Орієнтири державної політики щодо тимчасової окупації Криму

Комітет Верховної Ради України з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин оприлюднив на своєму сайті посібник «Актуальні орієнтири державної політики щодо тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та м. Севастополя».

 «Посібник створено спільно Представництвом Президента в Автономній Республіці Крим, Урядом та Парламентом. Документ пропонується для використання у щоденній роботі працівниками органів державної влади», – сказано у повідомленні.

Даний матеріал привернув увагу журналістів ІА «Голос Криму» і ми вирішили проаналізувати наявні в ньому матеріали та з’ясувати чи буде він корисний не лише держслужбовцям, але й журналістам та іншим зацікавленим особам.

Отже, посібник створено у співпраці трьох відомств: Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України та Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин

Документ містить інформацію щодо:

  • Основних нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини на ТОТ АР Крим та м. Севастополя на час тимчасової окупації.
  • Органів державної влади АР Крим та м. Севастополь, що тимчасово діють на материковій частині України.
  • Вживання термінології.
  • Правових та політичних позицій України щодо окремих питань та інше.

Розглянемо детальніше цей продукт та ознайомимо вас з ним, виділимо важливі роз’яснення та те, чого не вистачило серед цих напрацювань.

Анексія Криму чи окупація Криму – як правильно? 

Одне з найпотрібніших роз’яснень, на наш погляд, стосується термінології. Адже, часто виникає питання як правильно казати  і писати: окупація, анексія, тимчасова окупація чи спроба анексії. Зізнайтеся, у вас теж виникало це запитання?

Автори посібника чітко пояснюють як вірно та коректно вживати терміни: 

  • тимчасова окупація Автономної Республіки Крим та м. Севастополя (у неофіційному спілкуванні можливо використовувати формулювання – тимчасова окупація Криму/ Кримського півострова). Термін пов’язаний зі здійсненням фактичного контролю над частиною території України всупереч вимогам міжнародного права шляхом застосування військових формувань;
  • спроба анексії Автономної Республіки Крим та м. Севастополя (у неофіційному спілкуванні можливо використовувати формулювання – спроба анексії Криму/ Кримського півострова) (термін пов’язаний зі спробою поширення свого суверенітету (включення до свого складу) Російською Федерацією частини території України на законодавчому рівні всупереч нормам міжнародного права, що не визнається іншими державами).

Саме спроба анексії, оскільки держави світу дотримуються політики невизнання анексії Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також положень резолюції ГА ООН № 68/262 2014 року «Територіальна цілісність України», яка «закликає всі держави, міжнародні організації та спеціалізовані установи не визнавати  ніяких змін статусу Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на підставі «референдуму» і утримуватися від будь-яких дій або поведінки, які можуть бути інтерпретовані як визнання будь-якої зміни статусу».

Вірним буде також використання поєднання обох термінів – «Російська Федерація тимчасово окупувала  та  спробувала  анексувати  Автономну  Республіку  Крим та м. Севастополь». Некоректним буде використання формулювання – «Російська Федерація анексувала Автономну Республіку Крим та м. Севастополь (неофіційно Крим/Кримський півострів)», оскільки в такому випадку ми визнаємо акт включення Автономної Республіки Крим та м. Севастополя до складу Російської Федерації та зміну суверенітету, тобто анексія як міжнародно-протиправне діяння має інші правові наслідки і пов’язана із зміною суверенітету (правового статусу) відповідної території.

Іншим, менш прийнятним, але допустимим терміном, який використовується в Європейському Союзі є «незаконна анексія».

Відповідно до Гаазької конвенції про закони та звичаї війни на суходолі 1907 року  на Автономну Республіку Крим та м. Севастополь як на окуповану територію поширюється міжнародно-правовий режим окупації. Держава-окупант може обмежено поширити на окуповану територію свою юрисдикцію, однак основні права та вигоди, пов’язані з цією територією, походять від суверенітету держави-власника суверенітету цієї території і не можуть переходити державі-окупанту. Отже, окупація як наслідок збройного конфлікту не надає державі-окупанту права розпоряджатися територією. Крім зазначеного, міжнародне право покладає на державу-окупанта низку обов’язків та обмежень як по відношенню до населення, так і щодо території його проживання.

Некоректним буде також використання найменувань адміністративно-територіальних утворень та незаконних органів влади на тимчасово окупованій території без словосполучення «так званий» та назви в лапках. Правильним буде, наприклад, написання: так звана «Республіка Крим».

Скріншот з посібника

Державні органи та органи місцевого самоврядування утворюються відповідно до Конституції та законів України. Відповідно до Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Таким чином, незаконні органи на тимчасово окупованій території не є легітимними суб’єктами владних повноважень і представниками громадян України, що мешкають на ТОТ АР Крим та м. Севастополя. Такі незаконні органи не визнаються Україною та більшістю країн світу.

Коректним буде використання наступної термінології для позначення незаконних органів на тимчасово окупованій території АР Крим та  м. Севастополя: окупаційні органи влади; окупаційна адміністрація Російської Федерації; так звані “органи влади”; незаконно створені органи влади.

З метою позначення конкретних незаконно створених органів на тимчасово окупованій території та їх посадових/службових осіб, перед назвою необхідно використовувати словосполучення “так звана/так званий/так звані”, а назву такого незаконного органу або посади брати в лапки.

Недопустимим є позначення незаконних органів на території тимчасово окупованого Криму та їх посадових/службових осіб наступним чином: російська влада Криму; кримська влада; органи влади Криму; органи влади Республіки Крим; влада Криму; прем’єр-міністр Криму тощо.

До меж тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя застосовується терміни «адміністративний кордон/ адміністративна межа». Використання виключно терміну «кордон» не допускається, оскільки таке формулювання зазвичай використовується, як скорочення до терміну «Державний кордон України» та визначає межі України. У той же час тимчасово окупована територія України Автономної Республіки Крим та м. Севастополя є невід’ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Звільнені, а не обміняні 

Відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 р. № 1122 і від 18 квітня 2018 р. № 328, визначено категорії осіб, які позбавлені (були позбавлені) особистої свободи незаконними збройними формуваннями, окупаційною адміністрацією та/або органами влади Російської Федерації з політичних мотивів, а також у зв’язку з громадською, політичною або професійною діяльністю таких осіб, або захоплені як військовополонені у зв’язку із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. Україна докладає максимальних зусиль для успішного повернення на батьківщину вищезазначених осіб. Наприклад, 7 вересня 2019 року відбулося взаємне звільнення осіб, внаслідок якого 35 громадян України були звільнені, зокрема: 24 українських моряки, які були незаконно затримані Російською Федерацією у Керченський протоці 25 листопада 2018 року; незаконно ув’язнені з політичних мотивів Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Володимир Балух та інші.

З метою коректного вживання термінів на офіційному рівні, автори посібника рекомендують використовувати наступну термінологію щодо опису процесу звільнення вищезазначених осіб: “звільнення”, “взаємне звільнення”, “процес взаємного звільнення”. Некоректним з точки зору міжнародного гуманітарного права є використання термінів “обмін”, “обмін громадян України”, “обмін полоненими” на офіційному рівні.

По-перше, такі терміни передбачають, з однієї сторони, чітке нормативне врегулювання процедури проведення обміну, а з іншої – рівність суб’єктів, які здійснюють відповідні перемовини щодо “обміну”. По-друге, у процесі звільнення полонених, у більшості випадків, йде мова про передачу громадян України окупаційним органам влади на тимчасово окупованій території, що може погіршити стан таких осіб або бути потенційно небезпечною  для них у зв’язку з тим, що Україна не здійснює загальний ефективний контроль на тимчасово окупованій території та не може гарантувати їм безпеку. По-третє, відповідно до Женевської конвенції про поводження з військовополоненими 1949 року, звільнення полонених не може бути аргументом під час перемовин між сторонами конфлікту, визнаючи, що таке звільнення в принципі має бути безумовним. 

Важливим у матеріалі є окреслення правових та політичних позицій України щодо окремих питань. 

Україна не визнає примусового громадянства РФ, яке нав’язано нашим громадянам в тимчасово окупованому Криму. Так звані «паспорти РФ», видані в Криму, не визнаються владою України та не несуть жодних правових наслідків. Громадяни України з Криму не несуть жодної відповідальності за наявність в них «паспорта РФ», виданого в тимчасово окупованому Криму. Отримання паспорта громадянина РФ на тимчасово окупованій території не позбавляє громадянства України. Такі громадяни відповідно до офіційної позиції органів влади України не набувають громадянства РФ. Відмова від так званого паспорта громадянина РФ на тимчасово окупованій території АР Крим та м. Севастополя призвела б до звуження громадянських прав та обмеження доступу до соціальних послуг.

Відновлення електро- і водопостачання на ТОТ АР Крим та м. Севастополя можливе виключно після деокупації півострова. З моменту початку тимчасової окупації АР Крим та м. Севастополя Російською Федерацією, Україною припинено поставки води Північно-Кримським каналом на територію окупованого півострова, а 24 грудня 2014 року було припинено постачання електроенергії на ТОТ АР Крим та м. Севастополя. Це є важливою складовою політико-дипломатичного та економічного тиску на державу-окупанта з метою пришвидшення деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих території, оскільки держава-окупант не в стані самостійно забезпечити водними ресурсами тимчасово окупований півострів, а забезпечення електроенергією вимагає від країни-окупанта значних ресурсів.

Рішення про тимчасове припинення водопостачання через Північно-Кримський канал у 2014 р. приймалося з урахуванням того, що на півострові наявні достатні обсяги водних ресурсів для забезпечення гуманітарних та соціально-побутових потреб населення. Це також неодноразово визнавалося представниками російських окупаційних адміністрацій. Відновлення водопостачання Північно-Кримським каналом є важливим для держави-окупанта, перш за все, для забезпечення повноцінного розвитку військово-промислового комплексу, посилення військової присутності на півострові, розвитку сільського господарства та промисловості. За оцінкою експертів і органів державної влади України, на півострові наявні достатні обсяги водних ресурсів для забезпечення потреб населення. Крім цього, відповідно до норм міжнародного права, відповідальність за забезпечення життя населення на окупованій території покладається на державу-окупанта. 

У зв’язку з тимчасовою окупацією було припинено регулярне автобусне, автомобільне, залізничне, морське та авіаційне сполучення з Кримом. Державна авіаційна служба України у березні 2014 року видала та опублікувала для користувачів повітряного простору повідомлення про заборону польотів до/з аеродромів «Сімферополь» і «Бельбек» та закриття повітряного простору над всією територією Кримського півострова, починаючи з 12 березня 2014 року. Європейська організація з безпеки аеронавігації на виконання Конвенції Міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО) про міжнародну цивільну авіацію, 31 березня 2014 року заборонила європейським авіакомпаніям польоти до тимчасово окупованої території АР Крим і м. Севастополя. Відповідно до Розпорядження КМУ від 30 квітня 2014 р. № 424-р були офіційно закриті пункти пропуску через державний кордон та пункти митного контролю у всіх морських портах і аеропортах Кримського півострова.

Міністерство інфраструктури України з міркувань безпеки з 26 грудня 2014 року повідомило про припинення регулярних автомобільних та автобусних перевезень до Криму. Відповідно до Конвенції від 26 грудня 2014 року ЦЗМ 14/2249 Укрзалізниця не здійснює перевезень вантажів та пасажирів до Криму. З того часу маршрут прямування поїздів кримського напрямку обмежується станціями Новоолексіївка та Херсон. Наказом Міністерства інфраструктури України № 255 від 16.06.2014 року були офіційно закриті морські порти Керч, Севастополь, Феодосія, Ялта, Євпаторія.

В’їзд на тимчасово окуповану територію АР Крим та м. Севастополь поза межами контрольних пунктів в’їзду-виїзду є правопорушенням та тягне встановлену законом адміністративну або кримінальну відповідальність. 

Примусовий призов громадян України, що мешкають на території окупованого Криму, на строкову службу до збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації є незаконним і порушує міжнародне право. Відповідно до норм міжнародного гуманітарного права примусовий призов кримчан на службу до Збройних сил РФ є воєнним злочином та порушує положення Конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 року, а самі кримчани – жертви таких злочинів.

З 2014 до середини 2020 рр. Російською Федерацією було незаконно проведено одинадцять призовних кампаній (на даний момент вже – 12 – ред.) на строкову службу до збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації. Загальна кількість кримських призовників сягнула близько 25 000 осіб, частина з яких були направлені на військові бази на території Російської Федерації. Незаконні призовні кампанії на території Криму мають примусовий характер, Російська Федерація здійснює кримінальне переслідування мешканців Криму за ухилення від призову. Українські правоохоронні органи розслідують такі факти в рамках кримінальних проваджень.

Спеціальні обмежувальні заходи (санкції) є дієвим інструментом тиску на Російську Федерацію з метою припинення незаконної збройної агресії проти України. Санкції є визнаним в світі елементом «дипломатії примусу», мета якої не стільки покарати порушника, скільки змусити його змінити поведінку, яка порушує мир та становить загрозу міжнародній безпеці. Як правило, обмежувальні заходи є частиною більш широкої стратегії на досягнення однієї мети. Можна виокремити три види санкцій: дипломатичні (зменшення дипломатичної присутності чи припинення дипломатичних відносин); секторальні (запроваджуються щодо ключових секторів російської економіки: військово-промисловий комплекс; енергетичний, фінансовий сектори тощо); персональні (запроваджуються щодо певних осіб у вигляді заборони на в’їзд і заморожування активів).

Верховна Рада України в серпні 2014 року ухвалила закон «Про санкції». Наразі українська санкційна політика потребує вдосконалення на рівні законодавства та практики застосування. У відповідь на незаконну збройну агресію РФ проти України в Криму, а також з метою змусити Росію дотримуватися своїх зобов’язань, взятих під час підписання Мінських домовленостей, були запроваджені санкції США та ЄС. 

Загалом, у матеріалі також є пояснення концепції перехідного правосуддя та як воно впроваджується в Україні. Можна ознайомитися з основними нормативно-правовими актами, що регулюють правовідносини на ТОТ АР Крим та м. Севастополя на час тимчасової окупації та органами державної влади АР Крим та м. Севастополь, що тимчасово діють на материковій частині України. 

Що варто додати

На наш погляд є певні прогалини у вищезгаданому посібнику. Наприклад, варто було б написати про утиски прав вірян в Криму. Особливо, в цьому контексті варто було б описати ситуацію та тиск російської окупаційної влади на Православну церкву України (ПЦУ) та боротьби Митрополита Климента. Згадати, наприклад, про те, що Європейський суд з прав людини розпочав комунікування з РФ стосовно позову Української церкви в Криму. Нагадаємо, планомірне знищення Української православної церкви Київського Патріархату (сьогодні Православної Церкви України) в Криму почалося відразу після незаконної анексії півострова Російською федерацією. Наслідком тиску на релігійну громаду протягом років тимчасової окупації території Криму стало різке зменшення парафій  та священиків УПЦ КП. До окупації на Кримському півострові налічувалось 49 релігійних громад (парафії, місії, братства, монастир), наразі залишилось – 7. А з 23 священнослужителів на півострові продовжують свою роботу лише 4.

Також, важливо відстежувати ситуацію у сфері освіти. Адже нині всі школи в Криму з українською мовою викладання знищені окупантами, відбувається агресивна мілітаризація освіти.

Ольга ГЕРАСИМЧУК

Фото з публічних джерел

Інформаційний партнер редакція газети “Кримська світлиця”

SHARE