Розповідь кримського вчителя про російську педагогічну систему координат

1373

Розуміння того, що російська освіта – це щось дивне і незрозуміле, до кримського вчительства поступово і болісно почало приходити в червні 2014 року, коли десант педагогів з материка примчав на допомогу своїм убогим колегам.Це були курси Федерального інституту розвитку освіти, які проводились в усіх містах Криму з кожного предмету окремо, і читали їх не рядові російські педагоги, а люди, в основному, з вченими ступенями, автори підручників та методик.

Основною їх метою, як ми всі з часом зрозуміли, було донести до кримських вчителів Федеральні державні освітні стандарти (надалі – Освітні стандарти). Зрозуміло, що ніхто з нас до закінчення курсів так і не перейнявся їх значимістю. Щасливий час! Усвідомлення всього жаху прийшло зовсім нещодавно.

Освітні стандарти виконані нібито в рамках Болонського процесу з елементами системи освіти східно азійських країн (Японія і Корея, в першу чергу). Основні тези цього стандарту полягають в наступному:

– Повний відхід від традиційної схеми формування знань, умінь, навичок і перехід до формування універсальних навчальних дій. До речі, поняття універсальних навчальних дій в первозданному вигляді перейшло з психології, тому до освіти має дуже опосередкований стосунок, хоча річ цікава, якщо її правильно поєднувати з традиційною схемою формування знань;

– Ставка в освітніх стандартах робиться не на навчанні, а на вихованні; звідси і поява в кожному класі по 10 годин позаурочної діяльності в тиждень, що віддалено нагадує українську гурткову роботу, але має зовсім інші цілі – не заповнити дозвілля дитини, а продовжити промивати мозок всілякою патріотичної нісенітницею. До поняття «патріотизм» – це все на має абсолютно ніякого стосунку. Теми, а точніше напрямки позаурочної діяльності, вибирають батьки з урахуванням кадрових і матеріально-технічних можливостей школи. Так повинно бути в ідеалі. Насправді ж на цю роботу виділяється 4 години: обов`язкові, нав’язані на республіканському рівні,  – це «Основи православної культури», «Основи світської етики»; решта – різні умілі ручки і цікава математика;

– Поступовий відхід від класно-урочної системи, впровадження «тьютерства», тобто наставництва, замість класного керівництва, формування азіатської школи повного дня. За кожним вчителем закріплюється кілька різновікових школярів, яких він супроводжує на нелегкому шляху їх самоосвіти. На практиці все це є зображенням бурхливої діяльності, що до педагогіки і виховання має дуже віддалене відношення;

– Скасування поурочного планування та впровадження технологічних карт, тобто перетворюємо спілкування з живою людиною в суто технологічний процес: натисни на кнопку – отримаєш результат. В карті відбивається кожна дія педагога і будь-яка реакція учня;

– Відхід від затверджених державних програм і заміна їх на індивідуальні робочі програми вчителя – це такий собі талмуд сторінок на 200, який в Україні уніфікований і, як правило, без діла валяється в методичному кабінеті. Програму доводиться переписувати щорічно, благо паперова промисловість РФ працює добре;

– Найголовніше, вчити дитину тепер – це швидше злочин, ніж основне завдання педагога; задача російського вчителя навчити вчитися, а не ділитися власними знаннями; мовляв, нехай сам колупається в мережі і щось там черпає. В Україні теж є така біда, тільки називається вона компетентнісний підхід; штука хороша, але має сенс тільки при колективних або групових формах роботи.

Єдине, що подобається більшості педагогів в нинішніх умовах – 5-бальна система з чітким розподілом оцінок на позитивні (3-4-5) і негативні (1-2). Це означає, що одиниця і двійка не є перевідним балом і не дає права на отримання документа про освіту. Протирав штани в школі – отримай довідку і вперед… вулиці підмітати.

Олег Хакназаров, для ІА «Голос Криму»

SHARE