UA EN

29 Березня 2024

Проблема ставлення Республіки Білорусь до Криму на прикладі окремої справи

Фото з відкритих джерел

Позиція Республіки Білорусь щодо статусу Криму є досить неоднозначною та містить протиріччя. Наприклад, Білорусь голосувала проти резолюції Генасамблеї ООН № 68/262 від 27 березня 2014 року про територіальну цілісність України.[1] Водночас, ніяких офіційних урядових документів, які б свідчили про визнання Білоруссю суверенітету РФ над Кримом офіційний Мінськ не приймав. Більше того, Президент Білорусі Олександр Лукашенко неодноразово публічно висловлювався, що Крим визнається ним територією України.[2]

Але публічні висловлювання та наявність/відсутність документів на рівні уряду держави – це ще не все. В питаннях щодо статусу Криму необхідно уважно приглядатись до міждержавних відносин у конкретних справах (цивільних, кримінальних тощо), що для широкого загалу є малопомітними та не створюють резонансу. Таким випадком є екстрадиційна справа громадянина України Олександра Голомисюка.

Що сталося з Голомисюком?

Олександр Голомисюк був засуджений вироком Залізничного районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 22 грудня 2006 року за частиною 2 статті 368 Кримінального кодексу України (Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою). Рішення набрало законної сили 27 лютого 2007 року, коли ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Автономної Республіки Крим апеляційні скарги Голомисюка О.Г. були залишені без задоволення.

14 травня 2007 року постановою Залізничного районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим Голомисюка було оголошено в розшук, оскільки він не перебував за місцем постійного проживання і його місцезнаходження було невідомим. Як виявилося в подальшому, він виїхав з України на територію Республіки Білорусь.

Після окупації Криму суди, створені РФ, рекласифікували вироки українських судів Криму відповідно до російського кримінального законодавства. Так, 29 липня 2014 року рішенням “Залізничного районного суду міста Сімферополя Республіки Крим” у відповідність до Кримінального кодексу Російської Федерації було приведено вирок Залізничного районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 21 грудня 2006 року щодо засудженого Голомисюка. Після цього його було оголошено в міждержавний розшук.

26 лютого 2021 року відповідно до постанови заступника прокурора Радянського району міста Мінська Олександр Голомисюк був взятий під варту. Підставою для затримання стали відомості від російських правоохоронних органів щодо вчинення згаданою особою злочину та оголошення її в міждержавний розшук.

29 квітня 2021 року постановою заступника генерального прокурора Республіки Білорусь Голомисюка на основі Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (далі – Мінська конвенція) було вирішено видати Російській Федерації для приведення вироку іноземного суду у виконання.

Станом на 01 липня 2021 року Голомисюк перебуває у СІЗО №1 міста Мінськ і оскаржує рішення щодо його екстрадиції.

7 липня 2021 року Верховний Суд Республіки Білорусь за результатами касаційної скарги залишив рішення про екстрадицію без змін. Дане рішення є остаточним, тому можна напевно стверджувати, що екстрадиція до РФ відбудеться.

Що порушує РФ?

Перш за все варто нагадати, що окупація території однієї держави іншою є збройним конфліктом, навіть якщо за окуповану територію (на окупованій території) не ведуться бойові дії. Саме тому на території АР Крим та м. Севастополя наразі діють норми міжнародного гуманітарного права (МГП), зокрема чотири Женевські конвенції 1949 року.

Стаття 64 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни  (надалі – ЖК-IV) передбачає, що окупант при здійсненні кримінальних проваджень на захопленій території має застосовувати саме кримінальне законодавство цієї території, а не власне. Для застосування кримінального закону держави-окупанта мають існувати одночасно такі обставини:

  • необхідність, визначена абзацом 2 ст. 64 ЖК-IV, а саме: виконання зобов’язань за ЖК IV, ефективне управління територією, забезпечення безпеки держави-окупанта;
  • публікація кримінального закону на окупованій території та доведення його до відома місцевого населення їх рідною мовою.
  • Відповідний закон не повинен мати зворотної сили (ст. 65 ЖК-IV)

Жодна з двох вимог не виконана: кримінальний кодекс РФ ніколи не публікувався в офіційних виданнях на території Кримського півострову; ув’язнення особи за корупційний злочин проти України ніяк не пов’язане із виконанням РФ зобов’язань за ЖК-IV, ефективним управлінням окупованою територією або забезпеченням безпеки окупаційної влади.

Стаття 70 ЖК-IV прямо забороняє державі-окупанту здійснювати переслідування за діяння, що мали місце до початку окупації.[3]

Оскільки РФ просить Республіку Білорусь видати їй особу для її ув’язнення на підставі вироку, винесеного українським судом у 2006 році за злочин, вчинений проти України, вона очевидно порушує зазначені вище норми.

Ба більше, РФ у даному випадку порушує і своє власне кримінальне законодавство. Голомисюк є для РФ іноземним громадянином, що постійно проживає за межами РФ та вчинив злочин за її межами. Дія російського кримінального кодексу щодо такої категорії осіб передбачена частиною третьою його статті 12[4]. Важливо подивитись на справу Голомисюка саме у світлі цієї норми та оцінити, наскільки вона є застосовною в даному випадку.

Умови застосовності кримінального закону РФ (згідно ч. 3 ст. 12 КК РФ)[5] Справа Голомисюка
1. Відсутність вироку іноземної держави щодо особи. Є вирок Залізничного районного суду м. Сімферополя, ухвалений іменем України
2. Вчинення злочину проти інтересів РФ Вчинив корупційний злочин проти інтересів України
3. Вчинення злочину проти громадянина РФ або особи без громадянства, що постійно проживає в РФ Вчинив злочин проти держави Україна, злочинів щодо фізичних осіб не вчиняв
4. Наявність міжнародного договору РФ або іншого документа міжнародного характеру, що містить обов’язки у сфері відносин, що регулюються Кримінальним кодексом РФ.

 

Відповідні документи відсутні

 

Таким чином, жодного із відповідних критеріїв, необхідних для застосування до Голомисюка Кримінального кодексу РФ не має у його справі. Тому, чим керується Росія, бажаючи притягнути його до кримінальної відповідальності, не зрозуміло.

Що порушує Білорусь? 

Взяття під варту Голомисюка (екстрадиційний арешт) білоруською владою відбулось ще до отримання нею запиту від РФ про його видачу. При цьому, в усіх екстрадиційних документах Білорусь посилається на Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року[6] (надалі – Мінська конвенція), сторонами якої є і Україна, і Білорусь, і Російська Федерація.

Зокрема, у рішенні про видачу українця Російській Федерації білоруська влада посилається на пункти 1 та 3 статті 56 Мінської конвенції. Пункт 3 передбачає, що видача може бути здійснена лише тоді, коли діяння, вчинене особою, є кримінально караним одночасно за законодавством обох держав – запитуваної і запитуючої.

Про те, що злочин Голомисюка не покривається Кримінальним кодексом РФ, детально говорилося вище. Цього цілком достатньо для виникнення у Білорусі обов’язку відмовити у його видачі. Втім, згідно Кримінального кодексу Республіки Білорусь корупційний злочин проти України також не є караним (див. статтю 6 Кримінального кодексу Республіки Білорусь[7]).

Отже, оскільки підстави для видачі відсутні, Білорусь порушує статтю 56 Мінської конвенції. Водночас, відсутність підстав для видачі робить незаконними арешт та утримання під вартою Голомисюка, оскільки ст. 60 Мінської конвенції передбачає, що взяття під варту не відбуваються у випадку, коли видача не може бути здійснена. Порушення статті 60 Мінської Конвенції тягне за собою одночасне порушення права арештованого на свободу та особисту недоторканість, що захищається статтею 9 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права (МПГПП). У разі, якщо екстрадиція Голомисюка призведе до переривання його сімейних зв’язків, буде також порушене його право на повагу до сімейного життя (стаття 17 МПГПП).  Про порушення аналогічних статей Європейської конвенції з прав людини говорити не доводиться, оскільки Білорусь не є її стороною.

Захист прав особи, що зазнали порушень з боку Республіки Білорусь, можливий шляхом звернення до Комітету ООН з прав людини.

Що це значить для засудженої особи?

Наразі рішення про екстрадицію Олександра Голомисюка до Російської Федерації оскаржується ним. У разі, якщо оскарження не буде успішним, його видадуть в РФ, де на нього чекає тюремне ув’язнення. При чому, з високою вірогідністю відбувати строк він буде не на території Криму, а в одній із колоній на території РФ. Таке твердження слідує з того, що переважну більшість осіб, ув’язнених на підставі кримських вироків, в порушення норм міжнародного гуманітарного права вивозять до виправних установ в РФ.

Що це значить для України?

Судова влада є проявом суверенітету. Отже, визнання юридичних наслідків рішення окупаційного суду у вигляді обов’язку видати особу, є de facto визнанням суверенітету російської влади в Криму. Хоча Білорусь офіційно і не визнає Крим частиною РФ, у ситуації з Голомисюком вона поводить себе абсолютно протилежно. Подібні дії Республіки Білорусь також створюють негативний демонстративний ефект в контексті територій, тимчасово непідконтрольних іншим державам, та перешкоджають формуванню міжнародного консенсусу щодо зобов’язання невизнання суверенітету держав-окупантів над контрольованими ними територіями.

Що робити для захисту інтересів України та прав особи, що видається? 

Україні потрібно на офіційному рівні висловлювати протест Республіці Білорусь та привертати увагу міжнародного середовища до даного кейсу з метою недопущення толерантного ставлення до дій інших держав, що можуть якимось чином легітимізувати окупацію Криму. Регіональним центром прав людини були відправлені листи на адресу Міністерства закордонних справ України, Міністерства юстиції України, Представництва Президента України в АР Крим з метою вчинення всіх можливих заходів для протидії відповідним протиправним діям РФ та Республіки Білорусь.

Водночас, у разі видачі Голомисюка Російській Федерації доцільним є захист його прав шляхом звернення до Європейського суду з прав людини. У його справі досить чітко простежуються порушення ст. 5 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (право на свободу та особисту недоторканість) та ст. 7 тієї ж Конвенції (заборона покарання без закону).

Так, позбавлення волі Голомисюка Російською Федерацією не ґрунтується на жодній із підстав, передбачених ст. 5 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Крім того, розповсюдження кримінального законодавства РФ на окупований Крим, в принципі, є незаконним, а станом на час вчинення злочину Голомисюком російське кримінальне  законодавство не діяло в Криму навіть de facto, як це сталося після початку окупації. Це означає, що РФ, по суті, піддає його покаранню без закону, чим грубо порушує ст. 7 ЄКПЛ.

Також потенційно може бути порушене право на повагу до сімейного життя, гарантоване ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, якщо ув’язнення призведе до переривання сімейних зв’язків.

Висновки

Екстрадиція Голомисюка може справедливо тлумачитись як визнання окремими органами Республіки Білорусь суверенітету РФ над Кримом (принаймні в частині судової влади), що становить окреме міжнародне протиправне діяння.

Екстрадиційний процес уже призвів та з високою вірогідністю призведе у майбутньому до порушень прав людини стосовно Голомисюка. Для захисту порушених Росією прав доцільно звернутись до ЄСПЛ, а для захисту прав, порушених Республікою Білорусь – до Комітету ООН з прав людини.

Микола КІККАС, адвокат, юрист Регіонального центру прав людини 

Катерина РАШЕВСЬКА, юрист Регіонального центру прав людини

_____________________________

[1]Генасамблея ухвалила резолюцію на підтримку України. BBC NEWS Україна.  https://www.bbc.com/ukrainian/politics/2014/03/140327_un_resolution_ukraine_rl

[2] Лукашенко рассказал, чей Крым. https://reform.by/lukashenko-rasskazal-chej-krym

[3] Конвенція про захист цивільного населення під час війни. Женева, 12 серпня 1949 року. Стаття 70. Верховна Рада України. Законодавство України. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_154#Text

[4] Уголовный кодекс Российской Федерации. Статья 12. Действие уголовного закона в отношении лиц, совершивших преступление в не пределов Российской Федерации. http://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_10699/ecaca87fc0031575ba99ae9bfdad56f1cc08f34b/

[5] Умова під номером 1 є обов’язковою у всіх випадках і має існувати одночасно хоча б з однією із решти умов.

[6] Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року. Верховна Рада України. Законодавство України. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/997_009#Text

[7] Уголовный кодекс Республики Беларусь. Национальный правовой интернет-портал Республики Беларусь. https://pravo.by/document/?guid=3871&p0=hk9900275

 

Матеріал підготовлений за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім» проекту «Крим: час боротися за право».

Фото з відкритих джерел

Сім причин звільнити Крим

Деокупація і реінтеграція АР Крим і Севастополя є категоричним імперативом для української нації та має ним стати для цивілізованої частини людства загалом.  «Крим – це Україна!» –

АВТОНОМІЇ: поняття, класифікація, позитивні та негативні наслідки утворення на досвіді іноземних країн і ситуація в Україні (частина І)

У статті «Про права корінних народів та імплементація їх у законодавство України», що опублікована на сайті інформаційної агенції “Голос Криму” досліджувалось питання самовизначення корінних народів, а саме:

АВТОНОМІЇ: поняття, класифікація, позитивні та негативні наслідки утворення на досвіді іноземних країн (частина ІІ)

Як зазначалося у статті «Про права корінних народів та імплементація їх у законодавство України», зміст принципу самовизначення народів більш докладно розкривається в Декларації про принципи міжнародного права,

29 Березня 2024