Фото з архіву ІА "Глос Криму".

У ніч з 23 на 24 серпня 2018 року, ніби салют до Дня Незалежності, в окупованому Криму прогримів вибух. Повітря півночі Криму і вода Сивашу були забруднені викидом невідомої речовини. Це сталося на Перекопському перешийку, де сконцентрована «велика хімія» Криму: бромовий завод, «Кримсода» і, звісно, «Кримський титан». Невдовзі окупаційний уряд визнав, що саме на останньому підприємстві і сталася аварія. Приховати неприємну правду все одно не вдалося б: приватне акціонерне товариство (чи як там воно зараз зветься) «Кримський титан» було зупинено, з Армянська було евакуйовано дітей, і навіть у тоталітаризованій кримський, а відтак і російській, пресі, ця новина викликала хвилю збурення. Яка невдовзі минула. Як і за цю подію забули й в українській пресі.

Що ж сталося і що саме спричинило цю технічну аварію та екологічну катастрофу? Висувалися різні версії тих подій, ані підтвердити, ані спростувати які державним українським органам поки що неможливо через окупацію півострова. Російськім же офіційним джерелам вірити не можна.

Однак завдяки проведеному нашим виданням журналістському розслідуванню вдалося, хоча й через два з лишком роки, з’ясувати деякі нові факти. Але спочатку повторю відоме.

Титан – хімічний елемент з порядковим номером 22, це метал з надзвичайно зручними властивостями – вічний (не підданий корозії), легкий і міцний, що зумовило його застосування, насамперед у аерокосмічній, суднобудівній промисловості, а також (це стосується саме кримського підприємства) для виробництва титанових білил і фарби.

Щодо титанової металургії, більш стратегічної галузі, на щастя, на території підконтрольній Україні, а саме в Запоріжжі, є ще завод здатний продукувати продукцію військово-промислового і високотехнологічного значення.

У вісімдесятих роках минулого століття 60-65% всього видобутого в світі титану (металевого, а це 4% від усієї маси) використовували в авіабудуванні, ракетній і космічній галузях, 15%  – для виготовлення хімічного обладнання, 10% – у ядерній енергетиці, 8% – в суднобудуванні і для опріснювального устаткування. З того часу пріоритети змінилися, точніше мінялися кілька разів.

Бойові підводні човни, здатні занурюватися на кілометрову глибину (як загиблий у 1989 році 6000-тонний «Комсомолець») мають корпуси з титанового сплаву; спускні апарати космічних кораблів, що мають бути водночас легкими, надміцними і витримувати не лише удари метеоритів у безповітряному просторі, а й великі температури при входженні в атмосферу, також робляться з титану; конструкція надзвукового винищувача Су-27 на третину складається з титану (майже п’ять тонн на кожний літак).

Видобувають титан головним чином з ільменіту (FeTiO3) або рутилу, сировини, покладів якої немає в Криму. Всевишній не обділив нашу землю: Україна за покладами ільменіту і рутилу посідає провідні позиції у світі – приблизно 30% світових запасів. Причому 90% титану в СРСР добували і виробляли в Україні. Це ми були опорою Космічної програми Радянського Союзу. Недарма ж одна з впливових американських газет у грудні 1991 року після Референдуму про Незалежність України надрукувала карикатуру на ведмедя, що позбувся задніх лап. Ця імперія скінчилася не через протести московської інтелігенції, а через рішення українців, простих українців, для яких, попри всі заборони влади, справедливість була вищим законом.

Рішення про будівництво потужного заводу з виробництва двоокису титану було прийнято союзним урядом ще в 1960-му, того ж року, що й постанова про політ радянських космонавтів на Марс. В умовах космічної гонки та гонки озброєнь для перемоги в глобальному змаганні із «світовою буржуазією» радянському режиму було потрібно ще більше титану. Будівництво в Армянську на Перекопському перешийку почалося в 1962-му році, у 1969-му запрацювало виробництво сірчаної кислоти, а ще через два роки підприємство дало й перші тонни діоксину титану.

У будь-якому разі, за будь-якої економічної кон’юнктури та ухилів геополітичного становища, титан лишається цінною, високоліквідною стратегічною сировиною. Не дивно, що увагу такого собі «любого друга» Дмитра Фірташа, котрий вирішив, що його стосується особисте благословення, привернули і «Кримський титан», й Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат, де видобувається ільменіт. І навіть єдине в країні підприємство Запорізький титаново-магнієвий комбінат, що спроможне виробляти металевий титан і його сплави, але з ним у пана Фірташа виникли певні проблеми.

У 2020-му на Запорізькому комбінаті держава навіть призначила невигідного Фірташу директора. Це було б гарною новиною, якби в нас піднялося гідне великої держави, якою ми мали бути, авіа і ракетобудування, справжня українська космічна програма…

Реальна ситуація в країні трохи відрізняється від ідеалів, які закладалися 1 грудня 1991 року. Але, зібравши хоч щось з наявного потенціалу, йдучи на компроміси, вдалося відновити деяку діяльність. Нехай «мрія» лишилася мрією, а космічна програма лишається на підхваті,  «український винищувач» (реально на початку 1990-х пропонувалося), був похований, але наша найліберальніша економіка хоч чогось досягла. Станом на 2011 рік «Кримський Титан» виробляв понад 100 тисяч тонн двоокису титану щороку при світовому виробництві  4,5 мільйона тонн.

Усе йшло добре до весни 2014-го. «Кримський титан» опинився на непідконтрольній території, і мав би зупинитися без української сировини, але продовжив роботу аж до 2018 року, коли на ньому сталася аварія. Продовжує він роботу і сьогодні, сировина знайшлася.

Наш анонімний кореспондент в Криму взяв інтерв’ю в безпосереднього свідка тих подій, пані Зареми (ім’я змінено).

Кор.: Аксьонов казав, що помінялося керівництво.

Зарема: Я не знаю, кому зараз належить завод. Фірташу? Може він його продав. Ми, як робочий колектив, зараз не працівники заводу, у нас ТОВ «Титанові інвестиції», тобто ця фірма нас найняла для переробки сировини й усе. Ми нічого не знаємо.

Кор.: Але обладнання те саме, ті самі пробірки.

Зарема: Так, все те саме.

Кор.: Як там зараз: охорона, відеокамери, пропускна система? Відомча охорона? Зі зброєю?

Зарема: Так, як на секретному об’єкті. Ні, охорона якась стороння. Без зброї. По-перше, не можна запізнитися.

Кор.: От ви простоюєте, а вам хоч платять?

Зарема: Так, якусь частину платять.

Фахівців ремонтувати це обладнання викликали ледь не з Москви.

Кор.: А за цей час сировину підвозили?

Зарема: Так, чого-чого, а сировини навезли: і сірки, і ільменіту навезли.

Кор.: До 14-го року були такі викиди?

Зарема: Ні, тільки після – у 18-му. Такий страшний, що на два місяці евакуювали всіх дітей з Армянська. Це був викид не з труб, а з кислотонакопичувача, тому що туди потрапила сіль. З Сивашу.

Розмови були такі, що саме перед цим російські військові проводили навчання, і стріляли в сторону Сивашу. Можливо, промахнулися й влучили у кислотонакопичувач.

Це була соляна кислота. Спочатку був двоокис сірки.

Кор.: А з труби що вилітає?

Зарема: З труби двоокис сірки вилітає. Звісно небезпечний, але…

За кілька днів поржавіло все, а асфальт був липкий. Соляна кислота була в повітрі…

Кор.: У вас там два цехи з виробництва порошку, як він називається?

Зарема: Двоокис титану. Користується попитом, коли завод зупинився, вивезли все, навіть брак.

Кор.: Сировина яку ви отримуєте, це…

Зарема: Титановий ільменіт.

Кор.: А кислота, що ви скидаєте у відстійник це?

Зарема: Гидролізна кислота. До заводу належить територія в кілька тисяч гектарів. Частина навіть на території Херсонської області. На аналогічному заводі в Сумській області (він приблизно вдвічі менший) немає кислотонакопичувача, там натомість очисні споруди. У нас був хороший титан – восьма марка, його обробляли органікою.

Кор.: Що використовують ще, крім кислоти? Вапняк?

Зарема: Вапняк можна використовувати. До речі, вони привозять машинами вапно. В результаті реакції нейтралізації виходить гіпс. А що таке гіпс? Будуть терикони, як на Донбасі.

Кор.: А в трубах мають бути фільтри?

Зарема: Мають бути, але там, де реакція розкладення – їх там немає. Прямі викиди.

Зарема: На заводі нема кому працювати, беруть всіх, навіть без документів.

Кор.: Якщо будували це німці, то там має бути, то й наладчики мають бути?

Зарема: У тому-то й річ, наладчиків немає.

Кор.: Теплообмінники завезли до 14-го року?

Зарема: Ні, буквально два роки тому.

Кор.: Завезли з Росії?

Зарема: А звідки ж? Ясна річ, з Росії.

Кор.: Це німецький теплообмінник?

Зарема: Цього не знаю. Може на німецькому зекономили, якісь російський завезли.

Кор.: Може й тому проблеми?

Зарема: Можливо

Кор.: Якщо завод закриється, чим можна зайнятися в Армянську?

Зарема: Нема чим. Якщо закриють завод – це буде катастрофа. Здійсниться мрія Путіна – північний Крим знелюдніє, залишиться військова база.

Кор.: Сільське господарство Криму їм не потрібне?

Зарема: Так, не потрібне.

Кор.: У місцевих не викликає обурення, що на цих трубах немає фільтрів?

Зарема: Фільтрів і раніше не було. Але повітря було чисте, ви не уявляєте, яким чистим було наше повітря. Раніше їхали машиною в Харків з Армянську, і вже починаючи з Дніпра, я там дихати не могла. У нас незважаючи на труби було чисте повітря. А зараз, після 18-го року, неможливо дихати.

Кор.: Скільки необхідно кислоти для виробництва дівоокису титану?

Зарема: Точно не скажу, але більше ніж сировини.

Береться ільменіт, заливається кислотою. В процесі очистки виходить газ, а в труби вилітають залишки SO2. SO3. Заводу 50 років, як побудували – труби не міняли.

Кор.: Як український ільменіт постачають в Армянськ?

Зарема: Коли ми працюємо, ми ж точно бачимо, на якій сировині працюємо.

Кор.: Відрізнити індійське, китайське від іршанського можливо?

Зарема: Звичайно, навіть за виглядом.

Кор.: Яке краще?

Зарема: Звісно іршанське. Весь процес зав’язаний на іршанську, технологія відпрацьована на іршанську сировину. Відсотків 60% іршанський ільменіт, 40% – то Норвегія, то В’єтнам, то Індія. Можливо, схема з давальницькою сировиною. Якщо ільменіт відрізняється за складом, то аналіз це одразу показує. Це ні для кого не секрет: «сьогодні працюємо на іршанському, завтра переходимо на в’єтнамський чи там на суміш».

Зараз до керівництва підприємством приходять люди, які не знають виробництва, яким все одно чим керувати: титаном чи заводом цукерок.

Висновки

Тобто, весь час «боротьби за деокупацію Криму», санкцій і гнівних засуджень дій агресора іршанська сировина  (приблизно 60 %) спокійно постачається з України, і в наших так званих «силових» чи «жирових» структур нема ради, що з цим робити.

Після того, як у ніч з 23 на 24 серпня в Армянську стався викид невідомих речовин, через що на листі дерев і дахах будинків з’явився маслянистий наліт жовтуватого кольору, а в населеному пункті поширився їдкий запах кислоти, на територіях, розташованих близько до кислотонакопичувача, вимерла вся рослинність, з дерев опало листя, подекуди лежать мертві тварини – місцеві жителі почали масово скаржитися на кашель, головний біль, висипи на шкірі і присмак у роті.

За словами представника Уповноваженого з дотримання прав жителів АР Крим та м. Севастополя Ісмаїла Халікова, 4 вересня 2018 року Україна звернулася до міжнародних організацій, зокрема ООН та Організації із заборони хімічної зброї, з інформацією про хімічні викиди на «Кримському титані». Між тим, в прес-службі холдингу Group DF Дмитра Фірташа не коментували цю подію. Екологічне становище погіршилося і в прилеглих районах Херсонської області.

Інформація про можливу причетність російських військових, які (попри наявність кількох військових полігонів у Криму) не знайшли де постріляти, крім як на межі з усе ще українською Херсонщиною, до аварії на «Кримському титані», вже оприлюднювалася в пресі.

Зокрема, з посиланням на дані Головного управління розвідки Збройних Сил, повідомлялося, що незадовго до погіршення екологічної обстановки в районах розташування відстійників хімвиробництва титанового і содового заводів (кислотонакопичувачів) російські збройні сили проводили стрільби  в результаті чого пошкодили ці об’єкти. «Внаслідок влучень снарядів зазначені об’єкти були пошкоджені, що призвело до істотного погіршення екологічної обстановки на всій півночі окупованого Криму», – заявив у 2018 році представник прес-центру Міноборони Олександр Мотузяник.

Не можна ігнорувати те, що причини такого розвитку подій накопичувалися роками. Значну роль відіграв і дефіцит води, що раніше постачалася у великій кількості по Північно-Кримському каналу. Воду з Дніпра свого часу провели на півострів на потреби промисловості та сільського господарства, для пиття вона не придатна, а чистої питної води в Криму вистачало, і навіть зараз не бракувало б, якби не безумна діяльність кримських меліораторів. Сільське господарство в Криму принесли в жертву після 2014-го року, головним чином на користь сусідньої Кубані, де виробництво рису, решти зернових і риби дешевше за собівартістю. Нічого особистого, лише бізнес.

Таким же безумством є й бізнес-діяльність на окупованій території. Бізнес, як відомо, не має національності, тому сподіватися на патріотизм «вільної» економіки не варто. Але бізнес потребує порядку і встановлених правил гри. Путінська Росія порядок порушила, загарбавши Крим, створивши цим самим проблеми для людей, для економіки, для довкілля. На щастя, цивілізований Захід, готовий підтримувати лад у світі, навіть жертвуючи життями своїх солдатів, але скільки це триватиме, якщо сама Україна постачає стратегічну сировину державі-агресору?

На додачу рівень обіцяних «ефективних менеджерів» у Росії гірший, ніж навіть у нас. Система контролю менеджерів чиновництвом, а чиновництва – силовиками не перший рік демонструє повну неефективність. Фраза: «Можливо, на німецькому (теплообміннику) зекономили, а російський поставили», — вимовлена, як саме собою зрозуміла річ, говорить все про сутність путінського імпортозаміщення.

Також і саме собою зрозуміло для мешканки нинішнього Криму те, що мрія Путіна – Північний Крим без людей і суцільна військова база. Це підсумок семи років російського панування на півострові та семи років української бездіяльності.

Валерій ВЕРХОВСЬКИЙ

SHARE