Рух «зелених»: партизанський рух в Криму

85

Після наступу Добровольчої армії ЦК КП(б)У «з метою посилення керівництва підпільною та партійною боротьбою в тилу денікінської армії» створило Зафронтове бюро (Зафронтбюро) на чолі з С. Косіором. За вказівкою ЦК РКП(б) воно також здійснювало керівництво партійним підпіллям у Криму. До його складу входили: С. Просмушкін (Спер), М. Бабахан, О. Бунаков, Б. Горелік (Моїсей).

Говорячи про цей період, Ю. Гавен у спогадах писав: «У період з листопада в усіх великих центрах Криму: в Сімферополі, Севастополі, Феодосії, Керчі, Ялті, Євпаторії організовуються перші підпільні організації. Найбільші з цих організацій – Сімферопольська, Севастопольська, Євпаторійська – невдовзі встановили постійні зв’язки між собою й порушили питання щодо необхідності створення працездатного обкому. Було скликано нараду представників Севастопольської, Сімферопольської та Євпаторійської організацій, яка доручила тов. Фрідману поїхати до Одеси (де перебували Шульман і Хайкевич, колишні члени обкому) для з’ясування питання щодо скликання з’їзду і створення обкому в Криму».

У поєднанні з арештами, які проводилися владою, зростання цін викликало величезне невдоволення селян. У Криму розпочався так званий рух «зелених». Вони отримали цю назву через те, що переховувалися в лісах і горах. За своєю орієнтацією «зелені» поділялися на два табори: пробільшовицькі («червоно-зелені») та антибільшовицькі («біло-зелені»).

Добровольча армія.

Пробільшовицький табір «зелених» використовував підтримку більшовицького підпілля в містах та допомогу від їхніх керівників, які постійно приїжджали з Москви чи Києва. Одним зі своїх завдань «червоно-зелений» рух вважав створення в Криму нестабільності. Для цього використовувалися будь-які засоби. Наприклад, С. Бабахан став першим із командирів «зелених», хто від імені Кримревкому взимку 1920 р. заборонив кримськотатарським селянам заготівлю в лісі дров. Кримські ліси оголошувалися «на воєнному стані з наказом до лісу нікого не пускати, а головне – не випускати нікого з лісу з жодним поліном дров». У результаті в містах почалася жорстка паливна криза. Така «паливна політика» стала причиною зриву кількох військових операцій білих, адже без палива не можна було зрушити з місць паротяги з військовими. Коли наприкінці серпня 1920 р. на зміну Бабахану приїхав О. Мокроусов, він теж підтвердив наказ про заборону вирубки лісу. 3 вересня він видав наказ, згідно з яким «для остаточного зупинення вирубки лісу – розстрілювати на місці всіх захоплених на роботах у лісі». Якщо не було можливості розстріляти їх одразу, то він рекомендував «брати їх на облік для передання військово-революційному трибуналу після приходу до Криму Червоної армії».

Антибільшовицький табір (до якого входила значна частина мілліфірківців, які тікали від репресій) перебував у більш скрутному становищі, оскільки йому доводилося боротися як з військами Добровольчої армії, так і з більшовицьким підпіллям і підпорядкованими йому загонами «червоно-зелених». Показовою є характеристика, яку дав цим «зеленим» свідок подій М. Воронович: «Чинний «зелений» рух не має нічого спільного з бандитизмом, зі зграями грабіжників, що переховуються в горах та лісах. Справжні «зелені» були й є місцевими селянами, що повстали проти добровольчої і більшовицької влади». М. Бунегін, який публікував своє дослідження «по гарячих слідах», зазначав, що основну роль у масовому партизанському «зеленому» русі Криму відіграли не команди, перекинуті з материка (тобто – більшовицькі загони), а саме кримські татари. Деякі загони складалися виключно з татар. Таким, наприклад, був Карасубазарський загін, створений селянами сіл Топли, Кутлук, Камишли і Оленівка, чи П’ятий полк повстанської армії (який, коли був організований, взагалі отримав назву Татарський). Окрім цього, в Четвертому полку більшу частину складали кримські татари і навіть керував ним «Ібрагим» (справжнє ім’я невідоме) Мустафаєв.

Протягом 1919 р. загони «зелених» завдавали відчутних ударів по силах Добровольчої армії. Влітку та на початку осені, відволікаючи на себе значну увагу добровольців, вони спромоглися сприяти вдалому наступу Червоної армії на півострів.

Тетяна БИКОВА, кандидат історичних наук,

науковий співробітник Інституту історії України НАН України

 Фото надані автором

SHARE