Пошкодження комплексу некрополя Херсонесу Таврійського та монастиря Богоматері Влахернської: аналіз українського законодавства та міжнародного права

49
OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Фактичні обставини руйнування пам’ятки

Станом на сьогодні на території міста Севастополя, у зв’язку з нехтуванням окупаційною владою своїми обов’язками по охороні культурної спадщини, відбувається суттєве пошкодження археологічної пам’ятки «Комплекс некрополя Херсонесу Таврійського і монастиря Богоматері Влахернської». Даний об’єкт є пам’яткою культурної спадщини України національного значення[1].  Окрім того він є частиною території буферної зони пам’ятки «Херсонес Таврійський», що входить до списку Всесвітньої спадщини UNESCO.

Відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини», буферна зона забезпечує охорону цілісності та автентичності видатної універсальної цінності цього об’єкта, а у її межах встановлюється відповідний режим використання.

Після початку окупації м. Севастополь відбувається хаотична та безконтрольна забудова багатоквартирними будинками території некрополя та території навколо храму Богоматері Влахернської. На сьогодні цілісне сприйняття античного храмового комплексу та історичного ландшафту зруйноване чотирьохповерховими та п’ятиповерховими будинками, спорудженими в районі вулиць Ульянова, Шостака, Єрошенка. Вони по суті змінюють історичний ландшафт пам’ятки – розривають простір між Комплексом некрополя з Храмом Богоматері Влахернської та Володимирським собором Херсонеса, який раніше був єдиним.[2]

Аналіз з точки зору українського законодавства та міжнародного права

Крим є невід’ємною частиною території України, а його окупація Російською Федерацією згідно міжнародного гуманітарного права (надалі – МГП) кваліфікується як міжнародний збройний конфлікт. З огляду на це доцільно аналізувати процес ушкодження та знищення культурної спадщини і з позицій міжнародного права, і з точки зору українського законодавства.

Відповідно до ст. 43 Гаазького положення 1907 року про закони і звичаї війни на суходолі, РФ як держава-окупант має дотримуватись законів, що діяли в Криму до початку окупації за винятком, коли це абсолютно неможливо. Цей обов’язок стосується в тому числі й законодавства про охорону культурної спадщини.

Відповідно до ст. 56 цього ж Гаазького положення 1907 року, забороняється знищення чи навмисне пошкодження історичних пам’яток, творів мистецтва та науки на окупованій території.

Відповідно до пункту 1 ст. 5 Гаазької конвенції 1954 року про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту, держава-окупант має по мірі можливостей підтримувати зусилля компетентних національних органів окупованої території, щоб забезпечити охорону і збереження її культурних цінностей.

Таким чином, Росія має повністю дотримуватися правового режиму охорони пам’ятки «Комплекс некрополя Херсонесу Таврійського та Монастир Богородиці Влахернської», встановленого владою України в тому числі щодо: отримання дозволів на будівництво в межах зон охорони пам’ятки; збереження автентичності пам’ятки, її властивостей.

Так, наприклад, проведенню будівельних робіт поряд із некрополем та монастирем має передувати інформування Комітету всесвітньої спадщини UNESKO відповідно до ст. 37-2 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Це пов’язано із тим, що некрополь та монастир, будучи самі по собі пам’яткою національного значення України, до того ж ще й знаходяться у буферній зоні пам’ятки всесвітньої спадщини UNESCO «Херсонес Таврійський».

Проте, загальна політика РФ по витісненню з Криму українського законодавства російським, що провадиться з початку окупації[3], не містить винятків стосовно культурної спадщини.  З огляду на це, влада РФ нехтує зазначеними вище нормами українського законодавства та міжнародного права щодо захисту культурної спадщини в Криму.

Дана обставина в сукупності із хаотичною та безконтрольною забудовою, що вже наносить шкоду пам’ятці, в подальшому може призвести до її серйозного понівечення або повного знищення.

Чи є пошкодження пам’ятки злочином за міжнародним кримінальним правом

Нормою міжнародного кримінального права, що охороняє об’єкти культурної спадщини є пп. ix) п. b) ч. 1 ст. 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Відповідно до цієї норми злочином є навмисне нанесення ударів по будівлям, призначеним для цілей релігії, освіти, мистецтва, науки або благодійності, історичним пам’яткам, госпіталям і місцям зосередження хворих і поранених за умови, що вони не є воєнними цілями.

В оригінальному тексті Римського статуту термін «навмисне нанесення ударів» вживається як «intentionally directing attacks».

Якщо буквально тлумачити ці формулювання може здатись, що нанесення ударів по відповідних об’єктах може мати місце лише під час активних бойових дій. Звідси виникає цілком слушне питання, чи може пошкодження пам’ятки в результаті міської забудови кваліфікуватись як навмисне нанесення ударів по об’єкту історичної спадщини.

Міжнародний кримінальний суд (надалі – МКС) у своїй практиці визначив, що під категорію «intentionally directing attacks» можуть потрапляти акти знищення пам’яток, що вчиняються як під час активних бойових дій, так і поза їх межами.[4]

Також Римський статут та практика МКС жодним чином не виключають з відповідного складу злочину руйнування пам’яток, пов’язані із забудовою на окупованій території.

При цьому, діяння, що спричиняють пошкодження пам’ятки є пов’язаними зі збройним конфліктом (окупацією Криму). Так, внаслідок окупації Криму на його територію була de facto поширена влада РФ і дозволи на будівництво багатоквартирних будинків в зонах історичних пам’яток надаються російськими окупаційними органами на підставі законодавства РФ. Тобто, дії окупаційних органів влади створюють передумови для пошкодження культурної спадщини внаслідок її забудови. Такі дії потенційно можуть становити склад злочину за Римським статутом.

Водночас, для остаточної кваліфікації пошкодження некрополя та монастиря як міжнародного злочину замало фактичних даних. Так, наразі невідомо наступні істотні обставини: наскільки суттєвим є пошкодження пам’ятки, спричинені забудовою, що розпочалась після початку окупації; чи несе забудова загрозу пошкодження пам’ятки «Херсонес Таврійський»; хто надає дозволи на забудову відповідних земельних ділянок тощо.

Важливо також пам’ятати, що навіть відсутність складу злочину на даний час не усуває вірогідності його вчинення в майбутньому. Так, з огляду на нехтування владою РФ нормами МГП та тенденцію продовження забудови, не можна виключати ще суттєвішого пошкодження пам’ятки в майбутньому.

Висновки

  • Російська Федерація злісно нехтує нормами міжнародного гуманітарного права, що захищають культурні пам’ятки під час збройного конфлікту, а також нормами українського законодавства, які мають діяти щодо культурної спадщини на території Криму.
  • Археологічна пам’ятка «Комплекс некрополя Херсонесу Таврійського і монастиря Богоматері Влахернської» піддається безконтрольній та хаотичній забудові. Це створює ризик як власне для самої пам’ятки, так і для об’єкта Всесвітньої спадщини UNESCO «Херсонес Таврійський».
  • Пошкодження або знищення пам’ятки «Комплекс некрополя Херсонесу Таврійського і монастиря Богоматері Влахернської» може містити склад злочину за Римським статутом. Для здійснення відповідної кваліфікації необхідним є детальний аналіз пошкоджень, що вже нанесені забудовою, а також моніторинг стану пам’ятки в майбутньому.

Микола КІККАС, експерт Регіонального центру прав людини

Фото: Комплекс некрополя Херсонесу Таврійського і монастиря Богоматері Влахернської, м. Севастополь. Вікіпедія

__________________

[1] Постанова КМУ від 10.10.2012 року № 929 «Про внесення об’єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/929-2012-%D0%BF#Text

[2] Інформаційний ресурс «Примечания». Дороги к храму больше нет. Режим доступа: https://primechaniya.ru/sevastopol/stati/dorogi_k_hramu_bolshe_net

[3] Федеральний конституційний закон 6-ФКЗ від 21.03.2014, стаття 23. Режим доступу: http://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_160618/44abd5c722d8204c418fbddef6825d679b4c5a18/

[4] Prosecutor v. Ahmad Al Faqi Al Mahdi, ICC-01/12-01/15, § 15. Режим доступу: https://www.icc-cpi.int/CourtRecords/CR2017_05117.PDF

SHARE