяч громадян України перебувають під загрозою новітнього геноциду, етноциду та етнічних чисток», а найгірше в Криму «почуває себе територіально розпорошене, зросійщене та незгуртоване українське населення». На думку авторів звернення, «в атмосфері розпалюваного войовничого російського шовінізму найбільш вразливими, незахищеними Українською державою в Криму виявилися українські патріоти, українська інтелігенція та військовослужбовці. Лише впродовж двох тижнів у Сімферополі та Севастополі викрадено та зникло кілька десятків українських активістів, журналістів, громадських діячів і навіть священнослужителів. … Сьогодні у громадських місцях та на вулицях небезпечно говорити українською мовою»[2].

На різкі негативні зміни у становищі громади етнічних українців Криму після початку російської спецоперації із окупації автономії і Севастополя одразу звернули увагу міжнародні організації. Вже 15 березня 2014 р. у доповіді Управління Верховного комісара ООН з прав людини про ситуацію в сфері прав людини в Україні констатувалося, що найбільш вразливими громадами АР Крим є кримські татари та українці. Вони змушені через залякування, відсутність безпечного середовища та утиски їхніх прав і свобод залишати власні домівки. У липні 2014 р. Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні повідомила про посилення переслідувань і дискримінації українців, кримських татар і меншин на тимчасово окупованій території. Загрожене становище громади етнічних українців Криму через дискримінаційну політику РФ протягом 2014–2020 рр. регулярно відображалося у заявах міжнародних і правозахисних організацій. Одним із таких документів є резолюція Парламентської Асамблеї ОБСЄ від 05.07.2016 р. «Порушення прав людини та основоположних свобод в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь». У ній, зокрема, йшлося про зростання репресій, насильства і дискримінації проти кримськотатарського корінного народу й етнічних українців, зокрема, викрадення, вбивства, тортури і жорстоке поводження, насильницькі зникнення, безпідставні арешти і затримання та тюремні ув’язнення.

У серпні 2017 р. Комітет ООН з ліквідації расової дискримінації у Заключних зауваженнях по Росії висловив занепокоєння з приводу обмежень на використання і вивчення української мови після подій 2014 року в Криму. У 2020 р. комітет зазначив, що в Криму продовжує застосовуватися законодавство та адміністративні заходи, які дискримінують етнічні групи і корінні народи, зокрема, в питаннях громадянства, вивчення української мови, реєстрації релігійних спільнот[3]. 16 грудня 2020 р. Генеральна Асамблея ООН у оновленій резолюції «Ситуація з правами людини в АР Крим та місті Севастополі, Україна» наголосила, що РФ продовжує дискримінацію кримських татар, українців та осіб, які належать до інших етнічних і релігійних груп, і відзначила зміну демографічного складу населення Криму та придушення національної ідентичності[4].

Заяви цієї та інших авторитетних міжнародних організацій у 2014–2020 рр. фіксували ті самі тенденції.

Переслідування та витіснення з Криму окупантами активістів української громади

Крим. Спротив окупації, 23.02.2014 рік. , м. Сімферополь. Фото: sobytiya.info

Вкрай негативно на стані української громади Криму відбивається політика окупантів щодо витіснення її лідерів та активістів. Під тиском окупаційної влади на материкову частину України змушена була виїхати значна частина українських політичних та громадських активістів, викладачів і науковців, інша ж частина була піддана незаконним арештам і засудженням, а також затриманням і катуванням проросійськими парамілітарними структурами та російськими силовими структурами. Так, уже у березні 2014  р. були затримані так званою «кримською самообороною» й піддані жорстоким тортурам євромайданівці з кола громадсько-політичних лідерів української етнічної спільноти Криму – співкоординатор руху «Євромайдан-Крим», голова Кримського центру ділового і культурного співробітництва «Український дім» А. Щекун і екс-голова Рескомлісу АР Крим А. Ковальський. 20 березня 2014 р. їх разом з іншими, незаконно затриманими в Криму, українськими громадянами обміняли на командира диверсійної групи офіцера ГРУ Генштабу РФ Р. Філатова, заарештованого на Херсонщині.

Декого з кримчан із чіткою громадянською позицією окупанти та їхні поплічники змушують силою та погрозами залишати власні оселі й виїжджати на вільну територію України. Так, 10 березня 2014 р. у Балаклаві до квартири 63-річного євромайданівця, науковця І. Кирющенка, який напередодні брав участь у акції спротиву окупації у Севастополі, увірвалася група осіб із пов’язками «Російський блок» (ймовірно, бойовики незаконного парамілітарного формування «батальйон «Російський блок») і примусила його з дружиною виїхати з Криму. У березні 2014 р. також змушена була виїхати із Севастополя головний редактор севастопольського сайту «Громадянська оборона» та директор пресцентру «ІРС-Севастополь» Т. Рихтун. Це сталося після того, як її побили та забрали камеру під час зйомок російських військових біля штабу ВМС України, а також захоплення «самообороною Севастополя» приміщень редакції «ІРС-Севастополь»[5].

11 березня 2014 р. у центрі Сімферополя особи з кийками, які назвалися «ростовскімі рєбятамі», знаходять у М. Вдовченка український прапор і конвоюють його до офісу партії «Російська єдність». Там євромайданівця б’ють і допитують, а пізніше відправляють до підвалу військового комісаріату АРК, перетвореного на тюрму, де кілька днів піддають тортурам, психологічному тиску та допитам.

Доля частини викрадених окупантами та їхніми поплічниками навесні 2014 р. активістів української громади Криму та українських патріотів загалом склалася особливо трагічно. 7 березня 2014 р. у Сімферополі безслідно зникли євромайданівці, мешканці міста Рівне В. Ващук та І. Бондарець, які приїхали з Києва підтримати cпротив окупації. 15 березня 2014 р. у Севастополі люди у формі міліції вивели із квартири проукраїнського активіста, екс-співробітника СБУ В. Черниша, якого досі не можуть знайти. 6 квітня 2014 р. у смт Новофедорівка Сакського району російський військовий у коридорі гуртожитку вбив пострілом у спину українського офіцера С. Карачевського. 21 квітня 2014 р. у Чорноморському районі був на смерть забитий, ймовірно, міліціонерами, які перейшли на бік окупантів, 16-річний М. Іванюк, який всюди розмовляв українською мовою.

Серед викрадених активістів були й організатори «Українського народного дому» Т. Шаймарданов та С. Зінедінов, які зникли наприкінці травня 2014 р. і досі не знайдені. Їхня організація, утворена в Сімферополі у лютому 2014 р., займалася волонтерством і прагнула до збереження української культури[6].

Піддаються регулярному тиску активісти Українського культурного центру в Криму – організації, яку утворили активісти у 2015 р. з метою захисту української культури. Центр проводить культурницькі заходи і видавав невелику україномовну газету «Кримський терен» без реєстрації в окупаційних органах влади. Російські силовики постійно переслідують активістів організації – їх викликають на допити, в їхніх помешканнях проводяться обшуки, в ході яких вилучається майно, частина членів УКЦ була піддана адміністративному і судовому переслідуванню. Мав місце факт побиття активіста УКЦ невідомими.

У результаті цих дій окупаційного режиму більшість активістів УКЦ у Криму була змушена залишити власні домівки і виїхати на вільну територію України. Так, наприклад, у квітні 2018 р. старший помічник «прокурора» Сімферополя намагався допитати двох активісток центру про діяльність організації і випуск газети «Кримський терен», активістка центру О. Павленко після обшуків ФСБ у власній квартирі в Сімферополі у вересні 2018 р. виїхала до Києва. Тоді ж вимушено залишив Крим член УКЦ М. Батрак. А у листопаді 2018 р. обшук житла і вилучення майна відбулися у активістки центру Г. Балабан.

Активіст Українського культурного центру в Криму у відділку поліції. Фото з архіву ІА “Голос Криму”

У 2020 р. після допиту в ФСБ, під час якого пролунали погрози за участь у проукраїнських акціях, змушена була виїхати із Севастополя на вільну територію України фотограф Т. Москаленко. Деякі українці з Криму, котрі під загрозою затримання раніше виїхали на материк, ведуть наразі боротьбу за повернення батьківських прав, яких їх незаконно позбавила окупаційна адміністрація.

В рамках обмеження російською владою свободи слова в Криму страждають журналісти, зокрема представники української етнічної спільноти. Показовою в цьому сенсі є доля заслуженого журналіста України, відомого далеко за межами Криму, М. Семени, якого нелегітимний російський суд у Сімферополі засудив у 2017 р. до 2,5 років умовно та заборонив вести публічну діяльність 3 роки за так звані «публічні заклики до порушення територіальної цілісності Росії» – він писав, що Крим є складовою частиною України. Серед інших фігурантами кримінальних справ з подібними звинуваченнями стали кримські журналісти А. Клименко та Г. Андрієвська, які раніше виїхали на материкову частину країни. Загалом відомо про кримінальні справи, як мінімум, проти чотирьох осіб за твердження, що Крим є Україною[7]. В березні 2021 р. у Криму був затриманий журналіст-фрилансер проєкту «Крим.Реалії» В. Єсипенко, якому співробітники ФСБ підкинули гранату, а потім катували його електрострумом, поки він не «зізнався» у шпигунстві. 27 днів до журналіста не допускали адвокатів. Наразі окупаційна влада звинувачує його у незаконному виготовленні вибухового пристрою та зберіганні зброї. 

Обмежує або забороняє окупаційна влада і використання української національної символіки – синьо-жовтого прапора, герба і гімну. Підконтрольні російській владі організації українців принципово проводять публічні заходи без неї. Були випадки затримання за її використання. Так, 9 березня 2015 р. у Сімферополі російські силовики затримали організатора заходу на честь річниці народження Т. Шевченка Л. Кузьміна та його учасників В. Шукурджиєва та О. Кравченка «за демонстрацію української символіки, яка не була зазначена в заявці на проведення заходу»[8]. Суттєво й те, що окупаційна влада у той момент порушила і право на мирні зібрання, оскільки заборонила проводити урочистості у традиційному місці – біля пам’ятника Т. Шевченкові у парку Шевченка Сімферополя, а змусила вшановувати пам’ять видатного українця поруч із пам’ятником трьом граціям у Гагарінському парку. 12 березня 2015 р. «Залізничний районний суд» Сімферополя засудив трьох раніше затриманих активістів за використання синьо-жовтих прапорів і стрічок до 40 годин громадських робіт, а пізніше визнав винним ще одного учасника акції К. Абдуллаєва в порушенні регламенту проведення публічного заходу, оскільки він розгорнув прапор України з написом «Крим – це Україна»[9]. Після цього інциденту Л. Кузьмін втратив роботу вчителя, а невдовзі його побили невідомі. О. Кравченко і В. Шукурджиєв у 2015  р. були вимушені виїхати з Криму.

О. Кравченко, В. Шукурджиєв, Л. Кузьмін , засуджені окупаційним судом за використання української символіки до 40 годин громадських робіт. Фото з архіву ІА “Голос Криму”.

У 2016 р. у Севастополі був жорстоко побитий за використання символіки одного з українських добровольчих батальйонів І. Мовенко.  Пізніше він був підданий переслідуванню ФСБ, заарештований за коментарі у групі «Крим – Україна» в соціальній мережі «ВКонтакте» й у травні 2018 р. засуджений до 2 років позбавлення волі «за публічні заклики до екстремістської діяльності». У червні «суд» вирішив вважати покарання умовним з випробувальним терміном в один рік[10].

Постраждав за використання українського прапора, який майорів над його будинком навіть після анексії, та проукраїнську позицію загалом мешканець с. Серебрянка Роздольненського району, фермер і український активіст В. Балух. Після неодноразових спроб залякати його російські силовики у грудні 2016 р. підкинули українцю зброю й у 2017 р. засудили за її зберігання. Пізніше засудили вдруге за нібито напад на начальника СІЗО і збільшили термін ув’язнення до 5 років. На знак «презирства до окупаційного режиму» В. Балух 14 березня 2018 р. оголосив голодування, яке тривало 205 днів і під час якого він втратив понад 30 кг ваги тіла. До голодування приєдналися деякі інші українські політв’язні російських тюрем, першим серед яких був кінорежисер з Криму О. Сенцов.

У вересні 2019 р. під час обміну українських заручників на російських військових злочинців та їхніх поплічників Росія віддала Україні групу політв’язнів, серед яких були В. Балух, О. Кольченко та деякі інші представники української громади Криму. Проте у 2020 р. на окупованому півдні України Росія продовжила незаконно переслідувати та ув’язнювати її представників. Так, у Росію, ймовірно, в СІЗО «Лефортово» (Москва), було незаконно перевезено 64-річну мешканку Севастополя Г. Долгополу, яку ФСБ затримала у 2019 р. за сфабрикованим звинуваченням у державній зраді. У квітні 2020 р. у Феодосії ФСБ затримало 60-річного К. Ширигіна за сфабрикованим звинуваченням у шпигунстві. У червні 2020 р. були затримані В. Хорошаєв, Лагутін, А. Кулієвич, Решетниченко, яких силовики РФ звинувачують у підготовці теракту у Сімферополі, зв’язках з «радикальними українськими формуваннями», пропаганді екстремізму та закликах у соціальній мережі до порушення територіальної цілісності Росії (ймовірно, до повернення Криму Україні). У вересні 2020 р. були затримані мешканець Євпаторії та одесит О. Долженков за звинуваченнями у закликах повернути Крим Україні (зокрема, були знайдені листівки такого змісту).

Одним з яскравих прикладів політично мотивованих переслідувань стало засудження у березні 2021 р. на 5 років колонії суворого режиму О. Приходька за сфабрикованими звинуваченнями у «підготовці терористичного акту, виготовленні й незаконному зберіганні вибухових речовин». Цей представник української громади мешкав у с. Оріхове Сакського району і відверто демонстрував свою проукраїнську позицію. Ще у 2019 р. його затримали, а потім незаконно вивезли з Криму на територію держави-окупанта.

Олег Приходько. Фото: ґрати

Зазначимо, практично всі позбавлені свободи силовими структурами Росії представники української громади Криму піддаються нелюдському поводженню або тортурам. Так, наприклад, у 2020 р.. під час затримання в Криму К. Ширинзі пошкодили щелепу, а тому йому вставляли зуби у СІЗО «Лефортово» (Москва) за фінансової підтримки українських дипломатів. Незаконно вивезений з Криму в слідчий ізолятор № 1 Ростова-на-Дону політв’язень О. Приходько, який має низку хронічних захворювань, утримувався у камері з пацюками, а неодноразові прохання його адвоката надати медичну допомогу ігнорувалися. Лише втручання українського омбудсмена у момент критичного погіршення здоров’я політв’язня у листопаді 2020 р. допомогло почати лікування. Родичі політв’язня В. Дудки також повідомляли про несвоєчасне надання йому медичної допомоги.

Нелегітимні російські суди в Криму не забезпечують права на справедливий суд. Дуже часто у політично мотивованих справах проти активістів української громади Криму та взагалі громадян України правилом є фальсифікація доказів і справ загалом, використання показань, отриманих у результаті тортур, максимальні строки покарання. У тюрмах Росії ставлення до українських політв’язнів є особливо жорстоким, характерним є часте використання штрафних ізоляторів, ненадання медичної допомоги, нацьковування адміністрацією кримінальників на них. Про це свідчать як уже звільнені політв’язні (наприклад, О. Кольченко, В. Балух), так і ті, хто перебуває за ґратами.

Андрій ІВАНЕЦЬ,

кандидат історичних наук, член Крайової Ради Українців Криму

Також по темі: Українська громада Криму: від незалежності до окупації (частина 1) 

____________________________________

 [1] Як починалась анексія Криму войовничою Росією. URL: http://bilahata.net/yak-pochynalas-aneksiya-krymu-vojovnychoyu-rosijeyu/  (дата звернення: 29.11.20).

[2] Українські громадські організації Криму чекають захисту – заява. «День», 18.03.2014. URL: https://day.kyiv.ua/uk/news/180314-ukrayinski-gromadski-organizaciyi-krimu-chekayut-zahistu-zayava  (дата звернення: 30.11.20).

[3] Росія продовжує дискримінацію кримських татар і українців у Криму – комітет ООН. 11.01.2020. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-crimea/2853807-rosia-prodovzue-diskriminaciu-krimskih-tatar-i-ukrainciv-u-krimu-komitet-oon.html

[4] Генасамблея ООН прийняла оновлену резолюцію про права людини в окупованому Криму. 16.12.2020. URL: https://lb.ua/news/2020/12/16/473229_genasambleya_oon_priynyala_onovlenu.html

[5] Ремовська О. «У місті масовано накручували страх»: журналістка Тетяна Рихтун про севастопольський спротив анексії. URL:   https://ua.krymr.com/a/u-misti-masovano-nakruchuvaly-strakh/30458545.html

[6] Шаймарданов Тимур Дамірович. URL:   http://ua.missingcrimea.tilda.ws/shaimardanov (дата звернення: 03.12.20).

[7] За шість років окупації правозахисники зафіксували понад 300 порушень прав журналістів у Криму. 21.02.2020. URL: https://zmina.ua/event/za-shist-rokiv-okupacziyi-pravozahysnyky-zafiksuvaly-ponad-300-porushen-prav-zhurnalistiv-u-krymu/

[8] Суд Криму назвав прапор України забороненою символікою. «Кореспондент», 12.05.2015. URL: https://ua.korrespondent.net/ukraine/3489952-sud-krymu-nazvav-prapor-ukrainy-zaboronenoui-symvolikoui

[9] У Криму напали на проукраїнського активіста. ZIK, 18.04.15. URL: https://zik.ua/news/2015/04/18/u_krymu_napaly_na_proukrainskogo_aktyvista_582345

[10] У Севастополі випустили з СІЗО активіста Мовенка, засудженого за звинуваченням в екстремізмі в соцмережах. Детектор медіа, 29.06.18. URL: https://detector.media/community/article/138949/2018-06-29-u-sevastopoli-vipustili-z-sizo-aktivista-movenka-zasudzhenogo-za-zvinuvachennyam-v-ekstremizmi-v-sotsmerezhakh/

 

Матеріал підготовлений за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім» проекту «Крим: час боротися за право».

SHARE