Що означатиме для Криму нова «просвітницька діяльність» по-російськи

289
Скрін з сайту publication.pravo.gov.ru

1 червня набуде чинності підписаний 5 квітня президентом РФ Володимиром Путіним закон № 1057895-7 «Про внесення змін до Федерального закону «Про освіту в РФ» (далі «закон про просвіту»), який Держдума РФ прийняла 16 березня в остаточному третьому читанні зусиллями депутатів партії «Єдина Росія». Проти цього закону виступають багато вчених, активістів, авторів освітніх проектів по всій Росії, вбачаючи в ньому загрозу обмеження свободи слова, лімітованої вже й так до критичного рівня: під заборону підпало все, що лиш можна було заборонити. На думку опонентів закону, спрямованого на контроль гуманітарної просвіти, термін «просвітницька діяльність» у ньому розмитий настільки, що позначити ним можна будь-що, а деякі положення можуть загальмувати популяризацію науки та поховати чимало незалежних освітніх проектів. Також закон має на меті регулювання будь-якої міжнародної діяльності вишів, яка має бути погоджена з органами виконавчої влади: такий крок може призвести до остаточної ізоляції і без того підсанкційних російської науки та культури від світу та стимулювати «відплив мізків» до інших країн. Особливо легким контроль просвіти може стати в очікуваних умовах «суверенного інтернету» та відсутності доступу до світових освітніх платформ.

Законопроект був внесений ще 18 листопада 2020 р.; наприкінці грудня його прийняли у першому читанні. Текст документа передбачав, що уряд розробить форми контролю діяльності приватних осіб та організацій, що займаються просвітою. До слова, прикметно, що після першого читання з числа авторів законопроекту без пояснення причин вийшла скандальна кримська колаборантка Наталя Поклонська. Не менш прикметним є те, що авторами законопроекту стали члени Тимчасової комісії Ради Федерації з захисту державного суверенітету та запобігання втручанню у внутрішні справи РФ на чолі з Андрієм Клімовим: останній усіх невдоволених його законодавчими ініціативами іменує «несвідомими посіпаками іноземних сил», прирівнюючи при цьому просвітників до терористів. Із цим категорично не погоджується вся президія Російської академії наук, що на початку цього року звернулася до Путіна з відкритим листом, наголосивши, що згаданий законопроект створює правову базу для різних засобів регламентації будь-якої просвітницької діяльності і є наочною спробою держави взяти під контроль свободу поширення знань. «Просвітництво та популяризація науки є нашим професійним і громадянським обов’язком, для виконання якого ми не потребуємо будь-чийого дозволу. Сама постановка питання щодо регламентування просвітницької діяльності з боку державних структур є глибоко образливою для нас. Керуючись статтею 29 Конституції РФ, що гарантує нам свободу слова та відсутність цензури, ми заявляємо, що в разі прийняття законопроекту продовжимо займатися просвітницькою діяльністю, не визнаючи повноправності обмежувальних заходів, які можуть бути впроваджені на основі цього закону, не будемо звертатися по будь-які ліцензії та надавати попередні тексти виступів чи презентацій для погодження з державними органами», – заявили підписанти. Інша група вчених назвала «глибоко хибною» саму концепцію «ганебного» законопроекту та зажадала його негайного відкликання з Держдуми. Втім, чолобитні не вплинули на ситуацію.

Прийнятий закон може бути використаний з репресивною метою: зокрема, він передбачає перевірки всіх, хто ділиться тими чи іншими знаннями через читання лекцій, публікацію освітнього контенту і розповсюдження книжок, та відповідні покарання для тих, кого буде оголошено порушником новітніх приписів. Права на просвітництво можуть бути позбавлені особи, які мають «неправильні» політичні чи світоглядні настанови. Загалом будь-яку мислячу людину можна буде оголосити «іноземним агентом». У поясненні до закону про просвіту на сайті Держдуми РФ було зазначено, що він також має на меті заборону використання просвітницької діяльності для розпалювання соціальної, расової, національної чи релігійної ворожнечі, в тому числі за посередництвом повідомлення хибних даних про історичні, національні, релігійні та культурні традиції народів, а також для спонукання до дій, що суперечать Конституції РФ. Здавалося б, мета цілком шляхетна – однак поширення інформації з такою метою вже й так заборонене відповідними законами. Надалі йде наступне пояснення: «Закон покликаний вберегти російських громадян, передусім школярів і студентів, від антиросійської пропаганди, що подається під виглядом просвітницької діяльності». В пояснювальній записці до законопроекту було висловлено побоювання, що відсутність відповідного правового регулювання створює передумови для безконтрольної реалізації «антиросійськими силами» у школярському та студентському середовищах «широкого кола пропагандистських заходів, у тому числі таких, що підтримуються з‑за кордону та є спрямованими на дискредитацію державної політики РФ, перегляд історії, підрив конституційного ладу».

Та й у російській «Парламентській газеті» похвалилися, що прийнятий закон «не дозволить західним «просвітникам» вкладати в голови слухачів антиросійські настанови чи хибні історичні факти». Такими можуть бути оголошені будь-які дані, що не вписуються у світоглядну парадигму держави-агресора. Якщо зараз в окупованому нею Криму можна отримати як мінімум умовний термін за репліку про те, що півострів є частиною України, то за новим законом можна буде наразитися на неприємності, лише заперечивши кремлівським наративам про Революцію гідності як про «державний переворот» або про «громадянську» війну на сході України, де «бандерівські фашисти вбивають православних російськомовних дітей», чи про гнану в Криму ПЦУ як про «розкольників святого російського православ’я» або про УГКЦ як «уніатську бандерівську секту».

Загалом якщо в Росії нині просвітницька діяльність вустами деяких «державних мужів» фактично прирівнюється до тероризму, то хто заборонить їм оголосити, скажімо, Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Т. Г. Шевченка, екстремістською чи взагалі терористичною організацією? Принаймні, 5 років тому співробітники ФСБ РФ провели обшуки в офісі севастопольського відділення «Просвіти», яке діяло ще з 1989 р. і після російської окупації Криму припинило свою діяльність наприкінці березня 2014 р. за рішенням конференції. Під час обшуку було вилучено понад 250 книжок, виданих у типографіях Канади, Франції, США та України: стверджувалося, що 9 видань входять до російського федерального списку екстремістських матеріалів і призначалися для «поширення серед мешканців РФ ідей українського націоналізму та сепаратизму». Як заявили на російському пропагандистському телеканалі LifeNews, одним з напрямів діяльності «Просвіти» була «пропаганда національної переваги, героїзація УПА, ОУН та інших екстремістських організацій». Керівника севастопольської «Просвіти» з 2003 р. Володимира Проценка телеканал назвав «одним з активних ідеологів українського сепаратизму, членом раніше діючої севастопольської міської організації Конгресу українських націоналістів». Наразі про його долю нічого не відомо.

Як би там не було, але «закон про просвіту» в окупованому Криму може в першу чергу вдарити по педагогах, що готують дітей до вступу до вишів на вільній території України: вони можуть бути оголошені «закордонними пропагандистами» чи «іноземними агентами» та репресовані за розповіді про «мирне возз’єднання України / Криму з Росією» як про окупацію, про Голодомор, якого «на самом деле не было», про ІІ світову війну, яка «на самом деле была Великой Отечественной» і почалася в 1941 р. нападом Німеччини на СРСР, а не в 1939-му спільним поділом СРСР та Німеччиною Польщі, тощо. Роками кримські діти реєструються на відповідних онлайн-курсах під вигаданими іменами і змушені відмовитись від вступу до українських вишів через те, що представники російських спецслужб проводять з ними та їхніми родинами «виховні бесіди».

Звинуваченням у «дискредитації внутрішньої політики» та «підриві конституційного ладу» держави-окупанта може також бути піддане по суті підпільне вивчення в Криму «державних» української та кримськотатарської мов, що вичавлюються з освітнього процесу всупереч приписам міжнародних організацій. Так, ще в перший рік російської окупації Криму відбулася безкомпромісна зачистка освіти від української мови: попри всі норми та правила адміністрація шкіл відмовляла батькам учнів у прийманні заяв на відкриття класів з українською мовою навчання під репліки на кшталт «Вивчайте вашу мову вдома, мені моє робоче місце дорожче за неї». В ліпшому випадку дітей і їхніх батьків ставили перед фактом, що українська мова вивчатиметься тільки на рівні фольклору, а україномовні класи не відкриватимуться «заради єдиного учня». Відзначалися випадки, коли директори деяких шкіл проводили з батьками учнів «просвітницькі» бесіди щодо «недоцільності та безперспективності» навчання дітей українською мовою: мовляв, підростаюче покоління повинне зростати громадянами РФ і відчувати себе частиною «єдиного народу», а не «якимись там» українцями.

У листопаді 2015 р. «голова Криму» Сергій Аксьонов заявив, що «патріотичне виховання» кримчан повинне починатися з дитячого садка, а точніше – з трирічного віку. Наприкінці року в Сімферополі без жодних спеціальних законів через тиск з боку «адміністрації» та звинувачення у «вихованні українських націоналістів» припинила свою діяльність дитяча театральна україномовна студія «Світанок», яка проіснувала понад два десятиліття. Натомість нині в Криму проводиться дуже потужна агітаційна праця з «виховання патріотичних почуттів» до країни-загарбника: доходить навіть до таврування «зрадниками» дітей, що не знають її гімну та не пишуть «русский(ая)» у графі «Національність» в анкетах.

На окупованому півострові також тривають розправи над українською книжкою. Так, на початку 2015 р. керівника міської бібліотечної системи Феодосії було оштрафовано на 2000 рублів за «масове поширення екстремістських матеріалів» – 12 примірників книжки Василя Марочка «Геноцид українців» з серії «Голодомори 1932-1933» (2007). У 2016 р. стало відомо про зникнення єдиної в Севастополі великої української бібліотеки, яку місцеві активісти збирали роками в Українському культурно-інформаційному центрі. В колишній українській гімназії Сімферополя зі стелажів бібліотеки зникли українознавчі видання, а в сімферопольській міській бібліотеці №9 ім. Л. Толстого було закрито канадсько-український бібліотечний центр, який існував з осені 1996 р. і фонд якого збирався зусиллями української закордонної діаспори. Судячи з опису літератури, яку небайдужі мешканці Криму рятували раніше та в подальшому зі смітників та полум’я, окупанти вважають ідеологічно небезпечними видання про українських гетьманів, Голодомор, мовно-політичні зв’язки, етапи русифікації України тощо.

Ще у травні 2014 р., після заяви кримського «міністерства освіти» про припинення вивчення історії України в освітніх закладах, вчителі місцевих шкіл вирішили наостанок розповісти дітям про «найважливіше» в українському минулому – наприклад, про те, що під час ІІ світової війни війська гітлерівської Німеччини були не такі страшні, як «заборонена на території РФ як екстремістська організація» УПА та дивізія СС «Галичина», чиї вояки «розчленовували дітей, розрізали жінкам животи і зашивали туди живих котів». Схоже, в Росії ніхто не проти такої «просвітницької діяльності» – як і проти безкінечної мілітаризації дітей і виховання з них «истинно русских людей», готових убивати й помирати за «отечество». До того ж, слід зазначити, що у кримській школі, яка вже кілька років є нетолерантною не лише етнічно, а й конфесійно, учням, незалежно від їхнього світогляду, зусиллями місцевих єпархій УПЦ МП за підтримки «влади» фактично силоміць прищеплюють цінності російського православ’я.

Промовистий взірець «правильної російської просвіти» було продемонстровано 5 квітня в середній школі селища Дачне поблизу Судака. Нещодавно класна керівниця, вчителька літератури Олена Руденко дала учням 4 класу, в якому навчаються 9 кримськотатарських і 7 слов’янських дітей, завдання підготувати розповідь про своїх дідусів і бабусь, що пройшли ІІ світову війну. Одна з учениць розповіла історію свого прадіда, що після отриманого на фронті серйозного поранення повернувся додому, а невдовзі разом зі своєю дружиною та п’ятьма дітьми потрапив у жахіття депортації, після чого прожив лише рік. Перебивши дівчинку, вчителька вирішила розповісти класові «справжню» причину подій весни 1944 р.: «Кримських татар вислали через те, що вони були зрадниками – допомагали німецьким окупантам захопити Крим». На жаль, відкритим лишається питання – кого ж «зрадили» ровесники тих дітей, до яких донесли цю тезу, та немовлята, що помирали на руках матерів, не доїхавши до «спецпоселень». Обурені цим інцидентом, батьки учнів зажадали притягнення Руденко до відповідальності.

Подібні випадки в «російському» Криму – не новинка. Так, понад два роки тому громадськість півострова збурив презентований підручник для учнів 10-х класів, у якому заявлялося про 20 тисяч кримських татар, які «служили гітлерівцям зі зброєю в руках», та про «лояльне» ставлення «більшості кримських татар» до німецьких окупантів, а депортація народів Криму була названа «звичайним переселенням». При цьому в підручнику, що вийшов 11-тисячним накладом, ані словом не було згадано про колабораціонізм тих же росіян у Криму. Внаслідок суспільного резонансу видання не було впроваджене у навчальний процес. Втім, було б дуже цікаво побачити реакцію влади держави-окупанта на такі речі після впровадження нових законів щодо «регулювання просвітницької діяльності».

Наостанок хотілося б згадати резонансний випадок, що стався ще на початку 2008-2009 навчального року в сімферопольському державному ліцеї №1, де новий вчитель історії буквально з перших занять почав нав’язувати дітям антидержавне бачення історії України. Тоді матір одного з учнів розповіла, що після чергового заняття випадково переглянула зошита з конспектами сина і вжахнулася тому, що побачила: «Мені на мить здалося, що заняття з історії веде психічно нездорова людина. Син зі слів викладача вивів наступні речення: «Слово «Украина» появилось в XIX веке, его придумал Михаил Грушевский. До этого землю и народ называли Малороссия. Существует единый русский народ, а понятия малороссы, великороссы, белороссы обозначают географическое место рождения русского человека. Слово «Украина» является позорным, оно означает «окраина», его узаконили, чтобы разделить. Мы живём не в Украине, а в России. Было крещение Руси, а не Украины. Киев – мать городов русских, а не украинских. Украинского народа и языка не существует. Ради сохранения единства русского народа мы не должны признавать государство Украина». Тоді батьки учнів порушили питання відповідності цього вчителя його посаді. Тепер же саме таких викладачів шанують і поважають у системі освіти держави-агресора та окупованого нею Криму – тож навряд чи на них поширюватимуться новітні закони, що регламентують просвітницьку діяльність.

Віталій СОЛОНЧАК

 

Матеріал підготовлений за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім» проекту «Крим: час боротися за право».

SHARE