Одним із важливих питань, реалізація яких забарилась вже не на один рік, є створення Центру документування порушень прав людини на тимчасово окупованих територіях України. Уже зараз, на сьомий рік тимчасової окупації, можна констатувати, що значна частина матеріалів, які могли би стати доказами збройної агресії та воєнних злочинів Російської Федерації з 2014 року можуть бути втрачені. З часом, ця проблема буде лише погіршуватися. Щоб уникнути найгіршого, а саме неможливості притягнення до відповідальності осіб, причетних до порушень прав людини на півострові, у зв’язку з відсутністю доказів подій, що мали місце не один рік тому, необхідно вже зараз забезпечити створення Центру документування порушень прав людини на тимчасово окупованих територіях України.

Що та як потрібно документувати?

Серед національних і міжнародних документів, якими визначаються права людини, треба виділити: Конституція України; Загальна декларація прав людини ООН 1948 року; Міжнародні пакти про громадянські і політичні права та про економічні, соціальні і культурні права, прийняті резолюціями Генеральної Асамблеї ООН 16 грудня 1966 року; Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року; Підсумковий акт Наради по безпеці і співробітництву в Європі від 1 серпня 1975 року та інші. Проте, у світі не існує декларації чи іншого документу, яким би визначався виключний перелік прав людини. Ба більше, однією з важливих характеристик прав людини є їх невиключеність. Тобто жоден перелік прав людини не є виключним і може бути оновленим і доповненим, оскільки з часом з’являються нові права людини, які до цього не існували (наприклад, право на доступ до інтернету).

Найчастіше, в контексті порушень прав людини на тимчасово окупованій території в Криму та на Донбасі, говорять про такі порушення прав людини як: право на життя (насильницькі зникнення; вбивства); право на свободу та особисту недоторканність (переслідування за політичними ознаками); недоторканність житла (незаконні обшуки будинків); право на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань (переслідування журналістів за написання матеріалів, що критикують окупаційний режим); свобода світогляду і віросповідання (переслідування Кримської єпархії Православної церкви України, мусульман, Свідків Єгови та інших релігійних організацій в окупованому Криму). Але перелік порушуваних прав людини на тимчасово окупованій території набагато ширший, зокрема:

  • право на об’єднання у політичні партії та політичні організації (політична діяльність у Криму дозволена виключно в російських партіях, підконтрольних Кремлю, будь-яка опозиційна діяльність переслідується);
  • право на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації (проведення мирних мітингів, що суперечать інтересам окупаційної адміністрації є неможливим; наприклад, варто згадати щорічні обмеження та заборони на проведення заходів, присвячених роковинам депортації кримськотатарського народу 1944 року);
  • право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (доступ до медичних послуг на окупованому півострові є неможливим без наявності так званого «червоного паспорта»);
  • право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (в окупованому Криму відбувається систематичне знищення об’єктів природно-заповідного фонду: Кримського природного заповідника; Опукського природного заповідника; Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника та інших, що знищує фауну та флору та негативно впливає на необхідний для мешканців Криму обсяг чистої води та повітря; також варто згадати про екологічну катастрофу на півночі Криму у зв’язку з діяльністю підприємств хімічної промисловості, що стало результатом недбалості окупаційної адміністрації);
  • право на судовий захист (у засобах масової інформації неодноразова з’являлася інформація щодо відсутності доступу до адвокатів у незаконно затриманих громадян України в Криму; наприклад, у справі Володимира Балуха в СІЗО не давали можливості зустрітися з адвокатом);
  • право на освіту (фактично, на території окупованого півострова ліквідовано навчання українською мовою, а умови для освіти кримськотатарською мовою значно погіршилися);
  • закони не мають зворотної дії в часі (11 вересня 2017 р. Ахтема Чийгоза засудили до 8 років позбавлення волі за ніби то «організацію масових заворушень» протягом проукраїнського мітингу під будівлею Верховної Ради АРК у Сімферополі 26 лютого 2014 року, тобто до початку окупації Криму, коли навіть відповідно до російського законодавства Російська Федерація не мала жодної юрисдикції над Кримом);
  • право власності (окупаційної адміністрацією з 2014 року була проведена так звана «націоналізація» державного майна України, а також майна, що належить українським фінансово-промисловим групам, наприклад: «Укртелеком», «Крименерго», Ялтинська кіностудія, низка санаторіїв);
  • заборона призову жителів окупованої території до збройних сил держави-окупанта (протягом 2014-2020 рр. незаконно відбулося 11 призовних кампаній в окупованому Криму, а кількість українців, який призвали до лав збройних сил Росії перевищує 25 000 осіб).

Отже, існує критична необхідність у постійному моніторингу та накопиченні інформації щодо порушень всіх вищезазначених та інших прав людини на окупованих територіях.

Документування – процес пошуку та виявлення інформації у будь-якій формі, її відбір, збереження та опрацювання. Це величезний обсяг роботи, яка має виконуватися постійно, тому покласти ці повноваження на вже існуючий орган державної влади – неможливо. Необхідне створення окремого структурного підрозділу в складі Офісу Генерального прокурора або Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, який займався б виключно документуванням, без інших другорядних функцій.

Можна окреслити основні принципи, відповідно до яких має функціонувати Центр документування порушень прав людини:

  • збір даних – визначення необхідної інформації та шляхів її накопичення.
  • організація даних – запис виявленої інформації та її зберігання відповідним чином.
  • аналіз даних – якісна обробка інформації, що дозволяє її масове поширення та використання широкою аудиторією (створення статистики, презентацій, інфографіки, діаграм, графіків).
  • адвокація та поширення відповідних даних – має бути розроблена окрема стратегія, відповідно до якої буде відбуватися поширення окремої суспільно важливої інформації. Наприклад, у 2017 році в Хорватії, м. Пула відкрився документаційний центр правосуддя перехідного періоду (Transitional Justice Documentation Centre), який поширює інформацію щодо фактів, встановлених під час слідства Міжнародного кримінального суду в Гаазі у справі Югославії. Центр функціонує як архів, в якому зберігається інформація щодо воєнних злочинів, вчинених на території Хорватії під час хорватсько-сербської війни. Ця інформація використовується для поширення правди щодо перебігу конфлікту шляхом створення інтерактивних наративів, документальним та освітніх фільмів, виставок тощо.

Цілями діяльності центру мають бути: накопичення матеріалів для встановлення правди щодо перебігу збройного конфлікту; збір доказів воєнних злочинів на окупованій території; збір доказів для судових процесів проти Російської Федерації як держави-агресора; встановлення жертв і потенційних винуватців порушень прав людини; формування історичного наративу; використання зібраної інформації в освітніх цілях.

Створення Центру в Україні

Представники правозахисних організацій розпочали створення Центру документування порушень прав людини під час збройного конфлікту та на тимчасово окупованій території України ще в 2016 році. Правозахисник Олег Мартиненко, один із творців Центру документування зазначає: «Центр документування – це не стільки центр розслідування, скільки саме центр фіксації для встановлення історичної правди». Діяльність Центру документування УГСПЛ сфокусована здебільшого на документування подій збройного конфлікту на сході України. За інформацією, що розміщена на сайті правозахисної організації, нині вже задокументовані події у Сєвєродонецьку, Мар’їнці, Попасній, Маріуполі, Переможному, Станиці Луганській, Слов’янську, Кадіївці. На жаль, у той час представники органів державної влади обмежилися висловленням підтримки ініціативи та розумінням ситуації.

Нині, про необхідність створення Центру документування в структурі вже існуючого державного органу, висловлюються представники влади, які безпосередньо займаються окупованими територіями. 14 липня 2020 року Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим повідомило, що була розпочата координація зусиль державних та неурядових організацій для вироблення спільного бачення щодо формування національного архіву/репозитарію даних в контексті окупації Криму. До цього, 5 червня 2020 року, Міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексій Резніков заявив, що на базі Мінреінтеграції вже створюється центр документування порушень прав людини на тимчасово окупованій території України.

Це питання також обговорювалось під час зустрічі Олексія Резнікова та Гюндуза Мамедова, заступника Генерального Прокурора. «Ми документуємо всі факти грубих порушень, що відбувались та, на жаль, тривають на окупованих територіях України – частині Донецької і Луганської областей та Кримського півострова: політичні та релігійні переслідування, статеві злочини, катування, викрадення людей, порушення майнових прав, екологічних норм, морського та повітряного права, обстріли цивільної інфраструктури. Ми вже сформували реєстри постраждалих від таких обстрілів, щоб жертви могли претендувати на компенсації», – підкреслив Гюндуз Мамедов.

Імовірно, що в Україні зараз склалися найсприятливіші умови для створення центру документування. Досвід та вже напрацьовані матеріали громадських організації, підтримки з боку головних гравців серед органів державної влади (Представництво Президента України в Криму, Мінреінтеграції, Офіс Генерального прокурора), а також політична позиція Президента України щодо необхідності імплементації правосуддя перехідного періоду, дозволяє сподіватися, що вже найближчим часом ми нарешті побачимо поступ і в цьому питанні.

Олександр ВИШНЕВИЙ

Фото з відкритих джерел

Інформаційний партнер редакція газети “Кримська світлиця”

SHARE