Генеральна асамблея ООН вже у далекому 1948 році прийняла Декларацію прав людини. Одним з основоположних особистих прав людини було визнано його право на свободу пересування і вибір місця проживання (стаття 13 Декларації). Окупувавши у 2014 році Кримський півострів, Російська Федерація позбавила громадян України можливості використовувати в своїх інтересах це право. Заявивши про намір, в черговий раз, анексувати територію Кримського півострова та приєднати її до території РФ, – остання спонукала частину громадян України залишити територію Кримського півострова як територію небезпечного для цих громадян проживання. Тобто, своїми агресивними діями Російська Федерація змусила частину громадян України, жителів Кримського півострова, покинути обрану ними для свого постійного місця проживання територію.

Неоколонізація по-російськи

Однією з ознак того, що держава, захопивши або увійшовши на чужу територію, проводить її колонізацію, є процес заміни і розрідження місцевого населення за рахунок населення держави – колонізатора.

Іншою ознакою колонізації є видавлювання з місць постійного проживання громадян держави, територія якої піддається колонізації. У березні 2014 року в російському ЗМІ «Нові вісті» процес видавлювання незгодних з російською окупацією «кримчан»-громадян України з окупованої території Криму був сформульований з посиланням на окупаційну владу в такий спосіб: «… ті жителі півострова, які з інтеграцією з Росією не погодяться, зможуть продовжити свою діяльність за межами регіону. Військовослужбовцям українських збройних сил буде надана альтернатива: нести службу у Криму, принісши присягу республіці, або продовжити її поза межами Криму – в складі української армії. Той же принцип буде застосований до держслужбовців, працівників силових структур, до всіх, які брали присягу на вірність Україні». Це цитата із заяви колабораціоніста В. Константинова.

Відразу ж після збройного захоплення Кримського півострова російські окупанти зіткнулися з тим, що жителі Криму, тобто ті, кого окупанти прийшли «захищати», в своїх світоглядних і культурних поглядах сильно відрізняються від громадян Російської Федерації. Тобто, є окремою самостійною складно сформованою спільнотою. Ще навесні 2014 року депутат Державної Думи Росії, згодом російський сенатор, О.Мізуліна зробила ряд заяв по відношенню до окупованої території Кримського півострова, які були опубліковані ЗМІ РФ і активно обговорювалися в Україні. Ось деякі тези з цих заяв:

  1. «Двадцять років життя на Україні негативно позначилися на світосприйнятті нинішніх жителів Криму. Вони все частіше замислюються про права людини, вимагають до себе рівного і шанобливого ставлення з боку держави, хочуть гідного рівня життя. Та й в цілому завдяки гарному клімату кримчани більш усміхнені й життєрадісні, ніж інші жителі Росії», – це погляд на жителів Криму російського депутата О. Мізуліной.
  2. За словами О. Мізуліной, «…з таким настроєм нинішніх жителів Криму півострів буде важко інтегрувати у російську дійсність. Перед нами гостро стоїть необхідність завезення нових громадян до Криму та Севастополя з Уралу і Сибіру. Таким чином, ми зможемо вирівняти по всій країні загальний рівень відношення до життя та влади».

Наведені тези за своєю суттю були декларацією, прелюдією до задіяння кремлівською владою політики заміни населення на окупованій території Кримського півострова, як складової частини політики колонізації захопленої території.

Колоніальна політика заміни населення

Наведемо низку чинників, які полегшили або додатково «зумовили» політику заміни населення в окупованому Криму.

По-перше. Протягом всього періоду окупації Криму громадськими активістами неодноразово зазначалося, що, в першу чергу, окуповану територію Кримського півострова змушені були покинути представники соціально активного прошарку населення півострова. Це були представники інтелектуальної складової жителів півострова, представники громадянського суспільства: журналісти, науковці, викладачі, юристи, інженери, дрібні підприємці, активісти тощо.

Відтік інтелектуальної частини населення півострова зумовив скорочення можливостей окупантів та колабораціоністів з «лави запасних» для призначень на відповідальні посади. В першу чергу, в регіональному топ-менеджменті підприємств, установ, інституцій окупаційної влади регіонального і муніципального рівнів.

Ось як коментував цю ситуацію колабораціоніст В. Константинов, який очолює в окупованій Автономній Республіці Крим окупаційну «державну раду»: «Є відверті кадрові дірки. Я не боюся цього слова. Я говорю зараз про сільські поселення. Загострилося питання кадрового резерву. У нас колосальний дефіцит кадрів у зв’язку з цим. Нам потрібно ставити питання навчання і підготовки цього кадрового резерву. Це дуже складна робота, але ніякі гроші нас не врятують, якщо не буде відповідальних людей на місцях. Виділення значного обсягу фінансових коштів з федерального і республіканського бюджетів органам місцевого самоврядування стало своєрідною проблемою … Без грошей погано, а гроші з’явилися, і це, виявляється, теж проблема. Немає достатньої компетенції їх своєчасно переробити, ефективно використовувати».

По-друге. На момент початку окупації Кримського півострова в працездатному віці перебувало максимально можлива частка постійного населення Криму. Надалі вона мала і продовжує мати тенденцію до скорочення у зв’язку з переходом до пенсійного віку численних вікових груп з усіх соціальних верств населення, вступом у працездатний вік нечисленного покоління кримських дітей, подальшої еміграції найбільш соціально активної частини населення Криму, в першу чергу, на материкову частину України. До речі, дані окупаційної російської статистики, показують, що за 9-ть місяців 2014 року населення Автономної республіки Крим зменшилася на 77 800 осіб. А з урахуванням імміграційного приросту за рахунок імігрантів з материкової частини РФ допустимо говорити про те, що за вказаний період окуповану територію Криму вимушено покинуло близько 100 000 осіб. Підтверджених даних про кількість вимушених імігрантів з окупованої території Криму на сьогоднішній день немає. Використання різних методів підрахунку дозволяє говорити про 140 000 – 260 000 вимушених мігрантів.

З одного боку, така ситуація полегшувала окупантам колонізацію півострова. Йшов процес скорочення чисельності громадян України на окупованій території. З іншого боку, ця ситуація ускладнювала процес колонізації. Період 1944-1953 років показав, що громадяни РРФСР погано адаптуються до кримських умов з точки зору їх економічної активності. А після окупації у 2014 році Кримський півострів стрімко повертається, в ще більш гіршому варіанті, до умов того періоду.

Зміна чисельності населення за період окупації

Дата/Регіон АРК Севастополь Всього Крим
на 01.01.2014 1 967 200 385 900 2 353 100
на 01.10.2014 1 889 400 395 000 2 284 400
на 01.01.2015 1 895 915 398 973 2 294 888
на 01.01.2016 1 907 106 416 263 2 323 369
на 01.01.2017 1 912 168 428 753 2 340 921
на 01.01.2018 1 925 268 443 548 2 368 816
на 01.01.2019 1 911 818 436 670 2 348 488
на 01.01.2020 1 912 622 449 138 2 361 760

Слід додати, що оцінки по інвестиційній привабливості Криму в травні 2014 року з боку потенційних російських інвесторів мали, у тому числі, такі формулювання: «Кримські промислові підприємства у місті Севастополь не привабливі з точки зору вкладення інвестицій. Технологічне оснащення цих кримських підприємств в основному знаходиться на рівні, в кращому випадку, другої половини 80-х років ХХ століття. Найбільш привабливими для інвестування є кримські гірські села, як об’єкти для створення сприятливих умов до проживання платоспроможним пенсіонерам РФ».

Російська статистика – мистецтво жонглювання

Використовувати цифри офіційної російської статистики для аналізу і висновків треба з великою обережністю. Буквально пару років тому керівництво Росстату було замінено, щоб робота цієї установи надійно виражала бажання кремлівського керівництва. Якщо користуватися даними російської статистики, то за весь період окупації з моменту проведення окупантами перепису населення окупованої території Кримського півострова на початку жовтня 2014 року приріст населення склав лише 77 360 осіб. Але якщо врахувати, що тільки за 9-ть місяців 2014 року окуповану територію Криму покинуло 77 800 чоловік, то реальний приріст становить вже 155 940 осіб. Якщо це порівнювати з до окупаційною чисельністю населення Криму.

При публікації даних про чисельність населення російська статистика оперує поняттям «постійне населення». До постійного населення відносять тих, хто має постійну прописку на території. Ті, хто живе по тимчасовій прописці (наприклад, студенти, військовослужбовці і так далі) в облік чисельності населення не беруться. З цієї причини оцінка чисельності населення в окупованому Криму по супутнім і непрямими джерелами дуже сильно відрізняється від даних офіційної російської статистики.

За заявою працівників федеральної міграційної служби РФ на окупованій території Кримського півострова за весь період окупації було видано близько 4 000 000 російських паспортів. Станом на 1 січня 2014 року в Криму проживало 2 353 100 чоловік. Навіть якщо взяти для спрощення розрахунків, що всі, хто змушені були покинути окуповану територію Криму отримали російські паспорти, а це не так, «зайвих аусвайсів» залишається 1 646 900 одиниць. Восени 2014 року близько 200 000 чоловік, які приїхали до Криму з Луганської та Донецької областей були депортовані окупаційною владою в інші регіони РФ. Навіть якщо прийняти, що однією з умов депортації була видача російського паспорта, залишається ще близько 1 446 900 одиниць. Якщо прийняти, що близько третини цих бланків були зіпсовані – 1 000 000 «нових» жителів в Криму залишається.

Оцінки самих жителів Криму, які в силу специфіки регіону, вміють відрізняти туриста від місцевого жителя також розходяться з даними офіційної російської статистики. Жителі Севастополя відзначають, що по їх відчуттям населення Севастополя вже виросло в 2-2.5 рази. Таку ж ситуацію описують і жителі Сімферополя: «Реальне населення Сімферополя зараз становить близько 600 тисяч осіб. Проти 380 тисяч до 2014 року». «Люди при владі кажуть, що планується збільшення до мільйона. Для цього розширюють межі міста. Тепер воно буде починатися від Шкільного і Кам’янки. «Консоль» та «Моноліт» у шоколаді». «Крім постійних пробок і заторів в непристосованому для такої кількості населення місті спостерігається різкий дефіцит місць в школах і особливо в дитячих садках. Існують класи з буквами «ж» і «з». У класах місцевих від половини до третини. Новий популярний бізнес – відкриття дитячих садків у приватних квартирах і будинках».

Наприклад. У місті Бахчисараї вже відкрита додатково ще одна школа і один дитячий садочок. Зростання чисельності населення спостерігається у місті Джанкой, де реалізуються проекти будівництва житла і міської інфраструктури за програмами військового будівництва. Окупаційні чиновники в своїх окремих коментарях з питань освіти, охорони здоров’я, житлово-комунальних послуг також підтверджують висновки жителів Криму про 2-2,5 кратному збільшенню чисельності населення в містах Сімферополь та Севастополь. Що, в свою чергу, підтверджує висновок про реальне збільшення чисельності населення окупованого Кримського півострова приблизно на 1 000 000 осіб.

«Розвиток» по-російськи: демографічний розріз

Вся ця ситуація «зіграла на руку» окупаційній владі. По суті, якби цієї ситуації не було, окупантам довелося б її створювати. Дефіцит кадрів дав можливість кремлівській владі проводити на окупованій території Кримського півострова більш активну імміграційну політику. З точки зору міжнародного права аргумент взагалі ніякий, але для кремлівського керівництва цілком підходящий.

До основних проблем демографічного розвитку у Криму в умовах окупації відноситься:

1) природний спад населення, викликаний високою смертністю та низьким рівнем народжування;

2) імміграційний спад населення, пов’язаний з падінням якості життя на окупованій території та репресивною політикою, яку реалізують окупанти щодо місцевого кримського населення;

3) високий рівень демографічної старості населення Криму;

4) яскраво виражена сезонність ринку праці у Криму;

5) більш висока, ніж у середньому по Російській Федерації частка зайнятих в освіті, системі безпеки, охороні здоров’я та наданні соціальних послуг, і більш низька – в обробному виробництві, оптовій і роздрібній торгівлі, будівництві. Це може бути обумовлено високою часткою тіньової зайнятості в економіці, відсутністю та скороченням робочих місць в Криму. Сформована самими окупантами ситуація збільшує навантаження на окупаційний бюджет, так як переважна частка зайнятих працівників знаходиться в сфері бюджетного фінансування. Припустимо стверджувати, що одним з інструментів колонізації в сфері зайнятості, як елемента демографічної та імміграційної політики, стала тактика, яка була свого часу відпрацьована російським керівництвом у Чеченській республіці. Коли проблеми зайнятості населення вирішувалися за рахунок створення додаткових робочих місць в сферах бюджетного фінансування, у тому числі чиновницьких посад. Це одна з причин того, що Чеченська республіка стала одним з найбільш дотаційних регіонів РФ. Окупована територія Криму також знаходиться в списках найбільш дотаційних регіонів.

У грудні 2016 року окупаційна влада в Автономній Республіці Крим прийняла документ з назвою «Стратегія соціально-економічного розвитку Республіки Крим до 2030 року».

У тому числі в документі формується парадигма політики, яка буде проводитися окупантами на території Криму в перспективі до 2030 року в питаннях демографії. У контексті питань демографії в цьому документі зазначається, що після здійснення факту окупації Кримського півострова змінилося співвідношення чисельності міського та сільського населення на користь сільського. Міське населення скоротилося, сільське збільшилося.

Для вирішення проблем в області демографії окупаційна влада поставила собі такі стратегічні завдання:

1) Перехід на систему керованої міграції. Стимулювання міграційного припливу молоді та осіб в працездатному віці.

2) Підтримка аграрного розселення.

3) Забезпечення зайнятості населення відповідно до потреб економіки «республіки» і особистими потребами громадян.

Перераховані, крім інших, стратегічні завдання дають розуміння реальним цілям окупантів у Криму. Індустріальний розвиток окупованої території Криму не передбачено. За винятком окремих підприємств військово-промислового комплексу. За баченням окупантів Крим аграрний регіон, завдання в економічній діяльності якого – продовольче забезпечення створеної військової бази. У ситуації відсутності прісної води для ведення аграрного бізнесу великої кількості робочих місць в цьому секторі економіки створено бути не може.

Від реалізації поставлених стратегічних завдань окупанти в Криму очікують отримати наступні результати:

«I етап «Зняття інфраструктурних обмежень» (2017-2020 рр.) – сформовані і успішно реалізуються довгострокові пріоритети демографічної політики;

– розвивається система керованої міграції (роботодавці Республіки Крим поінформовані про можливості підбору необхідних кадрів в інших регіонах Російської Федерації і активно користуються їй);

– створена нова система управління зайнятістю населення, заснована на принципах креативності, відкритості, мобільності і захищеності.

III етап «Нарощування конкурентних переваг» (2027-2030 рр.) – зростає чисельність населення «республіки» і очікувана тривалість життя при народженні, завдяки реалізації інвестиційних проектів в муніципальних районах зріс рівень життя в сільській місцевості, скоротився рівень безробіття, необхідне залучення працівників з інших суб’єктів Російської Федерації, оскільки Республіка Крим – одне з найпривабливіших місць прикладання праці у Російській Федерації».

Правда виклад III-го етапу в контексті зростання чисельності населення і очікуваної тривалості життя при народженні йде в розріз з іншими прогнозами, які роблять окупанти. Так, наприклад, окупанти прогнозують, що протягом періоду часу до 2036 року чисельність населення на окупованій території Криму скоротитися в порівнянні з довоєнною чисельністю на 4,6%. Навряд чи скорочення чисельності населення можна вважати підсумком «збільшення тривалості життя і підвищенням якості життя».

Розрахунковий спад чисельності населення до 2036 року по окупованій території Автономної Республіки Крим 104 384 особи. Подібні зміни прогнозуються в умовах зниження народжуваності та збільшення смертності, коли основним інструментом демографічного регулювання є міграція населення з материкової частини РФ. А ще слід не забувати про особливості російської статистики.

Прогноз зміни чисельності населення до 2036 року (Росстат, гірший варіант):

Рік АРК Севастополь Всього
2014 (на 01.01) 1 967 200 385 900 2 353 100
2014 (на 01.10) 1 889 400 395 000 2 284 400
2023-2035
2036 1 762 902 485 816 2 248 718

Для м. Севастополь продовжує прогнозуватися зростання населення до 485 605 осіб у 2036 році в гіршому варіанті розвитку подій. І 556 940 осіб в кращому варіанті розвитку подій для окупантів. Але при цьому для двох регіонів прогнозується зниження міграційного потоку, зниження народжуваності та зростання смертності. З подібними прогнозами від окупантів певною мірою можна погодитися. Уже з 2017 року на окупованій території Кримського півострова почали спостерігатися негативні імміграційні настрої. Своє вираження вони знаходять у тому, що ті що імігрували на окуповану територію Криму громадяни Російської Федерації розчаровуються і через деякий час їдуть з Криму назад на російський материк. Поки такий результат не має дуже масового характеру. Але своєю політикою колонізації півострова окупанти створюють все більше і більше умов для збільшення такого зворотного потоку російських емігрантів.

Обрана і послідовно реалізується окупантами політика щодо населення окупованої території Кримського півострова дозволяє зробити ряд висновків:

  1. Отримання очікуваних результатів при реалізації, поставлених окупантами перед собою стратегічних завдань, призводить кремлівська влада до подальшого систематичного порушення норм статті 49 IV Женевської Конвенції: «Окупуюча держава не може депортувати або переміщати частину свого власного цивільного населення на окуповану нею територію».
  2. Процес заміни населення в окупованому Криму розглядається владою Російської Федерації і кримськими колабораціоністами, як найбільш ефективний інструмент досягнення лояльності по відношенню до окупантів на колонізованих ними території Кримського півострова. Через «імпорт росіян» здійснюється «розбавлення» або, якщо висловлюватися точніше, заміна населення Криму. Ці імігранти інтегруються в органи кримської влади, місцевого самоврядування, в політико-економічну, культурну та бізнес-еліту Криму. Саме ці імігранти стали основним джерелом кадрового резерву для окупаційної влади в Криму.
  3. Місцеве кримське населення розглядається окупантами, як потенційно нелояльне. Присутність потенційно нелояльного населення на території військової бази неприйнятно.
  4. Місцеве кримське населення, як потенційно нелояльне, з точки зору окупантів, підлягає витісненню з регіону постійного проживання.
  5. Репресії, терор, переслідування, системне зниження якості життя на окупованій території Криму триватимуть до моменту досягнення цілей заміни населення до рівня задовільної лояльності.
  6. Не можна виключити ситуацію, при якій окупаційна влада ухвалить рішення про насильницьку депортацію жителів Криму, які мають українське громадянство. Ухвалення в РФ закону про заборону на власність в окупованому Криму для іноземних громадян (громадян України) є одним з інструментів насильницької депортації.

Все це позбавляє права громадян України з постійним місцем проживання на окупованій території Кримського півострова на вільний вибір місця проживання та свободу пересування територією своє держави. Ще один злочин РФ в українському Криму. Злочин, що порушує норми Декларації прав людини, яка була прийнята у  1948 році Генеральною асамблеєю ООН. Міжнародною організацією, в якій Російська Федерація є постійним членом Ради Безпеки.

Постскриптум

Протягом всього періоду окупації з боку так званих російських лібералів неодноразово, щоправда в різних варіантах, звучав заклик про проведення з метою примирення і знаходження «кримського компромісу» ще одного «справедливого референдуму» про майбутню приналежність Кримського півострова. Після закінчення процесу заміни населення в Криму та створення переважної чисельності материкових росіян кремлівська влада отримає можливість вступити в переговорний процес стосовно подальшої долі Криму. Результат такого чергового псевдо-референдуму, участь в якому візьмуть незаконні російські мігранти, можна безпомилково спрогнозувати вже сьогодні.

Генеральна асамблея ООН щорічно приймає свою Резолюцію щодо ситуації в окупованому Криму. На жаль, поки питання порушення права громадян України-жителів Криму на вільний вибір місця проживання та свободи пересування по території власної держави у цьому документі відображення не знайшло. Але все залежить, в першу чергу, від українських ініціатив та наполегливості.

Юрій СМЄЛЯНСЬКИЙ,

експерт з питань окупованих територій,

економічний експерт,

співзасновник ГФ «Інститут Чорноморських стратегічних досліджень»

 

Матеріал підготовлений за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації проекту «Крим: час боротися за право» громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім».

SHARE