Політика «воєнного комунізму»

35

Виконуючи настанови партії, більшовики провели в Криму націоналізацію банків, кредитних установ, залізничного та водного транспорту, флоту, маєтків, монастирських господарств, великих підприємств найважливіших галузей промисловості і курортних організацій та ін. У селах націоналізували господарства заможних селян.

Для забезпечення фінансами більшовики знову-таки використали відомий уже метод грабіжництва. Грабувати місцеве населення вони почали одразу після захоплення Криму. 13 квітня Сімферопольський ревком ухвалив рішення: «Визнати необхідним обкласти всі власницькі групи, доручити комісаріату фінансів протягом двох днів подати революційному комітету відповідний проєкт. Доручити комісаріату фінансів поширити свої дії на всі місцевості Криму, звільнені від влади крайового уряду».

На «ворожі класи» було накладено велику контрибуцію. Загальна сума обкладання була визначена спочатку в 10 млн руб., але потім її значно збільшили. Термін, за який цю контрибуцію треба було зібрати, визначався у два тижні. Крім того, буржуазія мала виплачувати надзвичайний податок. Впроваджувалася так звана речова повинність. Заможні зараховувалися до тилового ополчення і найчастіше, незалежно від віку і стану здоров’я, відправлялися на роботи «на допомогу фронту». Майно емігрантів підлягало конфіскації.

Треба зазначити, що більшовики вміли робити висновки з власних помилок. Рік тому, під час існування Республіки Тавриди, всі реквізиції відбувалися за бажанням військових частин Червоної гвардії. У кінцевому підсумку це призвело до повного розкладання цих частин та перетворення їх на серйозну загрозу більшовицькому режиму. А тепер кримські більшовики поставили процес збирання контрибуції під суворий нагляд і контроль. У перші дні свого функціонування Кримський обком оприлюднив постанову, в якій зазначалося: «Накладення будь-яких контрибуцій місцевими органами влади без попереднього дозволу відділу фінансів забороняється». Водночас обком боровся з будь-якими проявами «самочинних» (тобто без наказу обкому) реквізицій. 8 червня з Бахчисарая надійшло повідомлення від Сеїт Амеда Абдулаєва про те, що «в місті з’явилися темні особи у матроській формі, які займаються під виглядом збору продуктів для захисників Петрограда» грабунками. Кримський обком негайно втрутився і наказав заарештувати цих «спекулянтів».

Зобов’язання виплачувати контрибуцію покладалося не лише на так звану «буржуазію» чи «куркулів». Щоб, за словами М. Бунегіна, «розкласти село та обеззброїти куркуля, всім селянам Криму було наказано виплатити податок у загальній сумі спочатку в 5 млн руб.». Через кілька днів за рішенням Сімферопольської ради його було піднято до 12 млн руб., адже «після несамовитої наживи та грабунку за річний період реакції менша сума не відповідатиме необхідному обкладенню». Для виконання цього наказу до кримських сіл попрямували більшовицькі продзагони. Оскільки більша частина кримських татар мешкала в селах, то саме на них припав тягар запланованого більшовиками грабунку. Ті жалюгідні частини майна та продовольства, які не встигли вивезти німецькі, антантівські та білогвардійські війська, тепер вивозилися більшовиками.

Меншовики намагалися зупинити розорення більшовиками мешканців Криму, доказати безрозсудність і безрезультатність подібних дій. «Єдиний вихід з фінансової кризи, – закликали вони, – підняти як виробництво, так і продуктивність праці». Проте все було марно. Більшовики не бажали прислуховуватися до порад, продиктованих здоровим глуздом.

Окрім контрибуцій, продзагони вилучали у селянства «залишки» хліба та іншого продовольства. Щоб мати повний контроль за кількістю продовольчих товарів, було заборонено вільну торгівлю хлібом. Реквізиції прийняли повсюдний характер. Продзагони мали провести загальну реквізицію хліба.

Для забезпечення планової реквізиції з Петрограда в Кримпродком були надіслані чіткі норми. 4 травня Кримпродком отримав завдання заготовити та надіслати до Петрограда «м’яса та риби – 29 934 пуда, масла тваринного і сала – 3 468 пуд., свіжих овочів – 25 тис. пуд., 35 тис. коробок овочевих консервів, 30 тис. фунтів компоту, 7 тис. пуд. томату-пюре, 100 пуд. повидла, 50 пуд. варення, 1 004 пуд. ізюму, 700 пуд. інжиру.

Тотальний вивіз продовольства призвів до того, що вже у травні на півострові було запроваджено карткову систему. Кримпродком встановив такі норми споживання для жителів Криму: хліба (борошна пшеничного) – 0,5 фунта на добу, крупи – 4 фунти на місяць, картоплі – 33/4 фунта на місяць, консервів – 3 банки на місяць, фруктів – 0,5 фунта на місяць, цукру – 1 фунт на місяць, тютюну – 30 цигарок на добу, сірників – 1 коробка на дві доби, мила господарського – 1,5 фунта на місяць, мила туалетного – 0,5 фунта на місяць. Цей набір продуктів складав так званий прожитковий мінімум для однієї людини.

Темпи вивозу продовольства за межі Криму зростали. Військовий комісар Московської окружної артуправи Б. Муравін, який у червні приїхав на півострів з перевіркою, надіслав 19 червня до Ради оборони на ім’я Стасової листа, в якому вимагав: «Усебічно вивчивши його (Криму, – авт.) природні та економічні багатства, вважаю за необхідне негайно взятися до планомірного вивозу їх до центру Росії».

Фінансові та продовольчі проблеми кримська влада намагалася вирішувати кількома способами. Окрім звичайних реквізицій, поширеним засобом отримання грошей та продовольства були постійні поїздки кримських більшовиків до Києва з проханнями про надання допомоги. 17 квітня до Раднаркому УСРР «для клопотання з надзвичайно термінових питань фінансового характеру» було відправлено О. Галопа. У травні до Києва для вирішення «надзвичайно термінових питань фінансового і продовольчого характеру» поїхав Б. Гельман.

З наданням допомоги Київ не забарився. У травні з України до Криму було надіслано 199 тис. пудів зерна, а на початку червня – 420 тис. пудів борошна та 709 вагонів цукру.

Відбирання у населення продовольчих товарів та примусова посівна кампанія призвели до зростання обурення в суспільстві. Почали виникати стихійні виступи протесту з боку місцевого населення. Щоб зміцнити свою владу, більшовики вдосконалювали створену 14 квітня Кримську надзвичайну комісію по боротьбі з контрреволюцією та саботажем. Кримська НК почала «забезпечувати виконання розпоряджень обласного ревкому». На ділі це означало тотальне винищення тих, хто насмілювався виказувати невдоволення. Встановлення «революційної законності» призвело до виникнення на півострові чергової хвилі червоного терору.

Втім, такого масового терору, як в 1918 р., у Криму не спостерігалося. Есери, меншовики, анархісти, національні організації у 1919 р. уникнули жорстоких репресій, і навіть брали участь у ревкомах, профспілках та ін. Але на пресу і пропаганду більшовики наклали суворі обмеження. Газети, які затаврували як «буржуазні» (наприклад, «Крымский вестник»), негайно закрили.

Загалом ставлення уряду Кримської СРР до політичних опонентів було більш стриманим, ніж у 1918 р. Кримська НК видала суворий наказ про заборону проведення самочинних обшуків, арештів, самосудів, реквізицій та ін. Однак населенню півострова було байдуже, чи санкціонована владою реквізиція, під час якої у нього відбиралися всі засоби для існування, чи ні.

Тетяна БИКОВА,  кандидатка історичних наук,

науковий співробітник Інституту історії України НАН України

SHARE