UA EN

29 Березня 2024

Питання самоідентифікації українців Криму

На початку березня цього року в Представництві Президента України в Автономній Республіці Крим за високий професіоналізм, особистий внесок в оборону територіальної цілісності України, плідну роботу щодо захисту прав мешканців та внутрішньо переміщених осіб із тимчасово окупованої території півострова та з нагоди Дня спротиву окупації Криму були відзначені службовці ЗСУ та добровольці, а також представники громадських правозахисних організацій та діячі культури.

Пропозиції щодо відзначення з числа кримських українців – 16 кримських воїнів [21],  підготовили та надали Представництву Президента в АР Крим представники Крайової Ради Українців Криму [20].

На превеликий подив, неоднозначну реакцію певних кіл викликала згадка у прес-релізі події про те, що подяки були вручені кримським українцям. Дехто спробував невдало пожартувати про появу «нового етносу» чи навіть «нової нації», при цьому зазначаючи, що у світі лише єдиний народ має право на використання поняття «кримський» у власній назві, і наполягаючи на тому, що українці Криму мають називатися, за аналогією до киян або галичан, «кримчанами» – породженим русифікаторською політикою узагальнюючим терміном, дискредитованим у 2014 р. Апологети терміна «кримські українці» у відповідь зазначали, що використовують його не для виокремлення, а для географічної та політичної прив’язки себе до Криму, а Криму – до України. Зрештою у Представництві Президента України в АРК через обурені закиди, в тому числі у «маніпулюванні поняттями», «сегрегації» та навіть «знущанні з корінних народів Криму», були змушені принести вибачення особам, що вважали свої почуття ображеними, та виправити визначення «кримські українці» на більш нейтральне і розлоге «громадяни України з Криму».

Архівне фото. Надано автором.

Прикро визнавати, але термін «кримські українці», що набув особливої актуалізації після російської окупації Криму як символ згуртування проукраїнської громадськості, а не лише етнічних українців півострова, наразі у певних колах сприймається як подразник: зокрема, висловлюються думки щодо того, що зазначене поняття було вигадане буцімто в «російських інтересах» задля «цілковитого знищення поняття корінного народу Криму». Дивно виглядають заяви про те, що термін був вигаданий під час російсько-української війни «за ініціативи держави-агресора» задля «протиставлення кримським татарам» чи з будь-якою іншою метою. Фактично це словосполучення можна охарактеризувати як комбінацію катойконіма (назви мешканців певної місцевості, співвіднесеної з топонімом) й ад’єктоніма (відтопонімного прикметника) на позначення географічної локалізації українців-мешканців Криму. Термін також можна визначити як ендоетнонім – самоназву етнічної спільноти. Після подій Українських національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. на Наддніпрянщині утверджується ендоетнонім «українці», що прийшов остаточно на зміну імперським «малоросам» і «х**лам». У той же час в українській пресі відстежується вживання поняття «кримські українці», що використовувалося паралельно до поняття «українці Криму», яким у 1917-1920 рр. оперували представники українських організацій півострова. Так, наприклад, у №169 часопису «Нова Рада», що виходив у Києві у 1917-1919 рр., було надруковано нотатку «Краєва українська рада в Криму і Національний Союз» [8]: у ній повідомлялося, що до Києва прибула делегація Крайової ради українців Криму, що подала до Українського Національного Союзу заявку про прийняття до його складу представника кримських українців. Згодом, у №214 за 15 листопада 1918 р., було подано коротку звістку під заголовком «Кримські українці», де зазначалося, що з’їзд кримських українців у Сімферополі висунув ідею скликання кримського «предпарламенту» [9].

У своїх відомих «Студіях з української етнографії та антропології» видатний антрополог Федір Вовк подавав наступні класифікації українців та українських етногруп із зазначенням локації: «курські українці» [4, с. 12] «чернігівські українці» [4, с. 26], «північно-східні та північно-західні галичани» [4, с. 30], «південні, північні та центральні бойки» [4, с. 14], «галицькі та буковинські гуцули» [4, с. 15] тощо. Також науковець згадував етнографічні групи інших народів із зазначенням локації: боснійські серби, трансильванські румуни, моравські словаки та ін. [4, с. 26] Цитуючи згадану працю, Цитуючи цю працю, український публіцист Володимир Білінський у своїй книжці «Країна Моксель, або Московія» наводить наступні класифікації українців за місцем проживання: воронезькі, харківські, полтавські, київські, волинські, кубанські, таврійські, катеринославські, херсонські, подільські, галицькі, буковинські, закарпатські [1, с. 150].

Архівне фото. Надано автором.

За ранніх радянських часів, у період «коренізації», терміном «кримські українці», наводячи дані про фактичний етноцид українського населення Криму, користувався фейлетоніст Павло Губенко, відомий у літературі під псевдонімом Остап Вишня [12]. Після депортації радянським режимом цілих народів з Криму в 1944 р. на позначення населення півострова інтенсивно використовується штучний термін «кримчани».

Вже після здобуття Україною незалежності, в лютому 1996  р. в Сімферополі з ініціативи та за сприяння Кримського незалежного центру політичних досліджень (КНЦПД) відбувся круглий стіл під назвою «Кримські українці: титульна нація чи етнічна меншина? Проблеми українського населення Автономної Республіки Крим», у праці якого взяли участь депутати ВР АРК, співробітники Постійного Представництва Президента України в АРК, керівники кримських громадських і політичних організацій, науковці, та журналісти. У своєму вступному слові тогочасний керівник КНЦПД, нині редактор медіапроекту «Крим.Реалії» Володимир Притула застеріг, що хотів би почути від учасників заходу не нарікань на гірку долю, а конкретних пропозицій щодо вирішення найпекучіших проблем. Парадоксальною на той час була ситуація, коли на теренах своєї держави 760-тисячне українське населення Криму почувалося діаспорою: на півострові фактично не було жодної української школи, а єдиним на той час україномовним виданням була газета «Кримська світлиця» [10].

Надалі у друкованих виданнях Криму та материкової України симптоматичне використання словосполучення «кримські українці» спостерігається в період 2000-2013 рр. Так, наприклад, на початку 2000 р. львівський журналіст Сергій Лащенко, що висвітлює кримську тематику в своїх матеріалах, навів історичну довідку про те, як у 1928 р. кримські українці поскаржилися до Кримського ЦВК на нелегку долю українського клубу в Сімферополі [15]. Обговорюваний термін Лащенко використовував також в інших матеріалах, зазначаючи, що словосполучення «кримський українець» «повинне звучати гордо» [16]. В серпні 2001 р. на шпальтах «Кримської світлиці» з’явилася нотатка Юрія Пономаренка з Сімферополя під назвою «Ментальність кримського українця», в якій автор описував поступливість українців Криму перед агресивними російськими шовіністами. «Значна частина кримського населення, яке деякий час місцеві газети називали «кримський народ», і досі вперто наполягає на включенні Криму до складу Росії. А де ж українці? Де потомки славних запорізьких козаків, якими ще цар комплектував основний склад кораблів Чорноморського флоту? Вони живуть у Севастополі та в інших містах і селах Криму. Але на запитання, чи вважає він себе українцем, один з них – такий собі Петренко, довго чухає потилицю, а потім на «общепонятном языке» каже: «Да, мои родители были украинцами, а я уже давно стал русским. И не путайте меня с этими «х**лами», в Крыму это чревато неудобствами и даже неприятностями», – писав п. Пономаренко, наголошуючи, що в Криму проживає один мільйон етнічних українців, однак більшість з них є абсолютно деполітизованими і «мовчки працюють і лише ковтають образи». Наостанок автор радив кримським українцям «сумлінною працею своєю зміцнювати українську державність на теренах Криму» [18].

У 2005 р. мовознавець Богдан Мельничук у своїх матеріалах про кримського дослідника української літератури Олександра Губаря згадував, що той до впорядкованої ним хрестоматії включив вірш «Слово до кримських українців» свого колишнього студента Данила Кононенка, зазначивши, що професор ТНУ ім. В.І. Вернадського працював у Криму «задля того, щоб кримські українці «випрямили свої плечі і спини» [2]. У 2009 р. видання «Україна Молода» надрукувало нотатку кримської дослідниці Ольги Смольницької «Українці в Криму», де серед іншого зазначалося наступне: «До початку ХХ століття кримські українці не забули рідної мови та не змішувалися з іншими народами» [11]. У березні 2012 р. на сайті ВВС Україна було опубліковано репортаж сімферопольського кореспондента Енвера Абібулли «Кримські українці вимагають землю під храм», у якому розповідалося про спротив кримської влади потребам вірян Кримської єпархії УПЦ КП [6]. У вересні того ж року «Кримська Світлиця» надрукувала інтерв’ю зі львівським підприємцем Богданом Шевцівим під заголовком «Кримські українці повинні знати – ми про них пам’ятаємо!» [3]

Влітку 2013 р. в популярній на той час в Україні російській соціальній мережі «Вконтакте» з’явилася спільнота «Кримські українці», адміністраторами якої були представники різних місцевостей Криму. Її метою було об’єднання українців півострова та інформування широкої громадськості про минуле та сучасне українське життя в регіоні. Після російської окупації Криму спільнота продовжила свою діяльність; учасники команди, наражаючись на небезпеку переслідувань з боку карально-репресивної системи держави-агресора, створили додатковий сайт на безкоштовному хостингу, акумулюючи на ньому матеріали, присвячені українській історії Криму, та повідомляючи факти утисків проукраїнських мешканців півострова окупантами. У березні 2015 р. російські провайдери заблокували доступ до спільноти «Кримські українці» на підставі вимоги Генеральної прокуратури РФ щодо обмеження доступу до «екстремістської інформації». На той час команда медіапроекту фактично перенесла свою діяльність у Facebook [19],, оскільки соцмережа «Вконтакте» фактично стала знаряддям російських спецслужб в інформаційній війні проти України та переслідуванні проукраїнських громадян на окупованих територіях. У липні 2015 р. коментарі у спільноті «Кримські українці» увійшли до матеріалів справи заарештованого за «екстремізм» севастопольця Юрія Ільченка, що у 2016 р. втік з-під домашнього арешту на материкову Україну.

За словами фундатора спільноти «Кримські українці» Сергія Вікарчука, її поява стала наслідком пошуку форми об’єднання як дієвих, так і малоактивних українців Криму без залучення фінансових ресурсів, а час виникнення було приурочено до проведення в Євпаторії Мегамаршу у вишиванках, що став значною подією в українському житті Криму. За відносно короткий час спільнота об’єднала кілька тисяч користувачів: на думку її засновника, це стало наслідком маркетингового рішення щодо створення впізнаваного бренду, який чітко та співзвучно характеризує етнічну групу. «Проблемою була велика кількість назв і найменувань, за якими губився зміст. Ми хотіли об’єднати всі наявні на той час у Криму українські громадські організації. Завдяки назві «Кримські українці» наші люди на півострові почали легко розуміти, хто ми є, і активно долучатися до нас», – згадує Вікарчук. Ще у 2017 р. він, паралельно вживаючи найменування «материкові українці», пояснив, що назва «кримські українці» є не офіційним терміном, а найменуванням спільноти, сформованої в Криму «під впливом власних переконань та тиском ворожих елементів». При цьому він зазначив, що українців Криму, як і кримських татар, некоректно позначати терміном «кримчани», що скоріше характеризує «особливу когорту людей, яких перш за все цікавлять матеріальні питання» [14].

Питання ідентифікатора українців Криму є справді непростим. Категорично неприйнятним є витвір російської пропаганди «народ Криму». Назви «кримці» та «кримчаки» є етнонімами двох корінних народів Криму (фактично це українська адаптація історичних самоназв «qirimlar» та «qrimchakhlar»; українські ЗМІ часом помилково називають «кримцями» мешканців півострова загалом). Назва «таврійці» так само не підходить, оскільки Таврія – це не лише Крим, а й частина Херсонщини та Запоріжжя. Дивно, що за наявності вже згаданих вище понять українців подільських, волинських, галицьких, буковинських тощо в праві на існування дехто готовий відмовити українцям кримським. При цьому, як показує практика, та чи інша етногрупа у своєму етнонімі може містити топонім, до якого вона не має географічної прив’язки на цей час: так, наприклад, греків Приазов’я, чиїх пращурів було виселено з Криму за часів анексії півострова Російською імперією у 2-й половині ХVIII ст., дотепер часом називають не лише «маріупольськими» чи «приазовськими» [5], а й «кримськими» [13]. Тим часом особи, що задля своєї самоідентифікації вживають назву «кримські українці», не претендують навіть на роль етнографічної групи чи субетносу: вони не мають не лише мовних, а й навіть культурно-побутових особливостей, що відрізняли б їх від мешканців материкової України, однак вони при цьому мають чітку етнічну самосвідомість і воліли б підкреслювати її у прив’язці до місця свого народження та/або теперішнього чи колишнього місця проживання. Зокрема, наразі на теренах України наявні кілька етнографічних груп, найвизначнішими з яких є групи горян українських Карпат (бойки, гуцули, лемки), а також подоляни (мешканці Поділля), поліщуки (мешканці Полісся) та слобожани (або слободяни; мешканці Слобідської України). Осібно в цьому переліку стоїть етногрупа, що географічно перебуває поза межами України, – кубанські українці, чиї пращури активно переселялися до регіону протягом XIX ст.; домінування українців на Кубані зберігалося до сталінського лихоліття.

Ще одна спільнота, що свого часу населяла Кримський півострів – Кримські готи [22], за визначенням Вікепедії – це – етнічна група готів, одного з германських племен, що відкочували під час Великого Переселення народів у III столітті в райони Північного Причорномор’я, а згодом до Криму. Останні епіграфічні дані про існування готів у Криму відносяться до ІХ століття. Раніше слово «гот» з етноніма перейшло в особисте ім’я (знайдено на одному з надгробків). Імовірно, вони поступово були асимільовані греками, втративши свою релігію (аріанство), але досить довго зберігаючи готську мову.

Означення «кримські українці» знаходимо і в спогадах колишнього голови уряду Кубанської народної республіки Василя Іваниса. Зокрема, під час перебування в Севастополі у 1920 р. він познайомився з «великим чоловіком у незвичайній уніформі з жовто-блакитними кольорами»: той відрекомендувався «українським полковником» і повідомив, що «з якоюсь групою українців» хоче домовитися про спільні дії з бароном Врангелем. Після розмови полковник познайомив Іваниса з «більшою групою українців» – «коло десятка людей, старших віком, всі в цивільному і лише дехто видавав рухами військового». «Запитав, чи вони з України, чи з кримських українців. Одержав невиразну відповідь. Однак зрозумів, що вона діють на свою руку, не маючи жодних повноважень і зв’язку з українською владою», – згадував кубанський державний діяч [7, с. 20-21].

У 2016 р. своє визначення поняття кримських українців навели ультрас сімферопольського футбольного клубу «Таврія», що під час подій Євромайдану та Революції гідності виступили на захист проукраїнського руху в Криму, а з початком російсько-української війни стали до лав захисників нашої країни. «Кримські українці – це ми, багато тих, хто змушений був поїхати, і тих, хто не зміг. Це ті, кого тепер затримує ФСБ. Це ті, що перебувають у списках Росії і навіть «ДНР». Це ті, кого не помічає теперішня влада. Це ми, ті, кого забули спитати перед засіданням РНБО в березні 2014 року. Ми є і будемо», – йшлося у заяві, опублікованій на сторінці «Ультрас Таврія Сімферополь». При цьому її автори додали, що кримські українці «свою ідентичність підкреслюють у виняткових випадках, хоча варто було б робити це частіше» [17].

Окрему статтю питанню самоідентифікації українців Криму присвятив публіцист і науковець, мешканець Криму в шостому поколінні Ігор Лосєв у своїй статті «Правда і неправда про кримських українців», опублікованій на початку 2018 р. у виданні «Тиждень» [7]. Цей матеріал став відповіддю на оприлюднені у 2017 р. «химерні» заяви деяких політичних і громадських діячів про те, що «кримських українців не існує і ніколи не існувало». Давши гідну відповідь на подібні висловлювання, автор зазначив, що українці Криму «не є окремим етносом» і «почуваються частиною великої української нації від Карпат до Донбасу і від Полісся до Чорного моря», тому «звикли жити й діяти не автономно, а разом з усіма українцями». Проте тривалий час офіційний Київ волів не помічати кримських українців і не залучати їх до боротьби за зміцнення позицій України в Криму, щоб не дратувати Москву. Відтак вони за понад два десятиліття звикли, що центральна влада їх не врятує, не захистить і не підтримає, і чорний 2014 рік зустріли у морально пригніченому стані. Проте, на переконання нашого земляка, українську спільноту в Криму перекреслювати зарано – і з цим твердженням лишається тільки безумовно погодитись.

Завершити цю розвідку хотілося б віршованим маніфестом нині покійного поета Данила Кононенка «Слово до кримських українців», що був написаний у квітні та опублікований 31 грудня 1992 р. на першій шпальті першого випуску газети «Кримська світлиця», сколихнувши кримську громадськість після проголошення незалежності України.

Віталій СОЛОНЧАК

 

СЛОВО ДО КРИМСЬКИХ УКРАЇНЦІВ

Українці мої!

Кримські браття у першім колінці!

Чом принишкли собі, ніби вас і нема в цім краю?!

Ми ж таки ще живі, ми ж бо з вами таки українці,

І не втратили гідність, і совість, і мову свою!

Ми ж бо з вами отут, у Криму, не у гостях, а вдома.

Тут наш рід, тут оселя в квітучім вишневім садку…

І працюємо ми до знемоги, до поту, до втоми,

Як діди і батьки, як судилось і нам на віку.

І нікуди нам звідси повік не піти, не подітись.

І ніхто і ніколи нас не вирве з цієї землі:

Тут могили батьків. Тут живуть наші внуки і діти,

Тут пустили коріння праправнуки наші малі.

Крим – наш дім!

Запорожці не раз тут бували.

Богуславка Маруся тут своїх спородила синів.

Нашу Лесю Вкраїнку простори оці вчарували.

Чумаки просто неба отут надивлялися снів!

Скільки ж нашої крові святої за волю в краю цім пролито!

Скільки вкладено сил, щоб були тут і Мир, і Добро!

І в сухому степу для життя, щоб врожаїлось жито,

З України сюди привели ми каналом Дніпро.

Дай же, Дніпре, нам, рідний, і змоги своєї, і сили,

Як тобі віддають і річки, і малі ручаї.

Боже ж мій!

Та невже ж ми мову свою у Криму до кінця розгубили,

Та невже ж ми забулися, хто ми, ізвідки й чиї?!

Українці мої!

Пробудіться, не будьте байдужі:

Ваша доля таки ж бо у ваших у дужих руках!

Хай же сповняться гордістю ваші застояні душі,

Доки жар українства іще не затух, не зачах!

О братове мої!

Не соромтесь, благаю вас, мови своєї,

Не соромтесь пісень, що полонять увесь білий світ!

Не цурайтеся неньки-Вкраїни, горнітеся серцем до неї,

Бо без неї зав’янем, загинем, як гине у непогідь цвіт.

Земляки мої кримські!

Та ж випряміть плечі і спини!

З-поміж інших в Криму хай і ваші бринять голоси!

Ми ж бо з вами таки живемо на землі України!

Ми ж бо ще українці! Українці на вічні часи!

Данило КОНОНЕНКО

___________________________________________________

  1. Білінський Володимир. Країна Моксель, або Московія : роман-дослідження : у 3 кн. Кн. 2 / Володимир Білінський. – 2-ге вид., виправл. і доповн. – Тернопіль : Навчальна книга-Богдан, 2015. – 320 с.
  2. Богдан Мельничук. Літературознавчі обрії Олександра Губаря / Слово і Час. – 2005. – № 9. – С. 87.
  3. Богдан Шевців: «Кримські українці повинні знати – ми про них пам’ятаємо!» (інтерв’ю Сергія Лащенка) / Кримська Світлиця. – №36. – 7 вересня 2012 р. – С. 4.
  4. Вовк Ф. К. Студії з української етнографії та антропології. – К.: Мистецтво, 1995.
  5. Діденко В. Греки України. Хто вони? [Електронний ресурс] / Валерія Діденко // Ukraїner. – 16 жовтня 2019 р. – Режим доступу до ресурсу: https://ukrainer.net/greky/ .
  6. Енвер Абібулла. Кримські українці вимагають землю під храм [Електронний ресурс] // ВВС Україна. – 15 березня 2012 р. – Режим доступу: https://www.bbc.com/ukrainian/entertainment/2012/03/120315_crimea_church_nk
  7. Іванис В. Стежками життя: спогади / Кн. 4: Капітуляція. Сидіння в Криму. Перші кроки вигнання. – Новий Ульм, 1961. – 403 с.
  8. Ігор Лосєв. Правда і неправда про кримських українців [Електронний ресурс] // Тиждень. – 8 січня 2018 р. – Режим доступу: https://tyzhden.ua/Columns/50/207247
  9. Краєва українська рада в Криму і Національний Союз. / Нова Рада. – №169. – 20 вересня 1918 р. – С. 2.
  10. Кримські українці. / Нова Рада. – №214. – 15 листопада 1918 р. – С. 4.
  11. Наш кор. Проблеми українців Криму. / Кримська Світлиця. – №9 (164). – 2 березня 1996 р.
  12. Ольга Смольницька. Українці в Криму [Електронний ресурс] // Україна Молода. – 9 вересня 2009 р. – Режим доступу: https://www.umoloda.kiev.ua/number/1486/163/52249/
  13. Остап Вишня. Діла кримські. / Діло. – №74. – 3 квітня 1927 р. – С. 4.
  14. Рибалко О. Кримські греки Донеччини. Від Константинополя до Урзуфа [Електронний ресурс] / Олександр Рибалко // Тиждень. – 13 червня 2015 р. – Режим доступу до ресурсу: https://tyzhden.ua/Society/137889
  15. Сергій Вікарчук-Євпаторійський. Кримські українці [Електронний ресурс] // Український інтерес. – 20.09.2017 р. – Режим доступу: https://uain.press/blogs/sergij-vikarchuk-yevpatorijskyj-krymski-ukrayintsi-431231
  16. Сергій Лащенко. Українці – вічні невдахи? [Електронний ресурс] // День. – 22 січня 2000 р. – Режим доступу: http://day.kyiv.ua/uk/article/poshta-dnya/ukrayinci-vichni-nevdahi
  17. Сергій Лащенко. Шевченкове «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь» кримських українців стосується чи не найбільше [Електронний ресурс] // Українське життя в Севастополі. – Дата звернення: 10.03.2021 р. – Режим доступу: http://ukrlife.org/main/tribuna/laschenk.htm
  18. УВАГА! ВНИМАНИЕ! Перепост! [Електронний ресурс] / Ультрас Таврія Сімферополь/Ultras Tavriya Simferopol // Facebook. – 1 березня 2016 р. – Режим доступу: https://www.facebook.com/ultrastavriya1958/posts/822923144501304
  19. Юрій Пономаренко. Ментальність кримського українця. / Кримська світлиця. – №84-85 (705-706). – 10.08.2001 р.
  20. Кримські українці. https://www.facebook.com/crimean.ua
  21. Крайова Рада Українців Криму. https://www.facebook.com/KRYK170920https://gol.martex.website/main/mainnews/kruk-rozpochinaye-pidgotovku-do-iii-kongresu-kra%d1%97nciv-krimu-deklaraciya.html
  22. У Києві відзнаки отримали кримські воїни. ІА «Голос Криму» https://gol.martex.website/main/mainnews/u-kiyevi-vidznaki-otrimali-krimski-vo%d1%97ni.html
  23. Кримські готи – https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%B8%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D0%B3%D0%BE%D1%82%D0%B8
Українці Криму на VI Всесвітньому форумі українців в м. Києві, 20-21 серпня 2016 рік. Фото ІА "Голос Криму"

Сім причин звільнити Крим

Деокупація і реінтеграція АР Крим і Севастополя є категоричним імперативом для української нації та має ним стати для цивілізованої частини людства загалом.  «Крим – це Україна!» –

АВТОНОМІЇ: поняття, класифікація, позитивні та негативні наслідки утворення на досвіді іноземних країн і ситуація в Україні (частина І)

У статті «Про права корінних народів та імплементація їх у законодавство України», що опублікована на сайті інформаційної агенції “Голос Криму” досліджувалось питання самовизначення корінних народів, а саме:

АВТОНОМІЇ: поняття, класифікація, позитивні та негативні наслідки утворення на досвіді іноземних країн (частина ІІ)

Як зазначалося у статті «Про права корінних народів та імплементація їх у законодавство України», зміст принципу самовизначення народів більш докладно розкривається в Декларації про принципи міжнародного права,

29 Березня 2024