Фото з сайту "5 канал"

Після початку окупації, Кримський півострів вклинили в нескінченну спіраль репресій та воєнних злочинів. Масштабні порушення прав людини стали наріжним каменем російської окупаційної політики, спрямованої на закріплення гегемонії в Криму. Обмеження свободи слова, переслідування релігійних спільнот, знищення культурної спадщини – все це у контексті українців як етнічної спільноти на території Кримського півострова є явними ознаками етноциду, який вчиняється Російською Федерацією. Детальніше про етноцид українців на території Кримського півострова у статті «Злочин Росії: етноцид українців Криму».

Етноцид – це політика, спрямована на знищення ідентичності та культури окремої етнічної спільноти. Як правило, фізичне знищення та переслідування є лише «видимими» елементами такої політики. Основні ж удари наносяться на фундаментальні для народу елементи: мова, історична пам’ять, культура, самосвідомість. Із вищезазначеного можна зробити висновок, що кінцевою метою політики етноциду є повна асиміляція етнічної спільноти.

Підтверджень того, що Російською Федерацією реалізовується саме політика етноциду щодо української громади півострова більше ніж достатньо. Варто навести лише декілька прикладів:

  • переслідування та витіснення з Криму українських активістів, наприклад, учасники руху «Євромайдан-Крим», дехто з яких були викрадені, піддані тортурам та примусово депортовані з Криму;
  • повне виключення української мови з публічного простору окупованого півострова. Так, за даними російської окупаційної адміністрації, лише близько 0,1% населення навчається українською мовою, хоча і ці цифри є бутафорією;
  • мілітаризація дітей та молоді, кінцевою метою якої є прищеплення російської ідентичності та ставлення до України як ворожої держави;
  • знищення Кримської єпархії Православної церкви України, яка фактично залишилась останнім острівцем українськості на окупованій території;
  • тотальна заборона діяльності українських ЗМІ на пвіострові.

Такі дії держави-окупанта, спрямовані на знищення українців у Криму, потребують невідкладної жорсткої реакції та тиску на Російську Федерацію з боку міжнародної спільноти. Та ще більше це потребує негайних конкретних кроків України щодо захисту власних громадян на окупованій території.

Державна політика протидії етноциду українців у Криму

Перед тим, які перейти до розгляду елементів державної політики з протидії етноциду українців на Кримському півострові як частини загальної політики з деокупації та реінтеграції, варто згадати демографічну ситуацію в Криму, а також політику України в Криму ще до окупації.

Протягом усього періоду незалежності України, Крим залишається єдиним регіоном нашої країни, у якому етнічні українці складають меншість. Станом на 2013 рік на півострові мешкало близько 2,35 млн осіб. Відповідно до останнього перепису населення України, який відбувся 2001 року, етнічні росіяни складали 58,5% мешканців, а етнічні українці складали 24,4%. Беручи до уваги той факт, що загальним трендом протягом всього періоду незалежності є збільшення кількості осіб, які вважають себе етнічними українцями та використовують українську мову в побуті, можемо припустити, що до 2014 року кількість етнічних українців Криму збільшилась. Це було закономірними наслідками перебування Криму в складі незалежної України. Проте, державна політика України в Криму була фактично відсутня.

Для підтвердження вищезазначеного, варто лише нагадати, що на момент початку  окупації лише  7,3% українських учнів у Криму навчалися українською мовою, а на території усього півострова працювали лише 7 україномовних шкіл. Через абсолютну відсутність державної політики, ймовірно, ми і втратили декілька поколінь українців, яким натомість була прищеплена пострадянська або квазі-російська ідентичність.

У зв’язку з цим, необхідно розуміти, що найгіршим варіантом державної політики щодо Криму буде повернення до статус-кво, який існував ще до початку окупації. Отже, перед нами стоїть виклик формування нових підходів щодо Криму не тільки після деокупації, але і прямо зараз, оскільки окремі елементи державної політики можуть бути реалізовані навіть за відсутності контролю над тимчасово окупованою територією. Одним із таких елементів є протидія політики держави-окупанта, спрямованої на знищення українців як окремої етнічної спільноти на території півострова. Наприклад, державою щонайменше могла би надаватися всебічна підтримка діяльності громадських рухів осіб, які були вимушені покинути Крим у 2014 році та є одними з небагатьох, хто послідовно та професійно займається захистом прав українців у Криму.

Загалом, із 2014 року питання формування державної політики щодо Криму турбувало, здебільшого, вузьке коло однодумців, більшість із яких можна визначити за двома критеріями:

  • тісно пов’язані з Кримом і були змушені покинути півострів після початку окупації;
  •  є представниками громадських, правозахисних організацій, кримськотатарського національного руху.

Такі громадські організації як: КримСОС, Інститут Чорномрських стратегічних досліджень, Майдан закордонних справ, Центр громадянської просвіти «Альменда», Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім» і багато інших своєю діяльністю фактично виконували функцію держави, захищаючи громадян України в Криму, проводячи постійний моніторинг переслідувань етнічних українців тощо. Активність держави щодо вирішення проблем українців Криму була на позначці «0». Одним із прикладів є досі не реалізовані рекомендації парламентських слухань на тему: «Стратегія реінтеграції в Україну ТОТ АР Крим та м. Севастополь», що відбулися 15 червня 2016 року. Рекомендаціями охоплено більшість проблемних питань у контексті окупованого Криму: національна безпека, освіта, необхідність перегляду спеціального статусу м. Севастополя та визначення підґрунтя Кримської автономії та багато інших важливих питань. Документом вдалося сформувати «дорожню карту» та прописати чіткі кроки, реалізація яких повністю змінила би «обличчя» державної політики. На жаль, «дорожня карта» залишилася на папері, а сам факт, що майже всі питанні, прописані в рекомендаціях, залишаються актуальними після 5 років із моменту проведення парламентських слухань, тільки підкреслює «ефективність» та «прогрес» в їх реалізації. Не можна не згадати про розпорядження Кабінету Міністрів №218-р «Про затвердження плану заходів, спрямованих на реалізацію деяких засад державної внутрішньої політики щодо тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя». На п’ятому році тимчасової окупації це була перша спроба сформувати державну політику щодо окупованого Криму. Проте, документ із самого початку був «мертвонародженим», чому сприяли неточність визначених завдань, розмитість відповідальності та ігнорування плану заходів із боку виконавців. Абсолютна більшість заходів, визначених розпорядженням, не була виконана, а частина – виконана лише частково або із суттєвим запізненням.

Ситуація дещо покращилася протягом останніх років. Серед найважливіших кроків держави по Криму на цей момент беззаперечно знаходиться Стратегія деокупації та реінтеграції АР Крим та м. Севастополя. Стратегія є комплексним документом, який формує рамку державної політики та охоплює більшість сфер державної політики деокупації та реінтеграції Криму. Стратегія містить переважну кількість пунктів, які стосуються захисту прав етнічних українців Криму, хоча, власне, такий термін там не використовується. Так, передумовами реінтеграції Стратегією визначені, зокрема:

  • постійна підтримка та розвиток контактів соціально-гуманітарного, культурного, інформаційного характеру з громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території;
  • сприяння консолідації українського суспільства, формування патріотичного, державницького світогляду, збереження та розвиток духовно-моральних цінностей Українського народу;
  • забезпечення реалізації громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, гарантованого Конституцією України права на освіту.

Стратегія містить завдання у різних сферах (інформаційній, культурній, економічній, екологічній тощо), реалізації яких є обов’язком держави, зокрема:

  • Україна сприяє збереженню етнічної та релігійної самобутності громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території, створює умови, зокрема інституційні, для розвитку культури кримськотатарського та інших корінних народів, національних меншин (не зважаючи на те, що в цьому контексті завдання стосується переважно етнічної та релігійної самобутності національних меншин та корінних народів на території Криму, можна припустити, що подібні заходи вкрай необхідні також щодо етнічної самобутності українців на півострові);
  • Україна вживає додаткових заходів у сфері соціального забезпечення громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території, для задоволення їхніх законних інтересів.

Рамковий документ, яким є Стратегія деокупації, є лише однією із двох частин процесу стратегічного планування державної політики, який сам по собі є недостатнім для її успішної реалізації. Невід’ємною частиною Стратегії має стати План заходів з її реалізації. А якість підготовки такого Плану може мати велике, якщо не найважливіше, значення для деокупації та реінтеграції Криму.

Отже, триваюча підготовка проєкту Плану заходів є тим вікном можливостей, яке дозволить вивести державну політику щодо захисту прав етнічних українців Криму на новий рівень. З цією метою необхідним є включення низки завдань, наприклад, тих, які були запропоновані Крайовою радою українців Криму:

  • забезпечити виконання Постанови Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань на тему: “Стратегія реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь: проблемні питання, шляхи, методи та способи”», що була прийнята 22 вересня 2016 року;
  • Міністерству культури та інформаційної політики України, яке здійснює реалізацію державної політики у справах міжнаціональних відносин, спільно з Міністерством юстиції України розробити зміни до законодавства щодо запровадження терміну «меншина в меншині», зокрема, використовувати його при розробці проєкту Концепції державної етнополітики України;
  • Верховній Раді України невідкладно прийняти Постанову щодо захисту права на свободу світогляду та віросповідання вірян Кримської єпархії Української православної церкви (ПЦУ) та збереження приміщень Кафедрального собору святих рівноапостольних князя Володимира та княгині Ольги;
  • Кабінету Міністрів України терміново завершити юридичну передачу будівель, в яких розташовані собор Володимира і Ольги та Кримського єпархіальне управління Православної церкви України і які наразі використовуються віруючими на правах оренди, у власність Православній церкві України;
  • Кабінету Міністрів України затвердити План заходів на виконання Стратегії інформаційної реінтеграції АР Крим та м. Севастополя, схваленої розпорядженням Уряду від 27 грудня 2018 р. № 1100-р;
  • Кабінету Міністрів України підготувати та подати на розгляд Раді Національної безпеки і оборони України пропозиції про застосування національних санкції до осіб, які на тимчасово окупованій території Криму порушують права громадян України на свободу совісті і віросповідання релігійної громади української церкви, зокрема Кримської Єпархії Православної Церкви України;
  • Міністерству закордонних справ України ініціювати запровадження міжнародних санкцій до осіб, які на тимчасово окупованій території Криму порушують права громадян України на свободу совісті і віросповідання релігійної громади української церкви, зокрема Кримської Єпархії Православної Церкви України;
  • Міністерству закордонних справ України залучати для протидії російській пропаганді на міжнародних майданчиках активістів української громади Криму, активізувати роботу щодо оперативного реагування на порушення прав і свобод людини і громадянина, колективних прав етнічних спільнот на тимчасово окупованій території, зокрема, щодо загроз громаді етнічних українців Криму та блокування Російською Федерацією діяльності на території Криму міжнародних правозахисних організацій;
  • Міністерству освіти та науки України оприлюднити інформацію про результати моніторингу дотримання Російською Федерацією на тимчасово окупованих територіях АР Крим та м. Севастополя прав людини в сфері освіти;
  • Міністерству культури та інформаційної політики України оприлюднити інформацію про результати моніторингу дотримання Російською Федерацією на тимчасово окупованих територіях АР Крим та м.Севастополя прав людини в сфері культури, зокрема української мови;
  • Міністерству культури та інформаційної політики України спільно з Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України на період деокупації та реінтегрції АР Крим і м. Севастополь розробити програму заходів із задоволення етнокультурних потреб та захисту прав громади етнічних українців Криму;
  • Міністерству культури та інформаційної політики України надавати організаційне сприяння й фінансувати проведення Всеукраїнського (Всекримського) конкурсу учнівської й студентської молоді «Змагаймось за нове життя!», присвяченого Лесі Українці, і Всеукраїнського літературного конкурсу «Ми діти твої, України» імені поета Данила Кононенка, здійснювати такі організаційні заходи щорічно;
  • Українському інституту національної пам’яті розробити комплекс комеморативних заходів, пов’язаних з визначення подій та життя осіб з громади етнічних українців Криму, внести до парламенту пропозиції щодо подій з історії Криму та ювілеїв кримських українців, які мають бути включені до переліку пам’ятних дат і ювілеїв, що відзначатимуться на державному рівні на 2021 рік, а в подальшому щорічно;
  • Міністерству освіти і науки України вирішити питання зі створення і роботи системи дистанційної освіти для дітей, що проживають на тимчасово окупованих територіях, зокрема навчання української мови та літератури, історії України. Для забезпечення доступу до української освіти дітям з окупованого Криму утворити у місті Херсон Центр дистанційного навчання «Крим», забезпечити його належне стале функціонування;
  • Міністерству освіти і науки України замовити НАН України, Інституту українознавства МОН України, Таврійському національному університету ім. В.І. Вернадського підготувати академічні видання історії Криму й історії української громади півострова, етнографічних досліджень кримських українців, вивчення їх історико-культурного спадку загалом та актуальних проблем цієї громади;
  • Міністерству культури та інформаційної політики України та Державному комітету телебачення і радіомовлення України забезпечити підготовку інформаційного продукту для етнічних українців як цільової аудиторії, для його мовлення на тимчасово окуповану територію АР Крим і м. Севастополь;
  • Міністерству культури та інформаційної політики України забезпечити фінансування загальнодержавної української газети «Кримська світлиця» з Державного бюджету України в рамках виконання Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Стратегії інформаційної реінтеграції Автономної Республіки Крим та м. Севастополя», що було прийнято 27 грудня 2018 року;
  • Міністерству з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України утворити Фонд деокупації та реінтеграції Криму, який би, здійснював функцію реалізації державної політики України щодо окупованого півострову, зокрема, надавав грантову підтримку громадським організаціям, що переміщені з тимчасово окупованої території АР Крим та м. Севастополь, та забезпечував фінансування цільових програм, направлених на розвиток громад, захист прав та свобод українців Криму, відновлення та посилення зв’язків з українцями, що проживають на окупованих територіях АР Крим та м.Севастополя.

Беручи до уваги негативний досвід попередніх спроб сформувати державну політику щодо деокупації Криму, можна припустити, що успішна реалізація Стратегії не є гарантованою. Першим та головним показником буде якість затвердженого Плану заходів. У контексті захисту прав етнічних українців Криму, затвердження цього документу є надзвичайно важливим. Інакше, твердження: «Етнічними росіянами в Криму опікується Росія, кримськими татарами – весь світ та Україна, а (етнічними) українцями – ніхто», так і не буде спростоване. Включення вищезазначених пропозицій до плану заходів та їх подальша реалізація може стати першим реальним кроком України для захисту етнічних українців на території Криму.

Сергій КОЦЮБИНСЬКИЙ

 

Матеріал підготовлений за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім» проекту «Крим: час боротися за право».

SHARE