Концепція політики невизнання пов’язана з іменем посадовця Сполучених Штатів Америки Генрі Стімпсона. У 1932 році Японія окупувала частину території Китаю. Генрі Стімпсон, який на той час обіймав посаду державного секретаря США, видав ноту Японії та Китаю, що відобразила реакцію США на такі неправомірні дії Японії.

У документі йшлося про те, що США не визнаватиме ніяких договорів «між Японією та Китаєм, які порушують права США або угоди, на які США підписалися»[1][2]. Тобто, йдеться про те, що треті держави не визнають неправомірне насильницьке набуття території.

Після того випадку США багаторазово використовували політику невизнання: не визнавали окупацію Радянським Союзом держав Балтії – Естонії, Латвії та Литви[3], не визнають вони і окупацію Росією Криму[4].

У сучасному світі «політика невизнання […] перетворилася у обов’язок невизнання», про що влучно зауважив суддя Міжнародного Суду Справедливості Кшиштоф Скубішевські у справі Східного Тимору[5].

Тобто, інші держави не просто мають право, а зобов’язані реагувати на порушення.

Початок нормативного закріплення політики пов’язаний із закріпленням  обов’язку «утриматися від застосування чи погрози силою» «проти територіальної цілісності чи незалежності будь-якої держави» у статті 2 (4) Статуту ООН[6]. Пізніше, прийнятий під час Холодної війни Гельсінський заключний акт, у статті 4 також містив заборону зміни території держави шляхом воєнної окупації чи інших прямих або непрямих силових заходів, що суперечать міжнародному праву. Більше того, прямо встановлено, що «ніяка така окупація чи набуття не буде визнане правомірним» (стаття 4)[7].

Через півстоліття після прийняття Статуту ООН, Комісія міжнародного права ООН закріпила у статтях 40, 41 (2) Статей про відповідальність держав за міжнародні протиправні діяння заборону визнавати правомірною ситуацію, яка виникла із серйозного порушення імперативних норм міжнародного права (однією із таких загальновизнаних імперативних норм міжнародного права є заборона агресії)[8][9].

Крім цього, положення міжнародного гуманітарного права закріплюють незмінність статусу території внаслідок її окупації (стаття 4 Першого Додаткового протоколу до Женевських конвенцій)[10].

Політика невизнання – це, у багатьох випадках, спільна реакція світової спільноти на неправомірні дії певної держави. Відповідно, приклади конкретних дій, які держава повинна вчиняти або утриматися від їх вчинення, найкраще аналізувати із резолюцій Ради Безпеки ООН та Генеральної Асамблеї ООН.

Такі дії зачіпають різноманітні сфери суспільного життя. До переліку можемо віднести:

-заборону вступу у дипломатичні, консульські, торгові, військові, культурні та інші відносини у цих сферах і розірвання вже існуючих;

-утримання від будь-яких дій, які б сприяли та заохочували незаконний режим, відмову від забезпечення зброєю, пов’язаного обладнання та призупинення військової допомоги, припинення економічної, фінансової та технологічної допомоги;

-застосування відповідних заходів, щоб забезпечити, що ніякі дії, вчинені службовими особами та установами не відповідали визнанню;

-припинення будь-якого членства або асоційованого членства, а також унеможливлення набуття членства, яке незаконний режим має у спеціалізованих установах ООН та відхилення будь-яких прохань про членство від цього режиму;

-заборону всім фізичним та юридичним особам, що знаходяться під юрисдикцією держав, мати будь-які зносини, відхилення паспортних документів, виданих “незалежною державою”;

-припинення усіх відносини з юридичними особами, що перебувають у власності або під безпосереднім контролем держави;

-перешкоджання громадянам чи юридичним особам, які не під прямим контролем держави від інвестування чи одержання концесій у держави та проведення детального вивчення та перегляд усіх двосторонніх договорів між собою та постраждалою державою, наскільки ці договори містять положення, якими вони застосовуються до окупованої території[11].

Якогось універсального переліку дій, який би можна було застосувати у кожній ситуації не існує, кінцевий список визначають у кожному випадку окремо в залежності від обставин.

Політика невизнання щодо російської окупації Криму була закріплена ще у 2014 році як консолідована реакція міжнародної спільноти на російську окупацію. Зокрема, ООН у Резолюції Генеральної Асамблеї № 68/262 «Щодо територіальної цілісності України» закликала всі держави «утримуватися від дій, спрямованих на часткове або повне визнання  порушення національної єдності та територіальної цілісності України, включаючи будь-які спроби змінити кордони України шляхом погрози або застосування сили чи іншими незаконними шляхами»[12].

Європейський парламент засудив російську агресію у Криму «як серйозне порушення незалежності та територіальної цілісності міжнародного права», а також «вважає анексію Криму незаконною та відмовляється визнавати фактичне управління Росії на півострові» у резолюції (2014/2717(RSP)[13].

У обох випадках невизнання російської окупації Криму стало вираженням реакції цілої низки держав. 

Знищення Росією української пам’ятки культурної спадщини Херсонесу

Діяльність Російської Федерації після окупації Кримського півострову стала прикладом вже звичних для цієї держави практик.

Викривлення та привласнення Російською Федерацією чужої історії та культури як метод ведення війни разом із безкарністю за незаконні розкопки, привласненням та вивезенням за межі окупованої території культурних цінностей та іншою руйнівною діяльністю в сфері культурної спадщини має наслідком відчуття абсолютної безкарності за злочинну діяльність проти пам’яток культурної спадщини Російської Федерації у Криму.

Знищення та/або пошкодження об’єктів матеріальної культурної спадщини України у Криму набули масштабного характеру. Такі факти здебільшого є публічними та загальновідомими. Більше того, діяльність із знищення пам’яток реалізується через такі видатні національні заклади науки і культури РФ, як Державний Ермітаж та заклади Російської академії наук.

Окупаційна влада ігнорує думку не лише місцевого населення, інколи відверто порушуючи права людини (у тому числі — право власності), знищує унікальні пам’ятки археології, архітектури, паркового мистецтва та інші, які мають визначне історичне, мистецьке та наукове значення, а також є важливими з погляду естетики, етнології та антропології. Вимоги світової спільноти про припинення руйнівної діяльності в Криму також ігноруються Російською Федерацією.

Під загрозою знищення опинилася пам’ятка світової спадщини ЮНЕСКО «Стародавнє місто Херсонес Таврійський та його хора», щодо якого російська влада реалізує плани, несумісні з його охоронним статусом,  а також інші пам’ятки культурної спадщини, що включені до попереднього списку ЮНЕСКО (Судацька фортеця, Ханський палац, тощо).

Експропріація пам’яток культурної спадщини та іншого майна, масштабні так звані археологічні розкопки, знищення культурного шару через використання важкої будівельної техніки, хаотичне будівництво на території пам’ятки, вилучення археологічних артефактів з археологічних пам’яток та інші незаконні дії окупаційної влади на Херсонесі та його хорі, їх характер та системність свідчать про умисний характер порушення норм міжнародного гуманітарного права та міжнародного права прав людини.

Українську пам’ятку культурної спадщини, що має світову цінність, Херсонес Таврійський та його хору, Росія знищує систематично та поступово [14][15].

Як протистояти злочинному знищенню Херсонесу 

Для того, щоб протистояти руйнівній політиці агресора Україна повинна вживати цілий комплекс заходів. По-перше, важливо переслідувати у кримінальному порядку осіб, що дотичні до знищення українських пам’яток в Криму. По-друге, варто впроваджувати та продовжувати санкційні заходи проти таких осіб. По-третє, працювати з нашими партнерами щодо запровадження ними санкційних режимів до таких осіб. Нарешті, необхідно звертатися до міжнародних судових інстанцій. Однак, для ефективного та якнайшвидшого захисту своїх державних інтересів Україна повинна наповнити змістом та ефективно використовувати політику невизнання, яку було проголошено ООН та не однократно підтверджено подальшими резолюціями ООН та документами ЄС, про що зазначалося вище.

Наповнити змістом у цьому випадку означає сформулювати список дій (в зв’язку з руйнівною політикою щодо культурної спадщини на окупованому півострові), які, на думку нашої держави, є неприпустимими. Україні варто визначити дії, які є прийнятними. Чітко окреслити позиції і повідомити всій світовій спільноті, які саме дії ми будемо вважати порушенням нашого суверенітету, та довести цей перелік до відома інших держав[16][17].

Крім пунктів, які вже закріплені міжнародними документами (не визнавати належність Криму Росії, визнавати лише тимчасову окупацію, поважати територіальну цілісність України, тощо) в контексті протидії руйнівній політиці РФ в сфері культурної спадщини на нашу думку Україна має співпрацювати з урядами інших держав, щоб закріпити в міжнародних документах або встановити в своєму національному законодавстві наступні вимоги (заборони):

-припинити ділові, фінансові, культурні, наукові контакти з фізичними та юридичними особами, причетними до незаконних археологічних розкопок, будівництва на пам’ятках, а також інших форм знищення чи пошкодження пам’яток культурної спадщини України в Криму, зокрема і щонайменше з такими закладами культури та науки РФ, як Державний Ермітаж, Інститут археології Російської академії наук (далі – РАН), Інститут історії матеріальної культури РАН, Інститут сходознавства РАН, Російське географічне товариство, Московський державний університет імені М. В. Ломоносова, Державний музей образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна;

-заборонити наукові, ділові відносини з установами (та їх співробітниками), у віданні яких знаходяться протиправно передані об’єкти власності держави Україна у Криму – об’єкти матеріальної культурної спадщини України в Криму (пам’ятки культурної спадщини сукупність пам’яток архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва та культурних ландшафтів);

-заборонити наукові, ділові зносини із закладами культури та науки, створеними Російською Федерацією в Криму;

-перешкоджати туризму та еміграції до Криму, засуджувати будь-які форми колонізації (заселення) півострову;

-утримуватися від будь-яких форм співпраці з окупаційною адміністрацією Криму та інспірованими і підконтрольними їй інституціями і особами;

-кваліфікувати історичні та археологічні дослідження РФ на ТОТ Криму як «академічно недоброчесні», з відповідними негативними наслідками їх популяризації у сферах музейно-виставкової діяльності, наукових публікаціях, міжнародних наукових форумах;

-заборонити встановлення культурних/творчих та ділових зв’язків з громадянами РФ та інших країн, що брали участь у концертній, театральній, кінематографічній та іншій творчій діяльності на окупованій території, а також відповідальність за порушення цієї заборони.

Після домовленостей з іншими країнами та імплементації цих засад в конкретних міжнародних угодах, Україна має здійснювати постійний моніторинг дотримання норм і правил на окупованій території, та через всі можливі дипломатичні та правові інструменти, зокрема Кримську платформу, реагувати на факти їх недотримання.

Саме так повинен виглядати ідеальний механізм протидії нелегальним діям Російської Федерації. Однак, на практиці ситуація виглядає інакше.

Наприклад, державна установа Російської Федерації музей Ермітаж здійснює незаконні археологічні розкопки на окупованій території Кримського півострову[18].  У відповідь на такі дії Україна прийняла рішення про застосування санкцій щодо Ермітажу в травні минулого року[19].

Водночас, вже у восени того ж 2020 року Ермітаж спільно та за кошти однієї із країн Європи проводить виставку предметів матеріального мистецтва, на якій презентує, зокрема, і предмети, які були виявлені раніше під час археологічних розкопок на території України[20].

Необхідність впровадження запропонованих вище вимог сформульована експертами підгрупи «Гуманітарна політика» експертної мережі Кримської платформи.

Важливо, що вимога «наповнити змістом політику невизнання» у сфері захисту культурної спадщини вже закріплена актами органів влади України.

Так, рішенням Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики від 30 червня 2021 року Міністерству закордонних справ та Міністерству культури і інформаційної політики доручено сформувати офіційну позицію держави щодо елементів політики невизнання в зв’язку з пошкодженням та знищенням пам’яток культурної спадщини України в Криму, незаконним вивезенням культурних цінностей за межі окупованого півострову[21].

Наразі інформація про виконання рішення Комітету в публічному доступі відсутня.

Відтак, наповнення змістом політики невизнання є важливим завданням України в протидії руйнівній політиці РФ щодо нашої культурної спадщини в Криму. Водночас політика невизнання є потрібним інструментом для тиску на державу-окупанта, припинення подальших порушень наших національних інтересів, який на нашу думку недооцінений зовнішньополітичним відомством України. 

Надія ВАСЬКІВСЬКА, Сергій МОКРЕНЮК

ГО “Регіональний центр прав людини”

______________________________________

[1]The Mukden Incident of 1931 and the Stimson Doctrine. Office of the historian. URL: https://history.state.gov/milestones/1921-1936/mukden-incident.

[2]The Stimson Doctrine of non-recognition of territorial conquest. URL: www.austlii.edu.au/au/journals/UQLJ/1996/9.pdf.

[3]Т. Короткий, Є. Лук’янченко. Від декларації Велеса до Кримської декларації.  Українське право.  2018. URL: https://ukrainepravo.com/international_law/public_international_law/vid-deklaratsiyi-vellesa-do-krymskoyi-deklaratsiyi/.

[4] Байден: США ніколи не визнають анексію Криму і разом з Україною протистоятимуть агресії Росії. Радіо Свобода. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/news-biden-on-crimea/31123584.html.

[5]Dissenting opinion of Judge Skubiszewski. Case on East Timor. URL: https://www.icj-cij.org/public/files/case-related/84/084-19950630-JUD-01-06-EN.pdf.

[6]United Nations Charter (full text). United Nations.  1945. URL: https://www.un.org/en/about-us/un-charter/full-text.

[7]Conference on security and co-operation in Europe. Final act. 1975. URL: https://www.osce.org/files/f/documents/5/c/39501.pdf.

[8]Responsibility of States for Internationally Wrongful Acts. 2001. URL: https://legal.un.org/ilc/texts/instruments/english/draft_articles/9_6_2001.pdf.

[9]Responsibility of States for Internationally Wrongful Acts. 2001. URL: https://legal.un.org/ilc/texts/instruments/english/commentaries/9_6_2001.pdf.

[10]Protocol Additional to the Geneva Conventions of 12 August 1949, and relating to the Protection of Victims of International Armed Conflicts (Protocol I), 8 June 1977. URL: https://ihl-databases.icrc.org/applic/ihl/ihl.nsf/7c4d08d9b287a42141256739003e636b/f6c8b9fee14a77fdc125641e0052b079.

[11] Резолюція Ради Безпеки ООН 661 (1990). URL: https://digitallibrary.un.org/record/94573/files/S_RES_662%281990%29-EN.pdf; Резолюція Генеральної Асамблеї ООН від  27 березня 2014. URL: https://www.securitycouncilreport.org/atf/cf/%7B65BFCF9B-6D27-4E9C-8CD3-CF6E4FF96FF9%7D/a_res_68_262.pdf; Резолюція Генеральної Асамблеї ООН. А/RES/2022 (XX). 1965. URL: https://undocs.org/en/A/RES/2022(XX); Резолюція Ради Безпеки ООН. 1965. S/RES/217(1965). URL: https://digitallibrary.un.org/record/90484; Резолюція Ради Безпеки ООН.  1970. S/RES/277(1970). URL: https://digitallibrary.un.org/record/90779; Резолюція Генеральної Асамблеї ООН. 1976. A/RES/31/. URL: https://undocs.org/en/A/RES/31/6; S/13549. Резолюція Ради Безпеки. 1979. URL: https://digitallibrary.un.org/record/5030; Резолюція Ради Безпеки ООН. 1970. S/RES/283(1970). URL: https://digitallibrary.un.org/record/90777; Резолюція Генеральної Асамблеї ООН. 1982. A/RES/37/123. URL: https://unispal.un.org/UNISPAL.NSF/0/FAABB796990CF95A852560D9005240CF; Резолюція Ради Безпеки.  1990. S/RES/662(1990). https://digitallibrary.un.org/record/94221; Резолюція Ради Безпеки ООН. 1990. S/RES/661(1990)1. URL: https://digitallibrary.un.org/record/94221;          Резолюція Ради Безпеки ООН. 1975.  S/RES/384(1975). URL: https://digitallibrary.un.org/record/93735; Резолюція Ради Безпеки ООН.  1984. S/RES/550(1984). URL: http://www.securitycouncilreport.org/atf/cf/{65BFCF9B-6D27-4E9C-8CD3-CF6E4FF96FF9}/Cyprus SRES550.pdf

[12] Резолюція Генеральної Асамблеї ООН від  27 березня 2014. URL: https://www.securitycouncilreport.org/atf/cf/%7B65BFCF9B-6D27-4E9C-8CD3-CF6E4FF96FF9%7D/a_res_68_262.pdf

[13]Резолюція Європейського парламенту 2014/2717(RSP) від 17 липня 2014 року. URL: https://www.europarl.europa.eu/doceo/document/TA-8-2014-0009.

[14]Окупанти залили бетоном античну садибу в Херсонесі. depo.ua. 2016 року. URL: https://www.depo.ua/ukr/life/okupanti-zalili-betonom-antichnu-sadibu-v-hersonesi-27042016151900

[15]Загрози втрати об’єкта світової та української спадщини “Херсонесу Таврійського” як наслідок російської окупації. Голос Криму: культура. 2019. URL: https://voicecrimea.com.ua/main/articles/the-threat-loss-object-world-and-ukrainian-heritage-tauric-chersonesos-as-consequence-russian-occupation.html.

[16]Кононенко М. Крим: якою має бути українська політика невизнання російської окупації. LB.ua. 2019. URL: https://lb.ua/world/2019/06/13/429453_krim_kakoy_dolzhna_ukrainskaya.html

[17]Мокренюк С. Кримська платформа: зміст чи форма. Голос Криму: культура. 2021. URL: https://voicecrimea.com.ua/main/views/krimska-platforma-zmist-chi-forma.html.

[18]Закатані під асфальт: культурна й історична спадщина як жертва окупантів у Криму. 24 канал. 2021. URL: https://24tv.ua/yak-kulturna-spadshhina-stala-zhertvoyu-okupantiv-novini-krimu_n1652518.

[19]Указ Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2020 року “Про застосування, скасування і внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)”” №184/2020. URL: https://www.president.gov.ua/documents/1842020-33629.

[20]Мокренюк С. Як це розуміти: Німеччина стала партнером токсичного російського Ермітажу. 24 канал. 2021. URL: https://24tv.ua/chomu-nimechchina-stala-partnerom-toksichnogo-ermitazhu-novini-rosiyi_n1619839

[21]Матеріали засідання Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики від 30 червня 2021 року. 2021. URL: http://kompkd.rada.gov.ua/documents/zasid/74863.html.

_____________________________

Здійснено в рамках проекту “Інформаційна платформа “Голос Криму. Культура” – про Крим чесно, якісно, актуально” за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Implemented within the project “Information Platform” Voice of Crimea. Culture “- about Crimea honestly, qualitatively, actually” with the support of the Media Development Fund of the US Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the US government.

SHARE